Розділ 39. МІРА

Прохолодна вода гасить полум'я, що охоплює наші сплетені тіла. Та лише ззовні – не всередині!.. Губи Яна одночасно повсюди. І хоча я невразлива до жару Семаргла, але його поцілунки, здається, залишають по собі розпечений слід на тілі. Переплітаючись на моїй шкірі в найхимерніші вогненні узори, вони світяться власним сяйвом.

Це схоже на солодке катування - його повільний темп рухів. Швидко стає мало цього, але позаду мене досить жорстка кам'яна брила, і Ян зовсім не хоче поранити мою спину об неї, навіть у пристрасті залишаючись уважним та турботливим.

Однак і його самоконтроль не є нескінченним! Бо коли я більше не можу стримувати стогін, Ян вторить мені відлунням і тремтіння, що наростає у мене всередині з шаленством припливу, передається і йому.

- Я кохаю тебе! Я безкінечно, безмірно кохаю тебе і буду кохати завжди, поки існую, поки б'ється моє серце – ці слова майже одночасно зриваються і з моїх, і з його вуст та звучать в унісон. Як і наші тіла. Як і наші душі!..

Лиш під ранок ми повертаємось до домівки. Втомлені та щасливі. Вперше по-справжньому відчуваючи нашу спорідненість та призначеність одне одному у цьому світі.

Конверт із цупкого кремового паперу, що лежить на порозі не помітити неможливо. Ян підіймає його, перевертає, декілька секунд вглядається в химерний вензель, відтіснений сургучем.

F H

Сір Філіп Артур Хенбрейтс, граф Мартон, почесний магістр ордену «Світлих душ».

- Здається, це тобі – лише хрипкість голосу Яна видає ту бурю емоцій, що він намагається приховати за звичкою, вкоріненою роками.

Ледь тремтячими руками я розриваю конверт. Відразу, навіть не зайшовши у дім.

Бездоганна літературна українська мова ну ніяк не може належати англійському аристократу. Чи може. Враховуючи роки та часи, що мій дід вже прожив на цій землі:

« Міро! Моя неочікувана, незапланована і водночас така бажана онуко! Не буду витрачати ні чорнил, ні паперу на вступні слова привітань. Скоріше за все, ти вже знаєш, хто я та сповіщена щодо нашої спільної сімейної історії. Принаймні, частини її, точно. Але, вважаю, ти заслуговуєш і будеш зацікавлена почути й мою версію всього, що сталося.

Я знаю, що ти, як і я, володієш силами поглинання енергій. Також я в курсі всіх взаємовідносин між тобою та твоєю зведеною сестрою Ніною. Фінал цієї історії, що стався тиждень тому, мені також відомий. Кожен отримав те, що заслуговував.

Майже.

Адже залишилось єдине невирішене питання, що згодом отруюватиме всю ідилію сімейного життя з твоїм обранцем – Хранителем-Семарглом, навічно прив'язаним до святилища, якому він служить.

Провести весь вік, довгий, по бажанню навіть незміренний, завдяки вашим силам, левами, замкненими у вольєрі – безглуздо. Бути навічно прикутими до крихітного містечка та лісів навколо – це не те, на що ти, на що ви обоє заслуговуєте. І не те, що зробить вас щасливими. Розуміння цього прийде з часом, але воно обов'язково з'явиться, невідворотнє та непоборне.

Я можу тобі допомогти. Знаю, як звільнити твого чоловіка від залежності перед кромлехом, залишивши йому при цьому і його сили, і його життя.

Взамін моєї допомоги попрошу про послугу і тебе. Невелику й таку, що не коштуватиме тобі нічого.

Онучко, якщо моя пропозиція зацікавила тебе – чекаю в гості. Завтра, на центральній площі міста, біля ратуші, о 6-й годині вечора тебе очікуватиме авто з водієм, що доставить тебе до мого власного літака. По прильоту тебе зустріне така ж машина, яка й відвезе тебе нарешті до мого маєтку.

Обіцяю, наша зустріч та розв'язання всіх питань не займуть багато твого часу!

Якщо ти погоджуєшся на мою пропозицію – просто з'явись завтра ввечері та довірся моїм людям.

Як свідчення мого доброго відношення та участі, залишаю право вибору за тобою.

З надією на скору зустріч.

Твій дід, Філіп Хенбрейтс.

- Їдь! – оце вже поворот від Яна!

Я очікувала, що мене будуть умовляти залишитись. Переконувати не довіряти новоявленому «дідусю», але мій майбутній чоловік справді непередбачуваний.

- Ти справді вважаєш це розумним рішенням? – мені стає аж трохи образливо, що моє існування вже не намагаються огородити від будь-яких потрясінь!

- Звісно ні! Якщо на те була б моя воля, я нікуди тебе б не відпустив. І чхати я хотів би на всі обмеження! Але тепер, після вже однієї твої спроби втекти та вчинити по-своєму, я зробив деякі висновки. Твоє життя для мене найцінніше і ти це знаєш. Але і твоя воля та право вибору також важливі. І я здогадуюсь, що незавершеність цієї історії та відмова все розставити по поличках будуть мучити тебе й постійно займати твої думки, навіть, якщо ти це приховуватимеш. А недомовок між нами більше бути не повинно!

Я буду любити тебе і чекатиму стільки часу, скільки буде тобі потрібно, щоб з усім розібратися і повернутися до мене… Вже назавжди…

Слова застряють у мене в горлі, зате сльози звісно вже напоготові. Почуття вдячності та ніжності до чоловіка навпроти накривають хвилею. Його довіра, його віра у мене така сильна. Як і моя любов! Неначе та сила полум'я, що поєднало нас одного разу й від того часу навіки стало спільним.

Сьогоднішній день весь наш. Без планів та загадувань на майбутнє. А вже завтра на мене чекає дорога. Але я повернусь. Обов'язково! Так підказує мені мій власний внутрішній вогонь! Той, що привів мене сюди й познайомив з людиною, єдино назначеною мені долею у всьому Всесвіті. Чоловіком, заради якого я була готова померти. І тим, заради кого я відродилась!

Цей вогонь обов'язково вкаже й допоможе мені знайти шлях назад. Туди, де тепер живе моє серце!

Кінець першої частини!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.