Босорка. Ніякої магії!

Непорозуміння на одну дію

Дійові особи:

Дмитро — молодий бізнесмен.

Євдокія Іванівна — босорка.

Гриць — ворон, що вміє говорити.

Марічка — дружина Дмитра.

Дівчина — прохачка босорки, епізодичний персонаж.

Сцена 1

Теплий літній вечір. Велика галявина посеред карпатського лісу. Сутінки наповзають з кожною хвилиною, тіні від дерев стають чорнішими, в заростях чутно моторошні звуки лісних звірів. Від одного краю галявини, де за деревами та кущами вгадується сумнівна ґрунтова дорога до села Старі Мухомори, стелиться широка стежка аж до старої дерев’яної хати босорки на іншій стороні. Під дашком ґанку на балці сидить великий ворон, періодично б’є крилами та несамовито каркає.

У прочиненому вікні видно освітлену свічками кімнату. Найближче до вікна розташований обідній стіл. З однієї його сторони стоїть молода дівчина середньостатистичної зовнішності у простому охайному одязі. Вона частково заступає господиню, на вигляд худорляву бабцю, Євдокію Іванівну, яка стоїть по інший бік столу.

Через лемент цвіркунів та каркання ворона не чутно, про що говорять жінки, лише уривки фраз. Раптом обличчя старої жінки спотворює гнів. В цей момент в кімнаті починає наростати низький гул та зловісне сичання, полум’я свічок тремтить, а химерні тіні видовжуються і тягнуться з усіх боків до старої. Наступної миті всі звуки обриваються, і в неприродній тиші стає чути розмову.

Євдокія (б’є рукою по столу): Ні! Я веліла тобі замовкнути! Як не вгамуєшся, то зроблю так, що позаздриш мертвим!

Дівчина (заламує в розпачі руки): Благаю! Що завгодно віддам! Душу тобі свою віддам за нього! Благаю!..

Євдокія хапає зі столу ніж та, високо замахнувшись, різко опускає руку. Лунає здушений дівочий зойк.

Євдокія (розлючено кричить): Геть!

Від її крику здригаються стіни, дзенькає посуд, а ворон заходиться криком. Перелякана дівчина вискакує з хати та чимдуж біжить стежкою в бік села. Знову чутно звуки лісу, а в кімнаті стає світло. Тепер видно, що на столі стоїть полумисок з відвареною картоплею, таріль зі свіжими овочами та запеченим поросям, в боку якого стирчить встромлений по руків’я ніж.

Євдокія виходить з хати, втомлено сідає на призьбу. Останні промені сонця дають змогу її краще роздивитися. На її старечому зморшкуватому обличчі кілька бородавок, з-під квітчастої хустки вибилося пасмо сивого волосся. Вдягнена вона у традиційний український жіночий одяг. Ворон під дахом неспокійно ходить по балці зі сторони в сторону, поглядає на Євдокію.

Євдокія (важко і глибоко дихає, заспокоюючись): Що ж за тиждень такий? Змовились вони всі чи що? Кожна друга йде за приворотом! Тих парубків стільки немає в навколишніх селах, скільки раз ці макоцвітні панночки просили слоїків з зіллям! Сьогодні навіть поїсти спокійно не дали! Наче подуріли всі! Чи їм голови напекло? Дратують!

Гриць (несамовито кричить): Др-ратують! Гха-гха-гха!

Євдокія (невдоволено поглядає на ворона): Саме дратують. Наче іншого клопоту в житті не мають!

Гриць: А ти не хочеш повер-рнути стар-рі добр-рі часи?

Євдокія (дістає з-за крайки люльку, набиває тютюном, запалює, пускає дим кільцями): Добрі часи… Тоді нічого доброго не було! Самі тільки зло, ненависть і темрява. Я і зараз їх відчула, коли те дурне дівчисько запропонувало свою душу. Тьфу! Ледве вистачило сил відігнати пітьму від неї та вгамувати.

Гриць: Гхарх! Дар-рма! Якщо душа тій дівці не потр-рібна, треба було забр-рати. Давно не було р-розваг. Гхар-гхарх!

Євдокія: А ну ж бо цить! Не змушуй мене жалкувати, що витягла тебе з самого пекла. Тобі відомо, що я відмовилася чинити зло людям і заприсяглася допомагати їм. (тяжко зітхає) Ех, самі пустощі й дурощі останнім часом. А мені б щось цікавеньке-веселеньке зробити.

