Моя наступна зваба

Я пила чай в ресторані поки мого хлопця вбивали. Не знаю чи це відбувалося саме зараз, чи трапиться трохи згодом, але точно сьогодні. Бо саме сьогодні він нарешті мене вдарив.

О, як же я чекала цього моменту після двох місяців психологічних знущань. Хоча спершу, звичайно, все було казково. Його нахабна поведінка зачаровувала, грубість заводила, а вмілі руки та язик, що пестили моє тіло, зводили з розуму. Западати на поганих хлопців — то моє прокляття. Проте кожне прокляття можна обернути на дар.

Я долила ще чаю із чайничка. Піднесла чашку до губ і повільно цмулила напій, розтягуючи задоволення якомога довше. Потрібне буде алібі. Поліція вже давно зацікавилася загадковими смертями моїх колишніх. 

— Доброго вечора, пані Іванно, — прозвучав над вухом знайомий чоловічий голос.

Як там кажуть, про вовка промовка? Я зробила здивований вираз обличчя.

— Пане слідчий? Чим зобовʼязана? — а тоді, наче зрозуміла що до чого, вдала переляк. — Що з Олегом?

Слідчий усміхнувся:

— Як не дивно, живий.

— Тобто, живий? — здивовано вигукнула.

Подумки себе вилаяла за те, що не вдалося стримати емоцій.

Слідчий лише примружив на це очі.

— Скажіть, Іванно, ви знали, що Олег торгує наркотиками? На додаток, розвинув цілу мережу збуту серед старшокласників у школах.

— Що ви таке кажете? Можливо, він не найкраща людина у світі, але наркотики? Та ще й школярам?

Слідчий знову примружив очі. Та навіть я відчувала, що після справжнього здивування фальшиве виглядає надто награним.

— То що з Олегом? — повернула розмову до теми, що справді мене цікавила.

— Оперативна група накрила його сховок. Олег намагався втекти. Один з оперативників вистрелив йому в спину. Цікаво те, що він не мав наміру тиснути на спусковий гачок. Натомість клянеться, що бачив бабку з перемотаним обличчям. А ще цікавіше, що навколо Олега раптово закрутився чорний дим, а наступної миті він просто зник.

— Дим?

— І дим, і Олег разом з ним.

Слідчий пильно стежив за моїм обличчям, а я втомилася грати. Мабуть, потрібно було зобразити переляк, чи, може, розсміятися з абсурдності його слів, та я знала, що він говорить правду. І якщо про перемотану бабку все зрозуміло, то цей дим лякав. Як і те, що Олег живий.

— Він щось казав?

— Слова: «Клята сука» вам про щось говорять? Бо чомусь я впевнений, що вони про вас. Не сприйміть за образу.

«Клята сука». Саме так він сказав зранку, коли зарядив мені ляпаса. А значить прийде мститися. І якщо мій дух-охоронець з ним не справляється, потрібен буде додатковий захист.

Я витягла з сумки потріпану ляльку-мотанку і поклала на стіл.

— Це таку бабку бачив ваш оперативник?

— Перемотане обличчя, — слідчий почухав підборіддя. — Пояснити не хочеш?

— Це оберіг, подарований відьмою. Мав захищати мене від загрозливих кавалерів.

Я чекала поки до нього дійде. Із завмиранням серця стежила за його мімікою, очікуючи на вираз огиди. Та на моє здивування його обличчя виражало захоплення.

— А ти зробила з нього зброю, чи не так? Замість жертви, стала мисливцем.

Я кивнула. То слідчий лише прикидається хорошим хлопчиком у формі! Від усвідомлення цього стало млосно й гаряче внизу живота. Я стиснула ноги й спробувала все ж зосередитися на справі:

— Але Олег очевидно також має якусь таку штуку. Це щось, що повинно бути завжди при ньому.

— Є здогадки?

Я уявила образ Олега. Те, як він постійно проходжував туди-сюди моєю квартирою наче хазяїн, граючись звʼязкою ключів. Те, як він відповідав на телефонні дзвінки, очевидно, не приємні йому. Тоді його кулаки стискалися і метал, здавалося, зараз зламається від його гніву.

— Думаю, що це дармовис на його ключах. Кіготь якогось звіра.

