Петро Гузiк "Янгол-охоронець "

Без неї день холодний,

Без неї ніч якась пуста,

Я закриваю очі

Але в думках моїх вона...

MERVA «Тільки для тебе»

Літній вечір у місті – це магія світла, палітра, що змінюється від розпеченого сонця до насиченого фіолетового відтінку неба. Вулиці наповнені людьми, що шукають відпочинок після спекотного робочого дня, теплий вітерець лагідно лоскоче обличчя, а запахи з кав’ярень та ресторанів змішуються у чарівну симфонію.

На вулицях лунає музика вуличних музикантів – від легкої академічної до запальної ритмічної, яка надихає на танці та веселощі. Парки наповнені сміхом дітей, які метушатьсяна галявинах та різноманітних атракціонах. У центрі міста традиційно відбуваються різноманітні заходи: концерти під відкритим небом, виставки мистецтва, фестивалі культури та гастрономії. А фарби неба, що поступово темніють, створюють неповторний фон для вогняного виступу феєричного заходу сонця.

Під вечірнім небом місто оживає світлом: ліхтарі вуличного освітлення, яскраві рекламні вивіски та вітрини магазинів, а також м’яке світло вікон кафе і ресторанів. Люди сміються, розмовляють, гуляють, насолоджуються атмосферою містичної аури ночі. Кожен куток міста має свою історію, свій шарм і свою енергію, що зберігається в кожному вечірньому митті.

Стоячи на карнизі багатоповерхівки, чоловік спостерігав за цим всім. Двадцять п’ятий поверх, найвища будівля міста з якої видно геть усе. Вітер на такій висоті все ще був теплим але більш відчутним. Він розвіював його сорочку і плутався у волоссі та бороді. Ступивши ближче до краю він глянув униз. Автомобілі немов іграшкові снували туди сюди, вечір п’ятниці і люди поспішали вибратися на природу покинувши свої розпечені коробки і трохи відпочити від міської метушні.

Чоловік вкотре задумався над своїм останнім кроком , немов шукаючи причину зробити його назад. Він був доведений до відчаю, життя перестало щось для нього значити. Перед очима пробігали картини минулого ,до того моменту котрий привів його на цей карниз.

Чоловіка звали Ірвін і у своєму минулому житті він був збіса талановитим художником-ілюстратором. Видавництва ставали в чергу бажаючи щоб саме він оформив їхні книги, життя було цікавим та насиченим, він багато подорожував і в одній з таких робочих мандрівок зустрів її – Надін. Вони зустрілися на книжковому арсеналі і вона сором’язливо попросила в нього автограф захоплюючись його талантом. В той момент стріла амура пробила його фірмовий піджак він «бруксбразерс» заодно зачепивши серце. На наступний день після безсонної ночі він повернувся на арсенал принісши з собою її портрет, котрий писав по пам’яті всю ніч. Це було чотири роки тому, і цих чотири роки він жив немов з крилами за спиною. До тієї зустрічі він переважно малював, катався на мотоциклі, робив довгі вилазки на природу в різних куточках світу, мав короткочасні стосунки, і вже змирився з тим що самотність буде його єдиною подругою до кінця.

Запинаючись та червоніючи перед більше ніж сотнею людей він вручив його і запитав чи не проти вона випити з ним кави. Вона погодилась і в його серце увірвалось досі невідоме, незнайоме почуття кохання. Він злетів вище небес п’яніючи, щоб потім розбитися об землю. Минув рік а все що в нього залишилося так це три рубці, там де були крила кохання і серце.

Кохання як кажуть поети річ швидкоплинна, і одного дня коли він нарешті зважився освідчився тільки тиша зустріла його в їх ще зранку затишній квартирі. Після себе вона залишила запах парфумів котрий він і досі пам’ятав та коротку записку зроблену на мольберті на чистому полотні, всього три слова котрі немов кувалда розбили, знищили, втоптали в землю чотири роки «вибач, я втомилась» .

Після раю настав рік пекла, наповнений алкоголем, наркотиками, саможалістю, ненавистю, та пропащими жінками в чиїх обіймах Ірвін намагався віднайти той втрачений спокій. Він забув про роботу, відкидаючи замовлення навіть не відповідаючи на листи. Постійні п’яні бійки, та п’яне керування мотоциклом зробили його частим гостем поліцейського відділку. Врешті решт він дійшов до того, де перебував нині.

Ще раз прокрутивши в голові спогади, впевнився що це єдиний вихід. Зібравшись з духом він заніс ногу над безоднею міста коли почув за спиною голос, від несподіванки він заледве не впав але дивом відновив рівновагу. Серце в грудях гупало немов потужний двигун маслкара. Ірвін глибоко вдихнув та повільно видихнув і розвернувся, облизав пересохлі губи і запитав.

-Перепрошую, що?

-Я сказала зроби сальто, ну типу ти все рівно стрибнеш, то зроби це ефектно. Так сказати останнє шоу.

Чоловік оглядівся в пошуках тієї хто зробила таку дику пропозицію, але сутінки вже остаточно огорнули місто і на даху панувала темрява. Аж тут біля чорного ходу, не того яким він прийшов а протилежного в темряві спалахнув вогник цигарки, вітер приніс з собою солодкувато гіркий дим марихуани. На одну коротку мить він побачив погляд спрямований на нього.

-Думаєш це смішно?,- запитав він, бажання покінчити з цим всім досі було присутнє але точно не на очах цієї нахаби,- цікаво давно вона тут?- подумав він.

-Чесно? Думаю це тупо,-вона знову затягнулася, потримала дим і зістрибнула з парапету на котрому сиділа, та повільно пішла в його напрямку. – А раптом ти впадеш комусь на голову і станеш не тільки самогубцем а і вбивцею? Чи пошкодиш своїм тілом, ну що там залишиться мій байк, я ще не виплатила за нього всю суму. Порізати вени було б розумніше.- вона нарешті підійшла і Ірвін зміг розгледіти її. Молода, не більше двадцяти п’яти років, невисокого зросту, заледве діставала до його плеча, насичено синє до пліч волосся стягнуте в хвіст. Стильно пошматована футболка з якимось аніме персонажем, і судячи як пробивалися крізь неї соски під нею не було нічого, короткі обрізані джинсові шорти, класичні чорно білі «конверси» та мотошолом яскраво рожевого кольору. Вона стояла на відстані декількох кроків і зухвало посміхалась, в її смарагдових очах танцювали веселі бісики.