Гриць: Гхах! Дурощі! Р-розваги! Саме те для тебе!

Євдокія (пожвавішала): Все-то ти знаєш! (жартома погрожує ворону пальцем) Але й від розваг можна втомитися. Та годі, вже пізня година. Добре, що та дівчина була сьогодні остання. Буде мені трохи часу на відпочинок. А завтра собі щось вигадаю…

Раптом на іншому кінці галявини за деревами видно світло фар і чутно, як зупиняється автомобіль. Гриць та Євдокія дивляться в той бік.

Гриць (глузливо): Рано ти зр-раділа. Не всі ще дівчата попросили в тебе приворот.

Євдокія (стурбовано вглядається в край галявини): Ні, це хтось інший. Я відчуваю злість велику.

З-за кущів на стежку виходить Дмитро. Це молодий чоловік, вдягнений у дорогий стильний костюм та сорочку з краваткою. Він знервований, швидкими кроками йде стежкою, але, пройшовши кілька метрів, зупиняється. Різким рухом дістає з кишені телефон, дивиться на дисплей, щось швидко друкує. Кілька хвилин вдивляється в телефон, вираз обличчя стає злим. З роздратуванням засовує телефон в кишеню і продовжує йти через галявину до хати. Весь цей час Євдокія палить люльку і задумливо розглядає чоловіка. аж поки він не стає перед нею.

Дмитро (з роздратуванням оглядається навколо): Глушина яка! Навіть більш-менш нормальної дороги немає. Мені довелося авто кинути. Сюди поки доберешся, то й забудеш, що хотів.

Євдокія (витримує паузу, оглядає Дмитра з голови до ніг): Вечір добрий.

Дмитро (грубо): Ви це вона?

Євдокія (хитро): Залежить від того, хто є «вона» і що тобі від неї треба?

Дмитро (сердиться): Маю справу до відьми Євдокії Іванівни. То це ви?

Євдокія: То це я. А ти?..

Дмитро (перебиваючи): А я хочу, щоб ви зробили приворот на вірність.

Гриць (несамовито кричить та махає крилами): Гха-гха-гха! Др-ратують! Гха-гха-гха!

Дмитро сахається на пару кроків, але швидко опановує себе. Євдокія в розпачі спльовує під ноги, витрушує з люльки тютюн і ховає її за крайку. Гриць продовжує моторошно сміятися.

Євдокія (погрожує пальцем ворону): А ну тихо там сиди! (до Дмитра): Не зважай, Гриць тільки ото кричати й вміє. То, кажеш, приворот тобі потрібен?

Дмитро (знову зверхньо, склавши руки на грудях): Так. Ціна не важлива, гроші є.

Євдокія (прискіпливо дивиться): Який діловий! Гроші… Якби гроші могли розв’язати твоє питання, то тебе б тут не було, еге ж?

Дмитро (насупився): То як? Зробите?

Євдокія: А для чого такому гожому парубку приворот знадобився? Дівчата за тобою вервечкою ходять.

Дмитро: Звідки ви?.. Мене ті дівчата не цікавлять.

Євдокія: Он воно як! Не засуджую.

Дмитро (обурливо): Що? Ні! Мені потрібен приворот на вірність (нерішуче затинається), бо дружина мені зраджує. А це недопустимо для людини мого становища.

Євдокія (ледь стримуючи сміх): А що з твоїм становищем не так?

Дмитро: Все так. (Помічає хитрий погляд і веселощі Євдокії, знову хмурніє) То для вас це все розваги? Я думав, що ви професіонал своєї справи. Мені вас рекомендували поважні люди.

Євдокія (примирливо здіймає руки): Так, так. Професіонал. І бачу, що у своїй злості ти не відступиш.

Дмитро заперечно хитає головою. Євдокія довго дивиться на нього, потім жестом запрошує увійти до хати. Дмитро, трохи повагавшись, заходить. Євдокія вже збирається йти слідом, але її гукає Гриць.

Гриць (вкрадливо): Євдохо, зажди. Ти що таке р-робиш? Чому дівицям відмовляла, а цьому гонор-ровому на поступки пішла?

