Петро Гузiк "Татуювання"

Мадонні, котра сказала: "джаст ду іт, я в тебе вірю"

Комару котрий підкинув ідею.

Ця розповідь отримала життя завдяки вам. Дякую

Wenn das Blut die Tinte küsst

Wenn der Schmerz das Fleisch umarmt. Rammstein "Tattoo"

Я завжди був і надіюсь буду людиною спокійною і відповідальною. Особливо якщо це стосується моєї роботи. Знаєте, як кажуть що пощастило коли твоє хобі приносить не тільки задоволення а і гроші.

Мене звати Левко, мені двадцять дев’ять років і я тату-майстер. Не так давно, я був звичайним студентом художнього інституту доки не вирішив зробити своє перше тату і доля звела мене з моїх майстром а згодом другом та колегою. Москіт а по життю Костя, так звати мого друга дуже товариський хлоп і під час сеансу ми розговорились про те се, і дізнавшись шо я трохи малюю він розповів що набирає учнів для передачі знань та вмінь своєї професії. Це було п’ять років тому, три з яких я працював на його студії доки не спромігся відкрити свою. Історія котру я зараз вам розповів взяла початок саме в студії Москіта, чому я вирішив її розповісти? Ну бо зрештою вона має хороший кінець, а історія з хорошим кінцем має право на життя.

Був звичайний літній день, ми сиділи на веранді тату салону «Москітос» пили пиво і тринділи за мотоцикли. Точніше триндів я, так як це була моя тема, Москіт чухаючи бороду слухав і зрідка кидав. Він людина сімейна тому мото це не його але мене зупинити вже було не можливо.

-От прикінь, лечу я вчора десь так сто плюс в сторону Києва, вітер в лице і все таке. Тут якесь бідове на своєму джипі мигає мені типу дай дорогу. Траса вільна, я показую мов давай обганяй а воно, ну ти прикінь вилітає на зустрічну і суне в кювет. Тачку на бік, кругом шматки металу та скла. Ну думаю все, мінус один. Зупиняюсь, на ходу дістаю трубу і викликаю швидку, глянь водій вилазь через люк. Я до нього а він «готовий» як я на випускному в школі. Ото повезло що траса вільна була і воно тільки машину розвалило.

Потім вже як копи приїхали то дізнався шо то місцевий суддя. Чесно прибив би дебіла. Його ж сука як пити дати відмажуть.

-Так Лисий, в нас так і буде. А хулі, є бабки ти цар і бог.

-Ненавиджу таких покидьків. Я ще бля його рятувати хотів.

-Та забий, в тебе є сьогодні клієнти?

-Аж на вечір, але мені влом їхати додому то я поваляюсь на дивані пограюсь на приставці.

-Окей, але сьогодні твоя черга думати за їжу тому я буду мексиканську шаверму краще велику порцію і візьми ще пляшку пива. Мені до сеансу ще година, то я трошки полежу спину розслаблю.

-Без б, одна велика мексиканська. Скоро буду,- я взяв в нього самокрутку, схопив шолом і почапав по їжу.

Це був останній рік коли я працював з ним в одній студії, потихеньку я набрав власних клієнтів і шукав приміщення для себе. Москіт звісно казав мов сиди зі мною скільки треба, але я відчував що пора. Мої перші клієнти були його клієнтами котрих він фізично не встигав прийняти. Тепер час працювати на власне ім’я.

Я чарівно посміхнувся двом милим панянкам з кольоровим волоссям які проходили мимо студії, одна з них низенька з блакитним волоссям кинула мені «круті татухи « , на що я запросив її на сеанс разом з подругою пообіцявши зробити їй ще кращі, вона дзвінко розсміялася і взяла простягнуту візитку.

Ех, люблю літо саме за такі приємні моменти. Не подумайте що я бабій, просто коли довкола так багато гарних дівчат котрі так мило посміхаються, в чиїх очах хочеться потонути то молодість відчувається по особливому, ну ви розумієте.

Провівши дівчат поглядом, я застрибнув в сідло і поїхав в центр міста в нашу улюблену «точку» швидкої їжі. До кінця мого колишнього життя залишалося менше двох годин.

Повертаючись на студію я потрапив в корок в центрі міста, тому довелося зробити невеликий гак об’їзними вулицями. Ввійшовши я побачив, що Костя у горизонтальному положенні щось малює на планшеті. Ми швидко розібралися з нашими закусками і вже були готові зіграти партію-другу в доміно як в двері постукали і в кімнату увійшов чоловік.

Він був здоровий та високий, такий високий що мусив нахилитися щоб не вдаритися головою об одвірок. Москіт коротко нас познайомив і почав готувати робоче місце. На мою пропозицію зіграти чоловік який назвався Леонідом відмовився, тому я зайняв місце на дивані і поринув в світ відеоігор.

Чоловіки про щось говорили але я не сильно звертав увагу, краєм ока кинув погляд на ескіз клієнта проте нічого цікавого як для художника я там не побачив тому повернувся до гонки на екрані.

Почалася процедура бриття місця нанесення і перебивання малюнку на тіло клієнта.

За мить на сусідньому екрані увімкнувся фільм, один з незмінних атрибутів сеансу Москіта і я підключив навушники щоб не заважати. Десь через годину мене поторсали за плече з пропозицією піти на перекур, поставивши раллі на паузу я приєднався. Вийшовши на веренду і зробивши собі самокрутку я остовпів. Нова татуха робилася на грудях тому Леонід був по пояс голий, на спині в нього були ще татуювання, багато маленьких не пов’язаних між собою одним стилем чи ідеєю, проте одне все таки привернуло мою увагу.

