Сумний дощик

Сумний дощ

Надворі стояв густий, мов старий дід, туман. Нічогісінько не видно... Люди розгубилися, не знаючи,як бути: вийти з будинку потрібно, але трохи лячно. -Треба створити портал"- вигукнув хтось з сусідів.

-Ти кажеш так само,як Омелько. Ще один фантазер,- додала пишногруда жіночка.

-Доборго раночку, люди! Доброго раночку, рідна земле!- проспівав п'ятирічний хлопчина за яким ледве встигали йти батьки.

-Доборго ранку, Омелько! А куди ти йдеш? Дивись, який туман стоїть,- сказав сусід.

А хлопчик зупинився і потерши чоло відповів: - Я до дитсадка поспішаю, а батьки на роботу. А туман я прожену.

Сусіди здивовано переглянулися, а мама з татом знизили лише плечима. Вони знали -Омелько, ще той вигадник!

Вийшовши на вулицю, хлопчик узяв свою палицю ( він тримав її у секретному сховку) і промовивши якісь слова, туман поволі зник. Але погода не поліпшилась. Сонця не було, птахи не виводили свої трелі, а небо затягло великою чорною хмарою...

А Омелько все ніяк не знаходив собі місця: намагався розгадати загадку погоди, але як, поки не знав. Це одразу ж помітив його друг з дитсадка Олекса.

- Ти чому такий сумний?- запитав він.

-Розумієш, - почав Омелько. - Я розігнав туман, чекав на сонце,а його немає. І тому усі й усе навколо сумне: люди, птахи, рослини.

-Я чув, що на сьогодні обіцяли дощ, тому навколо усе здається сірим- Олекса намагався підтримати друга.

-Може й так ....- погодився з ним Омелько.

Хлопчаки ще довго стояли біля вікна і про щось балакали. І не одразу помітили, як пішов дощ.

Тук -тук -тук, по підвіконню забарабанили краплі дощу.

-Ураа! - заголосили дітлахи. - Дощик, дощик поливай, щоб буяв довкруж розмай!

Дощу раділи всі, окрім Омелька. Хлопчина намагався відгадати настрій довгоочікуваного гостя. Він слухав мелодію і ніби, розмовляв з дощем, ставлячи йому різні питання у вигляді малюнків на склі. А гість відповідав краплинами: то великими, то маленькими.

Отак і з'ясувалося, що його мама - хмара посварилася із сонцем і маленьким градиком. А дощик взагалі не любив сваритися. Це у його мами був поганий настрій і тому дощик співав таку сумну мелодію. Хлопчик вислухав сповідь гостя і написав на склі: " Сонце довго сердитися не може, воно обов'язково пробачить твою маму -хмару і знову сяятиме високо-високо в небі.

Дощик посміхнувся і заграв вже веселу мелодію, одразу ж прокинулися квіти, почувся пташина трель. Та й люди посміхнулися і відчинивши вікна слухали дощову мелодію.

Ось так, завдяки маленькому хлопчику -Омелько дощик змінив свій настрій.

Мораль: настрій може змінюватися,як погода за вікном, головне- аби поряд був той, хто змінить твій настрій на краще. І тоді, навіть стрибання по калюжам, буде в радість!

#дощ #казка #настрій #мелодія