Розділ 29. МОРНА

Наступного разу ми побачилися днів через три. Йшли від дружини коваля, у якої приймали пологи, коли побачили Філіпа, що виходив із церкви, розмовляючи про щось з отцем Джоном.

- Ось, вони, нечестивиці… - почувся не дуже й притишений голос священника

Так, отець Джон вже з деякого часу дозволяв собі все менше приховувати свою ненависть до нас з матінкою. Причиною було те, що мій батько, наш захисник, віконт Ловелл вже декілька років, як вважався зниклим безвісти. Після битви при Стоук-Філд. Тієї, що завершила боротьбу Червоної та Білої троянд та закріпила трон Англії за Тюдорами. За деякими плітками, батько, втративши всіх своїх покровителів, друзів та війська, втік до Шотландії, чий король Яків нібито гарантував йому прихисток. Однак ніхто і ніколи більше не бачив віконта живим. Навіть матінка, що написала першого та єдиного листа після свого відїзду з батьківщини старшому братові, шотландському лердові, з проханням дізнатись хоч щось, не отримала ніяких новин. Віконт Френсіс Ловел, барон Холанд зник безвісти.

Деякий час після цього його дружина, леді Анна, з якою так і не перетнулися наші шляхи, ще продовжувала пошуки свого чоловіка, але потім і вона здалась, отримавши щорічну ренту замість всіх маєтків, що перейшли лорду Ніколасу Сан-Мору.

Наше ж лісове життя з матінкою мало в чому змінилось. Воно протікало, за виключенням усе частіших нападок місцевих священнослужителів, мирно та безхмарно. Війни, повстання, зміни королів та династій пройшли над нами, ніби грозове хмаровиння понад рівниною, коли ось-ось, здається, проллється злива, але вітер гонить ті клуби повз тебе все далі й далі…

В той день наш колишній гість зробив вигляд ніби незнайомий з нами, однак суворо перервав священника:

- Ніхто і ніколи не повинен брати на себе роль Бога, щоб виносити такі вердикти! Його Святість розбереться…

А ще через кілька днів ми з Філіпом перетнулися вже в лісі, де я збирала квіти дикої шипшини. І це була наче абсолютно інша людина. Я не відчувала його емоцій, але ні сліду пихи чи вчорашньої погорди не було в чоловікові, що своїм платком перев'язав мою подряпану в чагарниках до крові руку , а потім провів майже до хатини… Веселий, відкритий. Ми сміялися і говорили абсолютно про все на світі. Він бував у стількох місцях, об'їздив скільки далеких земель, знався на науках, ремеслах… А при цьому за віком з виду був ненабагато старший за мене… І хіба що бездонна глибина його чорних, немов зимовий молодик очей таїла в собі справжній вік мого лицаря…

… а зараз, Міро, я мушу упустити дуже багато подій і багато часу, щоб встигнути розповісти тобі все…

Хоча, ти напевно і так уже здогадалася…

Кохання, в яке ми з Філіпом потрапили - стало для нас пасткою без виходу. Таємною, забороненою, жагучою, але пасткою. Бо справи, що привели його того весняного ранку в наш ліс, стосувались якраз мене, вірніше, нас із матінкою.

Філіп Хенбрейтс був членом таємного братства, створеного після указу його Святійшиства Папи Римського в 1484 році. Завданнями якого були пошуки, розслідування та суди, як над відьмами, так і тими, хто підозрювався в чарах. А саме ними, в очах священнослужителів ми й являлися. Як я дізналась згодом, саме отець Джон, написавши донесення, викликав, неначе пожбуреним каменем кола по воді, сюди лицаря ордену Світлих Душ. Інквізиція ще не ввійшла в ті часи в повну силу, але початок вже було покладено… Достатньо було іскри, щоб запалали вогнища.

Філіп все розповів мені сам. А ще повідав про свої дивовижні здібності, за які був причислений до ордену. Так, саме ті сили, що зараз ти, Міро носиш в собі. Здатність поглинати людські енергії, живлячись ними. І як наслідок спроможність позбавляти відьму її сил, переймати їх та користуватися ними деякий час… Перстень же, що носив мій коханий, був своєрідним щитом, що оберігав свого господаря від чар, від будь-якого ментального проникнення, включаючи мою емпатію.

- А ось цей кулон, Міро, Філіп виготовив сам, мені в подарунок. Він добре знався навіть в ковальстві. Як і у властивостях каменів. Той, що в нашій прикрасі, називається чорним місячним. Він здатен підсилювати наші здібності, водночас оберігаючи нас від темряви. Тому я і називала його своїм «місячним щитом». Чи календарем, бо його обриси повторюють собою символічно річний цикл…

Рік. Так всього лише рік, чи аж рік тривало наше заборонене, приховане щастя. Філіп регулярно відписував листи до Ватикану, в яких звітував, що йому потрібно більше часу, що багато чого незрозуміло, відтягував, як міг, час до вимушеного повернення. Та винесення кінцевого вердикту. Звісно, нашу з матінкою репутацію в очах церкви потрібно було відновити повністю. Попри всі бажання отця Джона і йому подібних…

Філіп планував, зібравши аргументи, засвідчивши мою невиновність, покинути орден, щоб одружитись на мені. Принаймі, так він казав. А я вірила. До останнього, навіть, коли вперше побачила зневіру в очах коханого. Це сталося при народженні нашої доньки, Ейлін. Не сина, спадкоємця, який став би продовженням роду Філіпа. Ось так, я стала розчаруванням для свого батька, а пізніше принесла таке ж почуття своєму коханому…

Крім того було ще дещо. За рік в нашому поселенні почався дивний мор. Дивний для тих, хто не був посвячений в усі таємниці. Філіп був рабом своїх здібностей. Вимушеним постійно живитись людською енергією, щоб підтримувати власні сили. Звісно він, на відміну від тебе Міро, прекрасно контролював свою жагу, жодного разу, крім хіба що тоді, на початку, в безпам'ятстві, не завдав шкоди мені чи матінці. Та й людей він «випивав» не до кінця, однак після все рівно мало хто довго жив. Прості селяни, знесилені, швидко ставали жертвами хвороб чи щоденної важкої праці… Церковники звісно ж в своїх недільних проповідях винили в усьому відьом. Тобто нас з матір'ю.

Зрештою з Ватикану прийшов лист з наказом негайно повернутися, завершивши розслідування. Філіп мусив підкоритися. І це був кінець усьому.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Скрипка
01.06.2022 12:23
То в мене власні проекції полізли - не хочу надто довго жити) Із задоволенням почекаю, доки підсмажать цього кабанчика🥰😁