Паперовий літачок

І

Ранок. Сонячний. Весняний. Вона збиралася до школи. Як завжди, підфарбувалася, зачесала коротке русяве волосся і вже виходила з кімнати, як її увагу привернув маленький паперовий літачок. Він залетів у відчинене вікно і лежав на підлозі, чекаючи, поки на нього звернуть увагу. Дівчина взяла його в руки і розгорнувши прочитала: «Ти мені подобаєшся.». «Дивно, хто це міг написати?» – подумала дівчина...

– Людо! Ми запізнюємося! – голос сестри вивів її з роздумів.

– Катю, поглянь, що я знайшла. – Люда показала сестрі записку.

– Подумаєш, мало що можуть написати хлопці заради розваги. – Катя кинула на записку скептичний погляд своїх сірих очей. Вона і справді подумала, що це чийсь жарт, та Люда вважала інакше. Її блакитні очі так і сяяли – «Я знайду його, це він. Ми будемо щасливі удвох, я знаю!» Та нічого сестрі не сказала, боячись, що та її засміє.

Школа зустріла Люду звичним гамором: починались уроки:

– Привіт! Як справи? – Озирнувшись, Люда посміхнулася – Привіт, Алісо. Знаєш, я просто повинна тобі дещо показати. – Тремтячими від хвилювання руками простягнула записку.

– Оце ти утнула! – Аліса говорити від сміху не могла, – Подружко, ти останній романтик на землі, тільки вони вірять у те, що є кохання, що є принци на білих конях. Та я точно знаю, що принців нема, а є дурні хлопці, які тільки і думають про машини, футбол та як іще можна морочити голову нам, дівчатам…

– Привіт лисичко, як справи? – високий русявий хлопець перервав гнівну тираду Аліси:

– Славко, знову ти?!

– Так, моя руденька вередлива принцесо, це знову твій блазень, який ледь не тоне у твоїх хитрих зелених очах і…

– Тільки не починай свою виставу, знаю я твої казки. Іще, не співай у мене під вікнами, не муч моїх сусідів своїми котячими руладами!..

– Привіт. А хто ці красуні?

− А, Русік, привіт, – Славко обернувся до свого друга, – ти правий, вони просто красуні, от тільки одна із них дуже любить переривати чуттєві серенади відрами крижаної води…

Аліса: – Ти думав, я її підігрію?

Славко: – Могла би бути трохи лагіднішою до мене, я знаю, ти мене любиш…

– Еге ж, просто до смерті! До речі, я Аліса, а це моя подруга Люда – Аліса перевела погляд на Руслана.

– Привіт, а ти Руслан, так? – Люда зазирнула йому в очі,

– Так. – Руслан поправив каштанове волосся. Хлопець ніяк не міг відвести погляд від її блакитних очей, її волосся, яке на сонці сяяло, наче золото, а вона… Вона ніби тонула у його карих очах. Вони не помічали ні Алісу, ні Славка, які невтомно з’ясовували свої стосунки, лише шкільний дзвоник привів обох до тями…

– Ти знаєш, Славко, я, здається, зробив дурницю… Хлопці йшли темними вулицями міста на дискотеку. – Руслан, дай, вгадаю – ти співав під вікнами, сусіди викликали міліцію і решту ночі ти провів у відділку… – Знову ти зі своїми жартами! Я серйозно! Мені було дуже сумно і самотньо, я довго блукав вулицями, ні додому, ні в школу йти не хотілося. Я взяв папірець і написав: «Ти мені подобаєшся». Зробивши із записки літачок я запустив його у відкрите вікно . Я подумав, до кого він попаде, значить там живе моя доля, але тепер я сумніваюся, літачок міг і до якогось діда потрапити.

