Сумна чарівність осіннього ранку

Тихий сонячний ранок. Перша чашка кави. За вікном осипається листя. Високо в небі до теплих країв відлітає зграя птахів. Їхній прощальний клекіт несе звістку про прихід осені.

І немов підкоряючись тому поклику, то з одного, то з другого дерева зривається пожовкле листя.

Повільно падає, іноді зависаючи майже біля землі, ніби роздумуючи, а чи не полетіти вслід за птахами, але прийшов час і, підкоряючись одвічному поклику, листя продовжує своє падіння.

Красивий і сумний їх політ. Вони прощаються зі мною, з моїм садом, йдуть і дарують нам красу свого останнього польоту.

Ми проживаєм різне життя, але підем всі, з тугою спостерігаючи, як відлітають ті час яких ще не прийшов.

Прийде й моя осінь і хочеться вірити, що і мій шлях до землі буде таким же чаруючим як і падіння листя в саду, в такий же як сьогодні, сонячний, теплий ранок.

А потім прийде весна мого відродження.