Кольори кохання

Ная вийшла з книжкової крамниці, де працювала вже 3 рік поспіль, в нічний смог Лондону.

Закуталася тепліше.

Ну чому? Чому весь час так вогко й цей туман! Як можна спокійно жити в цьому жахливому, похмурому місті?

Інаша спава, Чарівна крамничка, так вони між собою з дівчатками, називали свою книгарню.

Там, за скляними дверима, світ одразу змінювався.

Ось в одному кутку оживали ельфи, володарі перстнів, маги й гноми.

Вони з презирством аристократів поглядали на стилаж навпроти, з коміксами Марвел.

Посеред залу, саме там де знаходились романи й класична, улюблена Наєю категорія лицарського роману, манекен у старовинній сукні, сусідував зі столом для письменників.

Ті, хоч й не часто, але бували з презентаціями книг у них в гостях.

Неспішно ходять відвідувачі, тихо перешіптуються, з повагою до великих й малих фоліантів.

Дивно, але в таких місцях, навіть найгаласливіші, стають спокійними й чемними, перевірено.

За це вона й любила книги, усі.

Запах шкіряної палітурки, свіжої, типографської фарби, яскраві ілюстрації й кольори казок....

Можна взяти філіжаночку кави чи чаю, тихенько присісти, на дивані-підвіконні, й поринути у світ фантазії.

Й це було прекрасно, до того часу, як приходилося зачиняти крамницю й їхати додому.

- Хай йому грець, знов спізнилася на останній автобус! - щиро зойкнула Ная,

Ну от, прийдеться знову йти пішки й надіятися на попутку.

Звичайно, ще існувало метро, але його в Лондоні вона не любила.

Зупинившись перед входом до підземелля, вона завмерла біля мапи, що нагадувала скоріше витвір сучасного мистецтва ніж творіння архітектора. Перед очима був безсистемний клубок переплетінь ниточок, з колами навколо. Їй прийдеться робити три пересадки, ні вона заплутає.

Лондонське метро - це одна з най незрозуміліших систем у цьому хаотичному світі, який вона знала.

Це суцільний жах, окрім того, що в метро, як на вокзалі, ціла купа перонів, й з одного на інший можна перебратися лише за допомогою певного ескалатора, ще обов'язково потрібно не переплутати, бо потрапиш на не той перон.

Їй нагадувало кіно, про Гаррі Поттера, де драбини весь час змінювали напрям й приходилося весь час підлаштовуватися під їх витівки, в метро було те саме. Але й це, ще не все.

На кожний з перонів приходили різні потяги, й якщо прогавиш номер потягу, то можеш потрапити зовсім в інше місце, а ще там були кола, центр коло, окраїна коло, й передмістя.

В тому вона вже взагалі нічого не розуміла й вважала, що якщо є пересадка, то все. Вона заплутає й як всім знаний Кентервільський привид, до скону віку бродитиме тим Лондонським метро.

Подумавши, Ная закуталася щільніше, й не звертаючи уваги на туман пішла в сторону парку.

- Нічого - підбадьорювала вона себе - не вперше! Парком прогуляюся, все одно завтра вихідний!

Так - сказала собі й підтягнувши наплічника жваво пішла до парку.

Червоний, двоповерховий друг все одно поїхав годину тому, а йти не так щоб й дуже довго. Заодно й палац поряд.

Там завжди спокійно.

Чомусь її, як й усіх англійців, палац й королева заспокоювали просто неймовірно. Коли вони поряд, здавалося, хоч ядерна війна, все буде добре!

Вона повільно підійшла до лавки. Навколо туман й ледь можна було побачити світло ліхтаря.

З туману, розпушивши крила, прямо до неї вийшов величезний, рожевий пелікан.

Він за стрибнув на лавку й обурливо заклекотав.

Ная спокійно розкрила наплічника й почала діставати смаколики: сухарі й зерно.

Вона дуже любила цей парк, й усіх його жителів, завжди носила з собою невеличкого пакетика з смаколиками. Для друзів.

Лиш вона це зробила, як почало творитися щось неймовірне.

Піднявся гвалт, з усіх усюд, наче до Білосніжки з казки, почали злітатися пташки.