Євдокія (серйозно і задумливо): Ох, Грицю. Хотіла ж я собі щось цікаве, от і маю. Не схоже це на забаганки. Є в цьому молодику таємниця. Не бачила я такого раніше. Сховані від мене думки його потаємні. І це мене бентежить.

Глибоко зітхнувши, Євдокія заходить в хату і зачиняє двері. Ворон. настовбурчивши пір’я, продовжує сидіти на місці.

Сцена 2

Кімната в хаті босорки, освітлена кількома свічками та відблиском вогню в печі. В сутінках видно на полицях обриси склянок та банок з різними рідинами, плетені кошики та коробки, підвішені під стелею пучки трав. Гнітюча атмосфера аскетичного інтер’єру, який складається з великої скрині в одному куті, обіднього столу з лавками в центрі кімнати та ліжка в іншому куті, розбавлена вишитими фіранками на вікнах та яскравим акцентом у вигляді картатої ковдри на ліжку.

Дмитро стоїть між дверима та столом, не проходить далі, оглядає кімнату. Входить Євдокія. На підвіконня відчиненого вікна сідає Гриць.

Євдокія: Чого став? Проходь, сідай до столу.

Дмитро (дивиться на страви на столі): Вибачте. Я вам завадив вечеряти. А? Що це?

Дмитро здивовано дивиться на неї, Євдокія сміється, підштовхує його до лави.

Євдокія (з турботою плескаючи його по плечу): Здивований, еге ж? Це чари, які захищають мій дім. Всі, хто заходить, відкривають своє серце. Але ти (вона пильно вдивляється в його обличчя), ти щось приховуєш.

Дмитро (збентежено): Я до вас прийшов не на сповідь, а отримати послугу. До речі, забув представитися. Дмитро…

Євдокія (поблажливо): Та знаю, що Дмитро. Чекай.

Євдокія хутко йде до однієї з полиць, чутно брязкання посуду. Вона повертається, ставить пере Дмитром на стіл чашку. Дмитро недовірливо заглядає в неї, принюхується.

Євдокія (підбадьорливо): Ось. Випий-но це.

Дмитро: Це приворотне зілля?

Євдокія (сміється): Ні, не зілля. Це чай трав’яний, щоб нервовість твоя пішла геть, щоб розум заспокоївся. Пий!

Дмитро п’є. Євдокія сідає поруч та чекає, пильно дивиться на Дмитра. На кілька хвилин западає тиша. Поступово Дмитро заспокоюється, напруга в його поставі змінюється розслабленістю.

Дмитро (стримано, відставляючи пусту чашку в бік): Дякую. Отже, якщо ми закінчили з проявами гостинності, може перейдемо до справи? Приворот.

Євдокія (сумно): Не передумав? Так тобі воно пече? Ех! Бачу в тобі злість і смуток великий. Та не бачу від чого… Стіна мерехтливого туману огортає твоє серце. Не бачила такого я раніше. Не допоможу тобі.

Дмитро (нервово відтягує вузол краватки): Не знаю, про що ви говорите. Смуток, стіни. Ви зробіть, що я вас прошу.

Євдокія (грізно): Матимеш великий клопіт через приворот. Втручання в життя людини завжди має наслідки. Часто навіть страшніші, ніж можна було уявити. Подумай добре.

Дмитро (знову починає сердитися, говорить емоційно): Клопіт я вже маю. Все через те, що дружина зрадила. Зрадила мою довіру до неї. Навіть якщо наш шлюб формальний і ми не надто близькі, вона не повинна була робити з мене посміховисько! Всі її таємні зустрічі, недомовки та секрети! Те, як вона змінилася останнім часом! Все це помітив не тільки я, а й моє оточення. Це не те, з чим я буду миритися! Я своїм не ділюся! Не піде вона ні до кого іншого! Ні, я вирішив. Євдокіє Іванівно, не витрачайте даремно свій і мій час. Робіть, що треба.

Гриць: Гхарх! От дур-рне!

Євдокія (докірливо поглянувши на Гриця, звертається до Дмитра): Так, про втрачений час ти добре сказав. Добре. Зроблю.

Євдокія йде до полиць, шукає по кошиках та коробках щось, переставляє з місця на місце, перебирає. Дмитро з цікавістю спостерігає. Євдокія дістає з-поміж речей маленький згорток, відкриває його. Починає щось бубоніти собі під носа, робить паси руками. Через деякий час вона повертається до столу, кладе перед Дмитром якусь маленьку річ.