Але спершу маленький відступ. Два роки тому моє життя перевернулося з ніг на голову. Мою давню подругу дитинства було жорстоко вбито. Її тіло виявив пенсіонер собачник котрий рано вранці вигулював пса в парку. Подробиці для загалу були закриті але мій однокласник котрий працював в місцевому морзі розповів мені дещо. Експертиза встановила що Катю було вбито за день до того як знайшли тіло. Судячи з нанесених ран останні години життя були справжнім пеклом, після чого їй звернули шию та жорстоко зґвалтувати вже мертву. Я просто не міг в це повірити, що завжди весела Катя котра часто пригощала випічкою, любила аніме і котиків та мріяла стали актрисою театру пройшла через це все. На моє прохання Петро розповів усі деталі. Отримавши удар по голові її зв’язали і довго та жорстоко знущалися. Численні порізи вкривали тіло та обличчя дівчини, одну з грудей було відрізано, по всьому тілі були сліди зубів нелюда котрий намагався відкусити шматки. Всі рани були зроблені ще при життю. Після смерті виродок просто таки розірвав статеві органи та анус. Після чого завернув тіло в пакети для будівельного сміття і просто викинув в глухому кінці парку. Я довго пив, просто таки безбожно заливався алкоголем мріючи втопити своє горе. Ми були близькі, не як хлопець з дівчиною а просто друзі. Ми ходили одну школу, часто гуляли разом, відвідували фестивалі. І ось якийсь хворий виродок котрий не може отримати жіночої уваги взяв силою і відібрав життя молодої хорошої дівчини. Копи як могли працювали над розкриттям але ж всім відомо шо наша доблесна поліція це більше зграя непотрібних нахлібників, вони тільки і можуть що розбивати службові авто та кошмарити молодь з пивом в парку. Тому не було дивно, що через місяць вони передали справу в архів як черговий нерозкритий злочин, мовляв працював маніяк, всі речі потерпілої були при ній, гроші теж.

Москіт в цей період мого життя взяв невелику відпустку, круто все таки працювати на самого себе завжди можна вмовити начальника, і провів близько двох тижнів зі мною в себе на дачі. Там він дав волю моєму горю і слідкував за мною щоб я здуру і собі не вкоротив віку. Заспокоївшись ми повернулись в місто, де я ще тиждень провів вдома але вже тверезим. Більшу частину я просто плакав не розуміючи як так.

А тепер до того чому я розповів цю історію. На двадцятий день народження я подарував Каті медальйон котрий замовив у знайомого ювеліра, особливість його була в тому що ескіз виробу створив я сам власноруч. Це було зображення двох котів, по типу інь-ян , вони перепліталися між собою. Всередину я хитро вписав літеру К котру можна було побачити тільки якщо знати куди дивитись. В цілому світі не могло бути ще одного такого, і саме медальйон у вигляді двох котів був єдиною річчю котра зникла з місця злочину, це сказав мені Петро коли на впізнання приїхав тато Каті. І саме татуювання у вигляді двох котів котрі ніби переплітаються між собою було на спині в Леоніда. Невелике але чітко і детально зроблене. Я впізнаю цей малюнок і через сто років, не тому що він з’явився від моєї руки, а тому що малював я його для дорогої мені людини котру жорстоко вбили. І я певен що вбивця стоїть перед мною і сміється з бородатого жарту мого друга. Світ поплив в мене перед очима і я без слів кинувся в туалет і виригав свій обід. Я довго блював, до того моменту коли шлунок став порожній і тільки жовч виходила з мене. Першим моїм поривом було виходити ножа котрий завжди при мені і зарізати його. Але здоровий голос в голові сказав шо це з біса хуйова ідея.

Я увімкнув кран і довго тримав голову під холодною водою. Нарешті трохи заспокоївшись я сів на унітаз і закурив. Думки неначе скажені пси кусали мій мозок, одна за одною приходили щоб бути тут же відкинутими. Зрештою я змив блювоту та недопалок і вийшов.

Москіт продовжив сеанс особливо не звертаючи уваги де я пропадав. Я заглянув в студію і сказав що піду трохи прогуляюсь.

-Окей бро, я думаю через години дві закінчу тоді можна буде і в доміно.

-Домовились, приємного сеансу,-сказав я клієнту і не дочекавшись відповіді вийшов.

Ноги понесли мене в паб «Бабай», засівши на літній терасі з літровим келихом свіжого квасу і нарешті спокійно почав обдумувати ситуацію.

Отже що я маю? Мою подругу жорстоко вбили, єдина річ котра зникла це медальйон і саме таке тату як на медальйоні має цей Леонід. В те, що десь можливо різні художники могли зобразити однаковий малюнок незнаючи одне одного я не вірив. Це так само нереально як мати однакові галюцинації під лсд. Значить він або знав Катю або це він убивця. Це була моя найкраща подруга, в нас було безліч спільних друзів але його я точно бачив вперше. На роль коханця він також не підходив бо на вигляд мав як мінімум п’ятдесят. Знайомий з театру? Можливо, але навряд, на театрала він точно не схожий.

З такими думками я прикінчив свій келих. Глянув в попільничку і здивовано побачив що за цей час викурив більше десяти цигарок. З такими темпами я точно фіг кину палити.

Робити було нічого і я дав коротке коло по парку. Прекрасний настрій був зіпсований, оточуючі люди мене бісили тому я повернувся в студію.

Москіт якраз проводив заключні штрихи на свіжій тату, я вдаючи цікавість декілька хвилин постояв і похвалив друга. Як співмешканець студії я вів інтернет сторінку нашого салону, після кожного сеансу я робив фото робіт і викладав в мережу. Раптом мені прийшла ідея, замість того щоб поставити Леоніда на фоні стіни з зображенням логотипу нашого салону, я поставив його біля великого у весь зріст дзеркала мотивуючи що так краще освітлення, освітлення і так було добре все що я хотів це щоб його спина з татуюваннями відбивалась в дзеркалі. Коли з цим було покінчено, Леонід розплатитися і пішов собі.

Я допоміг товаришу прибрати робоче місце. До мого клієнта було ще декілька годин і ми засіли в партію доміно.

-Як клієнт?,- запитав я вдаючи байдужість розкладаючи кості на столі.

-Та якийсь ніякий якщо чесно, фільм обрав нудний, розмову майже не підтримував давно мені не було так нудно,- Костя взяв свої кості і виклав подвійну шістку, - чесно я радий шо був невеликий малюнок, ще й ти десь пропав.

-Ну вибачай, потрібно було відійти,- я зробив свій хід і відпив соку прямо з пляшки, лінь було іти шукати чашку.

-Амурні справи?,-він хитро підморгнув,-що до речі з тою малою котра робила в тебе спину? Було щось більше походу на природу?

-Чесно ні, вона звичайно шикарна і дивовижна, але не мій рівень. Золота молодь я поруч з нею почуваю себе ніяким. Думаю просто будемо разом тусити. Цей до речі в тебе вперше? Бачив в нього багато малюнків.