Білі й чорні лебеді, качки, сірі гуси, чаплі, сови, сойки, й купа маленьких, зовсім не помітних пташинок.

-Стоп! А ну по черзі!

Що ви тут мені базар розвели! - строго прикрикнула на них Ная.

Й тварини, наче дійсно розуміючи, чемно стали в чергу.

Зі сторони виглядало, наче це циркова вистава з дресирувальницею, звичайно якби там були сторонні спостерігачі.

Але чорний з сірим гусак, не вгамовувався. Він голосно клекотав й застрибнувши дівчині на руки, обурливо заклекотав.

- Нельсоне, ну як тобі не соромно, ти ж вихований гусак! - обурилася вона. Придивившись уважніше, побачила кільце на нозі й невеличку колбочку з запискою.

-Аааа ну так би й одразу сказав, що зловили й окільцевали! А ну, йди до мене, я тобі допоможу! - дівчина розкрила наплічника й дістала звідти плоскогубці.

- Підійди до мене, й не сіпайся! - клац, й кільце з запискою впало їй в долоню, а щасливий гусак навіть не дочекавшись смаколика, як сова, злетів у височінь.

Вона розкидала сухарики й зерно й раптом почула якісь дивні звуки.

- ви чуете? - запитала вона в пташок й повільно пішла на звук.

З одного боку вже ніч й у парку туман, усі ті страшилки, які вона колись читала, почали оживати в шорохах й темряві.

А з іншого боку, вона в самому центрі Лондону, за спиною резиденція Королеви, стоять на варті офіцери, що їй боятися.

Й цікавість перемогла.

Вдягнушви рюкзака й поправивши неслухняні коси, вона обережно пішла на звуки тихої мелодії, що лунала поряд у Гайд парку.

За кущами бузини, була зовсім маленька галявина, біля самої води.

Посеред галявини сидів чоловік, бо ж з такою статурою жінку важко було собі уявити.

В великому балахоні, які носили усі ті фанатики Володарів Кілець та Поттеріади, яких на разі в Лондоні неймовірно ба6ато, вони навіть створили свою Косу Алею, й там дійсно на сенсорах, виконуючи квести з паличкою, можна творити дива.

Наводиш її на знак скануєш, кажеш закляття, й воно спрацьовує. Прикольна така штука.

Так от, чоловік її не помітив, й вона, зачаївшись біля дерева, прислухалася, до неймовірної гри інструменту.

Вона ніколи не бачила таких музичних приладів. Це було щось середнє між лютнею та гітарою бас, але здавалося, наче зроблена вона з каменю, в якому всередині кипить лава.

Кожен звук, окрім самої струнної ноти вимальовував картину вогнем на чорному обсидіані, чи то опалі, й давав подих стихії. До ноти додавався подих вітру, шум води, падіння каменю, трискотіння вогню....

Вона завмерла, мелодія повністю наповнила її й з клубів туману почали вимальовуватись дивні картини.

Раптом туман згустився, став формуватися в невеличкого дракончика. Той облетів навколо галявини, слухаючи мелодію й навіть піруети роблячи під музику, й приземлившись, наче собака, на 4 ри лапи, виляючи хвостом пошкандибав прямісінько в її бік.

-Гамлет, не чірай дівчину, бачиш вона зляка и лася! - почувся бархатний баритон чоловіка.

Вона готова була поклястися, що він жодного разу не обернувся до того, й не міг бачити де саме вона знаходиться.

- Не бійся його, він тебе не зачіпатиме! - продовжував чоловік-й тут їх очі зустрілися.

В неї перехопило подих, сердце впало кудись туди, де була пятка, одна, а чи може дві, й не хотіло повертатися.

Дивні очі, глибокі, вічні, наче омути, синьо зелені, відвести погляд майже не можливо....

Вона видихнула, виявляється воеа весь цей час не дихала й відвела очі.

- Вибачте - тихо промовила вона - я не хотіла вас турбувати. Я почула звуки музики й Нельсон, був не проти от я й підійшла...

-Нельсон? Тут ще є глядачі? Тихо запитав він.

Наї стало не зручно й лякливо

Оу, ні, не хвилюйтеся, це гусак, ми з ним дружимо.