Євдокія (повчально): Цей кулон із замовлянням. Нехай твоя дружина носить цю бурштинову троянду на своїй шиї не знімаючи. Дія його проявиться майже одразу, ти це помітиш.

Дмитро (приймає кулон, загортає та кладе в кишеню): Я чув про вас лише схвальні відгуки, тому розраховую на якісно виконану роботу. Дякую. Скільки з мене?

Євдокія: Іди вже. Ти сплатиш повну ціну, не сумнівайся.

Дмитро йде. Євдокія якийсь час дивиться на двері, потім йде до ліжка, сідає та бере до рук строкату ковдру, шиє.

Гриць (стурбовано): Що ти зр-робила йому?

Євдокія (не підводячи очей та продовжуючи шити): Не йому. То оберіг для його дружини. А з цим паном ми ще побачимось не раз. Бо те марево, що закриває його серце, так нікуди й не поділося. І дружину я не змогла розгледіти в його думках. Сама злість. І сум. Непокоїть це мене. Треба з цим розібратися.

Гриць: Хочеш, я за ним нагляну?

Євдокія (дивиться на ворона, всміхається): Зроби таку ласку.

Гриць летить геть. Євдокія продовжує шити ковдру.

Сцена 3

Через кілька днів. Пізній вечір. Хата босорки, Євдокія сидить за столом, шиє ковдру. Гриць на підвіконні клює насіння з миски. Входить розлючений Дмитро. На ньому костюм, але без краватки. Він рішуче підходить до Євдокії, нависає над нею.

Дмитро (репетує): Євдокіє Іванівно! Так справи не робляться! Ми ж наче з вами про все домовилися? Ви обіцяли мені, що приворот подіє відразу. А що я маю? Нічого! Нічого не змінилося! Стало тільки гірше!

Євдокія (спокійно роздивляється його): Що стало гірше?

Дмитро: Все! Марічка, моя дружина, так само десь з кимось… Не говорить до мене, віддалилася! Змінила зачіску, пішла до спортзалу, оновила гардероб. По кілька раз на день ловлю її дурнуваті мрійливі усмішки, а як питаю, в чому справа, вона вигадує якісь нісенітниці. Постійно каже, що зустрічається з подружками. Але ж я знаю, що це все через того довбня!

Євдокія (розсудливо): Так, саме через довбня.

Дмитро: От бачите! І ви це визнали! Тому переробіть той приворот! Або зробіть інший, сильніший. Я заплачу.

Євдокія (серйозно): Заплатиш-заплатиш. Але від такого привороту будуть страшні наслідки, хлопче. І назад дороги вже не буде. Втручання в життя людини це тобі не забавки.

Дмитро (в гніві): Байдуже! Робіть!

Гриць: От дур-рне!

Євдокія та Дмитро не зважають на ворона. Євдокія відкладає шиття, йде до полиць, шукає щось. Потім йде до Дмитра, садовить його на лавку, дає йому в руку свічку, запалює. Потім вона ходить довкола нього, щось тихо примовляючи, водить над ним руками, підпалює маленький жмутик трав і обкурює Дмитра. Євдокія закінчує ритуал та сідає коло Дмитра.

Дмитро (нетерпляче): Це все? Цього разу точно подіє?

Євдокія (дратівливо): Так. Цього разу вклала набагато більше магії. Все буде, як ти того побажав. Йди. Виснажив мене ритуал.

Дмитро, подякувавши, йде. Євдокія підходить до вікна, виглядає, чекає, поки Дмитро буде далеко. Потім повертається, хутко прибирає в кімнаті, складає розкидані після пошуків речі.

Євдокія: Правду ти сказав мені, Грицю. Добре виконав свою справу. Дякую.

Гриць (пихато): Р-розвідник! Гхарх!

Євдокія (коротко сміється): Так, допоміг ти мені. Хоч слова твої лише підтвердили мої здогадки. Та й досі я не змогла пробитися крізь той туман, не дісталася його думок. І нічого іншого не лишається крім очікування. Він сам скоро все зробить. І тоді все вирішиться.

