Розділ 9. МІРА

Я не можу дозволити собі відчувати до Яна щось більше, ніж вдячність. Якими б не були мої справжні бажання! Коли близька людина може загинути від одного твого дотику, коли навіть у хвилини насолоди ти не можеш повністю забутись і відпустити контроль, бо це смертельно небезпечно – які тут можуть бути стосунки! Краще вже відразу відсторонитись і припинити будь-який розвиток подальших відносин, вирвати зі свого серця щонайменший паросток почуттів, нехай і по живому, з частинкою власної душі! Так буде найкраще для всіх!

Намагаючись відволіктись та загладити незручність створеної ситуації, я підходжу до своєї фототехніки, що складена на траві, підіймаю з трави куртку, поспіхом скинуту тієї ночі… Мобільний на місці, але екран темний, без жодних ознак життя. Теж саме і з фотоаппаратом… Мабуть сіли акамулятори, але скоріше дійсно енергетика цього місця настільки сильна, що будь-яка електроніка відмовляє…

— Ось тут, власне, і закінчується моя подорож – сідаю на один з крайніх каменів та нарешті підводжу до фіналу свою оповідь:

…ми з Ніною під'їхали до пагорба з протилежної сторони. Трохи затрималися, заскочивши до місцевого магазину за матеріалами для саморобних смолоскипів. Мені хотілося саме у такому світлі знімати це місце, ліхтарі здавались зовсім недоречними. Тому вже настала ніч, коли ми нарешті піднялися до святилища. Я взяла з собою лише найнеобхідніше для зйомки. Трохи звичайно дивувало, як у темному лісі, вночі, Ніна так швидко і безпомилково зорієнтувалася й знайшла дорогу до незнайомої галявини, але ж вона була, за її словами, з нащадків тих волхвів з легенди, і шлях бачила якимось своїм внутрішнім зором, так що наче й все сходилося…

Я навіть не встигла, як слід роздивитись кромлех. Бо коли, відвернувшись, почала налаштовувати штатив і вибирати об'єктиви, Ніна повторила свій улюблений фокус вже зі мною - підійшовши тишком-нишком – оглушила до втрати свідомості. Щоправда, не каменем. Я відчула легкий укол у шию ззаду й земля раптом затанцювала під ногами. А потім в очах потемніло та я відключилася.

- Прокинулася? Чудово! - перше, що почула, прийшовши до тями. Я лежала на плоскому камені в центрі кромлеху. Руки були розведені на сторони. Ворушитися від шиї не могла, тіло наче паралізувало. Але розмовляти була здатна.

- Ніно, що це все означає? Що ти робиш?

- Лише відновлюю справедливість! Ти маєш те, що по праву повинно було бути моїм від народження. Так було задумано. Так мало статися, якби не твоя матуся та їхнє кохання з батьком…Нашим батьком. Так, люба, ти ж досі нічого не знаєш про свого батька… Відкрию новину - він у нас спільний. Марк Хенбрейтс, син сіра Філіпа та законний чоловік моєї матері – Марти. Ось так, сестричко!

— То увесь цей час ти мене дурила, щоб просто заманити сюди, на це місце? Навіщо?

- Помиляєшся, я не брехала тобі. Просто не казала ВСЮ правду.

Мої мати та батько, наш батько, справді розбилися, над Атлантикою у своєму літаку, коли мені було 5 років. І дід після займався вихованням до повноліття. А потім... Потім, у 18 років, просто викинув на вулицю, як непотрібне кошеня ... Здогадуєшся, чому? Що з тобою трапилося у цьому віці?

- Я отримала силу поглинання енергії... Але ж тут не лише вік має значення, а й стан шоку чи болю...

– Іменно! Дідусь це також знав! Бо коли я, наївна дуринда, приїхала до нього на своє свято, знаєш, як зі мною повелися в його маєтку? Замкнули у підвалі і там кілька днів катували різними способами! О, у сіра Філіпа, як виявилося, там був цілий арсенал усіляких підручних засобів, та й у винахідливості йому не відмовити! Він дуже старався - та без толку, дару у мене так і не виявилося. Пуста! Одне суцільне розчарування!

Потім, коли він усвідомив і прийняв цей факт – мене звільнили, трохи підлікували та відправили додому. Й з того часу я живу сама по собі! У моєму житті наш дід більше не з'являвся, наче мене ніколи й не існувало на цьому світі.

- То він бачив у тобі лише спадкоємицю дару, а не рідну людину? Але чому?

- Сір Філіп - єдиний чоловік у роду, який має силу поглинання енергії. За його словами, з якогось часу, через прокляття відьми, цей дар став передаватися лише по жіночій лінії. Проте дуже довго до нас з тобою в сім’ї народжувалися якраз тільки хлопчики. Спадкоємці імені, та не сили!