-А якщо серйозно, чувак що такого сталося що привело тебе сюди? До речі я Медісон,- вона встромила цигарку з марихуаною до роту і подала руку,- можна просто Меді,- зробила затяжку і простягнула цигарку Ірвіну,- будеш?

Ірвін отетеріло дивився на неї, потім повільно потиснув їй руку і взяв запропонований гостинець. Глибоко затягнувся і відразу ж закашлявся, трава виявилась неймовірно сильною, за мить приємна ейфорія огорнула його голову.

-Ірвін.

-Приємно познайомитися Ірвіне, маю надію ти на деякий час передумав про свій політ?

- А в мене є вибір? -Він присів на карниз на котрому мить тому був готовий прийняти жахливе рішення. Марихуана розслабила не тільки тіло а і голову, думка про те що він мав лежати в калюжі крові і уламках кісток налякала його, і чоловік зроби ще одну затяжку.

-Ей, не поспішай, це чистий «afganiankush» ,і він вміє жартувати.

- Маю багатий досвід, ось тримай, дякую,- він передав цигарку дівчині.

Вона присіла біля нього закинувши ногу на рогу, і дивлячись в бік вогнів величезного гордості міста парку, затягнулася і тихо промовила, - гарно ж, правда? Все таке яскраве, гамірне як життя.

Ірвін і собі подивився, але промовчав. Дівчина розвернулась до нього,-вибач якщо завадила, просто подумала що краще можливо тобі ще трохи обдумати всі варіанти, а якщо і не знайдеш вартого, ну ти вже на даху.

Чоловік знову промовчав, дістав з кишені шортів кисет і почав скручувати самокрутку.

Закінчив простягнув дівчині, коли та взяла зробив ще одну собі, витягнув запальничку але та відмовилась працювати, видавши сніп слабеньких іскор.

-Ось, візьми,- Медді подала свою.

Він клацнув «зіппо» і вогонь освітив його лице, на мить їх погляди зустрілись. Ірвін прикурив і простягнув вогник дівчині, та нахилилась але погляду не відвела.

-Дякую,- він глибоко затягнувся і задивився на дим котрий танув у літньому небі.

Повернувши голову побачив що вона немигаючим поглядом витріщається на нього.

-Що?,- запитав він.

-Ти Ірвін, ІрвінБук, художник вірно? Це ж ти створив усю ту серію фентезі про драконів? Твої малюнки прикрашають збірку вампірських історій «Криваве серце» . Це точно ти.

Вона взяла і показала свій шолом, його прикрашала одна з його ранніх робіт. Це була одна з його ілюстрацій до антології поезії, малював він це ще тоді коли малювання було його хобі, працюючи в той час на заводі він міг тільки декілька годин вночі присвятити йому.

Це було класичне любовне він-вона котрі сплелися в вічних обіймах утворюючи собою космос, нижче малюнка був вірш котрому той був адресований:

«Хочу сказатьлюблю

Та ти далеко

А в телефоні

Не вміщаються слова

І вільний простір-

Більший, ніж за небо

Освічують ті милі очі і уста

Котрі запали мені

В саме днище серця

Котрі зірвали мій

Колись надійний дах!

Котрі посіяли в душі

Зернини перцю

Й іскрою дотику

Його спалили в прах.

Та з праху

Відродився наче фенікс,

Із почуттям сильнішим,

Ніж вогонь

І стало серце

Ніби вільним птахом,

Що мчить крізь простір

До твоїх долонь.

Так, тільки до твоїх долонь єдиних

Із краю простору

Летить моя душа.

І якщо тільки ти його не приймеш,

То серце враз

Обжалить кропива.

Саме після публікації в цій збірці перед ним як перед художником почали відкриватися двері. За якийсь рік він покинув завод і підписав контракт на першу серйозну роботу.

Взявши шолом в руки він глянув на малюнок і чи не вперше за довгий період часу посміхнувся.

Якийсь час вони мовчки сиділи і курили, передаючи цигарку з травою один одному.

Докуривши Меддізістрибнула з парапету і потягнулась,- так що траплялося щоб на настільки крутий ілюстратор хотів покінчити з собою і позбавити вірних фанатів своїх малюнків. До речі коли побачить світ продовження «Темного вершника» ? Твоя співпраця з Іцо Томуро просто шедевр, як можна так передати емоції? – вона зупинилась і мовила,- вибач, певне я так говорю бо не вірю своїм очам, я запропонувала Ірвіну Буку зробити сальто з даху.

На диво самому собі Ірвін розреготався не стримуючись. Чим більше він сміявся тим більше розумів всю абсурдність ситуації і безмежну вдячність тому що саме сьогодні ця дивачка вирішила покурити косяк на даху. Ні, це не стерло те що він відчував але і бажання отак піти, зробити крок у вічність він вже не хотів, принаймні поки що, доки йому так добре від цієї трави. В своїй депресії і самознищенні від віддався на поталу «важкій» артилерії спиртного та психотропів. І зараз відчуття ейфорії котре дарувала «мері джейн» було як шматок минулого, де він приймав участь в якості напарника на тату конкурсі одного рок фестивалю в Берліні. Тоді майже тиждень вони жили з чеськими гіппі в одному наметі. Марихуана тоді теж була такою приємною.

-Вибач, дещо згадав. Трапилось те, що ще з часів Ромео та Джульєтти ,кохання жорстоке. Я просто не можу, тобто не міг так далі,- виправив він себе,- Це все тиснуло на на мене,доки мені не подзвонив Іуда, тому я тут. Проте, я радий що ти попросила зробити сальто. Я був серйозно налаштований.

Вона глянула на нього а потім і собі приєдналася до сміху. Зі сторони було так ніби давні друзі згадали спільний жарт.

-Ти живеш в цьому будинку?

- Так, я недавно приїхала в місто і мені сподобався вид з вікна на фото котрі показала ріелтор, а ти?

-Так, на шістнадцятому поверсі. Вікна виходять в бік двору і я не міг зробити те що задумав з квартири, розумієш там дитячий майданчик.

-Слухай, стає прохолодно тому якщо ти не проти, запрошую тебе на пиво ну і можливо ще на косяк другий? Обіцяю не лізти в душу і тягти в ліжко.