Слідчий піддався вперед.

— А якщо його у нього забрати?

— Краще знищити. Тоді мій дух-охоронець з ним розбереться. Ходімо!

— Куди?

— До мене. Впевнена, він вже чекає.

Потрібно було лише трохи перейтися вулицею. Йшли, обговорюючи план. Чергували слова з сигаретним димом. Слідчий вирішив погратися в героя і намагався мінімізувати моє втручання. Невже до нього не дійшло, що я не діва в біді? Підіймалися по сходах вже мовчки.

Штовхнула двері, увійшла всередину, залишивши слідчого стояти в коридорі. Ми ж дорослі люди, про кодове слово домовилися.

Олег сидів на шкіряному дивані у вітальні. Підвів голову, коли зачув мої кроки.

— Де ти була? — запитав вимогливо.

— Дивно, я думала ти захочеш почати з вибачень.

— Вибачень? Я думав ти жартувала, коли розповідала про ту кляту ляльку, але вона мене ледь не вбила.

— Отже, без вибачень.  То що там кажеш з лялькою? — запитала, розстібаючи ґудзики на жакеті. 

Я справді сподівалася, що відверну увагу своїм тілом. Це завжди працювало. Та не цього разу.

— Клята сука! — вигукнув він, а я задихнулася від болю в животі. Місці, куди влучив його кулак. — Це ти здала мене поліціантам!

Він підійшов впритул, пальцями вчепився в моє підборіддя. Тіло скував страх, як у минулому, коли ще не мала оберега й не могла чинити опір. Втягнула носом повітря. Я вже не та наївна дівчинка.

— Попри мій страх я здолаю тебе.

Намагалася відштовхнути його від себе та це було все одно, що пробувати зсунути скелю. Натомість блукала руками по його тілу у пошуках ключів.

— Я вбʼю тебе, навіть якщо довіку прийдеться від твоєї бабки тікати.

Новий удар, біль, а тоді постріл. Чорний дим.

— Ти в порядку? — слідчий підбіг до мене й обійняв за талію.

— Ти не дочекався кодового слова.

— Ти закричала.

Ми дивилися один одному в очі й пропустили момент, коли в кімнаті знову виник чорний дим.

— Як це мило! — протягнув Олег, а тоді вирвав пістолет з рук слідчого й наставив на мене.

—Ні! — вигукнув слідчий і відштовхнув мене.

Між чоловіками завʼязалася бійка. Пістолет полетів кудись у глиб кімнати. Я кинулася за ним та зовсім не для того, щоб стріляти. Йому було більш дієве застосування. Кинувши звʼязку ключів на підлогу, руківʼям пістолета я розтрощила зуб якоїсь нещасної тварини.

У кімнаті повіяло холодом. Я перевела погляд на чоловіків. Олег гамселив слідчого кулаками. Слідчий схопив його за руку й викрутив за спину. Притис обличчям до стіни. Ніхто з них в запалі бійки не помітив, як поруч матеріалізувалася жінка з перемотаним обличчям. За помахом її руки картина, що висіла над ними, зірвалася з кріплення. Важка рама з чваканням врізалася в череп Олега. Якусь мить він так і стояв з картиною в голові, а коли слідчий відпустив його, тіло гепнулося на спину.

— Трясця твоїй матері!

Мотанка різко перевела погляд на слідчого.

Я сполотніла.

— Не рухайся! — вигукнула. — Просто завмри!

— Чому вона не зникає? — він майже прошепотів.

Я кинулася до сумки й висипала весь вміст на диван.

— Ти мене штовхнув, — пояснила, тримаючи в руках мотанку. Тепер потрібно було знайти запальничку.

— Я рятував тебе.

— Немає значення. Ти мене штовхнув.

Запальничка знайшлася в сумці у кишені-блискавці. Я дістала її й завагалася.

— Скільки ще мерзотників я б могла здолати за допомогою цього оберегу!

— Ми знайдемо іншу зброю, — пообіцяв слідчий.

Я черкнула запальничкою. Лялька з ганчірок спалахнула мов смолоскип, а жінка з перемотаним обличчям розчинилася в повітрі, залишаючи мене на самоті з новою звабою.