Плюс, як я зрозуміла, для появи нової спадкоємиці здібностей існує ще одна умова. Щоб народилася дівчинка, здатна оволодіти силою, її матір’ю повинна стати жінка – нащадок тієї самої відьми.

І останнє - здібності могли відкритися лише у первістка…

Скільки складнощів, правда? Спробуй запам’ятай! Напевно дід чимось дуже дошкулив тій, що його прокляла!

Та немає нічого неможливого для здійснення бажаного, якщо дуже прагнути. Сір Філіп поставив виконання умов прокляття ціллю свого існування! А час, кошти та інші ресурси на це він мав практично невичерпні.

…моя мати ідеально підходила для досягнення дідової мети. Мала потрібну генеалогію. Не задавала зайвих питань. Та взагалі, що там казати, була наївною, провінційною дівчинкою, яку купили, що дорогу іграшку.

Нічиї почуття при цьому, звісно, не враховувалися. Заради весілля з незнайомкою дід зажадав від свого сина Марка покинути свою дівчину. А той виявився слабаком і не зміг піти проти волі батька, навіть заради кохання. І через місяць вже став чоловіком моєї матері, Марти. А через 10 місяців – моїм батьком.

Але ні він, ні всесильний сір Філіп не знали, що на момент розставання Марка та Анни (так, твоєї матері, як ти зрозуміла), та була вагітна… Можливо вона щось підозрювала, якщо залишила це від всіх в секреті та просто «зникла зі сцени». Бо саме це врятувало тебе! На шляху до своєї цілі ще ненароджену дитину сір Філіп просто не врахував би. Тобі б навіть не дали шансу з’явитися на світ…

І тут, ось - найбільший жарт долі. Як я дізналась, наші матері, ніколи не бувши знайомими і навіть не зустрічаючись – ОБИДВІ були нащадками тієї ображеної відьми. І щоб отримати бажану спадкоємицю, Філіпу потрібно було просто дати подіям йти своєю чергою, а не втручатись у їхній хід…

А так - сталося те що сталося - твоє народження відбулося на півроку раніше за моє, і тому саме ти стала першонародженою власницею сили…

- Почекай, раз ми походимо з одного роду - то ти теж емпат?

- Так, люба, завжди була ним, як і ти! Саме ця здатність і допомогла мені вижити, коли я залишилася сама по собі... Не повіриш, чого можна досягти, не відгороджуючись, а застосовуючи цю силу для досягнення бажаного...

- Але я не чула твоїх емоцій, це що, теж пов'язане з нашим родинним зв’язком?

- О ні, тут мені вже допомогла одна цікава річ. Цей перстень. Його носив сір Філіп, а я вкрала його перед від’їздом. Він створює щит, який захищає ментальне поле від будь-якого проникнення…

Дійсно, на лівій руці Ніни я ще при знайомстві помітила перстень з непрозорим чорним кристалом. Срібний, досить грубої роботи. В ньому відчувався якийсь незвичайний магнетизм. І вік. Як і в моєму кулоні. . Ще на початку знайомства на моє запитання щодо нього Ніна відмахнулася, що це сімейна реліквія… А більше я й не розпитувала, забула якось…

- Хто-хто, а я знаю, що емпата не обдуриш! Тому, без цього корисного артефакту не ризикнула б влаштовувати наше знайомство. Адже, наша зустріч також була зовсім не випадковою, тих відморозків найняла я… Правда вони дещо переграли, ну та й поплатилися за це… Їхні смерті - невелика втрата для суспільства, повір мені…

А взагалі, я дізналася про твоє існування не так давно, всього півроку тому. Просто зупинилася на ночівлю в прибережному готелі під час однієї з робочих поїздок. І його власниця, Софія, зацікавила мене історією своєї подруги та її дочки… Я завжди була тямущою і, співставивши факти, відразу зрозуміла, хто є хто… А вже тоді задумалась, як і що робити далі…

…Та знаєш, щось ми забалакались! Втрачаємо час. Не думала, що ти будеш наскільки спокійною. Чекала істерик, криків про допомогу, а ти тут допит мені влаштувала! Маєш витримку, поважаю!

- То що ж ти збираєшся робити? Принести мене тут в жертву, щоб забрати мої здібності?

- І так, і ні. Не хвилюйся, я не збираюся тебе вбивати. У цьому немає потреби. Поки що. Ти ж мені навіть сподобалася за час нашої подорожі! Така собі суцільна міс совісність! Я теж була схожою, та життя потім загартувало…

Мені потрібна твоя кров.