Він знову посміхнувся, його вражала її відвертість,- думаєш я повторю спробу?

-Та ні, незнаю. Просто люблю пиво і хотіла б пригостити, думаю це тобі потрібно.

Якусь мить він вагався, а потім подумав а що власне він втрачає?,- згода, не хочу бути нахабою тому пропоную взяти пиво і піти до мене, в мене ще залишились запаси після Амстердама.

-Круто, тоді ходімо?

Підсвічуючи дорогу ліхтариком телефону, Медді взяла шолом і попрямувала до виходу. Увімкнувши свій, він з задоволенням дивився на її стрункі ноги, помітивши татуювання на лівій. Два дракони, один чорний один золотий що ніби сплелися у танку.

Ні він ні вона, не побачили третього невидимого учасника їх розмови. Провівши пару поглядом постать в чорному каптурі з силою вгатила в стіну, в усі сторони полетіли шматки цегли, за мить вона щезла у тіні.

Квартира Медісон нагадувала гаражний розпродаж, повсюди коробки, прикриті простирадлами меблі, що свідчили про те що нова власниця ще не встигла освоїтися, тільки спальня та кухня мали вигляд обжитої території. Вона залишала шолом у вітальні і за мить повернулася з чотирма пляшками пива «бланш» ,- я готова,-вона посміхаючись передала пляшки Ірвіну,- зараз ще кота погодую і вільна. Будь як вдома, тільки не заблукай в цьому картонному хаосі. Медді пішла на кухню, пошурхотіла пакетиком з кормом і за мить гордою ходою повз чоловіка пройшов великий рудий кіт, на гостя не звернувши жодної уваги. Почулося задоволене мурчання.

Коли дівчина повернулася з кухні то побачила як Ірвін зі здивованим поглядом дивиться на штабелі її коробок, а точніше на акуратний підпис «книги» на більшості з них.

-Це все дійсно книги? ,- він обвів рукою заставлену кімнату.

-Еее, так це книги, бачиш я залежна від паперових галюцинацій,- вона захихотіла,- пішли?

Як виявилось вона була його сусідкою зверху, на три поверхи вище. Відразу ж на цю тему від неї прозвучав жарт типу, колись я зайду до тебе за ссіллю. Він посміхнувся, поряд з нею не можливо було бути серйозним. Здавалось ніби дівчина може вести розмову на будь яку тему, спускаючись сходами вона запитала чи любить він хліб. Для неї не було поняття дивно, вона відверто насолоджувалась цим всім.

Його квартира нагадувала наслідки довгого затяжного бою з самим собою. Як і в Медісон тут панував хаос і розгардіяж, проте коли в неї він був тимчасовим, то в Ірвіна здавалось він поселився надовго. Розкидані речі, штабелі пляшок з під алкоголю, затхлий цигарково-марихуановий запах немов проник у все навколо. Не встиг чоловік почати вибачатись за весь цей безлад, як дівчина незважаючи ні на що, переступаючи через гітару, платівки, перекинутий стілець , купу футболок і маневруючи попрямувала до дальньої стіни кімнати біля котрої стояла велика книжкова шафа у вікторіанському стилі. Це був єдиний з предметів, котрий не постраждав від безумства і горя господаря. Поряд з нею стояв порожній мольберт, підлога довкола була усіяна обривками портретів, ескізів та замальовок. Медді заворожено оглядала книги, час від часу беручи ту чи іншу.

-Господи, і ти ще мав совість дивуватися моїм книжечкам? Маючи таке багатство вдома. Дідько, я рада що зупинила тебе,-вона якраз гортала ту антологію малюнок з якої прикрашав її шолом, знайшла його і посміхаючись показала Ірвіну. Той посміхнувся у відповідь, пройшов мимо неї і відчинив навстіж вікна, впускаючи теплу літню ніч до кімнати.

-Перепрошую за безлад, не думав що колись прийматиму гостей. Ну крім агентів видавництв котрі безперестанку довбуть голову, і пропонують нові контракти. До речі це перший екземпляр, хочеш можеш взяти собі. Поки ти зайнята книгами я трошки займусь окультуренням цього місця.

З цими словами він почав як міг прибирати речі, відніс одяг до корзини для прання та пішов на кухню готувати нехитрі закуски до пива. Медді не помічаючи його сіла в крісло-подушку і пошепки ледь ворушачи губами читала вірші.

-Знаєш,- сказала вона коли Ірвін повернувся з тацею на котрій лежав нарізаний сир та шматочки в’яленої ковбаси,- я завжди вважала що поезія, робить наше життя трішечки краще, трішечки стерпніше. Ти так не думаєш?

-До цього часу, навіть не задумувався. Поезія це прекрасно але мене вона завжди видавалась сумною, хоча завдяки їй я і вибився так сказати в люди,- він поставив танцю на журнальний столик, дістав з бару поряд з шафою пляшку вина і сів в таке ж крісло-подушку навпроти. Відкрив пиво і простягнув пляшку дівчині, та нахилившись взяла і легенько стукнулась об його пляшку.

-За знайомство, хай яким дивним воно не було б.

-За знайомство,- він кивнув і відпив,- гм, хороше пиво, я радий що ще можу відчувати смак.

Вона поставила свою пляшку на стіл і вперлася в нього своїми смарагдовими очима, від її погляду він зашарівся і опустив очі розглядаючи татуювання на своїх руках.

-Ще ніхто не зміг довго витримати мій погляд, люблю дивитись людям в очі,- мовила вона,- так ніби можу побачити душу і що в ній. Що в твоїй душі пане художник? Що привело тебе на той карниз в такий гарний вечір? Чому ти хотів зробити той крок у невідомість?