Сцена 4

Ще через кілька днів. Та сама обстановка в хаті босорки. Гриць на підвіконні, Євдокія за столом шиє ковдру. По кімнаті ходить знервований Дмитро. Без піджака та краватки, весь розхристаний, волосся скуйовджене. Євдокія поглядає на нього час від часу і ледь помітно усміхається.

Євдокія (відкладаючи ковдру): Ти оце, Дмитре, приїздиш до мене щодня, як на роботу. Краще б додому так поспішав, ніж сюди.

Дмитро (розпачливо): Додому? А що мене чекає там? Сварки та докори! З кожним днем стає тільки гірше. Мій шлюб в передсмертній агонії!

Євдокія: А чи ти все робив, як я тобі веліла?

Дмитро (зривається на крик): Так! Кожного разу! І той кулон вона носить, не знімаючи. І енергетику приміщення очистив. І ритуали проводжу за планом. Нічого не допомагає!

Гриць: Підтвер-рджую.

Дмитро (з підозрою): То шпигуна свого за мною посилаєш?

Євдокія: Ні, він сам зголосився.

Гриць: Підтвер-рджую. Гхар-харх!

Дмитро безсило сідає на лаву, опускає голову, закриває обличчя долонями. Євдокія співчутливо дивиться на нього, потім встає, надає собі грізного вигляду. Світло мерехтить, тьмянішає, тіні звиваються й танцюють по стінах. Євдокія б’є долонею по столу, від чого Дмитро сахається і здивовано дивиться на неї.

Євдокія (голосно і владно): Досить забавок! Набридло мені з тобою марудитися! Тільки гаєш мій час. Розповідай, що приховав від мене! Туман, що я бачила, який оповиває тебе і твою дружину, то потужне закляття, чия сила тільки зростає. І якщо зараз же всього мені не розкажеш, то згинете обидвоє!

Дмитро (нажахано): Ні! Все розкажу тобі, тільки зніми це закляття. врятуй її.

Євдокія (хитро примруживши очі): Її? А тебе не треба?

Дмитро (знічено): Я просто її кохаю. Справді. Хоч шлюб наш почався, як домовленість, і я не збирався робити його справжнім, але згодом, поступово Марічка стала мені другом і розрадою. А потім я й не зчувся, як закохався в неї. Я люблю в ній кожну рису, кожну частинку. Та вона виявилася вірна нашій домовленості, а кохання знайшла деінде. Тоді я злякався, що вона піде від мене. І коли почув про вас від друзів, вирішив, що саме це мені допоможе. Навіть, якщо за це доведеться заплатити велику ціну.

Євдокія: З цього і треба було починати! А то про формальний шлюб та власницькі замашки торочив! Наче ж розумний чоловік, а коли придивлюся, бачу…

Гриць: От дур-рне! Гхарх-гхар!

Євдокія (зітхає): І додати нічого. (Плескає в долоні, задоволено усміхається) Добре. Це все міняє. З цим ми впораємося. Слухай мене, Дмитре. Зараз їдь додому і не виказуй дружині нічого. А завтра приїжджай сюди, але не ввечері, а зранку.

Дмитро (спантеличено): Добре.

Євдокія (випроводжає Дмитра з хати, підштовхуючи в спину): Добре-добре. Мені тепер треба підготуватися. Завтра вранці тобі все розкажу.

Дмитро йде. Євдокія зачиняє за ним двері, притуляється до них спиною, тихо сміється. Гриць поглядає на вулицю, потім повертається до босорки.

Гриць: Оце ти виставу влаштувала! Актр-риса!

Євдокія (незлобливо): От вже ці закохані! Сліпі й глухі до всього! Але ж він щиро її кохає, хай навіть тільки вчиться це визнавати. Допомогти йому хочу. Таке кохання варто спробувати врятувати. Залишилося дізнатися, що на думці в його Марічки, бо і її думки заховані від мене. Та й тобі нічого не вдалося дізнатися. Але відчуваю, що завтра все вирішиться.

Гриць летить геть. Євдокія, відходить від дверей, обходить кімнату, по черзі задмухує всі свічки. В кімнаті стає темно.

Сцена 5

Наступного дня. Галявина перед хатою босорки. Гриць сидить на балці під дашком ґанку. Дмитро підходить до хати, стукає в зачинені двері. Відповіді немає. Він знову стукає, більш наполегливо.

Гриць: Чого гр-рюкаєш? Зайнята вона. Чекай!

