Життя не ідеальне і з цим уже змирись
Руда дівчина постукала в двері і чекала відповіді. Олекса вийшла з кухні і пішла до дверей, впустила дівчину.
-Ну привіт.-Сказала Еліс доки її нервово перебивав дощ. Олекса кинулася у її обійми так ставалося завжди, незалежно від того що сталося . Іноді здавалося що у обох із них тактильний голод, проте правда це чи ні ми не дізнаємося. Вони стояли так хвилини дві поки дощ на співував протяжну мелодію подібну вальсу. І під цей вальс танцювали небеса, кожна хмаринка грала свою роль у цьому танці і ніхто не міг це зупинити, лише той хто й спричинив цей кругообіг подій як кругообіг води.
-Проходь! Можеш не розуватися.- Відповіла Олекса і відійшла на трохи від Еліс. Руда пройшла і не розкласти як і її подруга хоч її кеди і були трохи замащені в болоті. Вони сіли на кухні за дерев'яний стіл.
- Розказуй усе. Я уважно слухаю. -Першою обірвала тишу руда панна.
- Чай будеш? - Сказала синьоока (хоч лише на одне око)наче хотіла втікти від розмови.
- Як завжди м'ятний. Але спочатку кажи. Я вже наче відчуваю що щось сталося.-Сказала Еліс дивлячись в її очі своїми що часто міняли колір в залежності від їх господині і нині виглядали як два чорних скельця.
-Мені здається що в мене нічого не вийде. Залишився лише тиждень школи і я вкладаю усі зусилля ,але...- тиша трохи заполонила кімнату з моменту коли дівча закінчила останнє слово пройшла хвилина.
- Але тобі боляче. - Сказала руденька і опустила голову.
-Так. Наче серце болить але хоч я і практично хвора маю ходити щоб мати хороші оцінки.- Сказала Олекса і лягла на стіл верхньою частиною тулуба.
-Ох сонечко моє...- Еліс підсіла ближче і почала гладити її по волоссю.- Що буде з непідготовленою людиною яка зробить 500 віджимань за годину?
-Нічого хорошого. - Відповіла Олекса все ще тримаючи голову обличчям до столу.
-Ось твої 500 віджимань... -Вона почала перебирати кучері подруги у руках. - Іди спати, думаю ти і так втомилась за день.
- Я не втомилась, мене втомили люди. - Олекса сказала це встала і пішла до ліжка.
-Хех як я тебе розумію... Надобраніч? - Еліс
Підняла голову і дивилася їй у слід.
-Та. Надобраніч, солодких снів. - Після слів настала знов тиша і лише поодинока тінь швидко сховалась за спиною коридора. Дощ все так само накрапав свою мелодію. А вона говорила поглядом добрим, дивним, спокійним. Почувся грім і на дворі з дерева впала гілка.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!