Він довго мовчав дивлячись то на руки то на пляшку котру тримав, зрештою відкашлявшись почав,- це стара як світ і така ж банальна як світ історія. Все простіше простого, це зараз я відомий художник ілюстратор котрий має якщо не майже все то близько того. Але так було не завжди. Я єдина дитина в сім’ї, проте мої батьки ніколи не були в захваті від батьківства і я з’явився на світ бо так треба було, а не через те що вони цього хотіли. Я завжди був замкнутий, надмірна опіка привела до того, що єдиними друзями в мене були книжки з місцевої бібліотеки та сусід, вчитель малювання на пенсії. Батькам було байдуже де і з ким я, головне щоб на людях я вів себе пристойно. До закінчення школи це і було моє життя. Вступ до інституту нічого не змінив, особливо коли вони дізнались що я подав заявку на художній факультет. Ми стали ще більш чужими. Після смерті сусіда я більше не повертався до своєї домівки, дивно але чужа людина була ближчою рідних. Далі все до нудоти одноманітно. Спершу малювання не приносило нічого крім задоволення, тому влаштувався на завод, час від часу відсилав свої роботи в різні видавництва, малював ескізи знайомим майстрам тату, життя минало але той спокійний плин мене влаштовував. Більшого не було потрібно аж доки одного дня не прокинувся типу відомим, пішли замовлення і трохи змінився стиль. З’явились нові знайомі, правда ніхто з них так і не став другом, алкоголь, наркотики ну і сама розумієш що разом з ними. Було одночасно і яскраво і тьмяно, цікаво було їздити країнами і співпрацювати з різними людьми але вдома... вдома не було нічого, інколи я не розумів де саме той дім і що це таке. А потім, потім стався той книжковий арсенал де моє життя різко повернуло в новий бік. Досі незнане почуття огорнуло мене і світ став кращим. Описувати того всього не буду, але було добре, незвично, ніби отримав крила і як Ікар хотів злетіти вище сонця. І як Ікар боляче падав вниз з уламками своїх крил.

Ірвін договорив і допив пляшку, закурив самокрутку і відкинувся в кріслі.Медді дивилась у вікно, як почали з’являтися перші зірки, якийсь час вони мовчали.

-І шо?,-вона підвелася з крісла і знову розглядала книжки,- тобто ти не думай що я знецінюю твої почуття але, невже ти вважаєш що ти перша людина котра зіткнулася з розбитим серцем? Я про те, що дідько життя воно ж одне, так буває доволі хріново але завжди є завтра. Тим паче ти, ти популярний художник, в тебе є можливості наприклад податися на інший край світу і почати все з чистого листа. Вихід з вікна не вихід.

- Ти так кажеш бо маєш власний досвід чи це просто щоб втішити одного нещасного художника?

-В душі кожного з нас, є власний цвинтар, де поховані серця тих кого ми любим.

-Вілле Вало, фінський музикант. За часів моєї юності ми відривались під його хіти.

-Саме так, але він був правий,- вона знову сіла в крісло,-хочеш почути мою історію? Окей, була одна маленька дівчинка котра на свою біду покохала покидька, ну тобто він спочатку не був покидьком, спершу все було як і в тебе і я була сьомому небі, але з часом мого кохання йому стало мало і він додавав собі кохання інших дівчат. Було так наче хтось наклав у душу, найгірше те, що всі про це знали, деякі його друзі ще й підмовляли його. Я була посміховиськом, і знаєш що я зробила?,- вона підвелась і дістала телефон, якусь мить погортала знімки і знайшовши потрібний показала. На знімку молодша версія Медісон сиділа в повній екіпіровці за кермом кросового байку десь в горах. Вся покрита брудом, з під шолома видно тільки очі але них було повно щастя і радості.

-Після розриву, я здала на посвідчення водія і відправилась з новими друзями в круїз горами Карпат. Це були найкращі два тижні за дуже довгий період життя. Я жила для себе і з того часу тільки так і живу. Люблю жити це життя.

Вона закинула ногу на ногу і відкрила нову пляшку пива,- тому пане художник вибачте мене про простачку але, не займаєтесь дурницями,- після чого зробила великий ковток пива,- до речі хтось казав про сувеніри з Амстердама?

Її манера розмови, її впевненість у сказаному вибили його з колії. Але йому раптово стало легше, ніби хтось відкрив йому очі і вказав дорогу. Своїми зухвалими словами вона підтримала його більше ніж дорогий психолог, та і висказавшись людині котру він знав менше декількох годин дало більше відчуття полегшення ніж від візиту того ж психолога.

-Сама напросилась, - чоловік підвівся і почав порпатись в шухляді столу, нарешті дістав скляну баночку з “шишками” ,наповнив бонг водою і подав Медді,- “afganian kush “ це звичайно сильно, але ти куштувала “pandora” ? Ти реально, обережно з нею.

Вона взяла бонг, чиркнула запальничкою і розкурила, потримала дим і передала Ірвіну,той теж затягнувся. Кімнату наповнив солодкий дим марихуани. Через декілька хвилин, вони навперебій ділилися різними історіями з життя, сперечались про мотоцикли, вмикали один одному улюблену музику, читали вірші, пили вино, танцювали при вогнях свічок під легкий джаз. Їм було добре, настільки наскільки це може бути двом ледь знайомим людям. Коли ранок почав заявляти про свої права вони попрощалися пообіцявши і далі зустрічатися. Ірвін докурював останню самокрутку перед сном і думав наскільки все таки життя дивна річ.

Прокинувшись пізно вдень, він мало пам’ятав про вчорашній вечір, а те що згадав видавалося радше приємним сном нічим не схожим на його звичайну реальність. Тільки коли побачив пусті пляшки з під пива він зміг повірити у те, що було вночі.

Заваривши міцної кави, Ірвін знівечя перевіряв електрону пошту, він не памятав коли дав добро на зустріч з одним з видавців котрий саме був у місті. Час відправки листа свідчив що це було в самий розпал їх імпровізованої вечірки. І хоч бажання говорити про роботу в нього не було, він згадав слова Медісон про те,що життя одне і не варто ховатися і своїй мушлі самотності. Також там був лист і від дівчини, вона писала що все було круто, і на наступних вихідних вона пропонує кудись вибратись,раніше ніяк так як має справи за містом,але в кінці повідомлення вона залишила свій номер телефону.

З посмішкою він відписав,що з нетерпінням чекатиме вихідних, а ввечері обіцяв подзвонити, відповідь прийшла миттєво: “пойняв/прийняв.М” в додаток було селфі зроблене на фоні озера за містом, вона білосніжно посміхалася в камеру і підморгувала, поряд з нею стояв яскраво синій як її волосся “kawasaki vulkan” , модель така ж я в нього з єдиною різницею в кольорі. Йому стало трохи соромно за свої п’яні катання, і позбавлення посвідчення водія. Пообіцявши собі піти в сервіс центр і спробувати вирішити проблему Ірвін почав готуватися до зустрічі з видавцем.