Боже, що вона несе! Вона ще ніколи в житті не відчувала себе такою дурепою в присутності чоловіка, а чоловіків щодня вона бачила багато, й від хлопців відбою ніколи не було, а тут, наче їжака лизнула!

Вона почервоніла й замовкла.

-Не бійся, присядь поряд!

Ти мабуть змерзла? - він наче з повітря дістав теплого пледа й термос з двома філіжанками чаю.

Вона стояла, не наважуючись присісти поряд, на один з лежаків, що були у парку в достатку.

-Та не бійся ти, я не кусаюся- з обуренням, й навіть певним розпачем сказав він.

Повагавшись, вона присіла на край лежака, й взяла кружку з запашним й таким теплим чаем.

Дивна дівчинка, й дуже, дуже сильна. Він не міг зчитати її ауру й це було неймовірно бентежно.

Він точно знав, що поставив, що найменше 4 пологи захисту на галявину, а вона пройшла повз них, просто випаливши собі прохід, він навіть не почув сигналів.

Ох й не проста дівчинка перед ним.

- ти як, не дуже злякалася Гамлета? - Запитав він - до речі мене звати Арекс.

- єєєє ну звичайно в Лондоні не часто побачиш невеликого, літаючого динозавра, але він нічо, вів себе чемно, лизнув мене й все таки зміг випросити пару сухарів, що я принесла Нельсону - випалила Ная, як на духу, й смачно відсьорбнула чаю.

- він що? - аж поперхнувся від здивування Ар. О боги усіх всесвітів, я не можу! - й розреготався, як скажений!

- бу га га, лизнув руку й випросив сухаря, га га га, не можу, один зі стражів самої темряви, майже гончак Хаосу, просто, наче пес домашній випросив сухаря, бу га га га!

Арекс ржав ще хвидин 10,булькаючи й несамовито сміючись.

Ная, не зовсім розуміючи, що ж призвело до такого шаленого вибуху сміху, про всяк випадок посміхнулася, й щільніше закуталася в пледа. Гамлет, сидів біля її ніг, й задоволено хрумкотів сухарями.

Нарешті відсміявшись Ар звернувся до дівчини:

Дякую, давно я так не веселився. Тебе як звати, чарівнице? Й скажи, що ти бачиш у мене в руках й якого кольору в мене очі?

Ная підняла очі на нього, й знову їх погляди зустрілися.

Її серце почало битися, як шалене, й вона затамувала подих. Не відводячи очей, вона чесно відповіла:

-нууу єє, коли ти, ви єєє почав грати, то твій пристрій, мені був схожий на гітару й лютню, але звук зовсім інший, до ноти додаються звуки стихій, вітру, вогню й шум води, падіння каменю.... А ще, він сам наче горить з середини, наче в оніксі чи опалі жива лава всередині.

А ще, почав ущільнюватися туман, наче ти малюєш звуком, а з нього картина з якої й з'явився Гамлет, далі я вже не помітила....

А очі, очі в тебе синьо-зелені, дуже красиві.

Вона запнулася й почервоніла.

От дурепа, що з нею сьогодні, язик, як помело, то прилипає до горла й ні слова не вичавиш, то меле, шо попало.

Він подивився на Наю з повагою й легким, навіть дивним захопленням, якого вона, звичайно ж не второпала, але второпав він.

Сильна.

Неймовірно сильна адептка, в цьому вимірі, де магії мало, й зосереджена вона в одиниць.

Навіть в його рідному світі, мало людей, які можуть прорвати його захисні щити й пологи, а дівчинка навіть їх не помітила.

Так само, як й не помітила морок, а він досить сильно старався надати Гамлету вигляду Коргі, й будь яка людина побачила б Коргі, тільки не ця дівчина.

Дивна й сильна.

А його магія спокуси й гіпнозу.

Та будь яка представниця жіночого виду, навіть суккуба, повинна була вже благати аби він став її господарем, а ця нічого, спокійно собі очі відвела й чай п'є. Й зовсім не реагує на магію гіпнозу й навіювання, все воно стікає з неї, наче з гуся вода.

Цікава, й дуже дивна.