«Сутінковий сад»

Тихий голос жовтогарячого електронного годинника несподівано обірвав тишу кав’ярні. Айріс крутнулася на стільці, глянувши через прилавок на вулицю за склом, прикрашеним штучними квітами та паперовими ліхтариками. Автомобілі безгучно пролітали повз, нечисленні перехожі не затримувалися ні на мить, лише краєм ока зупиняючись на мерехтливій вивісці ніжно рожевої барви. До закриття лишалося менше години. Ще трохи і вона змінить фартушок на зручний домашній одяг і зануриться в нещодавно отриману гру. Айріс торкнулася брунатного штучного дерева, вистукуючи ритм кінчиками пальців. Мелодія переходила на банку для чайових, де ховалися кілька купюр та монет, пляшки з сиропами та чорну відполіровану спину кавомашини. Нарешті танець блакитних нігтів зупинився над мініатюрною округлою колонкою. Дівчина не любила цей чорно-бірюзовий інструмент, чи радше не любила звуки, які він видавав. Третій, четвертий, шостий синтези – від новомодних мелодій, згенерованих машинами, хотілося закинути її подалі. Однак відвідувачі просто обожнювали фонове звучання останніх синтезів, тому відчинятися з тихим приміщенням означало наштовхнутися на нав’язливі прохання поставити «номер 64327» кілька разів підряд.

⠀

Айріс зітхнула, погладивши динамік. Кілька разів вона намагалася знайти в нетрях останніх сторінок записи досинтетичних мелодій, та легше було відкопати під фундаментом новобудов центру міста древню цивілізацію. Натиснула на кнопку годинника, аби вкотре почути скільки часу лишилося до зустрічі з квартирою. Скляні двері автоматично відчинилися впускаючи напевно останнього на сьогодні гостя. Айріс підготувала потрібний варіант усмішки і зустріла не надто щирим вітанням юнака в помаранчевій куртці та кашкеті з яскравим зображенням золотистих пальців над розсипом чорних та білих прямокутників-клавіш.

⠀

— Чашку кави і фруктовий батончик,– тихо мовив прибулий, сідаючи на найближчий стілець.

⠀

На ходу він зняв рюкзак і дістав телефон, приймаючи виклик. Айріс механічно приготувала замовлення. Поставила на дерев’яний піднос масивну чашку та фініковий батончик. Знову глянула на годинник. Хоч би пив швидше і йшов своєю дорогою. Юнак закінчив розмову. Заховав невеличкий мобільник назад до куртки.

— Ну що за день! – простогнав він, зупиняючись біля прилавка,– Дякую… погляд ковзнув фартушком дівчини, зупиняючись на бейджику,– Айріс.

⠀

До трапези взявся повільно, з деяким полегшенням, наче й не поспішав. Дівчина зітхнула, забираючи спорожнілі обгортки. Зненацька лампа під стелею замерехтіла. Айріс поспіхом закинула сміття до пакета і зав’язала його вузлом. Поки гість смакував напоєм, викинула усе в вуличний утилізатор. Механічно потягнулася до годинника, аби потішити очікування вихідних його голосом. Клац. Кімната занурилася в темряву. В одну мить стало темно, хоч око виколи.

⠀

Незручну паузу порушило тихе клацання. Потік світла охопив частину кімнати, вириваючись з ліхтарика гостя. Вільною рукою він тримав чашку, продовжуючи пити, наче нічого не сталося.

⠀

— Другий геотермальний вимкнувся. Самі поламали, самі лагодять,– вперше за весь час посміхнувся він.

⠀

— І надовго?– з надією спитала Айріс.

⠀

— До ранку. В душу йому по вінця, це ж і потяги скасують,– юнак осушив чашку і понишпорив у кишенях. Він простягнув дівчині кілька купюр.

⠀

— Поспішаєте?

⠀

— Вже ні. Гнав на самий край світу, а диск не той виявився,– зітхнув юнак,– Може хоч додому проведу.

⠀

Айріс кивнула. Не схожий він на злочинця. Якби хотів пограбувати, не замовляв би каву. Разом вони зачинили двері на замок і попрямували вулицею при світлі ліхтарика. Ряди висотних будинків чорними монолітами оточували занурені в пітьму вулиці. Подекуди всюдисущу чорноту розсіювали яскраві фари поодиноких авто. Реклама нових Синтезів згасла. Над головами перехожих сяяли сузір’я, яким вперше не заважало мерехтіння усього електронного. Скоро обоє дісталися будинку. Айріс глянула на нового знайомого. Не хотілося відпускати вештатися непроглядною ніччю. І самій лишатися аж надто незатишно.