Дмитро починає нетерпляче ходити перед хатою, час від часу поглядаючи на двері. Через деякий час з хати виходить Євдокія. Але вона виглядає років на сорок, в неї немає бородавок на обличчі, волосся і брови не сиві, а чорні, струнка фігура з гарною поставою. Вбрана вона в стильну сукню. Вона стає перед Дмитром, грайливо усміхається та дивиться на нього вичікувально.

Дмитро (байдуже ковзнувши поглядом по Євдокії): Вітаю, пані. (Заглядає в прочинені двері) А до Євдокії Іванівни вже можна?

Євдокія (закочує очі під лоба від розчарування, командує ворону): Гриць!

Гриць (завзято): От дур-рне! Гхах!

Євдокія: Дякую.

Дмитро (ошелешено роздивляється): Євдокіє Іванівно! А як це ви?..

Євдокія: Я тобі по дорозі розповім. Де там твоя чортопхайка?

Євдокія розвертається йти стежкою, але Дмитро заступає їй дорогу. Гриць відлітає у ліс в бік дороги.

Дмитро: Зачекайте! Ви ж так і не пояснили, що ми будемо робити?

Євдокія: Ти нічого не робитимеш. А мені треба побачити твою дружину. Не може бути такого, щоб моя магія не пробилась крізь якесь закляття.

Дмитро: Але чому в такому вигляді?

Євдокія: Щоб не впізнали мене ті, кому не до душі те, що я роблю. Така ціна допомоги людям — мати ворогів. Але то пусте. Немає зараз часу з ними панькатися.

Дмитро: Я все одно не розумію.

Євдокія (терпляче): Ти ж сам казав, що вона на сьогодні на зустрічі. Думаю, саме там буде той, хто закляв її, і неодмінно проявить себе. Тоді я дізнаюся, як зняти ті чари. Та ходімо вже! Гриць он вже полетів вперед, теж не терпиться йому дізнатися, чим все закінчиться.

В цей момент з лісу лунає каркання, Гриць летить назад до хати босорки. Євдокія та Дмитро озираються на нього.

Гриць (підлітає та сідає на балку, несамовито кричить, б’ючи крилами, від чого вусібіч летить пір’я): Тр-ривога! Гхарх! Тр-ривога! Др-ружина йде!

Євдокія та Дмитро (разом): Хто?

Гриць (задоволено): Мар-річка йде сюди! Тендітна тр-роянда гр-рає на сонці! Гхаха-хах!

В кущах на іншій стороні чутно шум, тріск гілок, жіночий зойк. Дмитро починає панікувати, метушитися. Євдокія хапає його за руку, заштовхує в хату, причиняє двері, відходить від хати на пару кроків, приймає невимушену позу.

Євдокія (тихо та суворо): Сидіть мовчки! Обидва!

Ворон вмощується на своєму місці й завмирає. Дмитро прочиняє двері на шпарину так, щоб залишатися непомітним, але чути все, що буде відбуватися зовні. На галявину виходить молода жінка, поправляє на собі одяг, обтрушує гілочки та листя. Вона розгублена, несміливо підходить до Євдокії.

Марічка (нервово переступає з ноги на ногу): Ви це вона?

Євдокія (бурмоче собі під ніс): Це в них сімейне чи як?… (голосно, звертаючись до Марічки): Вона. Тобто я. Тьфу! Кажи вже, що тебе хвилює?

Марічка (сміливіше): Вірність мого коханого.

За дверима щось гупнуло. Марічка зацікавлено заглядає через плече Євдокії. Євдокія відходить вбік і повертає до себе Марічку так, щоб вона стояла спиною до дверей і не побачила Дмитра.

Євдокія (багатозначно): Так, вірність останнім часом піддається випробуванням. Але ж дивлюся на тебе і можу сказати, що ти гарна собою та й, певно, розумом не обділена. Тож причин для хвилювання немає.

Марічка (стримано): Дякую на доброму слові. Але я б не прийшла сюди, якби не була впевнена.

Євдокія (награно бадьоро і голосно): А що твій коханий? Невже вартий заздрості чоловік?