Маркус Шойман був здивований коли отримав листа від скандально відомого Ірвіна Бука, ще більш він здивувався коли той з’явився раніше домовленого часу і навіть тверезий. Останнє що геть добило власника видавництва “Poesie und Prosa” це те, що Бук прийшов з готовими ескізами для оформлення збірки віршів ГенріхаГейне.

Також було дивним, що Ірвін відмовився від вина а натомість замовив чаю, в вузьких колах подейкували що після трагічного розриву він пустився берега.

Доки Ірвін насолоджувався чаєм і самокруткою Маркус гортав сторінки альбому, грала легка музика і художник похитував в такт головою. Ескізи вражали, хай там що не казали про нього хист до малювання він не втратив. Він закрив альбом і нахилився вперед,- це вражаюче, ми готові взяти всі, мені непотрібно навіть радитись з іншими, збірка вийде через місяць.

Ірвін мовчки посміхнувся і відпив чаю,- я можу надіятись на подальшу співпрацю?

-Боже так! Звісно! Чесно кажучи ми вже думали, що ви якби сказати тактовніше ееее відійшли від справ.

-Так і було, і більшість чуток котрі ви чули правдиві, але я переглянув останній плани і вирішив малювати і далі. Хоча правду кажучи майже половина матеріалу була готова задовго до нашої зустрічі, за це я перепрошую.

-Наше видавництво не перший рік співпрацює з вами, ми з розумінням ставимось до вас, нам щиро шкода ..,- Маркус зам’явся незнаючи як продовжити далі.

-Мені теж шкода, але як сказала недавно одна хороша людина я не перший і не останній.

Маркус полегшено видихнув, і наступну годину чоловіки планували наступні видання. Під кінець всі залишились задоволені, потиснули руки і розійшлися.

Бук гуляв містом, особливих справ в нього не було. Він зайшов в книгарню і придбав декілька новинок котрі пропустив в період свого горя, час наздоганяти літературні пригоди. В сервіс центрі його вислухали і поставили на чергу з поновлення посвідчення водія. Заскочивши по дорозі в супермаркет і навантажений пакетами з їжею та книгами він повернувся додому.

Біля під’їзду він пропустив групу вантажників котрі сопучи від натуги заносили диван. Поряд з ліфтом була ціла стіна речей тому чоловік пішов сходами. На своєму поверсі він побачив що вантажники несли речі до сусідньої квартири. Двері відчинилися і на порозі з’явилася молода жінка, вона кивнула йому дещо здивована а за мить окликнула.

-Ірвін? Це ти?

-Емм так,-він розвернувся і впізнав Вікторію давню подругу Надін.

-Привіт, сто років тебе не бачила. І подумати не могла що ми тепер сусіди.

-Привіт,- Ірвін поставив свої пакети і потиснув руку.

Вікторію він чесно кажучи недолюблював. Надто пихата та самовпевнена жінка постійно намагалася як кажуть всунути носа не в свої справи. Єдиною її метою в житті була спроба знайти заможного чоловіка. Одного разу вона трохи випивша зробила спробу затягти його в ліжко. Тоді вони з Надін сильно посварилися.

-Як ти?,-чемно запитав він хоча бажання говорити не було.

-Супер, недавно одружилася і ось з чоловіком вирішили змінити місце проживання. Я якось вас познайомлю. А ти як? Як творчість? Все малююєш?

-Та ніби потроху, скоро має вийти нова збірка, тому все ніби добре.

-Круто,-вона зам’ялась і якось обережно запитала,-з Надін спілкуєшся?

Згадка про колишню стиснула серце холодними пальцями але чоловік виглядав спокійним.

-Ні, вона пішла а я залишився. Нема що казати.

-Я недавно з нею говорила. Вона досі в Чехії. Знаєш вона...вона шкодує про це все.

-Про це все? Про те що пішла чи про те що була зі мною?,-сам того не бажаючи він вклинився в неприємну розмову.

-Навіщо ти так? Їй зараз важко, в неї є деякі проблеми. Вона згадувала про тебе .

-І тому вона вирішила згадати про мене? Знаєш Вік я трохи зайнятий, радий був бачити але мені пора. Бувай.

-Напиши їй Ірвіне.

Не бажаючи продовжувати розмову він дещо різко закрив двері. Його трусило, піт котився обличчям. Тремтячими руками запалив цигарку і трохи заспокоївся. Сука! Вік декількома фразами розбила його недавній спокій. Думки про Надін, про те що вона думає про нього крутитися в голові.

-До біса,- сказав він порожній кімнаті і пішов на кухню.

Зготувавши нехитрий обід і розпивши пару пляшок пива Ірвін взявся за прибирання. Хаос в квартирі нагадував йому про недавні події і атмосферу в якій він жив. Покінчивши з цим він задоволено огледів свої володіння, стало значно краще.

Малювати не хотілось але це був один з найдієвіших способів уникнути депресії тому увімкнувши музику і звірившись з списком Маркуса він почав накидати ескізи. Спершу повільно але згодом все впевненіше він з головою поринув у роботу час від часу роблячи перерви щоб скрутити цигарку та розім’яти затерплу руку. За роботою минув день і тільки коли останні промені сонця увірвались в вікно він здивовано помітив що за цей час встиг зробити більше п’яти ілюстрацій. Трохи «сирих» але це вже матеріал з яким можна працювати. Звільнивши попільничку від недопалків чоловік поставив чайник і почув дзвінок телефону. Побачивши номер Медді він посміхнувся і прийняв виклик.

-І як проживає мій улюблений художник?,-пролунав голос дівчини веселим щебетанням.

-Привіт. Та доволі продуктивно, слідкую твоїм настановам. До речі коли вночі я відправив листа у видавництво? Ти пам’ятаєш?

-Ну ми були трохи схвильовані, - вона захихотіла,- а в тобі прокинувся роботяга. А що?

-Мав зустріч і все круто, здав роботи і заключив новий контракт.

-Круто, вітаю ти молодець. Як сам?

-Добре, малював, вирішив відпочити як тут подзвонила ти. Ти як?

-Втомлена але щаслива. День був продуктивний тому валюся з ніг. Ось вирішила перед сном тобі подзвонити, бо не думала що дочекаюсь твій дзвінок. Завтра буду в місті і пропоную піти на виставку сучасного мистецтва.

-Я і забув. Вибач. Зустрів випадково декого.

-Хороший знайомий чи знайома?