-Вперше,- він простягнув руку і взяв мій сік,- знайшов нас в інстаграмі. Я питав за інших майстрів так з тих кого назвав я знаю максимум двох. Решту «колов» не в нашому місті. Чому ти запитуєш?

-Ну думав чи стане одним з постійних чи так разовий,- я виклав подвійну кістку чим викликав в Москіта сердите гудіння і відправив його на «базар».

-Якщо і стане постійним то віддаю його тобі, не можу я отак більше двох годин мовчати, це ти в нас тихий майстер,- Костя нарешті знайшов потрібну кістку і зробив хід,- яку б тему я не почав він крім коротких фраз нічого не сказав. Таке враження що він платить за слова.

-Ясно, а хто чувак по життю? Може він з цих з «блатних» ті рідко говорять?

-Та ні, цих я знаю добре як не як свого часу з багатьма спілкувався, Льоня цей м’ясник на ковбасні, оцій шо ти казав роблять смачні сосиски, що за містом в сторону Києва.

-Отже м’ясник, -подумав я про себе. Катю було вбито жорстоким способом, і фізично сильною людиною. Укуси на тілі як пристрасть до сирого м’яса?,-чорні думки знову заполонили голову,я задумався і Костя зробив мене.

Привітавши з перемогою я хотів розпочати нову партію, як до нього подзвонила дружина і він пішов на вулицю говорити. Знаючи що це на довго, я віддався на плин думок.

Значить м’ясник, знаючи де він працює можна спробувати його вистежити і далі..

А що далі? Що робити після того як його вистежу? Запитати прямо типу друже а звідки в тебе така татуха? Та він більше мене в рази два, зламає навпіл і не скривиться. Ні тут треба хитро і акуратно. Я бля маю знати звідки воно в нього.

Мої думки обірвав Москіт, вдома був аврал, його два сина затіяли братерську суперечку котра переросла в бійку. Класика. Менший розбив старшому окуляри і тепер глава сімейства мав прийняти участь у вихованні. Ми попрощалися і я залишився сам на сам з думками і концертом Metallica котрий грав на задньому плані.

Запищав будильник сповістивши мене що зустрічі з моїм клієнтом відбудеться вже за півгодини, я підвівся і почав приготування.

Підготовка до тату-сесії включає кілька кроків. По-перше, я добряче мию руки та дезінфікую робоче місце, дотримуючись всіх необхідних стандартів стерильності. Потім, я перевіряю всі необхідні інструменти та матеріали, переконуючись, що вони готові до використання. Під час консультації з клієнтом я уточнюю побажання та дизайн, щоб ми могли забезпечити якісний результат. Перед самим сеансом я голю місце нанесення, проводжу дезінфекцію шкіри та наношу ескіз. Також я показую цілісність упаковки з голками та забезпечую комфортне середовище для клієнта, наприклад, музику чи фільм та можливість відпочинку під час перерв. Наприкінці сеансу я наношу захисний бальзам, клею плівку та даю поради по догляду за новим татуюванням.

За підготовкою я спершу не почув як в двері постукали. Обернувся і помітив що мій клієнт точніше клієнтка вже прийшла. Аліна дитячий окуліст. Хоча з вигляду можна подумати що вона тільки що відвідала концерт Іґґі Попа. Покрита заклепками та ланцюгами незмінна «косуха» , штани в клітинку пошматовані на колінах, майка «punks not dead» та класичні чорно білі конверси. Коли вона сказала ким працює я розсміявся, сам ношу окуляри і якби в моєму дитинстві була така лікарка я б певне злякався. Проте сміх зник коли вона показала фото з роботи, це були дві різні людини. Це вже був наш третій сеанс, ми робили рукав в за мотивами романів Стівена Кінга. Тут були і Пеннівайз, і Мізері на котру замахнувся сокирою Джек Торренс, Крістіна освітлювала фарами нещасного скаженого Куджо. Це була файна робота, я отримував задоволення від процесу творіння.

-Левко привітик, капець відкрий вікно бо в диму від твоїх цигарок можна заблукати,-вона повісила куртку і обійняла мене.

-Привіт привіт. Як рука, не думав що ти так швидко прийдеш на сеанс,- я поцілував повернуту до мене щічку і відкрив вікна.

-Чудесно, кожне наступне тату гоїться швидше. В мене відпуск через місяць, планую поїхати побачити Європу, маю бути гарною.

-Ти і так дуже гарна. Чай каву будеш?

-Дякую. Краще щось холодне, як ти шо ти? Що нового?

Зустрів можливого вбивцю подруги, тепер думаю що робити?,- подумав я і видав дещо стандартні фрази типу все ок, все нормально.

Дівчина помітила що мене щось тривожить але зрозуміла це по своєму ,-якийсь ти неуважний, може хтось закохався?

-І ти туди ж? Шо ти шо Москіт однакові. Ні це не через чарівну феміну. Просто задуманий, -я відчинив міні холодильник і простягнув пляшку соку,- ось тримай, що будемо дивитись чи слухати?

-Давай «Сімпсони» а потім може ще щось?

-Пойняв прийняв, тоді прошу пані на стіл,- сказав я повертаючись до телевізора і вмикаючи мульт.

Навіть трохи зайнятий думками всі дії я робив автоматично але професійно. Звірився з зображенням на планшеті і приступив до роботи.

Як завжди Аліна безупинно говорила. За перших півгодини я дізнався що в неї було за останній місяць. Дівчину не можна було ігнорувати тому я все таки трохи відволікся від думок про Леоніда і його тату. Ще через пів години ми зробили перерву, повертаючись після перекуру я побачив що вона клацає пультом ютьюб.

-Ось заціни, недавно відкрила для себе, думаю тобі сподобається, -з цими словами вона натиснула плей і кімнату заповнив дарк джаз. Гурт називався Schmalgauzen і це дійсно була файна музика, одягнувши рукавички я продовжив, незабаром ми почали підспівувати.

В хорошій компанії час минув швидко, ми випили мандаринового пуеру, послухали джаз і трохи потанцювали. Круто мати таких клієнтів, так би мовити приємне з корисним. Наостанок я запропонував підкинути Аліну додому, вона погодилась і ми помчали вечірніми вулицями міста.

Наступні дні я то думав про дивного клієнта Москіта то з головою поринав в роботу, розуміючи що такими темпами почнеться параноя і я нароблю біди.