Марічка (захопливо і з пристрастю, пестливо торкаючись бурштинового кулону на шиї): Він найкращий чоловік, якого я коли-небудь зустрічала! Він розумний, мужній, справедливий. Трохи запальний, але зі мною чуйний та дбайливий. Він так до мене говорить, так дивиться своїми прекрасними очима, що я… Поруч з ним я пізнала щастя, він зробив мені стільки добра, що моя вдячність та симпатія непомітно для мене самої переросли в палку закоханість. Я спочатку й не думала, що буду відчувати щось подібне до нього. Але ж…

Марічка затинається та опускає сором’язливо погляд. Євдокія ледь стримує сміх, роздивляючись Марічку і скоса поглядаючи у бік дверей.

Євдокія (незлобливо): Що ж ти замовкла?

Марічка (дивиться прямо на Євдокію рішучим поглядом): Не буду ходити околяса. Я розумію, що ви жінка цікава та досвідчена. І я вам, певно, не конкурентка, але прошу вас… Ні, благаю! Відступіться від нього! Не губіть моє щастя!

За дверима чутно гуркіт від падіння. Євдокія голосно сміється до сліз, сідає на призьбу, Гриць заходиться в несамовитому карканні. Марічка збентежена такою реакцією на свої слова. Через кілька секунд з хати виходить Дмитро. волосся скуйовджене, одяг місцями в пилюці. Він виглядає розгублено, підходить до Марічки.

Марічка (розпачливо): Я знала, що ти тут, з нею.

Дмитро: Слідкувала за мною?

Марічка: Так, слідкувала! Хіба могла я не помітити, як ти змінився? Як став пізно приходити додому? Поводишся дивно, нічого мені не кажеш… Хіба я заслуговую на таке ставлення? Хіба ти мені не чоловік?

Дмитро (пестливо гладить її по щоці, зазирає в очі): А може я твій коханий?

Марічка шаріється та відводить погляд. Євдокія перестає сміятися та спостерігає за подружжям з цікавістю. Гриць теж замовкає.

Дмитро (повертаю обличчя Марічки до себе): Ти кажеш, що я дивно поводився, але й ти сама робила те саме. Стала зникати по пів дня, в тебе з’явилися від мене секрети. Але найсильнішим ударом по гордості були твої замріяні погляди та таємничі усмішки, коли ти поверталася. Хіба міг я не ревнувати, коли ти була щаслива з кимось, та не зі мною?

Марічка (відчайдушно): Я не зникала! Я готувала сюрприз до твого дня народження. Так важко було все організувати. Я ж не могла тобі сказати, що… Стривай-но. Ревнувати? То ти не з нею?

Дмитро пригортає Марічку до себе. Вони стоять обійнявшись деякий час, усміхаються, Дмитро цілує дружину в маківку.

Євдокія (задумливо): Правду люди кажуть. Яке їхало, таке й здибало.

Дмитро (спантеличено обертаючись до Євдокії): То виходить, ніякої магії не було? А як же закляття?

Євдокія: Цю сяйливу завісу ви обидвоє створили. Це ви самі так захищали своє кохання, оберігали його від чужих очей. І від своїх також (хитро підморгує подружжю). Так завзято і відчайдушно плекали своє кохання, що виросло непорозуміння. А магія… Інколи ніякої магії не потрібно, якщо двоє між собою говорять та одне одного слухають. І вам двом зараз є багато що одне одному розповісти. Йдіть! І нехай більше між вами не буде таємниць.

Дмитро та Марічка дякують Євдокії та прощаються з нею, а потім радісні йдуть рука об руку геть. Декілька хвилин Євдокія сидить на призьбі задумлива, споглядає навколишній пейзаж.

Гриць: Пр-ро що мовчиш, Євдохо?

Євдокія: Про те що хотіла собі цікаве заняття і раділа, коли думала, що бажання збулося. А виявилося все так просто.

Гриць: Кому пр-росто, а кому й не дуже. Але не жур-рися. Будуть в тебе ще складні та важкі завдання. Все буде. Але то вже без мене. Весело тут з тобою, та маю ще справи деінде. Бувай, Євдохо! Може скоро ще зустр-рінемося.

Гриць злітає, робить коло над хатою босорки та летить геть, Євдокія проводжає його поглядом.

Євдокія (задоволено): Як все так добре й швидко закінчилося, то маю час доробити ще одну справу. Маю ідею, яким клаптиком закрити прогалину в ковдрі.

Євдокія жваво встає та йде до хати. Двері за нею тихо зачиняються.

Кінець