Королева Мисливства

Весь день Камрін пролежала в ліжку. Ніхто не зава-жав їй. Лише одного разу навідалася Гранія. Спочатку, як і всі, вона збиралася прочитати нотацію та, певно, нагадати, що говорила про такий кінець. Але подивившись на пога-ний стан сестриці, несподівано сіла на підлогу коло її ліж-ка та поклала голову біля її руки. Такого вчинку Камрін зовсім не очікувала, та все ж таки обережно погладила, бо-ячись зіпсувати бездоганну, як завжди, зачіску.

- Я не буду нічого говорити, - тихо промовила Гра-нія.

- Це на добре, - відповіла Камрін. Вони сиділи мов-чки досить довгий час, поки сестриця не звернулася до неї з несподіваним питанням:

- Розкажи, будь-ласка, як це було.

Спершу Камрін подумала, що вона говорить про бійку з її матір'ю, але майже відразу зрозуміла, що навряд чи вона не знає, як це буває.

- Він, певно, зовсім в цьому не знається.

- Що? - Гранія тихенько засміялася.

- Будь тихіше, якщо вони подумають, що я не стра-ждаю, то добавлять на горіхи.

Дівчина прикрила рот рукою.

- Так краще.

- І що ж ти тепер будеш робити? Я чула, що твій ба-тько збирається одружити тебе з кимось.

Камрін різко підвелася.

- З ким?

- Цього не знаю. Це тримається в таємниці. Може, вони все ж таки вмовили матір Кірана піти назустріч...

- Ні в якому разі! - Відмовила Камрін, знову лягаю-чи в ліжко.

- Але ти ж хотіла. Хіба ти не...

Камрін зітхнула.

- Я хотіла одружитися з ним, бо думала, що він ко-хає мене, але він виявився тим ще боягузом. Не хочу про нього говорити, він мені бридкий.

Гранія здивовано округлила очі.

- Тобі потрібно сказати про це, щоб вони не зв'язали ваші долі. Як це печально, моя мила. Я ніколи не думала, що він здатний на таке. Та, мабуть не думала й ти. Все буде добре.

- Скажи мені, чи твоя матір досі сидить внизу? - Спитала Камрін, відчувши несподіване бажання перекуси-ти, бо не їла зі вчорашнього обіду.

- Ні. Я не бачила її з самого ранку. Весь день десь пропадає.

- Може, вдома?

- Ні, там її немає. Гадаю, не треба хвилюватися. Їй потрібно заспокоїтися.

Камрін кивнула та підвелася, щоб спуститися вниз. Гранія вскочила та взяла її за руку.

- Якщо хочеш, я допоможу тобі. Що потрібно зро-бити?

- Хочу трішки поїсти. Якщо тобі не складно...

Дівчина закивала головою.

- Звісно. Одна нога тут, інша там...

Залишившись наодинці з собою, Камрін відчула, що почала заспокоюватися. Завтра обов'язково поговорить з батьком та попросить його нікому не віддавати заміж. А ще, було б непогано трішки побігати в лісі, може, сполюва-ти якусь тварину, бо давно вже не рухалася. Поки Гранія збирала їй їжу, Камрін переодяглася в нічну сорочку та по-правила ліжко, бо білизна за день збилася так, що стало зовсім незручно.

Чекаючи на вечерю, вона сіла на ліжко та вхопила гребінець зі столику, щоб привести до порядку волосся. Коли відкрилися двері, дівчина почувала себе добре та ба-жала поскоріше з'їсти все до останньої крихти. Але на по-розі з'явилася зовсім не Гранія, а її матір. В руках вона тримала великий кухоль, що парував. Сильний аромат трав в мить заповнив кімнату. Без єдиного слова, Фен підійшла до ліжка та протягнула посуд Камрін.

- Що це? - З острахом спитала дівчина.

- Пий, - веліла тітка. Камрін важко ковтнула слину.

- Що це? - Повторила вона.

- Тобі цього знати не потрібно. Якщо ти вже насті-льки доросла, щоб таку кривду робити, то повинна відпові-дати за свої вчинки.

- Що це? - Камрін ледве не викрикнула питання втретє.

- Скажи мені, Камрін, чи тобі відомо звідки беруть-ся діти? Ти готова виховувати сина, або доньку, якого бать-ко покинув ще до народження?

Відчуття сильного страху заповнило її всю без за-лишку. Як таке може бути?

- Я не вагітна! - Заявила дівчина.

- Ти можеш це гарантувати?

Чи може? Вона нічого не робила і не знала, що по-винна була робити. Якби вони одружилися, дитина була б лише на щастя, їй навіть на спало на думку, що він встане проти неї. Та як вона впорається одна? Яка доля чекає це можливе немовля, коли вона така слабка і наївна?

Фен дозволила їй подумати трішки своєю головою, та від цього Камрін не стала почувати себе краще. Не стри-муючи гнівного погляду, вона протягнула руку до кухля та забрала у тітки. Жорстока посмішка торкнулася губ Фен. Повільними ковтками, наче даючи собі шанс передумати, Камрін осушила посуд. На смак отрута була такою гіркою, що дівчина навіть не могла зрозуміти, де пече більше - в роті, чи на душі.

- Йди звідси, - попросила вона Фен, коли на дні ні-чого не залишилося.

- Тобі так буде тільки краще. Твій батько добрий, може ще й зуміє щось зробити.

Тітка пішла, так і не дочекавшись відповіді. Камрін відвернулася до вікна та вкрилася ковдрою. Трішки згодом прийшла Гранія, але господарка кімнати прикинулася сплячою.