Єдине до чого я додумався так це прослідкувати за ним, чим і зайнявся у вільний час. Я притримуюсь думки що чотири колеса возять тіло, а два душу. Проте для втілення цієї ідея моя «Honda Valkyrie» не годиться. Моїм першим транспортом був старий «Volvo» котрий більшість часу стояв в гаражі, користувався я ним рідко і здебільшого взимку. Тепер перевірений часом автомобіль міг стати у нагоді. Старі моделі цієї марки робилися на роки, шведська якість як не як. І місця в ньому як на яхті, у випадку чого Леоніда можна без проблем погрузити в авто.

Минуло три дні коли я нарешті вгадав з графіком і помітив як той виходить з робочого автобуса і іде на прохідну. Ще два дні я тихцем слідкував вивчаючи його звички. Дім робота дім. Нікуди не виходить крім магазину чи ринку. Друзі не приходять, дівчини немає. Зрештою обдумавши всі за та проти я вирішив діяти. Я сумнівався в своїх діях, але нічого іншого вигадати не міг. Ідея була такою, її я підгледів під час одного з сеансів Кості. Клієнтка попросила увімкнути серіал «Декстер» і мене осяяло. Ні я не планував його вбивати і різати на шматки. Суть знерухомити, зв’язати і допитати. Якщо потрібно застосувати силу, все робити в масці та рукавичках. Довго думав де це все провернути поки не вирішив зробити це в гаражі. Він звукоізольований, колись там була репитаційна база місцевого рок гурту але не склалось і тепер він мій. Ідеально, залишилося звіритися з записами і вибрати коли в нього випаде зміна на непарне число. В такі дні він закінчував о дев’ятій вечора а вдома був близько десяти. Якраз починало сутеніти що зменшувало кількість зайвих очей. Ну що ж почнімо!

В той день я прибув до ковбасного заводу близько сьомої вечора. Вирішив приїхати раніше і так би мовити підготуватись. Хоча більше мені треба бути готовим морально. Я високого зросту але худорлявий. Я більше коханець а не боєць, тому на готові мав флакон хлороформу та маску, на всяк випадок в кишені лежав шокер. Я сидів курив цигарки і барабанив пальцями в такт музики. Весь на нервах але мої думки чомусь повернулись до блакитноволосої незнайомки котру зустрів в той роковий день. Дідько, треба було взяти в неї номер чи хоча б поцікавитись як її звати. Ці зелені очі не давали мені спокою, ех і чого я такий сором’язливий? І тут немов читаючи мої думки я вслухався в пісню котра грала в той момент. Це була «Кікімора» гурту Цвях:

...я закохався і душу загубив

в очах зелених як у морі себе втопив...

Отаке от співпадіння, мені завжди важко було з жінками. Не вистачало впевненості чи як. Ну нічого містечко в нас маленьке, можливо ще зустрінемось а зараз треба зосередитися на задуманому. Я глянув на годинник і був здивований що поки витав в хмарах робоча зміна Леоніда наближалася до кінця, перші працівники виходили з прохідної і або ішли на зупинку громадського транспорту або займали місця в робочому автобусі.

З’явився Леонід в незмінному червоному спортивному костюмі, він ще з одним чоловіком курили біля автобуса і про щось балакали, згодом потиснути руки і чоловік пішов на стоянку поряд з заводом а Леонід сів в автобус. Через хвилин двадцять автобус наповнився і рушив. Мій підозрюваний мешкав на околиці міста, я якийсь час їхав за автобусом а коли до кінця маршруту було менше п’яти зупинок вирвався вперед. Обравши місце поряд маршруту чоловіка я увімкнув аварійку відкрив капот вдаючи поломку. Було пасмурно, вдень ішов невеликий дощ тому стемніло раніше ніж зазвичай. Плюс через дощ людина в капюшоні не сильно викликала підозру. Під капюшоном на мені була латексна маска Ктулгу котра більшість часу прикрашала стіну в студії.

Я визирнув з-за капоту і побачив як Леонід вийшов з автобусу і рушив в моєму напрямку, отже пора. Дочекавшись доки він порівняється з авто я глухим голосом окликнув його.

-Агов чоловіче, маєш хвилинку?

-Що?

-Кажу маєш хвилинку? Посвіти мені бо ніхера не бачу,-з цими словами я простягнув йому ліхтарик. Якусь мить здавалось він проігнорує і піде собі, але той поправив рюкзак, підійшов і взяв ліхтарик.

- Куди світити?,- він затиснув цигарку в кутику рота і мружився від диму.

-Сюди друже,- з цими словами я скинув капюшон. Вираз його обличчя коли він в світлі ліхтарика побачив лик древнього бога потрібно було бачити. Вираз здивування і та шоку відбився на його обличчі. Він відкрив рота маючи на думці щось сказати, цигарка випала на землю. В той же момент я блискавкою кинувся до нього тримаючи в руці ганчірку щедро змочену хлороформом, що мене здивувало так це реакція чоловіка. Здавалося він стоїть як вкопаний а за мить його кулак трощить мій ніс. Гаряча кров хлинула по підборіддю, в очах затанцювали зорі я захитався і наступний удар довершив феєрверки болю в моїй голові. Леонід зайняв боксерську стійку маючи явний намір вибити все лайно з дивака в масці. Я похитнувся і відкинув непотрібну ганчірку в сторону, вийти один на один було хуйовою ідеєю, раптом приємна тяжість шокера в кишені втішила мене. Швидко наскільки можливо швидко в моєму стані я дістав шокер і кинувся на нього. Цього він явно не очікував тому його удар лише трохи вибив з мене дух замість того щоб покласти на землю, перемагаючи біль я натиснув кнопку і вдарив його. Добре що перед моєю провальною операцією я встиг поставити максимальний рівень удару. Леонід затрусився і сперся об авто, я вдарив ще раз і чоловік сповз на землю, я миттю стягнув його руки пластиковими кайданками і з силою затягнув на задні сидіння.

Мені здавалось що минула вічність проте пройшло всього десять хвилин, я озирнувся і знову удача була на моєму боці, вулиці як і раніше були пустими. Перемагаючи біль я скинув маску і сів за кермо. Половина справи зроблена, завівши двигун я обережно поїхав в кооператив.