-Знайома але не сказав би що хороша. Довга історія розповім вже при зустрічі.

-Окей. Ну я рада що все добре. Але я вже вирубаюсь.

-Тоді гарних снів і добраніч. На рахунок виставки я тільки за.

-Значить чекайте в гості пане художник. Добраніч, спи сухенький.

Попрощавшись він відчув як на його обличчі застигла посмішка. Після дзвінка і здається такої короткої розмови його настрій покращився. Насвистуючи він пішов на кухню і зробив собі чай.

На виставці сучасного мистецтва вони відчули всю палітру емоцій та концепцій. Картина, що легко породжує дискусії, відображає безмежність інтерпретацій. Скульптури, які здавалося б, перетворюють простір, запрошуючи до взаємодії. Кожна робота на виставці – це виклик думці, що пробуджує відчуття та натхнення у глядача.

Ірвін та Медді немов зачаровані ходили залами жваво дискутуючи що саме хотів показати той чи інший митець.Чоловіка завжди заворожували роботи інших авторів, він був приємно здивований наскільки обізнаною в цій темі була його нова подруга. Здавалося вона знає все на світі. Дівчина вправно переходила з теми на тему, з автора на автора. Вони навіть склали список робіт котрі найбільше сподобались і були здивовані коли деякі пункти були схожими.

Картина «Відлуння безкраю»**: Абстрактна композиція, що відображає глибокі емоційні стані через гармонію кольорів та ліній.

Скульптура «Ефемерний ландшафт»**: Виготовлена із відновлюваних матеріалів, ця скульптура нагадує про те, як природа змінюється і відновлюється з часом.

Інсталяція «Суспільний пульс»**: Мультимедійна інсталяція, яка використовує звук та світло для створення імпульсів, що відтворюють ритм сучасного життя.

Фотографічна серія «Місто в русі»**: Знімки, які зафіксовані з рухомої платформи, показують динаміку міського життя та його неперервну трансформацію.

Відеоінсталяція «Погляд у безодню»**: Це арт-розміщення, що дозволяє глядачам відчути глибину простору та відчуття відокремленості від навколишнього світу.

Це викликало приступ щирого сміху. Після виставки вони зробили довгу прогулянку додому пішки через все місто.

Вечірнє місто манило своїм таємничим шармом і романтикою. Під світлом вуличних ліхтарів вулиці перетворюються на струмки, які ледь помітно наповнюються людьми, що спішать в своїх справах. Подих вітру несе аромати вечірніх кав’ярень та ресторанчиків. Наповнені світлом вітрини магазинів манять своєю експозицією. Кожен куток вулиці має в собі свою історію, а прогулянка додому стала справжньою подорожжю у світ міста, що оживає в нічні години.

Неочікувано почав накрапати теплий літній дощ. Але він не став перешкодою, вони і даліпоглиблено розмовляли і багато сміялись, відчуваючи радість від недоторканої краси вечірнього міста під дощем. Чоловік накинув на плечі дівчини свій піджак, щоб вона не промокла. Він усміхався, спостерігаючи, як вона зняла туфлі і пішла босоніж, насолоджуючись доторком до мокрих вулиць. Їхні кроки створювали легкий шум на тротуарі, а дощові краплі музику, вякій вони граційно танцювали. Такий простий акт взаємопідтримки та невимушеної ніжності зробив цю прогулянку ще більш незабутньою. Таким був початок їхньої дружби.

З того часу вони вони багатого часу проводили разом. Якщо був день коли не могли зустрітись особисто то спілкування переходило на віртуальну сторону. Ірвін з головою поринув в малювання. Такий запал він не відчував з часів навчання в інституті. Меддісон як виявилося мала фах з реставрації дерев’яних меблів. Не зовсім дівчача робота як сказала вона одного вечору але це їй подобалось і приносило непогані гроші.

Через місяць після тої зустрічі на даху Ірвін зміг поновити посвідчення водія. З такої нагоди вони разом мотоциклами рванулив невеликий похід горами.

Під час мандрівки на мотоциклах в гори, кожен камінь, кожна серпантинна дорога стає складовою частиною пригоди. Різкі повороти на гірських серпантинах викликають бурхливі емоції і вимагають миттєвої реакції. Кожен поворот – це новий виклик для вправності й відчуття балансу.Відчуття руху, коли вітер обдуває обличчя, коли вони мчали в саме серце гір, надихало на нові відкриття. Велич гір заворожувала.Краса дерев у горах вражала своєю різноманітністю та величчю. Вони створювали неповторну атмосферу, додаючи відчуття спокою та гармонії до вже захоплюючого мандрівного досвіду.

Під кінець дня Медді обігнала Ірвіна і вказала рукою слідувати за нею. Вони з’їхали з траси і рушили ґрунтовою дорогою, через три години зупинилися біля озера.

Медді заглушила двигун і зняла шолом та дочекалася доки Ірвін порівняється з нею.

-Ось, минулого року випадково натрапила на нього коли каталася тут. Дивно що тут рідко бувають люди.

-Ого, гарно тут. Ти права, слідів людей майже немає.

-Ага, і це місце повністю наше. Принаймні сьогодні ввечері, злазь будемо робити табір.

Пізніше Ірвін не один раз згадував той вечір. Зупинка біля озера – була магічним моментом в подорожі. Розкладаючи намет біля берега, вони відчули спокій та злагоду, а розпалюючи вогнище, створили теплу атмосферу дружби та єдності. Вони швидко впоралися з табором і відправилися купатися після довгої поїздки.

Вода була майже крижаною але з часом звикнувши до температури з насолодою віддалися воді. Вилізши на берег зайняли місця біля вогнища, трохи обсохнувши зайнялися приготуванням їжі. Згодом коли з закусками було покінчено, вони лежали поряд на спальниках, пили каву, курили самокрутки і зачаровано милуватися зоряним небом. Це було неймовірне видовище. Зоряне небо розкривало свою велич та красу, вкриваючи душі відчуттям дива та безмежності, що надає нові сили для подальших пригод у цьому неповторному світі. Серед сузір’їв, що почали з’являтися на небосхилі, можна було помітити Оріона зі своїми яскравими зірками та відомим поясом, а також Велику Ведмедицю, що повільно піднімалася над горизонтом, нагадуючи про незмінність космічного порядку. Кожне нове сузір’я додавало чарівності цій ночі, роблячи її ще більш неповторною та захоплюючою.Вони майже не розмовляли спостерігаючи цю красу. Трохи пізніше на небі з'явилося сузір'я Ліри, відоме своєю вишуканою красою та символікою музики й творчості. Її зірки, наче ноти на невидимому папері, надихали на відчуття гармонії та творчості.

