Континент

Ще ніколи сонце не світило так яскраво. І вперше виникло таке відчуття, ніби хвилі не виштовхують на берег, намагаючись якнайшвидше позбутись від зайвого баласту, а з підтримкою проводжають до нового світу.

Новий світ. Нова земля. Все тут було інакшим. Трава здавалась зеленішою, повітря більш свіжим. Більша частина екіпажу згуртувалась майже на носах своїх човнів, від чого ті перехилялися, погрожуючи погрузити їх у воду. Та їм було байдуже. Чоловіки та жінки, не стримуючи своїх емоцій, майже рахували секунди та сантиметри, які розділяли їх від омріяного суходолу.

Першим не витримав Мартін. Скинувши черевики та верхній одяг, чоловік з розгону пірнув під воду, обганяючи інші човни. Декілька його друзів повторили за ним, але ніхто не міг обігнати Мартіна — чоловіка, який із самого раннього дитинства мріяв знайти новий континент.

Мало хто поділяв його віру, люди ніколи раніше не перепливали море, яке з усіх сторін омивало їхню країну. Принаймні, ніхто ще не повертався звідти живим. Але Мартін знав, що по той бік існує інший світ, можливо інші люди, а можливо такі самі. Все своє життя він присвятив історіям, легендам і здогадкам, які зробили його досить успішним письменником, але люди відвертались від нього, коли дізнавались що він у все це справді вірить. Більшість вважали його дурним, наївним та зацикленим. Та згодом він знайшов і прибічників. Довгі роки він створював спільноту, достатньо сильну, сміливу та наполегливу, які б вірили в цю справу так само як і він. Довгі роки тренувань та досліджень. Довгі роки втрат та невдалих спроб.

І ось його ноги вже могли торкнутись шовковистого піску на дні моря. Мартін відштовхувався пальцями ніг так сильно, ніби від цього залежало його життя, ніби за спиною його наздоганяють не друзі, а кровожерливі монстри.

Кілька метрів до сухого піску. Плечі виринули з води, підставляючи вже давно засмаглу шкіру під промені, які відрізнялися на дотик від тих, що були вдома. Не надто гострі, але достатньо відчутні, ніби знайомилися з ним. Коли вода сягнула до стегон він сповільнився. Його друзі порівнялися з ним, дехто навіть обігнав, але він їх ніби не бачив. Крок за кроком він повільно виходив з води, смакуючи кожен рух. Коли його пальці торкнулися до сухого гарячого піску, по щоці прокотилася сльоза. Обличчя і до цього було мокрим від морської води і поту, тому він навіть не відчув би її, якби очі так сильно не щипало від емоційного збудження.

Він впав на коліна та ніжно провів долонею по поверхні. Звичайнісінький пісок, але настільки чистий, майже незайманий. Можливо тут і справді нікого немає, можливо вони були першими, хто торкнувся цього піску, вдихнули це повітря. Мартін набрав піску в обидві руки та дозволив йому просочитися вологою, вислизнути поміж пальців.

Попереду цілий континент. Новий світ, нові рослини та тварини, новий клімат. Вони мають дізнатися про це все якомога більше, дослідити все що зможуть, розбити табір і ще так багато чого зробити! Можливо, їм не вдасться повернутися додому, але в цей момент він не думав про це. В цей момент він взагалі нічого не думав, просто мʼяв пальцями пісок і насолоджувався моментом.