Приїхавши в гараж я першим ділом зайнявся своїм обличчям. Леонід був без свідомості на задніх сидіннях або вдавав це. Неважливо, з міцно зв’язаними руками він не становить великої загрози. Вмившись і скинувши скривавлений одяг я дивився в дзеркало, мда ніс і без того великий перетворився в величезну картоплину, однозначно допомога лікаря буде потрібна. Але це згодом. Як я вже казав до мене в гаражі була репитаційна база, після покупки я мало що змінив. Сам гараж був поділений на дві частини, велику де тепер стояло авто і меншу типу кімнати відпочинку. Саме там я і облаштував місце для свого бранця. Крекчучи від натуги я перетягнув його в меншу кімнату і всадив на крісло. Руки та ноги міцно зв’язав, в рот засунув кляп. Задоволений своєю роботою я ліг на старий пошарпаний диван навпроти і непомітно для себе задрімав.

Не знаю скільки часу я спав, прокинувся від звуку падіння Леоніда. Певне прийшовши до тями він спробував звільнитись, але я витратив два мотки скотчу і використав міцний дубовий стілець. Я розплющив очі і світло від ламп різануло ножем. Якусь мить я тупо дивився на нього, лежачи на боці він дивися на мене, що мене стривожило так це його спокійний погляд, ніби ми були двома друзями котрі вирішили пожартувати один з одного.

Я сів на дивані і протер очі, зламаний ніс пекельно болів. Підвівся і з натугою поставив стілець з бранцем у вертикальне положення, вийняв кляп і повернувся на диван. Чоловік продовжував просто дивитися на мене, схоже його геть не турбувало те що я оглушив і викрав його. Розуміючи що потрібно починати я відкашлявся і заговорив:

-В мене до тебе є питання, якщо відповідь мене задовільнить я відпущу тебе і власноруч викличу копів і здамся.

Він мовчав, крім зацікавленості я не бачив в його очах нічого. Підвівся з дивану я пішов в більшу частину гаража і з багажника авто дістав рюкзак. В ньому був альбом з моїми старими ескізами, дивно що він не відправився за своїми братами в пункт макулатури, ніколи не зберігаю вже втілені в життя роботи. Повернувшись я погортав сторінки і знайшов малюнок медальйону.

Вирвав сторінку з альбому і розмістив її перед обличчям чоловіка.

-Ось моє питання, звідки в тебе це татуювання? Це мій малюнок і робив я його точно не для тебе.

Він і далі мовчав проте я помітив здивування в його очах, лише на секунду, потім холодний спокій повернувся. Його мовчання не входило в мої плани, розгублено дивлячись по сторонах я помітив газову горілку на стелажі, що ж можна спробувати додати співрозмовнику

мотивації. Я взяв балон і увімкнув пальник. Струмінь полум’я вирвався назовні. Підійшовши ближче я навів полум’я на Леоніда.

-Слухай сюди, або ти відповідаєш на моє питання або я роблю з тебе шашлик. В мене збіса хуйовий настрій гратися з тобою.

-Дай цигарку,-сказав він немов я підсунув йому під ніс не вогонь а скажімо кульбабку. Голос спокійний, врівноважений.

Я загасив лампу, дістав дві цигарки підкурив і сунув одну йому до рота.

-Говори.

-Кишка в тебе тонка тою лампою мене підсмажити.

-Хочеш перевірити?

-Не знаю, а треба?

-Просто скажи звідки в тебе тату?

-От дурний, ти ж сам майстер. Невже не знаєш звідки беруться татухи?,-він закашлявся і виплюнув недопалок. Гандон відкрито з мене глузував. Він мав рацію, я не був готовий пустити в діло вогонь. Але я мав шокер, зменшивши силу удару я смачно приклався до його бичачої шиї. Вираз болю приніс мені задоволення. Леонід важко дихав, удар шокеру збив його пихатий спокійний вираз. Я підкурив ще одну і сів на диван.

-Питання пам’ятаєш? Чи жахнути ще раз?

-Пам’ятаю,- він сплюнув на підлогу,- люблю котів от і зробив, що ще?

-Любиш котів, цікаво а ескіз де взяв?

-Та я їбу, в інтернеті знайшов, не пам’ятаю.

-Ага, в інтернеті. Цікаво цікаво. Давно воно в тебе?

-Не знаю років два, може менше. В чому справа? Ти казав твій малюнок, хочеш заявити авторське право?

-Та ні, не хочу. Скажи чому ти її убив? Ти ж ніби нормальний мужик великий, статний, на морді симпатичний. Чи вона тебе проігнорувала і ти зробив те що зробив? Тобі скільки, десь плюс мінус п’ятдесят, їй було двадцять три і тепер завжди буде двадцять три! Цей малюнок був на її медальйоні єдина річ котра зникла з місця злочину, і о блядь диво в тебе таке ж сука йобане татуювання!

Він примружено дивився на мене слухаючи мою тираду, на останніх словах я зірвався на крик але зміг взяти себе в руки.

Я очікував хоч якусь реакцію, хоч щось. Проте він просто дивився на мене немов робот, лише зрідка кліпав очима.

-Ну і хуй з тобою, думаєш такий крутий? Глянемо що скажеш коли я тебе залишу тут на декілька днів,- подумав я. Кривлячись від болю в носі підвівся і засунув назад до рота кляп.

-Залишаю тебе подумати, можливо цілковита самотність покращить твою пам’ять. Я повернуся скажімо післязавтра. Навіть якщо виплюнеш кляп то можеш кричати хоч лусни а поки що ауфідерзейн,- з цими словами я знову щосили влупив його шокером відправивши в глибокий сон. Вимкнув світло і поїхав додому, нарешті цей вечір закінчився.

Так сталося що найближчий тиждень клієнтів в мене не було, Кості наговорив що хочу поїхати на дачу зайнятися городом, він був здивований проте нічого не сказав. В перший же день я звернувся до лікаря вправити ніс, на його питання хто це так гарно мене я відповів що не пам’ятаю, хулігани та й все. На пропозицію подати заяву в поліцію тактовно відмовився. День минув швидко, цікаво як там мій бранець? Сумніви гризли мене але я надто далеко зайшов щоб залишитись без відповіді.

Того ранку я прокинувся як завжди о сьомій готуючись до пробіжки але ніс під пов’язкою ще болів тому я вирішив випити кави і почитати. Знаєте я залежний від паперових галюцинацій. Книга це неймовірна пригода, квиток в інший світ та шанс прожити нове життя. Я поставив чайник і увімкнув маленький телевізор чисто для того щоб заповнити пустоту кухні.

Новина котру розповідав ведучий вибила чашку з моїх рук і підлогу з під ніг.