– Слухай, ти даєш! Мій вчорашній прикол просто відпочиває... – Славко розповів другові про невдалу серенаду і те відро з крижаною водою, про яке вранці згадувала Аліса. – О, про вовка промовка, вовк і в хату! – До хлопців невпинно наближалися Люда, Катя і Аліса. Славко знову за своє:

– Алісонько, чи не згодна ти прогулятися зі мною цього прекрасного вечора?

– З тобою? А ти смішний! Досі не зрозумів, що не цікавиш мене? Відчепись, якщо не хочеш отримати ще одне відро на свою дурну голову!!! – Дівчина кричала на всю вулицю і здавалося що зараз кинеться на Славка з кулаками. Щоб заспокоїти розлючену подругу, Люда і Катя мусили швиденько піти, забравши Алісу з собою.

– Знаєте, дівчата, я би хотіла, щоб ту записку написав саме Руслан, але я знаю, що це лише казки, насправді так не буває. – Сказала Люда, коли подруги вже доходили до будинку, де жила Аліса. – Боже, Людо, ти й досі морочиш собі голову цим літачком? Це ж просто смішно! – Не витримала Катя.

– Ту записку міг написати хто завгодно. – Додала Аліса.

– Все одно, я мрію зустріти його. – Люду ніхто не міг переконати. Вона все одно мріяла про свого принца.

– Знаєш, Славко, ти сьогодні перегнув палицю! Якби ти не чіплявся до Аліси, її подруга так швидко не пішла б. – Руслан виглядав дуже засмученим.

– Ти про Люду? Що, сподобалася? Та не сердься. Вона з Алісою в 9-му вчиться. Ти її ще не раз побачиш.

– Я б дуже хотів, щоб моя записка потрапила саме до Люди… – Руслан замріяно примружив очі, але Славко тільки засміявся:

– Ми з тобою вже в 11-му класі вчимося, а ти, здається, так і залишився дитиною.

ІІ

Була третя година ночі, а Люда не могла заснути. Вона згадувала Руслана, літачок. «Як же так – думала вона – ще зовсім недавно я мріяла знайти того принца, який написав ту записку на літачку, а тепер, коли я зустріла Руслана, я думаю тільки про нього, а це значить, що він мені подобається? Але як бути із принцом?.. Я зовсім заплуталась і не знаю, що робити, а робити щось треба…» Трохи подумавши, Люда набрала номер.

– Алісо, пробач, що дзвоню так пізно, я не знаю, що робити. Як мені бути? Я мушу його знайти, розумієш, мушу…

– Кого ти збираєшся шукати о третій ночі? – Заспана Аліса не могла зрозуміти, в чому справа

– Того, хто написав ту кляту записку! – Люда була знервована.

– Так, все ясно. Знову літачок, знову принц…

– Я геть розгублена, не знаю, що робити… – Люда ледь не плакала

– Заспокойся і лягай спати. Вранці принесеш свого літачка в школу, а я тим часом щось придумаю, ранок вечора мудріший.

Розмова її заспокоїла і, думаючи, що ж принесе завтрашній день, вона заснула. Вранці Аліса розпочала бурхливу діяльність. Зібрала перед уроками всіх хлопців з класу і сказала:

– Оголошується конкурс на найкраще освідчення в коханні. Кожен з вас може написати все, що вважає за потрібне, так, ніби зізнається в коханні власній дівчині. Освідчення потрібно підписати і здати мені. Можете залучити до конкурсу своїх друзів та знайомих. Підсумки будуть оголошені на дискотеці в суботу. На переможця чекає сюрприз.

– Русік, ти чув про конкурс, який оголосила Аліса? – Славко був дуже схвильований.

– Який конкурс, ти про що? – Руслан був здивований

– Як? Ти не знаєш?! Ну ти даєш! Про це зранку вся школа гуде! Певно, весь ранок мріяв про свою незнайомку! Геть втратив відчуття часу і простору! Ну гаразд, слухай… Аліса у своєму класі оголосила конкурс на найкраще освідчення в коханні..

– До чого тут ми?

