Таємниця бабусеної скрині

Я взяла обм'якле тіло під пахви і потягла його до ліску, який ріс поруч з будинком. Мої ноги Кковзали по розмоклій дорозі, а ноги мертвого тіла заважали робити кроки.

З неба лив дощ і всі нормальні люди відпочивають в дома коло телевізора, а я тягну мертве тіло. Та ще пів години тому я планувала провести цей вечір зовсім по іншому.

***

Я відчинила двері старої бабиної хати. Переступила поріг відчуваючи як мене обдуває затхле повітря. Вікна були зачинені, а штори опущені. Я поклала рюкзак і дістала з кишені телефон. Я написала Максиму, що на місті.

За деякий час я вже замітала, мила підлоги й вікна, а на плиті кипіла моя улюблена тушкована картопля. Я планувала провести вечір за фільмом, але як завжди я полізла туди куди непотрібно.

У кімнаті моєї бабці стояла велика різблена скриня. Вона ніколи не дозволяла мені її відкривати. Тай я ніколи не бачила, щоб вона її відчиняла.

Але зараз я поклала швабру і широко посміхнулася показавши свої не надто рівні зуби. Я носила брекети довгий час, але вони не дуже мені помогли та я не сумую. Я обмацала руками скриню і від того піднявся пил. Я закашлялася.

-Господи бабо, ти, що не могла хоч обтерти скриню?- Забурчала я.

Та це не зупинило моєї цікавості, а треба було. Загалом я підняла віко скрині і відчула гнилий запах. Я скривилася і стиснула пальцями носа. Схилила голову до низу і закричала від жаху.

Там лежало невелике створіння з червоними очима напівзогнилими руками, ніг воно не мало, а тільки крила.

-Боже мій!- Зашепотіла я, коли побачила як воно стало видряпуватися руками на зовні. Я завмерла на місті з розшириними очима.

-Дякую, що випустила мене.- Почало воно говорити. Воно не мало зубів, а тільки довгий язик. якийй звисав до підлоги.

-Хто ти?- Запитала я відходячи до стіни. Ну не могла я заченити ту скриню. Та, що вже казати. Добре, що воно спить в моїй голові і не чує, що я вам це розповідаю. Та про все по черзі.

-А твоя бабуся не розповідала тобі про мене?- Запитало воно завмерши.

Я похитала головою. От стою я тут і балакаю з якимось чудовиськом, а воно висіло на краю скрині і спокійнісінько розповідало.

-Я демоненя.- Я здивувалася. Судячи з вигляду та запаху воно тільки дідом може бути, але у демонів певно свої таргани. -Твоя бабця була тією людиною, яка ув'язнила мене.-

Моя нижня щелепа опустилася. Я занесла руку й перехрестилася. Може воно зараз зникне.

-Таке на мене вже давно не діє.- Вишкірилося воно, а я відчула як моє серце забилося ще швидше. -Ну, що тобі ще цікаво?- Запитав він вилізши на підлогу.

Я кинулася на ліжко розшириними від жаху очима дивлячись на істоту. -Скажи як, ну, еее.- Я перевела подих і порахувала до п'яти. -Скажи чому саме моя бабця.

-Бо я хотів вселитися в твою матір.- Цілком спокійно каже він.

Я аж повітрям похлинулася. -Ого!- Я завмерла на місті.

-Ага, але Ольга Василівна ув'язнила мене, а мій любий татусь не захотів мене визволяти.- -Мовляв, я сам винен, бо треба було сидіти в замку.- На цих словах маса, яка нагадувала обличчя скривилася.

-То в тебе щей замок є?- Я здивувалася. Ну йди і тікай. Ні! Я ж буду розпитувати в усіляких демонів зі скринь про їхні замки.

-А ти думала, що я де живу?- він вишкірився до мене.

-Хоча знаєш, коли обераєш де жити в замку, чи людині?- -Краще таки в людині.-

Я не змогла нічого зробити як тут він здійнявся на крила і перетворився - на високого, чорноволосого чоловіка з сірими очима і красивми тонкими рисами обличчя. Я здивовано дивилася на нього, а він підлітав до мене.

-Я обераю жити в тобі, людино.- Він безшелесно опустився поруч зі мною на ліжко.

-Заберайся геть.- Закричала я і чим душ кинулася до дверей. Здавалося енергія, яка застигла в мені вийшла на зовні.

Ми бігали з цією істотою по всьому домі і я відчувала як сили мене покидали. Я опустилася на софу, яка стояла на веранді. Хлопець опустився поруч.

-Чи не втомилася ти бігати, людино, я всеодно сильніший за тебе.- Мовив він.

Я мовчала відчуваючи як у грудяг болить від швидкого бігу.

-Я тебе знову замкну у скрині.- Загарчала я.

-Ти знаєш, якщо мене звільнить кровна родичка тієї, що замкнула, енергія подвоюється, якщо не потроюється.- Промовив він виставивши ноги перед собою.

Я у розпачі заламала руки. Аж тут він кинувся до мене. Я відштовхнула його і кинулася на другий поверх. Гонитва почалася!

Але як ви вже певно зрозуміли я не втекла від нього. Він схопив мене за руку. І поцілував.

Він зник і я відчувала як у моїй голові з'являється тінь.

А я стояла, сторопівши. У моїй голові пролунав його голос. -А ти тікала.-

Я сиділа п'ючи чай. Звісно! В моїй голові демон, а я спокійно п'ю чай. Точніше не спокійно. Мої руки тремтять і чай вихлюпується на ноги.

Аж тут у двері постукали. Я пішла відченяти і побачила там Василя. То місцевий поштар. Він був невисокий, худорлявий з рудим волоссям та чорними очима.

-Привіт, Василю.- Привіталася я без звичної щирості.

-Привіт, Катю.- Мовив хлопець. -Тут тобі прийшов лист.- Він простягнув мені добре запечатаний конверт.

Я взяла його кінчиками пальців. І відчула як у моїй голові закрутилися думки. -Вбий його.- Пролунав хрипкий голос.

Я кинулася на чоловіка і стала дряпати його лице, стискати його руками. Не буду тут усе описувати, бо, коли це згадую мене охоплює огида до самої себе.

Ось чому я закопую тіло у саду, а вже завтра я піду на першу електричку, яка рушає до міста.

Я не дозволю ційй істоті споганити моє життя! Я дізнаюся всю правду про свою бабцю. І про скриню.