В сусідньому місті, точніше за містом біля озера було знайдено труп. Тіло молодого хлопця закатованого і замотаного в мішки для сміття. За словами слідчого потерпілий був музикант біля тіла були залишки розбитої гітари. Тремтячими руками я набрав номер Петра.

-Ульо, я вас слухаю,- він ще той жартівник, завжди старався імітувати голос Гомера Сімпсона.

-Петя це Левко, слухай маю питання. Ти патологоанатома з Луцька знаєш?

-І тобі здоров, дивне питання о такій годині. Якщо з міської лікарні то знаю. А що?

-Можеш з ним зв’язатися на рахунок тіла котре сьогодні знайшли? Ну чи може вчора я тільки сьогодні сюжет побачив? Треба дізнатись деталі смерті.

-Хтось зі знайомих?,-з голосу друга зник сміх, тепер він звучав стурбовано .

-Так тобто ні тобто... ти запитай а я потім тобі розповім.

-Ну гаразд, знатиму щось подзвоню.

-Дякую, я твій боржник.

-Не тра, чекай дзвінок.

Він поклав слухавку, а я не міг викинути з голови тату котре робив Леонід в Москіта. Тату з зображенням гітари.

Не знаючи чим згаяти час я безцільно тинявся кімнатою. Якщо моя теорія підтвердиться це означає що я натрапив на маніяка. І що робити далі? Посвятити когось в свої справи діло дурне, досить що собі проблем наробив. Здати в поліцію? Без якихось вагомих доказів його випустять а мене прикриють. Еххх, гаразд дочекаюсь дзвінка а там буде видно. Я схопив ключі від авто і вирішив з’їздити щось перекусити. Їдучи через місто я вкотре радів тому що працюю сам на себе, був ранок і сонні перехожі поспішали вулицями на свої роботи. Пригальмувавши біля піцерії я сів на літній терасі і зробив замовлення, палив цигарку і споглядав людей. Непомітно для самого себе руки дістали з рюкзака альбом та олівець і я почав малювати. Я рідко творю на публіці, для мене це щось особисте, інтимне як секс. Від

роботи мене відволікла офіціантка котра принесла замовлення і краєм ока заглядала через плече, я її навіть не помітив.

-Гарна робота.

Від звуку голосу я здригнувся і зламав кінчик олівця,-еем дякую,- ховати малюнок не було сенсу.

-Ваша подруга?

-Га? Що? ,- тільки тепер я побачив що саме я малював, точніше кого. На папері проступав портрет блакитноволосої незнайомки, я почервонів і щось промирив.

-У вас талант, смачного,- дівчина посміхнулась взяла тацю і пішла.

Я заховав малюнок в рюкзак і взявся за сніданок.

Коли з їжею було покінчено і я пив каву, подзвонив Петро.

-Не знаю для чого тобі була ця інформація але я дещо дізнався,-без вступу почав друг,- пощастило що Борислав Іванович ще працює, я в нього колись мав практику. Отже слухай, покійний Іван Степанюк, зник після репетиції два тижні тому, розтин показав що помер на п’ятий день після зникнення. На тілі присутні численні порізи та побої, відрізані вуха, є наявні сліди укусів судячи з розміру кусала людина. Був задушений гітарною струною, виколоті очі і після смерті зґвалтований, і не тільки членом. В задньому проході був гриф від гітари, точніше частина. А тепер я тебе запитаю, сліди і спосіб смерті нагадують мені дещо, я правильно зрозумів що вбивство молодого неформала і твоєї подруги можуть бути пов’язані?

-Чесно незнаю, можливо.

-Що ти робитимеш з цією інформацією, чи можливо дещо знаєш?

-Петю не хочу тобі брехати бо...бо незнаю.

-Ти вліз у щось небезпечне? Я чимось можу допомогти?

-Ні, ти і так багато зробив. Я твій боржник.

-Зробиш мені знижку на тату, я тебе зрозумів це твоя справа але щоб ти не робив роби це обережно. Ми ще маємо відвідати «рок ем рінг» пам’ятаєш?

-Так бро, пам’ятаю і буду обережним, дякую.

Ми попрощалися, я розрахувався і пішов до автівки. Отже мої здогади були вірні. Відкривши календар я по датах порахував що хлопця було вбито за декілька днів до сеансу тату в нашій студії. Сука! Сука! Це точно цей виродок! Від злості я надто агресивно вклинився в потік автівок і мені сердито посигналив водій тролейбусу. Вирішивши не чекати вечору я поїхав в гараж, час отримати відповіді.

Хоча я був впевнений що Леонід не зможе звільнитись в темряву гаража я входив обережно. Тільки увімкнувши світло зітхнув з полегшенням. Пройшовши в меншу кімнату побачив його на тому ж місці що і залишив, з тією різницею що кляп він виплюнув а під стільцем була калюжа сечі. Півтора дня не минули даремно.

Навмисно ігноруючи чоловіка я сів на диван, закурив цигарку і відкрив принесену пляшку пива та зробив довгий жадібний ковток, замітив що бранець облизав губи.

Ми мовчали очікуючи перший хід опонента. Я пив пиво, курив і гортав ютьюб.

-Ти не проти що я увімкну музику?,-не дочекавшись відповідь я натиснув плей, з динаміків телефону зазвучало спокійне гітарне інтро котре переросло в бадьорий панк рок. Грав гурт «Чужа кохана» , я увімкнув їх не випадково, саме в цьому гурті грав покійний хлопець про чию смерть я дізнався з новин. Дивлячись як він з друзями біснуються на сцені важко було повірити що він помер, і не просто помер а був жорстоко закатований.

-Що ти від мене хочеш?

-Правду, я хочу правду,- я вимкнув музику і показав фото котре зробив в день сеансу,- скажи ти шматок лайна, це теж ти зробив бо тобі подобаються гітари? Чи таким чином ти залишаєш собі на пам’ять спогади?

-Пішов на хуй ти і твої питання.

-Ого, в когось виросли яйця, навіть в такому безпорадному стані.

-А що ти бля зробиш? Залишиш ще на день?

Неочікувано для самого себе я різко встав і з усієї сили зарядив ногою в груди, стілець похитнувся і впав, я накинувся на чоловіка і відчайдушно почав наносити удари в обличчя. Відчуваючи якусь тваринну лють котрої ніколи не відчував я з задоволенням відчув як його ніс тріснув, щелепа змістилася в бік і шматки зламаних зубів разом з фонтаном крові хлинули з розбитого рота. Титанічними зусиллями вгамував себе, виродок булькаючи кров’ю сміявся мені в лице.

