Розділ 31. МІРА

Настає день народження Валдімара. Ввечері планується бенкет в невеличкому ресторані, куди запрошені всі найповажніші люди міста. Я радію, що посилки з моїми речами вже встигли приїхати. Для себе і своєї впевненості, для оточуючих, для Яна. Для нього, напевно, в першу чергу. Хочеться бути гарною. Таке давно забуте, суто жіноче бажання!

Моя сукня чимось нагадує середньовічне вбрання Морни. Теж довга, темно-смарагдова, але не тепла, а пошита з легкого матового шовку, що струменить і повторює кожен вигин тіла. На грудях переливається синьо-зеленим полум’ям кулон моєї прапрапрабабусі. Та ця єдина старовинна прикраса варта десятка сучасних. Бо у ній - душа нашого роду та символ нашої сили…

- Боже мій, яка ж ви гарна пара – вигукує Лара, що вже чекає нас надворі біля авто. Ось хто справді прекрасний. ЇЇ сукня теж підібрана під колір очей – димчасто-сіра, немов легкий серпанок. Пишні руді кучері підняті вгору та викладені у вигадливу зачіску. Справжня королева!

Столики ресторану потроху заповнюються людьми. В глибині приміщення – невеличка сцена, збоку від якої вже налаштовують свої інструменти музиканти.

Ніни ніде не видно, як і Валдімара, і це трохи насторожує. Що задумала моя зведена сестра? Навіщо повернулась? Для чого їй потрібен дід, про якого вона не згадувала більше 20 -ти років?

Ян, стискає мою руку, ніби відчуваючи моє занепокоєння:

- Не переймайся! Щоб не було, ми з усім справимося! Ми разом! Чуєш?

Його слова, його впевненість трохи заспокоюють мої збуджені нерви. Якщо кому і вірити, то саме цьому чоловікові поряд!

Нарешті, здається, починається сам банкет. На сцену підіймається Валдімар. Строгий, з ідеальною виправкою, одягнений в темно-сірий костюм-трійку. Але в очах його радість. І надія

- Хочу подякувати всім, хто сьогодні завітав сюди, щоб розділити зі мною не лише моє свято, а й ще одну радість. Набагато більшу й набагато важливішу! Можливо, це вже старість, раз я вирішив так помпезно поділитися нею з вами саме в цей день, але вибачайте старого сентиментального діда! А новина моя ось яка – декілька днів тому до мене повернулася єдина близька людина. Давно втрачена, вона весь цей час, як виявилось. теж шукала мене і нарешті, через стільки часу, знайшла. Прошу знайомитись – моя онука – Ніна!

Сестра неспішно підіймається на сцену до Валдімара, жестом підкликаючи офіціанта з келихами шампанського.

Чортів той перстень сіра Філіпа на руці Ніни! Як я б хотіла відчути зараз її справжні емоції! Не цю улесливу не щиру посмішку та скромно потуплені очі. Ні! З цим я вже зіштовхувалась одного разу і дозволила собі обманутись! Що ж на думці у Ніни? Якщо їй потрібна я – то лише півбіди! Але ніхто інший не повинен страждати через дурні плани схибленої на силі та помсті дівчини! Особливо так радіючий поверненню онуки Валдімар! Ян. Лара… Чи всі ці люди навколо…

Ох, і тут мої найгірші прогнози починають справджуватися…

- Дякую, дуже дякую за такий теплий прийом! Надзвичайно рада бути зараз саме тут! Моя дорога була довгою і важкою, але нарешті все ж привела сюди. В потрібне місце, в потрібний час, до потрібних людей – Ніна окидає поглядом зал, на секунду зупиняючись на нас із Яном, куточок її роту скривлюється, в очах промелькує роздратування, але вона миттєво опановує свої емоції – та не буду довго займати вашу увагу, наразі не час цьому! І просто пропоную підняти келихи ось цього шампанського всім нам. Одночасно. За знайомство. За зустріч. За досягнення бажаного!

Те, що відбувається в наступний момент схоже на якийсь страшний сон. Жахливо сповільнений, але від того не менш реалістичний.

Люди за столиками після першого ж, єдиного ковтка напою падають непорушно. Притомними залишаємось лише ми з Яном, Лара, Валдімар. І Ніна.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.