Поруч з Тобою

Амстердам. Квартира Ра  

- Ще Місяць? – мене це лякало, серцебиття почастішало. Ра куди холоднокровніше за мене в подібних питаннях. 

- Ніло, не нервуй. Зрештою, місяць – це не так уже й багато. Тобі треба заспокоїтись. - Ра намагалася привести мене до тями. 

Ра жодного разу не згадувала своє повне ім'я, але ми з Нен були в захваті від її скороченого імені ("Наша Особиста Богиня Сонця" – ми частенько так до неї зверталися, коли нам було щось від неї потрібно: чи її схвалення, чи вона сама. Взагалі наше тріо сміливо можна називати "любителями скорочених імен і лапок" і це мене завжди бавило і бавить до цього дня). Ра працює психологом, але для мене, вона (і так, напевно, буде завжди) надто манірна і надто безбашена для цієї професії. Рудоволосе дівчисько середнього зросту (трохи вище за мене), нахабне, але всіма кохане. Найбільше в ній мені подобаються її кучері, вони нагадують мені кульбаби на весняному полі. Тільки ось зараз переді мною стояла дуже серйозна кульбабка. 

- Ніла, саме ті документи, які ми запросили, робитимуться місяць. Щоб не викликати підозри, ми не прискорюємо цей процес, до того ж ти наполягала, щоб ми максимально не привертали до себе увагу. І так, Нен подбає про те, щоб твоя особистість, наскільки це можливо, залишалася в тіні від усіх пошукових систем. Ми про тебе подбаємо. Коли ти поїхала з дому, ми пообіцяли це твоїм батькам і намагатимемося стримати те слово, яке дали.

- Тоді, не лише за мене, а й за вас, хвилювалися мої батьки. Вони лише хотіли, щоб, хоча б на час навчання, ми були разом, підтримували одне одного. І, в принципі, добре, що вони нічого не знають про те, що відбувається зараз. Я лише сподіваюся, що наші спільні рішення приведуть до кращого. 

- Ти скоро поїдеш і… - вона обірвала фразу і просто вирішила підбадьорити мене, - все буде добре.

Ра вчасно помітила, як я почала витріщатися в одну точку, намагаючись зосередитися. Схопившись зі стільця, на якому, до цього моменту, зручно та розслаблено сиділа, вона обігнула обідній стіл і підбігла до мене, почала трясти, взявшись руками за мої і без того тремтячі плечі. Подібні стани ні до чого хорошого не приводили і Ра чудово це знала, але так само вона добре вміла виводити з подібних станів, не тільки оточуючих, а й саму себе. Хоча її методи можуть здатися досить ексцентричними. 

- Гей Ніла, гей гей гей гей.  - Вона почала бити мене по щоках, і здригнувшись, я глянула на неї, від чого вона полегшено зітхнула. - Ти мене лякаєш, коли робиш так, і ти знаєш це, тобі взагалі думати заборонено. 

Разом з глибоким вдихом, розум почав прояснятися. Завдяки ще парі вдихів і видихів я прийшла до тями, а Ра продовжила: 

  - До речі, я тут подумала, що може вам з Наною зовсім не їхати чи мені поїхати з вами. Я просто не хочу залишатися тут одна. 

- Ра, тільки не кажи, що тепер ти переживаєш. Не варто. План готовий, ми самі разом затіяли це, залишилося лише здійснити. 

Мені потрібна її підтримка та підстраховка саме з дому. Я знаю, що це вона розуміє. Тому їй так само, як і мені, треба заспокоїтися. Адже я вже не передумаю. Повернувшись до вікна, я спостерігала за містом, часто так роблю, завмираю як заворожена. А Ра закурила, стримувалась цілий рік, але останні події всіх вибили з колії. І винна лише я. Усього того, що відбувалося, я хотіла б уникнути, але вже нічого не змінити. Затягнувши у свої легкі запах сигаретного диму, я заспокоювалася, тому взяла до рук чашку кави, хоча руки ще періодично посмикувались. 

"Тільки б не розбити."

- Ця кухня… Скільки спогадів вона береже? Скільки наших спільних одкровень вона чула? - Запитання були задані мною просто щоб заглушити тишу словами, але Ра відповіла миттєво: 

– Я пам'ятаю практично все. - Вона замислилася, ніби подумки переривала кожен спогад, розбираючи на миті. - Тому мені все ще здається дивною ця витівка, ось так взяти і просто все кинути. 

Потім сталося щось, зовсім для мене недивне. Ра розлютилася від своїх слів.

- Та що я таке говорю. Яке, до біса, "Просто"? Ні чорта це не просто. Ніла, це міра, вимушена міра і мене це моторошно бісить, як і тебе, як і Нен. Тому мені й хочеться, щоб ми просто залишилися вдома, тут ми сильніші, чому ви двоє думаєте інакше?

- Ти серйозно зараз? То була твоя ідея. - Гнів підступав до горла, але я тримала його на короткому повідку.

Вона почала пхикати, а я цього не переношу, особливо у її виконанні. Довелося підвищити голос, щоб Ра перестала так робити і почула, зрозуміла, що я хочу донести, раз і назавжди закріпивши це у своїй пам'яті.

- Та зрозумій ти вже нарешті. Все змінилося і вже не буде, як раніше. Я не хотіла, щоб ви були втягнуті у все це, намагалася вас захистити, але даремно. Адже ви вирішили, що впораєтеся з будь-якою проблемою. Саме тому ви разом зі мною змушені робити те, чого не хоче ніхто з нас, тому що не готові. До такого не можна бути готовим, просто неможливо. Немає сенсу ганятися за теплими спогадами з минулого. Ми в повному лайні, настав час визнати це, але в нас ще може бути майбутнє. Якщо ми разом вирішуватимемо цю проблему, то може у нас все вийти. 