Вони піднялися темними сходами. Доки гість знімав куртку та рюкзак, Айріс знайшла лампу на батарейках і поставила золотистий циліндр на журнальний столик. М’яке світіння наповнило вітальню. Дівчина втомлено опустилася на диван. Скоро Трістан повернувся і знайшов собі місце на округлому червоному пуфику. Кімнату наповнило мовчання. Лише юнак відкрив герметичну сіру сумочку, що висіла у нього на поясі, і став переглядати вміст. Тим часом Айріс зручніше вмостилася на подушці, вмикаючи прямокутний помаранчевий гаджет з м’якими кнопками по обидва боки від яскравого екрану. Вона вставила збоку мініатюрний диск. Скоро на дисплеї з’явилися чарівні зображення пастельних кольорів. Нарешті, подумала дівчина, цей подарунок чекав її вже кілька вечорів, однак втома і брак часу не дозволяли насолодитися повністю.

⠀

Мелодія ритм-гри теплими бризками розсипалася квартирою. Бліді спалахи іскор супроводжували серії швидких натискань клавіш. Зображення численних квітів, загорнутих в туман, погойдувалися, обрамлюючи екран. Зненацька Трістан ніби прокинувся. Він прислухався до звучання і підійшов ближче, силкуючись зазирнути у процес гри.

⠀

— Сік у холодильнику, вафлі знайдеш в нижній тумбочці,– неуважно відмахнулася Айріс, не відриваючи погляду від крапель-сфер, які хвилею спускалися донизу в такт музики.

⠀

— Де ти це взяла?– поцікавився юнак.

⠀

—Знайома подарувала. Виглядає класно і звучання не схоже на Синтези.

⠀

— Тому що воно рукотворне.

⠀

Дівчина здивовано глянула у вічі Трістана. Сфери з розсипами багряних пелюсток лопалися, цілковито проігноровані. В потік увірвалися фальшиві ноти. Та Айріс лише повільно відклала гру на журнальний столик. Вона вдивлялася в риси обличчя нового знайомого, силкуючись зрозуміти чи не жартує він.

⠀

— Повтори.

⠀

— Сіанкорн. Його перший альбом з серії «Сутінковий сад». Здається це «Туманний прохід»– повільно відказав юнак, роблячи глибокі паузи.

⠀

Обоє зиркнули на екран, де мініатюрна постать у сукні, прикрашеній дзвіночками стояла навпроти височенної бронзової брами, що самотньо височіла посеред смарагдового степу, прикрашена квітами. Назва рівня виконана химерними літерами збігалася зі словами Трістана. Але як? Айріс не могла повірити.

⠀

— Героїня, яка розгадує таємниці божества Сіанкорна…– прошепотіла дівчина,– Але людство не створює музики уже сімдесят років. П’ять Сфер припинили поширення рукотворного, тільки Синтези.

⠀

— Він розпочав ще коли перехід до Сфер тільки набував популярності. Працював доки всі говорили – таланти людства вичерпані, а їх мистецтво застаріле. Писав коли ШІ поступово витіснив рукотворне. Проданих копій було надто мало для популярності,– зітхнув Трістан, продовжуючи свою оповідь.

⠀

Він зняв сумочку і підняв тонку накривку з двома застібками. Всередині у потіетиленових кишеньках виднілися мініатюрні диски та флешки з написами маркером. В окремому відділі стирчала упаковка стягнутих гумкою потемнілих від часу рекламних листівок.

⠀

— Я збираю музику старих часів. Сюди приїхав за Сіанкорном. Та я не думав, що це ритм-гра,– мовив юнак,– Надто мало відомо.

⠀

Айріс попрямувала до кухні. З собою принесла тарілку нещодавно придбаних вафель та дві склянки соку. Повернулася на диван і глянула на пригаслий екран. Трістан присунув пуфик ближче. Дівчина додала звуку, знову запускаючи перший рівень. Кінчики пальців ніби злилися з клавішами. Вона натискала кожну з ідеальною точністю, ніби сиділа за справжнім інструментом. Здавалося час зупинився, а темрява на краю кімнати, куди не досягало світло лампи, ніби завісою огортала їх невеличкий театр. Нарешті рівень закінчився. Айріс взяла собі вафельку і повернула екран аби обоє могли роздивитися короткий відеоролик, в якому героїня відчинила браму і бігла звивистою стежиною назустріч паралельному світу.

⠀

— Хочеш скопіювати собі?– спитала дівчина.

⠀

— Мені достатньо знати, що вона в руках справжнього цінителя. Викуповую коли диск просто припадає десь пилом,– відказав Трістан.

— Тоді пощастило. Ненавиджу Синтези з першого по останній, тепер матиму останній з рукотворних,– засміялася Айріс.

— «Сутінковий сад» складається з п’яти частин. Тепер будемо разом мучитися, думаючи про інші чотири диски,– підморгнув юнак, ковтаючи сік.

Пітьма осінньої ночі міцно обійняла величезне місто. Лише крізь деякі вікна пробивалося світіння ліхтариків або настільних ламп. І лише всередині однієї квартири години без електрики минали в звучанні історій записаних нотами замість слів.