-Браво, молодець але я все рівно тобі нічого не скажу.

Я підвівся і вгатив носаком черевика під ребра, він скривився але продовжив сміятись. Тремтячими руками підкурив і почав ходити колами, раптом мій погляд впав на стіл на котрому лежали речі з кишень Леоніда. Бінго! Серед різного мотлоху лежали ключі від квартири та телефон. На моє щастя пароль був від відбитку пальця що не становило проблеми в моїй ситуації. Відкривши застосунок з електронним паспортом я дізнався номер квартири в якій мешкав чоловік. Схопивши ключі від квартири і телефон я залишив його лежати в калюжі крові, а сам поїхав в гості до мого нового друга.

Була шоста година вечору коли я приїхав до його будинку. Звичайна сіра радянська панелька, яка тхнула втраченими надіями її мешканців. Якийсь час сидів за кермом і вивчав людей котрі входили в під’їзд, не так густо що було мені на руку. Накинувши на всяк випадок на голову капюшон і одягнувши сонцезахисні окуляри я відігнав авто на сусідню вулицю і повернувся пішки. Судячи з номеру квартири десь на середніх поверхах, і так квартири була на п’ятому. Трохи постоявши на сходах я рішуче підійшов і відчинив двері. Мене зустріло чисто спартанське помешкання. Трикімнатна квартира лякала своєю порожнечею. Здавалось ніби вона була після ремонту. В помешканні майже не було слідів проживання. Всі предмети вжитку були в одному екземплярі, певне гості були тут небажані.

Кухню минув відразу, хоча з острахом заглянув в холодильник чекаючи там шматки людського тіла, та там лишень стояла відкрита пачка молока. Великий зал був ще більшим за майже повної відсутності меблів. Один шкаф, одне ліжко стіл та стілець. Одяг чистий проте

старий, на підлозі брудно коричневий килим. На столі чашка з під чаю та попільничка. На балконі та ж картина що всюди – нічого.

Кімната навпроти взагалі була пустою, навіть шпалери на стінах і ті відсутні, зачинив двері й підійшов до дитячої, найменшої кімнати. Тут мене чекала несподіванка, на відміну від всього помешкання в дитячій були нові гарні дерев’яні двері, проте жоден з ключів котрі я забрав до них не підходив. Зрештою з третьої спроби фізичних зусиль я зміг вибити їх.

Я увійшов і побачене мене просто вбило. Вікна були зафарбовані, а стіни прикрашені трофеями та знімками. Від того скільки життів забрав цей монстр в мене підкосилися ноги, я впав на стілець. Чого тут тільки не було, кожна річ мала свою маленьку поличку під котрою була дата, певне дата вбивства. Найстаріша датована в рік коли я пішов до першого класу.

Трохи прийшовши до тями я оглянув речі. Тут були жіночі заколки для волосся, годинники, сережки, перстні, іграшки, брелоки від ключів, елементи одягу та інше. Всі вони були перемащені кров’ю. І ось серед всіх цих речей я побачив його — медальйон Каті, що геть вибило мене з колії, тремтячими руками взяв його, не відчуваючи сліз котрі бігли по моїх щоках, зупиняючись в щетині бороди, я одягнув прикрасу собі на шию. Раптом чорна ненависть охопила мене, мені захотілося зробити так щоб він пережив те, що пережили ці люди. Шматок гітарного грифу, останній трофей був розміщений над невеликим столом в шухляді котрого я знайшов товстий потріпаний зошит. В ньому були особисті знімки з життя Леоніда, ось він ще молодий в міліцейський формі разом з якимось чоловіком стоять поряд із відділком поліції. Тепер зрозуміло чому його не вдавалося спіймати. Були також і записи, різна хвора маячня і кабалістичні символи, взявши його з собою я покинув цю мерзенну кімнату і квартиру.

Хотілося напитись, сильно як ніколи. Але я розумів що алкоголь це поганий порадник.

Що ж тепер я маю щось робити, я не можу взяти і просто відпустити його. Повідомити в правоохороніі органи? Судячи з того що я знайшов покарання він може уникнути тим що просто скине все на психічну хворобу. Прийшовши до тями я побачив, що поки думав вже приїхав до гаражу, в кавалькаді думок я все таки вигадав дещо.

-Ну що, знайшов те що шукав?, - схоже він чекав мого повернення.

-Ти хворий виродок, ти сука горітимеш в пеклі,- я підняв стілець і поставив його.

-В пеклі? Ти знаєш що таке пекло? Ти був там? Я робив те що мав зробити. Те що казали мені голоси. Ці люди вони були моєю відстрочкою, вони замінили мене в гієні огненій. Якби я мав можливість я зробив би це знову,- він засміявся але не так як раніше, не як впевнений в собі чоловік, а як маленький хлопчик котрий зробив шкоду і знає що уникне покарання. Він дійсно божевільний.

Я вже був готовий відмовитись від задуманого але медальйон на моїй шиї випалював моє нутро.

Сів на диван, розгорнув зошит я почав читати, ось уривок з нього:

«Сьогодні вночі знову приходив чоловік у чорному з червоними очима. Він розбудив і сказав що я маю вранці зробити, він сказав, що Микитка поганий хлопчик і його місце поряд з ним. Я лежав паралізований від страху а чоловік показував мені картини пекла.

Хижі, що тіні вирують в безмежних просторах пекла, танцють свій вічний танець болю і мук. Перед очима розгортаються картини страждань: вогненні пекельні потоки обсипаються

невмирущим жаром, лунає музика криків. Серце сповнене відчаю, а очі віддзеркалюють лише безмежну темряву, немає втечі, немає спокою, лише безкінечні страждання.

У безмежній безодні пекельних вогнів, образ занурений у самі глибини вічного мороку. Кожен крок – це підступний танець з безумством, кожен подих – це біль від неминучих мук. Обличчя забуте, заплющені очі не бачать нічого окрім темряви, а душа втрачена в безмежному океані безнадії. Він – вічний в’язень власних страхів, обманутий обіцянками втечі, які ніколи не здійсняться. Він це я.

