Розділ 30. МІРА

Холод. Всепронизуючий та всепроникаючий. Відзвук падаючих крапель води десь поряд, шурхіт поблизу якихось невеликих звірів – мишей, пацюків??!

А ще темрява. Пітьма довколо і лиш зверху невеличка світла пляма – віконце…

Що це за страшне місце? Невже в'язниця??

- так, Міро, це саме темниця, точніше її підвал – найглибша і найвіддаленіша камера…

Морна віднімає долоню від моєї щоки, я різко зморгую і знову опиняюсь в затишку лісової хатинки поряд зі своєю пращуркою.

- Зараз я відповіла разом на два твоїх запитання. Що сталося потім, після відїзду Філіпа та…

- Почекай, то він ось так просто покинув тебе, знаючи, що на тебе чекає. Що ти залишаєшся абсолютно беззахисною перед своїми кривдниками??

- Так! Він зробив те, що зробив. Що мусив. І я ні тоді, ні зараз не виню його в цьому! Він залишив свого слугу приглядати за нами. І саме, дякуючи Себастіану, моя мати з донькою не потрапили до рук церковників.

Того дня я залишилася вдома, а мати з Ейлін під охороною Себастіана відправились в сусіднє селище до хворого. Матінка сама запропонувала взяти з собою онучку, щоб не відволікати мене. Я якраз займалася занотовуванням наших рецептів до книги записів. Це Філіп до речі запропонував створити такий альманах і подарував нам товстелезний том, обшитий телячою шкірою. Дуже коштовну на ті часи річ.

Він казав зі сміхом, що все в пам'яті не втримаєш. А оскільки моїх та материних знань в латині, ботаніці та медицині було досить багато, то було вирішено їх почати записувати…

… Я відчула наближення людей надто пізно. Надто захопилася. І коли вони увірвалися, несучи з собою лише сліпе бажання знищувати і жагу вбивства – я розгубилася. Вперед зайшов отець Джон і зачитав указ місцевого єпископа про моє затримання, як підозрюваної у вбивствах, наведенні порчі та ще несчисленних злодіяннях. З наступним ув'язненням, допитами та «справедливим» Божим судом…

Я вже знала, що буду осуджена. Жоден доказ, жєодне свідчення на мою користь нне могло змінити вже прийнятого рішення, що палало в чорній глибині душ мої обвинувачів. Молилась лише про те, щоб цієї участі уникли матінка та донька, яких теж, вже виводячи мене, пообіцяли знайти та схопити!

І тоді саме слуга Філіпа, Себастіан, врятував моїх близьких. Вони були вже близько, коли юнак почув шум і наказав матері сховатися в гущавині. Підкравшись ближче, він розвідав усе і, повернувшись, розповів Девені. Декілька тижнів вони переховувалися в печерах, адже в хатині на них чекали. І весь цей час Себастіан, полюючи, не давав їм померти з голоду, приносив звістки. А третьої ночі, підкупивши стражу, взагалі провів матір до мене. Це була ніч перед судом. І, як ми обидві розуміли, перед наступною стратою. Я не слухала ніяких материних причитань чи прокльонів, лише благословила їх, і поцілувавши солодко сплячу в кошику доньку, поклала туди мій кулон, знявши його зшиї. Це було все, що я могла дати моїй Ейлін. Як спомин і як спадщину. Книгу, лиш почату, звісно забрали в якості доказів. Як і більшість наших речей. Але мене саму навіть не обшукували, не намагалися знайти «мітки диявола» чи ще чогось, як зазвичай робили з відьмами. Та й навіщо, якщо все і так було сплановано і визначено наперед…

Себастіан відвіз мою матір та доньку до себе на батьківщину, у Францію.

Я ж наступного дня постала перед судом. Прийняла на себе всі обвинувачення в загадкових смертях та хворобах поселян за минулий рік і була засуджена до страти. Через спалення на вогнищі. Це було швидко, досить видовищно та відповідало повчанням церкви. Ворожки не залишай серед живих…

Ні, Міро, не треба жалощів. То була моя доля і мій вибір. Все сталося так, як повинно було бути, як би це сумно не звучало зараз.

Але зараз, у твоєму випадку, у тебе є можливість, якої не мала я. Вплинути на долю. Свою і близьких. Зробити правильний вибір і врятувати, звільнити тих, кого любиш… Просто дозволь своїй емпатії керувати всім. Навчись не лише відчувати чужі почуття, а й ділитися ними з ким забажаєш. Трансформувати почуття у відчуття. В цьому наша головна сила. А щоб, наостанок, ще раз показати тобі це…

Морна бере мою руку в свою і… навколо нас спалахує жар полум'я. Я опиняюсь на багатті!! Площа середньовічного міста, ніч і темрява навколо, але світло від палаючого хмизу, жар якого все ближче, вихоплює з ночі постаті людей, натовп, що обступив вогнище. Жаль, співчуття, жах та злостива радість від фігури в рясі, що перекриває все… А вогонь все ближче. І він аж зовсім не такий дружній до мене як Яна… Ян… Я згадую про коханого, подумки звертаючись, благаючи про допомогу свого рятівника, коли все навколо заволікає чорний дим…

- Досить, я сказав! Свічка майже догоріла! Як її витягти звідти? – лють у голосі Яна відбивається сполохами вогню на кінчиках пальців і миттєво підіймається вище передпліччями, аж до загорнутих рукавів сорочки.

- Знайди її. Ти ж обіцяв їй, казав, що поряд. Відчуй Міру, ти зможеш це! Тільки ти!

… і мій Семаргл приходить. Чоловіча постать, що зіткана з вогню, що і сама є частиною полум’я, його втіленням!

Я простягаю до нього руки, чи мені це лише здається, бо образи та обриси навколо, власний та чужі голоси в голові зливаються в якомусь шаленому танку…

Незнаю, крилами, так описаними у легендах про Семаргла чи ні, але Ян затуляє мене від жару, вихоплює зі страшного вогненного пекла… і… повертає зі світу духів до реальності..

- Ти повернулась!.. - на очах Яна сльози, але в словах ніжність та радість. Чоловік цілує кінчики моїх пальців, а я, підвівшись на ліктях, мовчки обіймаю його вільною рукою і пригортаюсь до нього, немов загублене та знову віднайдене кошеня. Що ж, здається, я знаю, що тепер робити, як вирішити всі наші проблеми…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Скрипка
05.06.2022 12:47
До частини "Розділ 30. МІРА"
Тааак, я прибігла😍😍😍 Дуже сильні описи, я в захваті🔥🔥🔥 Обожнюю так поринати у почуття персонажів, занурюватись в атмосферу☺