– Записки можуть писати всі хлопці нашої школи. То, що, може, спробуємо?

– Не думаю, я не уявляю, як можна освідчуватись невідомо кому.

– Ти ж зізнався незнайомці.

– Це зовсім інше… Гаразд, ти мене переконав. Тільки я не знаю, що написати.

– Я вважаю, що всі слова кохання вже написані до нас і тому напишу те, що завжди говорив своїй лисичці…

– Ти про Алісу?

– Так, так, про неї, кохану. А тобі раджу написати те, що ти написав на літачку.

– Дякую, друже – на радощах Руслан ледь не задушив Славка в обіймах.

– Та нема за що! Завжди радий допомогти.

ІІІ

Нарешті настав цей довгоочікуваний день. Люда цілий день від хвилювання була наче на голках. Вона весь ранок чаклувала над легкою завивкою, обирала сукню.

– Кать, скажи, яка краща? – звернулась вона до сестри.

– Звідки я знаю? Вдягай що хочеш.

– Ні, я так не можу! Я перед ним маю виглядати просто шикарно! – Люда замріяно посміхнулась. Катя скептично зітхнула:

– Не думаю, що знайдеш свого принца сьогодні на конкурсі. Аліска все це вигадала, щоб тебе заспокоїти.

– Щоб ти, Катрусю, не думала і не казала, та цей день буде найкращим у моєму житті! – Так Люда і провела день, замріяно посміхаючись на скептичні погляди сестри.

– Руслан, ти довго? Скільки можна стирчати біля дзеркала? Ми так і дискотеку, і конкурс пропустимо! – Славкові дуже кортіло дізнатися, чим закінчиться вся ця авантюра із записками.

– Зачекай, я не можу з’явитися перед нею як опудало. – Руслан і вранці, і вдень, ні про що не міг думати, тільки про конкурс, про записку, про свою незнайомку… Чи, може, він її знає? Хто зна…

Шкільний хол поволі наповнювався людьми і перетворювався на танцмайданчик. Аліса біля діджейського пульту розбирала конкурсну пошту, Люда стояла поряд і не відходила від подруги ні на крок.

– Ну, що? Знайшли принца? – Катя з іронією спостерігала за дівчатами.

– Ні, ще шукаємо. – Відповіла Аліса. Люда від хвилювання не могла говорити.

Дискотека продовжувалася, але ні Руслан, ні Люда майже не танцювали, Алісі ж взагалі було не до танців. Вона розбирала пошту: «Так, так, так… Що тут у нас? Ага! Знову цей блазень! Знову його зізнання, і тут він! Викинути б це все у сміття, та не можна. Він же бере участь у конкурсі, гаразд, для нього можна придумати який небуть заохочувальний приз.» Увагу Аліси привернув ще один лист. Щось у ньому було дуже знайоме…

– Людо, йди сюди! Здається, я щось знайшла! Люда з хвилюванням поглянула на листок і… «Не може бути! Це він!»

Музика стихла і весь зал почув урочистий голос Аліси:

– Конкурс був важким, але дуже цікавим і от тепер я можу назвати переможця! Це Руслан з 11 класу!

– Русік, ти чуєш? Ти переміг! Іди, отримуй свій приз! – Славко щиро радів за друга, який все ще не міг повірити у свою удачу.

– Привіт! – Люда підійшла до нього і подала Руслану обидві записки. Їхні очі зустрілися, Руслан не міг повірити своєму щастю:

– Це ти?!..

Залунала музика. Руслан і Люда ні кого не помічали навколо. Вони не помічали ні вкрай здивованої Каті, ні Славка і Аліси, які таємниче посміхалися і про щось тихо шепотілися, але Принц зі своєю Принцесою ні кого не чули і не бачили навколо. Для них існували тільки музика та вони самі… Вони знали, що в їхніх серцях назавжди залишиться і цей вечір, і літачок.

Паперовий літачок!