-Я і не думав що може бути так гарно.

-Знаю, тому і запросила тебе сюди. Я подумала що не чемно буде не поділитися такою красою. Про що думаєш?

-Відчуваю себе маленьким, але не самотнім. І ще, мені здається що я міг би летіти сотні років якби вмів літати. А ти?

-Літати? Мабуть це приємно. Ні про що, я просто тут і зараз.

Вони ще якийсь час дивились на зорі доки зрештою не заснули.

Вихідні на свіжому повітрі пішли на користь. Чоловік давно не відчував себе таким живим. На другий день закинувши рюкзаки на плечі вони зробили чудову мандрівку горами. Немов гобіти котрі несуть перстень, пожартувала дівчина. За розмовами про книжки вони вийшли на велике кам’яне плато з якого відкривався неймовірний краєвид.

На краю плато розкинулися величні гори, їхні схили покриті зеленими килимами сосен і ялин, що піднімалися високо вгору. Верхівки гір покриті білими шапками снігу, який яскраво виблискував на сонці. Між гірськими вершинами пролягали вузькі ущелини, крізь які видніються стрімкі річки та водоспади. Час від часу між гірських схилів простягаються долини, Ірвін помітив «їхнє» озеро з кришталево чистою водою. У повітрі тиша, порушена лише співом птахів і шумом вітру, що гуляє серед каміння та дерев. Цей краєвид викликав у нього почуття спокою та величі природи, даючи можливість відчути себе частиною цього неповторного світу.Медісон сиділа на камені на краю урвища і дивилася безкрайній горизонт. Вітер грався з її волоссям, розвіваючи його, мов шовкові стрічки, що мерехтіли на сонці. Вона посміхалася, а в її очах сяяв блиск радості і спокою, немов у цих митях вона знайшла справжнє щастя. Ірвін стояв неподалік, спостерігаючи за нею з захопленням. Він не міг відвести очей від її витонченої постаті, яка здавалась частиною цього величного пейзажу. Його серце билося швидше, коли він бачив, як її посмішка з’являється на обличчі, а очі випромінюють внутрішнє світло, яке здавалось, могло затьмарити навіть захід сонця. Він мріяв підійти ближче, відчути дотик її руки, але зараз йому було достатньо просто спостерігати за нею, відчуваючи глибокий зв’язок із цією миттю, з нею та з навколишньою природою. Чоловік дістав з рюкзака альбом, олівець і ставши на одне коліно почав швидкими штрихами робити заготовку майбутнього малюнку. Медісон розвернулася до нього і побачивши що він робить з задоволеною посмішкою почала позувати.

-Портрет на фоні гір, старайтеся гарно пане художник а то покину вас тут,-вона засміялася і знову набрала поважного вигляду.

-Малюватиму краще ніж королеву, але постарайся не рухатись.

-Слухаюсь.

За декілька хвилин задоволений результатом він заховав альбом.

-Ну ескіз готовий, мені здається це буде моя найкраща робота.

-Не підлизуйся, тобі це не личить. Ходімо в табір я хочу кави.

Повернувшись у місто Ірвін побачив значок повідомлення у соціальній мережі. Віртуальне життя він не сильно полюбляв, хіба що спілкування з Медісон, проте розумів що майбутнє за цим. Він відкрив повідомлення і довгих пару хвилин дивився на текст. Чоловік не міг повірити, що привиди минулого знову хочуть увійти в його життя.

Повідомлення було від Надін. В ньому вона розкаювалася, казала що вчинила невірно та просила зв’язатися з нею. Побачивши значок «онлайн» під аватаром він натиснув кнопку дзвінок. Секунди розтягнулися у вічність поки вона не прийняла дзвінок.

-Алло?

-Що ти хочеш?

Ірвін вирішив різко та категорично розставити всі крапки над і та покінчити з цим. Притискаючи телефон плечем він почав робити собі цигарку, його пальці тремтіли тому кинув це діло і підкурив звичайну з пачки.

-Я не думала що ти подзвониш. Вік розповідала що живе поряд з тобою, казала ти маєш гарний вигляд. Все ще малюєш?

-Що ти хочеш? Я не маю часу і бажання з тобою говорити.

-Ти не скучив?,- здавалось вона не відчувала злості в його голосі,- я часто думала про тебе.

-Ммм, круто. Це все що ти хотіла сказати? Тоді бувай.

-Стій. Чому ти так? Я розумію що вчинила не правильно але невже ти забув все що було між нами?

-Не забув. Як і не забув твоє останнє послання. Ну як відпочила і вирішила дати знати про себе? Так знай все, тобі немає місця в моєму житті,- Ірвін натиснув завершити дзвінок і поклав телефон в кишеню. Його трусило. Клята Вік з її вічним втручанням.

Він пішов в коридор і почав розбирати рюкзак після мандрівки. Дістав альбом і зачаровано дивився на ескіз. Він вже вирішив як напише її портрет. Взявши альбом та прихопивши з холодильника пляшку соку Ірвін приготувався до роботи.

Чоловік сидів за своїм мольбертом, занурений у процес створення портрета. Перед ним стояло чисте полотно, але в його уяві вже давно жила та, яку він малював. Він заплющив очі, намагаючись відновити кожну деталь її обличчя з пам’яті. Перед його внутрішнім поглядом постала Медді, яка сиділа на краю урвища.Перший мазок пензля на полотні був обережний, але впевнений. Він почав із контурів обличчя, згадуючи витончені лінії її підборіддя та ніжний вигин шиї. Поступово образ почав оживати на полотні. Його руки рухались майже автоматично, ведені глибоким відчуттям натхнення. Особливу увагу він приділив її очам. Він пам’ятав їхній блиск, що виражав одночасно і радість, і спокій. Ретельно змішуючи фарби, він намагався передати той неповторний відтінок, який він бачив, коли вона дивилась на горизонт. Очі на портреті загорілися яскравими іскрами, оживляючи весь образ. Переходячи до її посмішки, Ірвінвідчув, як його серце наповнюється теплом. Її посмішка була ніжною і трохи таємничою, вона втілювала у собі внутрішній світ і мрії. Кожен штрих на губах був точним і уважним, щоб не втратити жодної деталі цього важливого елементу. Нарешті, він зосередився на її волоссі. Волосся синього кольору спадало на плечі, наче водоспад. Він пригадував, як вітер розвівав його, створюючи незабутню гру світла і тіні. Розмішуючи фарби, він ретельно відтворював цю гру кольорів, додаючи волоссю відтінків, які надавали йому життя. Під час роботи його переповнювали різні почуття. Натхнення і захоплення переплітались із трепетом і радістю. Він відчував, як його серце б’ється швидше, коли він наближався до завершення портрета. Кожен новий мазок на полотні був не просто роботою, а вираженням його глибоких почуттів. Завершуючи портрет, він відчув, як у його душі запанувало відчуття повноти та задоволення, ніби він знову побачив її живу перед собою.