Як ти знаєш, моя спеціальність – паранормальні розслідування. Я дійсно пишу статті для різних порталів, але основне джерело моїх доходів – пошук різних окультних раритетів для схиблених багатіїв-колекціонерів. Їхні фінанси відкривають мені дороги в найпотаємніші сховища та архіви, а там можна знайти дуже багато цікавого... І, 2 місяці тому, в одному середньовічному трактаті про пошуки філософського каменю я зустріла рецепт еліксиру з крові відьми, що наділяє такими ж здібностями того, хто його прийме. Щось із доби інквізиції, напевно…

І тоді все нарешті стало на свої місця! Я зрозуміла, що це мій шанс все змінити! Отримавши свої, а вони мають бути саме моїми, сили – я покажу дідові, як він помилився, вчинивши так зі мною. Ще подивимося, хто виявиться сильнішим – старий безумець чи я, із моїми додатковими козирями, на зразок емпатії...

- Так тобі потрібна лише помста, Ніно?! Не роби цього, не роби того, що не можна буде потім виправити.

— Ось тільки не треба зараз мене повчати. Не час і не місце. Не приміряй до мене своїх помилок… Те, що зроблю я, буде лише справедливою карою одному мерзотнику за безліч зламаних життів. Твоєї матері, до речі, в тому числі...

Наша розмова перервалася і я, залишаючись абсолютно безпорадною, могла лиш спостерігати, як у руках Ніни раптово з'явився вузький гострий ніж, схожий на стилет. Ним вона провела по моїх зап'ястях і дочекавшись тоненьких струмків крові, підставила під них якісь ємкості.

- Ну ось, половина справи зроблена! Тепер трохи почекаємо! Зауваж, сестричко, я зробила все, щоб тобі навіть не було боляче!

- Чому ж ти просто не розповіла мені все та не попросила моєї крові відверто, якщо вже це тобі так потрібно?!

- Емм, сумніваюся, що ти б дала її добровільно! А це неодмінна умова. Та й це місце для ритуалу - ідеальне! Краще годі шукати!

Адже це зовсім не казочки про стародавній язичницький жертовник, що я розповідала тобі. Ця галявина, ці камені справді являють собою сховище прадавніх енергій. Таких місць залишилося на нашій планеті одиниці! Люди вже практично розтратили всю ту природню магію, що так дбайливо збиралася їх предками…

Це ж святилище – зосталось практично недоторканним! Воно дійсно сховане закляттям від сторонніх людей. Та мені, як нащадку його служителів, дорога до нього відкрита… Як і можливість черпати з нього сили!

І до нього не треба було їхати за тридев'ять земель! Бачиш, як все вдало склалося?

— Значить, і з поїздкою ти теж підгадала! А чи було щось взагалі, зроблене тобою безкорисно з моменту нашої зустрічі?

- Мммм… ні… але цене має значення!. Я не маю наміру продовжувати наше родинне спілкування після отримання бажаного. Ми розійдемося своїми дорогами і навряд чи більше перетнемося!

…пройшло ще трохи часу. Не знаю, скільки саме крові потребувала Ніна для її заклинання, але в очах у мене вже почало темніти і я ледве утримувала свідомість. Ми мовчали. Говорити вже не було ні про що...

Раптом сестра, сидячи поруч зі мною на краю вівтаря, напружилася, витягла шию і прислухалася:

- Це ще що таке? Нам тут ніхто не повинен був завадити у такий час!

Я не могла бачити, що налякало Ніну та змусило швидко зібрати ємкості. Вона явно мала намір кинути мене тут, безпорадну, все ще під дією паралізатора та ослаблену від крововтрати .

- Ну нічого, не тут, так деінде – ритуал спрацює все одно – головне, кров у мене!

- Ніно, а я? Забери мене з собою, не залишай одну. Ти ж отримала бажане - прошепотіла я - говорити ставало все важче.

- Вибач, люба, але тебе до машини я точно не дотягну. Та й навіщо... Не переживай, це не якісь дикі звірі! Здається, це людина з ліхтарем або чимось схожим... Може, єгер чи лісник. Ось він тобою і займеться! Мені ж точно краще уникнути нових знайомств! Тож, дякую за допомогу, сестричко! Сподіваюся більше з тобою не бачитись!

І з цими словами Ніна забрала з моєї кишені ключі від машини та, закинувши на плече сумку з пляшками моєї крові, побігла вниз стежкою, якою ми сюди прийшли…

Це було останнім, що я запам’ятала, перш ніж втратити свідомість…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ксенія Демиденко
20.05.2022 13:47
До частини "Розділ 9. МІРА"
Мені теж здалося, що глава ключова. Артефакти (перстень), дари, інтриги, родинні зв'язки. Закручено непогано.
Катерина Скрипка
12.05.2022 11:51
До частини "Розділ 9. МІРА"
О, ця глава шикарна🔥🔥🔥 Дуууже цікава з точки зору розкриття ідеї☺ (Вибачай, але вимкнути письменника, як не крути, не вдається😅🙈)