Сестра або усі мужики козли

Кожен візит Олени був для Соні випробуванням нервів. Інколи їй здавалося, що до цієї сім'ї її підкинули у пологовому, настільки вони різнилися. Старша сестра була копією мами, як ззовні, так і за характером та переконаннями. А от молодша Соня завжди була не тією - і статурою дрібна, як казала тітка “не вродилась тілом”, і думки в неї не такі як в інших членів родини, а отже неправильні, тож треба терміново її переконати. І переконували, аж поки її не починало нудити від пустопорожніх суперечок і вона не погоджувалась з нав’язаною їй точкою зору хоча б на словах.

Тільки-но стала самостійною та почала жити окремо - намагалася відсторонюватись від суперечок, та що робити, як усе спілкування так чи інакше зводилось саме до них? Ніби вже й виросли дівчата, в кожного своя родина, своє життя - час би й перестати сваритись та приймати одна одну як є, бо ж рідні, не можна просто так перестати спілкуватися та відхреститися. Тож здебільшого доводилося просто зносити ці сімейні візити та відбувати їх як неминуче покарання за хтозна-які гріхи.

На диво, коли вони були вдвох, мама та Олена, переносити їх було якось легше, ніби перемикання уваги з однієї на іншу допомагало якось урізноманітнити цей досвід. А от коли Олена приїздила сама - це був маленький кінець світу. Зазвичай це означало або проблеми в тої на роботі, або те, що знову знайшла не того чоловіка, який обманув її сподівання та підло кинув напризволяще, з усім її відкритим серцем та чутливою душею. Те що ця душа вміла виймати мозок іншим годинами - якось не згадувалось, негідником завжди був Він. Мінялися тільки імена, суть залишалась незмінною - “всі мужики козли”. Так мама казала, так повторювала сестра - такого ж світогляду очікували й від Соні. Проте вона сама ніколи не поділяла цієї думки. Ну нащо ж так казати про когось - і відчайдушно шукати стосунків з тими “козлами”? Звичайно, серед чоловіків трапляються негідники, але ж і серед жінок не всі приємні та люб'язні. Але ж нащо одразу підгрібати усіх до однієї купи? Навіть якщо то й правило, завжди мають бути виключення. І от вона знайшла такого. Тихого, спокійного, терплячого.

Марк любив її особливою ніжною любов'ю, так само як і вона його. З народженням доньки їхня пристрасть повністю переросла у цю ніжність, обережність до почуттів один одного, турботу та підтримку. Можливо, їхнє подружнє життя не було сповнене шаленством, як в містера та місис Сміт з голлівудського фільму, щоб трощити все навкруги та потім займатися пристрасним коханням на рештках розгромленого будинку. Проте вони жили разом у злагоді та взаєморозумінні, знали, що завжди є дім, де тебе люблять, де ти відпочинеш, сховаєшся від усіх турбот світу, де тебе завжди приймуть та підтримають будь-яке твоє рішення. Їм обом цього вистачало для того, щоб почувати себе щасливими та вдячними - долі, випадку, а найбільше - один одному.

Олена не розуміла цього, казала, що Марк холодний, мов камінь, що не обіймає сестру, не цілує, та й взагалі “що у вас за почуття? От у нас з…” і тут зазвичай починалося довге оповідання з інтимними подробицями про одного з її колишніх або теперішніх чоловіків, які Соня слухала в пів вуха, зазвичай займаючись власними справами. Вона давно вже вивела для себе цю формулу - треба запрошувати сестру до себе і паралельно прибирати, готувати, перекладати несезонні речі. Марка з малою відправляла гуляти - не варто було дитині чути усі ці теревені, а чоловікові й тим більше. Сама тихенько робила хатні справи та отак паралельно закривала питання відповідальності за спілкування з родичами.

Цього разу в Олени знову все було як завжди. “На роботі скорочення, хтозна-що далі буде, цей карантин все перевернув догори дриґом, жодної стабільності, це точно змова аби знищити нашу економіку та всіх нас продати, маски придумали для того, щоб подавити нашу волю та змусити ходити в намордниках як собак.” Нескінченні розмови по колу, по колу - і жодних аргументів, самі лише плітки, зойки та теорії змови. Раптом Соня відчула, що втомилася - від цих розмов, а ще більше від тягаря неприємних та нікому насправді непотрібних стосунків та зустрічей. Присіла на стілець біля сестри та сказала:

- Оленко, знаєш, я так втомилась. Може допоможеш мені прибрати? Треба в малої пропилососити ще, а на кухні вже м'ясо розмерзлося для котлет. Пилосос у коридорі у шафі, праві дверцята.

Від здивування та аж замовкла на хвилину. Потім пхикнула у відповідь:

- Та достатньо я вдома роблю, ще й тут прибиральницею працювати. Ото твій такий самий як мій, тільки й лежить біля телевізора з пивом та дивиться або футбол свій, або про машини щось. Не дочекаєшся допомоги, все сама, все сама…

- Вибач, - перервала її Соня, впевнена у своїй правоті та бажанні нарешті зробити так, як хотілося, а не як від неї очікували. - Давай тоді іншим разом поспілкуємось, я тебе наберу, як матиму вільний час. А зараз справ безліч тож маю йти. І ти, думаю, також.

Сварка такого масштабу сталася між ними вперше в житті, стільки крику було у відповідь. Соня стояла мовчазна та відсторонена, а потім пішла, дістала з шафи пилосос та увімкнула його, заглушивши нав’язливий голос сестри. Та зрештою вдягнулась та пішла, грюкнувши вхідними дверима. Соня закрила їх та посміхнулась з полегшенням.

Ввечері дзвонила мама, розповідала, що виховала нахабу бездушну і таке інше. На слова, що вона втомилась, Соня знову не почула нічого путнього - самі звинувачення. Тоді просто поклала слухавку та більше не відповідала на дзвінки того вечора. Марк цілував дружину в скроню та повторював, що дуже-дуже любить її та все буде добре, а ще він вже замовив її улюблені суші та зараз будуть вечеряти.

- Чого це ти? Я ж котлеток наготувала, як ти любиш! - здивувалася вона.

- Ти ж казала, що втомилась, - почула у відповідь. - Хотів, щоб ти трошки перепочила.

- Та то я від них втомилась, терпіти не сила вже, - сказала Соня та з посмішкою додала, - але від суші ніколи не відмовлюсь, ти знаєш.

Вечеряли в доброму гуморі, сміялися, навчали доньку тримати тренувальні палички, та зрештою погодились, що просто руками брати роли зручніше, а на смак це ніяк не впливає.

Соня дивилась на власну дитину, перемазану рисом та бризками соєвого соусу, на свого схожого на казкового зачарованого у ведмедя принца-чоловіка. Певно, отримуєш те, на що наважуєшся та в чому впевнений. В кого мужики козли, може бути, а неї - чоловік та родина. Оце її родина. Справжня.