Оптимізм - це практично все, що в мене залишилося.

- Але може варто спробувати вирішити все тут?- Ра дивилася на мене очима повними сліз. 

- Ти чудово знаєш Ра, що все, що було в наших силах, ми зробили. Я розумію , що до твоєї раптової істерики. Але , Не поводься як дитина. Виїжджати звідси, було страшенно складним, але все ж таки правильним рішенням. Це навіть, можливо, мій єдиний шанс.

Ця загальна істерика перед від'їздом була неминуча, я лише сподівалася, що вона буде якомога пізніше і розуміла, що це дійсно складно, стримувати емоції, що накопичилися. Ра важко приймати наше нинішнє становище, а я забороняю собі подібні думки зовсім. Для мене, думки про те, що все могло бути інакше, надто недозволена розкіш. Бо вони ніби вітрина з солодощами, заманюють, а потім їх дуже важко позбудеться, як від з'їдених калорій від тих самих тортиків. Мені потрібно бути жорсткішою, інакше це мене знищить, але Ра не перестає ставити запитання:

- А шанс на що, Ніло? 

"Ну навіщо ти спитала?"

- На життя, Ра. На те життя, якого у мене тут уже не буде. – це дуже важко визнавати, а тим більше вимовляти вголос.

– Що? – її шепіт ледве можна було розібрати, але я скоріше просто прочитала по губах. 

- Подивися на мене Ра, уважно - треба спробувати пояснити їй все спокійно, хоча б спробувати. - Подивися. Тому що я не можу на себе дивитися, бачити те, як мене сковує страх і не діяти при цьому. Я хочу перемогти у цій сутичці, а зможу з цим впоратися тільки коли буду впевнена, що ми втрьох у безпеці. І так як на відміну від Нен, тобі буде безпечніше залишитися вдома, поїдеш до передмістя до родичів, про них мені здається взагалі нікому не відомо і плюс ти завжди можеш повідомити нас. якщо помітиш щось дивне. 

- Скажи мені, - зі сльозами, що біжать струмками по її щоках, які Ра ніяк не вміла контролювати, тихо запитала - Може все ж таки є хоч найменша ймовірність, можливість того, що в нас вийде все виправити тут, вдома?

- Ні Ра. Прошу, годі. Я в змозі зрозуміти твої почуття, хоч і не впізнаю тебе. Ти ж сама холоднокровність у подібних справах. Тож, прошу, зберись. Адже зараз нам усім потрібна саме ця твоя риса. Ми вчинимо як вирішили і крапка. Я тільки про одного тебе прошу: будь тут нашими очима та вухами. Просто повір мені, що ми впораємося і все буде добре. Вір, як завжди вірила. Пообіцяй мені. - Говорячи це, я підійшла до неї і обняла - Пообіцяй, що будеш на зв'язку зі мною, не відключай телефон, це важливо і ти знаєш, що це заради твоєї ж безпеки.

Неспішно, ніби ретельно зважуючи кожне слово, вона відповіла:

- Я буду в мережі та на зв'язку. - я відчувала як страх потихеньку відступає і більше не сковує її плечі. – Сподіваюся, що наш план спрацює. Можеш на мене покластися, я візьму себе в руки, але… - ох вже ця змовницька посмішка, яка змушує мене мружитися, щоб стримати сміх. 

Ці наші різкі зміни в настрої мені завжди думалося, що це найкраще в нас обох. Я спробувала збагнути, що вона задумала. У результаті, не зумівши стримати сміх, все ж таки запитала:

- Але що Ра? Що ти замислила? 

- Якщо загалом, то в мене був план Б, якщо я не зможу тебе переконати. І ось момент настав, щоб привести цей план у виконання. У мене є ідея, абсолютно божевільна і безглузда, як скрасити місяць очікування документів і водночас розслабитися та повеселитися, наскільки нам дозволяє ситуація. Це лише одне слово – Подорож. І перш, ніж ти відповіси "ні", дозволь ще скажу, що нам це потрібно, гостро необхідно, саме через весь цей бардак. 

Я зніяковіла. Поки що це все викликало лише сум'яття.

- Ра, ти певна? Адже, для нас, подорожі можуть виявитися досить небезпечними.

- Ніло, в цій справі, якраз був задіяний мій холодний розум, і ти ж знаєш, я б не стала пропонувати тобі подібну авантюру, перед цим ретельно все не перевіривши. Повір мені, це більш ніж безпечно для нас, я впевнилася, що все буде під нашим контролем. 

- І куди ж нас приведе ця подорож? 

- Вирішила виконати твою, на мою думку, мрію, яку можна здійснити. До того ж, це моя давня ідея. 

Я запитливо глянула на неї і тут стався феєрверк емоцій та помахів руками.

- Ми з тобою їдемо до Лондона, крихітко ! 

  І наскільки це була найкраща новина за останній час, настільки ж вона була шаленою. Я була рада, але інстинкт самозбереження кричав як шалений звір. Мої подруги завжди відрізнялися шаленством. І мені зараз здавалося що це гора необережності, хоча я і виглядати у вікно вдень зараз вважала грубою необережністю. Мої нерви явно були не в порядку, мабуть тому подруга вирішила, що такого роду перезавантаження буде доречним. Але все ж таки я вирішила піддатися спокусі і ризикнути. Якщо судилося стати чимось поганому, то воно може статися і в стінах своєї кімнати.