Ось, що він мені показав. Вранці я зробив те що мав, хлопчик замінив мене а я взяв собі його річ як оберіг від чоловіка в чорному»

Під записом була дата і фото зроблена після смерті малого. Решту записів були майже аналогічними , сутність котру він називав чоловік у чорному приходила вночі показувала страждання і вимагала вбити жертву та забрати її річ. Чому він почав робити татуювання записів не було. Очевидно з якоїсь власної ініціативи.

-Чому тебе звільнили з органів, чи ти сам пішов?,-запитав я,- і чому почав робити тату?

-Я сам пішов, так сказав мені голос. Тату почав робити бо вважав, що таким чином зможу задобрити його щоб він не причиняв мені біль.

-Ти не думав звернутися за допомогою?

-І хто мені допоміг би? Придурки в білих халатах зі своїми пігулками? Я був в них але після цього чоловік в чорному покарав мене. Він дійсно існує і якщо ти мене не відпустиш щоб я продовжив свою справу він забере мене. Жодна в’язниця жодна лікарня, жодні стіни не втримають мене від моєї праці. Я слуга і я буду виконувати його волю допоки буду жити.

Він замовк і лише щось тихо белькотів, певне просив допомоги в свого невидимого друга, а я? Я зробив те, що вважав за потрібне.

Гортаючи його щоденник та маючи під рукою ноутбук я поступово знайшов в мережі всі випадки де згадувались його жертви, від першої до останньої. План визрів сам по собі.

Вколовши заспокійливе я помістив чоловіка на стіл і зафіксував ременями. За допомогою своїх інструментів для татуювання я сантиметр за сантиметром покрив його тіло вирізками з газет та сторінками його власного щоденника. Кожна літера, викликала біль, кожне фото реанімовувало мою пам'ять щодо тих подій. Весь цей процес тривав декілька довгих днів, я працював без перепочинку. В кінці моєї роботи переді мною лежав чоловік як списаний аркуш. Я не залишив вільного місця на його шкірі все було нагадуванням про його вчинки. На це все пішло чимало часу, я насильно годував його щоб він зовсім не охляв. Леонід то кричав, що вб’є мене і зжере моє серце, то плакав і благав його відпустити. Я не зважав ні на його крики ні на сльози, після завершення нанесення татуювань я відрізав його долоні та вирвав щипцями язик. Зробив ще одну поїздку на квартиру і зігріб всі його трофеї, все що міг знайти в маленькій кімнаті котру він перетворив на храм божевільного. Все це я робив відбувалося ніби в якомусь напівсні. Можливо його чоловік з червоними очима в той час керував моїми діями? Навряд. Це був просто жорстокий самосуд. Сидячи біля могили Каті і дивлячись на її усміхнене фото з гранітного пам’ятника я не шкодував про свій вчинок. На прощання я приніс її медальйон разом з букетом квітів.

Після того як всі рани Леоніда загоїлись, його чекала остання дорога. Разом зі всіма трофеями та щоденником ми поїхали до відділку поліції. Відкривши багажник я востаннє подивився на тіло, яке

скоріше було схоже на друковане видання. Ну ось зараз все закінчиться. Я зробив анонімний дзвінок.

З новин я дізнався, що слідчі маючи всі докази та самого злочинця змогли довести його вину у більше ніж двадцяти вбивств. Проте стан чоловіка не дозволив посадити його у в’язницю, натомість йому дали довічне перебування в одиночній палаті в психіатричній лікарні. Що ж і це добре.

Минув рік. Рік був довгим але як і все погане закінчився. Справа про покритого татуюваннями маніяка наробила добрячого галасу в новинах. Навіть зі столиці приїжджали. Суспільство розділилося на два табори, одні підтримували невідомого месника тобто мене, інші вважали такий спосіб покарання не людським, мовляв якщо в месника тобто мене була інформація про те хто такий Леонід то потрібно було звернутись до органів. Мені було пофіг на обидві думки. Я зробив те що зробив. Перші дні поліція перевіряла всі салони та всіх майстрів міста. Але залишились ні з чим. Жодна з жертв не була пов’язана з нами, сторінки з вбивством Каті я перед тим акуратно вирвав. А з часом і це забулося. Петро з яким я все таки вирвався на фестиваль «Рок ем рінг» якщо і мав якісь питання чи здогадки то залишив їх при собі. Файно ми тоді погуляли.

Проте рідне місто давило на мене, і я прийняв рішення покинути його. Знайомі та родичі були здивовані проте я жив самотою і ні до кого не був прив’язаний.

Одного дня я безцільно блукав вулицями міста, був хороший теплий ранок. Засівши в парку під велетенським дубом я сьорбав чай з термоса і малював. Вітер куйовдив мою довгу як в Біллі Ґіббонса бороду предмет моєї гордості, птахи виспівували свої пісні і я вчився заново любити жити це життя. Доробивши ескіз я підвівся і мав намір відправитися за місто на озеро як мій погляд привернула вітрина нового книжкового магазину. «DonnaBooks» великі літери, різнокольорові кульки і пропозиція півціни на другу книгу. Не довго думаючи я пішов. Біля самої вітрини зупинився як вкопаний. В дальній частині магазину, на невеликій драбині стояла і розкладала книги блакитноволоса незнайомка. Я забув як дихати, відкрив двері і увійшов. В таку ранню пору покупців було небагато, я і ще один літній чоловік біля полиці з поезією. Дзвінок на дверях сповістив про мій прихід.

- Добрий день, зараз підійду зачекайте будь ласка я миттю, - звук її голосу дзвінко прокотився магазином, і я почув як вона почала спускатися.

Керуючись невідомими інстинктами я дістав з альбому котрий тримав аркуш з її портретом давно написаним в пабі і акуратно поклав на стійку адміністратора та тихенько вийшов. Через скло я бачив як вона з посмішкою підійшла і здивовано розглядала малюнок, щось говорила до чоловіка але той певне не зауважив моєї присутності тому тільки розвів руками. Якусь мить я дивився на неї крізь вітрину, а потім розвернувся і пішов.

Москіт по своїх каналах знайшов мені крутий салон в Празі де я нині і працюю. Прага гарне місто, дивно але серед чужих людей в чужому місті я почувався як вдома. Моє життя повернулось в свою тиху інколи нудну колію. Я багато малюю, багато читаю, роблю нові тату, ганяю на мотоциклі і можливо колись я забуду сторінки того клятого щоденника.

17.05.2024