Розділ 15. ЛАРА

Повертаємось спочатку пішки до будинку Яна, а потім його позашляховиком їдемо до містечка. Щось із 8-10 кілометрів лісовою дорогою. Ми з Ніною його вже проїжджали 2 дні тому, прямуючи до святилища. Саме тут ми й закупилися заготівками для смолоскипів. І саме тут і планувалася кінцева зупинка нашої подорожі, якщо Ніна казала мені правду. Адже тут, за її словами, жив її дід.

Розгледівшись, я починаю розуміти, чому корінні мешканці так ретельно підтримують легенду про кромлех. Щоб хоч якось привабити відпочиваючих. Адже тут немає визначних історичних пам'яток, гірськолижних спусків чи інших модних розваг… Звичайне невеличке містечко – затишне у своїй провінційності та неспішності життя. Багато зелені. Вулиці, мощені бруківкою, школа, декілька кафе та магазинів, церква, лікарня…

Ян телефонує тітці та домовляється про зустріч. Не вдаючись у деталі по телефону, просто сповіщає, що через хвилин 15 заїде. Сьогодні неділя, Лара вихідна, тому ми відразу їдемо до неї додому…

Я ще ніколи в своєму житті не зустрічала жінки, красивішої, ніж та, що відчиняє нам двері! Темно-руде хвилясте волосся, величезні димчасті очі, сірі з ледь вловимим переходом у фіолетовий, струнка фігура наче в юної дівчини… По розповідям Яна, Ларі повинно бути десь трохи за 50, але цього просто не може бути! Роки явно не владні над нею. Поряд із такою красунею я миттєво розгублююсь, почуваючись просто Попелюшкою!

Однак краса вочевидь не робить тітку Яна ні стервом, ні гордовитою королевою, як це часто буває! Вона широко посміхається, вітаючись. Від її очей розбігаються рясні промінці зморшок. Мабуть, лише це, та ще контрастна сива пасма волосся спереду видають справжній вік Лари.

- Хлопчику мій, як я рада тебе бачити! Зовсім забув ти про мене – вже з місяць як не з'являвся!

- Всього лише 3 тижні та 5 днів! Хоча, ти ж знаєш, на самоті відчуття часу стирається! Я й у місто не виїжджав цими днями – Ян невимушено усміхається, обіймаючи тітку!

Я ніяково тримаюся позаду, але після всіх привітань Ян виштовхує мене вперед:

- Ларо, знайомся – це Міра. Моя…ем.. знайома. І у нас для тебе є ціла історія про нашу зустріч! В Сварожому колі, щоб ти знала!

Лара відступає на крок, окидає мене пильним поглядом, наче сканує. І я теж вивчаю її, по своєму. За минулі 2 дні я вже почала відвикати від своєї емпатії, адже спілкувалась лише з Ніною та Яном, а вони були для мене закриті…Та мої здібності зі мною, переконуюсь в цьому! Відчуваю настороженість, трохи спантеличеність, а ще - незрозумілу нотку радощів та полегшення, що секундно спалахують у свідомості Лари…

- Ну, ласкаво прошу, Міра. Рада познайомитися! Проходьте, чого стоїте!

Тітка Яна заварює для всіх чай. Дуже незвичайний на смак – якась суміш трав та ягід. Але смачний та ароматний, в чому переконуюсь з першим ковтком1

- Подобається? Старовинний сімейний рецепт!

Ну, зрозуміло, спадкоємиця мольфара іншим не пригостить)…

Ян коротко та максимально точно оповідає про події останніх днів. Я ж здебільшого мовчу. Як і Лара, доречі.

Найбільше її цікавить момент одкровення Ніни:

- Отже, твоя сестра розповіла, що є однією із нащадків останніх служителів святилища і її дід живе в нашому місті? Так?

- Так вона сказала. Не думаю, що в цьому питанні їй був сенс брехати. Її мати, Марта, була дочкою місцевого мешканця і саме по цій лінії вона і є спадкоємицею тих прадавніх волхвів…

- Яне, ти зараз думаєш про теж, що і я?

- Так, напевно. Валдімар повернувся сюди 18 років тому. Він хотів дізнатися у діда, де йому шукати свою зниклу доньку. Наче та поїхала на навчання до коледжу. Потім зосталася працювати в місті. Вийшла заміж за якогось багатія та народила дитину. Після цього було лише декілька дзвінків та листів від неї. А потім вона пропала безвісти. І більше ніяких відомостей ніхто дядьку не міг надати… Його жінка померла з переживань від інфаркту. А Валдімар, залишившись один, так до кінця і не повірив в смерть доньки і продовжував пошуки…

- І вони привели його до батька… Ти ж знаєш, твій дід не підтримував спілкування зі своєю сестрою, Стефою від її переїзду до Польщі з чоловіком і трирічним сином. Та й племіннику тоді не особливо зрадів…

- Так, Валдімар потім розказував, що дід Василь відмовився допомагати. Сказав лише, що дочка його вже мертва, а онука…

- А з онукою він ще зустрінеться. І знаєш, чомусь мені здається, що і ми теж!

Я слухаю діалог між цими двома і поступово все стає на свої місця. Отже, Ніна крім того, що є моєю зведеною сестрою, ще й приходиться кузиною Яну. Від всього цього голова йде просто обертом!

- Яне, по можливості, підготуй Валдімара. Але не приголомшуй. Можливо, я не права, і, отримавши бажане, його онука зосередиться на іншому дідові, раз вона так прагне помірятися з ним силами!

- Навіть не знаю, як можна не шокувати його звісткою про появу тієї, кого він шукає вже більше 20-ти років! І що це аж зовсім не безневинне янголятко, яке Валдімар намалював колись у своїй уяві!

- Постарайся, будь-ласка. Ми не можемо нічого стверджувати і не будемо приписувати цій Ніні гріхів, про які не знаємо!

…коли нарешті з розмовами про Ніну покінчено, я торкаюся теми, що своєю незавершеністю не дає спокою:

- Ларо, ваш племінник, вже трохи встиг розповісти мені про себе – зустрічаюся поглядом з Яном – але не все. Пообіцяв, що завершення історії я почую саме від вас.

- І що ж саме ти, Яне, вже повідав своїй подрузі – в думках Лари проноситься нотка недовіри та невпевненості (треба - не треба знати цьому дівчиськові таке? Чи можна їй довіряти повністю?...)

- Ларо, все в порядку. Це мій вибір і моє рішення розповісти Мірі ВСЕ. І будь-які наслідки теж будуть за мною!

- Ну, як скажеш, Хранителю! То з чого мені продовжувати розповідь?

- Від самого початку участі в моєму спасінні. Я закінчив оповідь на аварії…

- Ну що ж, тут ти права, Міро, найголовніше - попереду:

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.