1
У носі грали аромати весни. Довкола все зеленіло і цвіло, а сонце повільно котилося за обрій. Та жінці було байдуже до цієї краси. В дупі вона мала ту красу. Їй би зараз впасти й відлежатись трішки. Все життя працювала на розгинаючи спини, а дорога в горах забрала всі сили.
Вузька стежка звивалася, а кінця-краю не видно. Від села Орися не зустріла жодної людини. Вона навіть не знає, чи вдома відьма. Чи пустить її до хати, чи ні. Якщо ні, то ляже під стіною, а вниз не спуститься. Вдруге вона сюди не лізтиме. Хай і замерзне, але не спуститься поки не поговорить з відьмою. А все через Маньку — корову. Захворіла бідолашна чи хто поробив що. А Бог його знає. Тому й крокує сюди.
Ось уже сонце заходить за обрій, а хатини навіть не видно. Хвилювання заповнило усі думки: Невже не туди звернула? Ні, ось уже стріха показалася.
Посеред галявини, поміж смерек стояла хатина. Орися зупинилась, вивчаючи деталі дерев’яного будинку. Перевівши погляд, рушила до хатини. Постукала у двері й прокричала:
— Є хто дома? — й сама жахнулася свого голосу.
Наче й не голосно крикнула, а по відчуттях наче рознеслася по всіх Карпатах. Озирнулася по сторонах, наче хтось спостерігав за нею.
Двері скрипнули. У дверях стояла славна жінка. Ось тільки з бородавками на обличчі. Одна з них всілася прямо на носі, що Орися не могла відвести від неї очей. Це непристойно зринуло у думках, але їй плювати на це. Її цікавила бородавка на носі.
— Чого Вам? — роздратовано промовила Євдокія, вивівши Орисю з трансу.
— Добридень! — відповіла жінка, натягнувши невинну посмішку. — Вибачте, що потривожила, але потрібна Ваша допомога.
Євдокія оглянула жінку з ніг до голови й запросила гостю до хати.
Орися сиділа за столом, розглядаючи простору кімнату, поки господиня вовтузилася коло печі. Білі стіни розписані чудернацькими візерунками, груба, стіл і два стільці. Нічого особливого. Запахло травами. Євдокія подала гості чай.
— Прошу. Він допоможе відновити сили та подарує міцний сон.
— Дякую. — вдоволено відповіла Орися і відсьорбнула чаю. Барви карпатських лісів заграли на язику, даруючи неймовірну насолоду. Жінка змогла розпізнати лиш м’яту і чебрець. «Добрий чай, але могла б і погодувати.» — подумала Орися, але промовчала. — Я до Вас із самого Каменя-Каширського приїхала, це на Волині, з проханням про допомогу. Моя корова Манька змінилася. Стала агресивна наче біс у неї вселився. Наче не признає мене. А я ж за нею доглядаю день у день уже протягом семи літ. А Манька була хороша, спокійна. Не те що зараз: ні подоїти, ні підступитися. Я вже й до батюшки зверталася. І до ветеринарів. І до різних знахарок. Ніхто не допомагає і не знає причини. А головне — молоко геть зникло. — Орися тарахкотіла, що Євдокія не могла вставити слова. Але це її зовсім не турбувало. Вона спокійно пила чай насолоджуючись кожною його нотою. — А вона ж наша годувальниця. Іншу здала б і не мучилась, а Маньку шкода. Можливо допомогли б мені з цією проблемою?
— Вже завтра. — відповіла господиня. — Ранок вечора мудріше.
Орися вляглася у вузьке ліжко зі скрипучим матрацом. Затишна й охайна кімнатка не дарувала затишок, а навпаки — тривожність. Але Орися не бормотіла. Все одно краще ніж на вулиці чи в сараї спати, хоч до кінця не була в цьому впевнена. Втома і сон швидко здолали жінку.
Ніч минула швидко. Навіть попри звичку рано вставати Євдокії прийшлося будити Орисю.
— Навіть не пам’ятаю коли востаннє я так міцно спала. — промовила гостя.
— Це все чай.
— Не обманули. А ще така дурня снилася, що хай Бог милує.
— Розкажіть про сон, — запропонувала босорка.
— Кажуть люди, що до обіду не можна розповідати, бо справдиться.
— Дурниці. Що тільки люди не придумають. — заспокоїла відьма. — Розповідайте і то з усіма деталями.
— Ну слухайте. Сняться мені двері: старі, дерев’яні в синій пофарбовані. Наче впізнаю власні до хліва. А в нас то зелені, це як тільки прокинулася згадала.
— Продовжуйте. — спокійно проказала Євдокія.
— Так ось, між дверима і порогом є добряча щілина. А крізь неї гад повзе. Чорний як ніч, аж тіло завмирає. Повзе він до корови, а тій хоч би що. Наче не бачить, чи не боїться. Повзе гад вже кругом лапи, поки головою до вим’я не дістане. А я стою як в землю вкопана, нічого зробити не можу. А далі нічого не пам’ятаю.
— Дрібниці. — промовила Євдокія й пішла до комори.
У куточку комори стояв старий буфет із сотнею склянок. Вона взяла один із них й повернулася до гості.
— Ось! П’ять крапель настоянки на відро холодної води. Як тільки сонце зійде, дати корові напитися. А там за день-два молоко з’явиться. І корова спокійніша буде.
— Дякую Вам! Хай Вас Бог береже! — задоволено сказала жінка, мало не поцілувавши відьму. Але побачивши бородавки, швидко передумала.
Гостя не встигла відійти на сотню кроків, як із комина хатини вилетіла білобока сорока. Та Орися її не помітила.
***
У дворі старої занедбаної хати поралась молода дівчина. Старанно, не покладаючи рук. Як раптом, де не взявся, просто з неба звалилася чорна гадюка з білою смужкою вздовж спини, і поповзла до порогу та й чекає.
Дівчина озирнулася по сторонах, упевнившись, що ніхто не спостерігає, прочинила двері й запросила гостю. Гадюка миттю заповзла до хати. Дівчина ще раз озирнулася й скочила в середину.
На її простенькій кухні сиділа пишна жінка: виряджена в намисті, лице гоже лиш бородавки вкрили обличчя.
— Вітаю, сестро. — промовила Євдокія, оглядаючи дівчину.
— Ти хто така? І чого сюди приперлась? — зухвало відказала господиня.
— Така юна і вже така непривітна. Хоча знання хороші маєш. Цікаво, хто ж тебе навчав. Та це неважливо. Я Євдокія, а яке твоє імʼя?
— Аліса.
— Прибула я до тебе, Алісо, по іншій справі. — Євдокія замовкла, оглядаючи тісну кімнату.
— Говори. — стримано проказала дівчина.
— Дарма ти в юні роки проти себе людей підіймаєш. Спочатку одна корова, потім інша і там собі чоловіка собі приворожиш, чи що ти там забажаєш. Та люд не дурний. Швидко зметикує і знайде винного. І дай Боже, аби це не закінчилося бідою.
— Не згадуй його у моєму домі.
— Дім? — здивовано сказала босорка озирнувшися довкола. — Це ти домом називаєш? Ти ще молода. Кинь лихе діло. Подумай над моїми словами. Добра від цього не чекай. А мені вже час.
Євдокія вийшла з будинку й злетіла білобокою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!