ВУХО

Він підійшов до Дерева Смерті. Щойно стопа торкнулась мертвої кореневої системи - прогримів голос:

- Людино, що тобі потрібно? - слова звучали знізвідки і неслися пустим простором поля.

Хлопець чітко відрубав:

- Листок.

- Кількість?

- Три.

Запала тиша. Імпульси Дерева почастішали.

- Одна людина не може узяти більше п'яти за своє життя. Минулого разу людина вже брала три. У людини залишилось два. - Монотонно, ніби суддя, зачитало щось на весь прогнивший край.

- Три. Потрібно три, - торочив своє хлопець.

- Тоді людина має віддати частину себе.

- Яку саме? - спокійно промимрив він.

- Палець, зуб, шмат волосся.

Після останнього прикладу з людського горла вирвався смішок. Хлопець був лисий, як той сфінкс. У нього з дитинства не росло волосся.

Ось він знову переконався в тому, що Дерево Смерті його лише відчуває.

Хлопець, важко видихнувши, зняв ганчір'яний наплічник, узяв звідти щось у білому пакеті. Воно текло червоним.

Підніс це до землі, до коріння, і вивернув вміст пакета. Кровавим водоспадом полився сік людський.

Коли мертва висохла земля узялася за шанс сповна напитися, ввібрала останні залишки рідини, на поверхні показалася понівечена укусами кінцівка.

- Вухо підійде?

Одна з гілочок розцвіла трьома сірими схожими на тризуб листочками.

Посланець обережно зірвав їх.

Тепер у його руках знаходилось три дозволи на вбивство.

"Лишень брат гірше чутиме," - усміхнувся він, повертаючись у світ живих.