Коли він показав роботу Медісон та заверещала від захвату як маленька дівчинка.

-Я зроблю його центральною окрасою квартири. Це неймовірно Ірвіне, я знала що ти талановитий але щоб настільки...,- вона обірвала себе,- Вибач, якийсь незручний комплімент.

- Все круто. Дякую, це трохи не моє ремесло але я радий що тобі сподобалось.

Минуло літо, літо яке наповнило його життя новим сенсом. Вони багато спілкувались, проводили разом дозвілля. Коли збірка Гейне побачила світ Шойман запросив відвідати Берлін на презентацію котру робили “Poesie und Prosa”. Медді з радістю погодилася підтримати компанію.

Вересень повільно, але впевнено наближався, і осінь починала вступати в свої права. Літо, насичене яскравими спогадами, поступово відступало, залишаючи по собі теплі вечори, наповнені ароматом достиглих фруктів і шурхотом листя під ногами. З кожним днем сонце ставало менш гарячим, а ранки наповнювалися прохолодою і легким туманом.Перші осінні ознаки з’являлися в жовтогарячих і червоних відтінках листя на деревах. Вітер ставав прохолоднішим, а небо – все частіше затягнуте сірими хмарами, наче природа готувалася до спокою. Вересень прокрадався, змінюючи пейзаж поступово, обережно, неначе не бажав турбувати спогади про спекотні дні і теплі ночі.Вечори ставали довшими, а ночі прохолоднішими. Люди, загорнувшись у теплі шалі та пледи, все частіше насолоджувалися гарячим чаєм або кавою, споглядаючи за вогнем у каміні. Осінь впевнено вступала в свої права, запрошуючи до нового сезону, повного затишку, спокою і неквапливих вечорів.

Єдине що не давало спокою це часті та нав’язливі дзвінки і електронні листи від Надін. І не тільки від неї. Вік при нагоді теж не впускала шансу передати звістку.

Одного не по осінньому теплого ранку Ірвін збирався на ранкову пробіжку він в черговий раз зустрів Вік. Та виглядала якоюсь сумною та пригніченою, в руках вона тримала якийсь пакунок.

-Привіт, добре що тебе зустріла. Маю дещо передати.

-Вік, я розумію що ти її подруга і все таке але мені реально немає до неї діла. Все скінчено.

-Ірвіне, Надін померла, наш спільний друг повідомив. Я вчора дізналась, хотіла сказати але тебе не було вдома. Знову з тою синьою був?

Він відчув неприховану ненависть при згадуванні Медісон. Зачинив двері, повільно поклав ключі в кишені і тоді до нього дійшло.

-Що ти сказала?

-Надін. Надін померла. А це те що я мала тобі передати, це від неї. Тримай,-вона тицьнула пакунок в руки, і не попрощавшись розвернулася і швидким кроком почала спускатися сходами.

Ошелешений новиною він повернувся в квартиру. Дістав з бару пляшку джину і щедро налив в келих. Руки трусились так що мусив зачекати щоб не вибити собі зуби. Другий пішов краще. Ірвін сів і почав розгортати пакунок. Всередині виявився загорнутий в плівку портрет Надін. Той самий котрий дав поштовх їх знайомства.Разом з портретом випала на підлогу записка з одним словом «Пробач». Він заплакав.

Весь день чоловік провів напиваючись і споглядаючи портрет Надін з підрамника,за цим ділом він заснув.

Сон, який прийшов до нього, був надзвичайно реалістичним. У сні він разом з Надін перебували в його старій студії. Він писав, а вона щось йому розповідала. Це були їх молодші й щасливі версії з давно забутого минулого. Ірвін ніби спостерігав за собою зі сторони, відчуваючи теплу ностальгію, змішану з легким смутком. Раптом він відчув крижаний холод, який пройняв його до кісток. Великий настінний годинник зупинився, і в кімнаті запанувала моторошна тиша. Молодша версія не припиняла роботи над портретом дівчини, але він почав змінюватися. Ірвін відчув, як його серце стиснулося від жаху.Молода рудоволоса дівчина на портреті поступово перетворювалася на щось страшне і неприродне. Її колись блискучі очі стали порожніми й холодними, шкіра набралася мертвого відтінку, а рот застиг у моторошній посмішці. Запах, який раптово заповнив кімнату, був густим і огидним, як відлуння розкладу, що змусило Ірвіна боротися з нудотою. Надін, яка ще секунду тому радісно щебетала, тепер сиділа, мовчазна і нерухома, з обличчям, яке було одночасно знайоме і невпізнанне. Її шкіра виглядала неприродною, здавалося, ніби час і гниль наклали на неї свої сліди. Ірвін відчував, як його душа тоне в безмежному морі жаху й огиди. Його молодша версія продовжувала малювати, не помічаючи страшних змін, які відбувалися навколо.Здавалося, час застиг у цьому кошмарному моменті. Кожен подих приносив із собою нові хвилі смороду і страху. Ірвін хотів кричати, але жах паралізував його, змушуючи лише безпорадно спостерігати за тим, як його щасливе минуле перетворюється на зловісний, потворний кошмар.

Справжній Ірвін, охоплений панікою, спробував вказати собі молодому на ці зміни, проте його рука пройшла крізь плече, як крізь туман. Це лише підсилювало безпорадність і жах.

Тим часом змінений портрет немов ожив. Потвора на малюнку почала рухатися, і це видовище здавалося ще більш нереальним і моторошним. Її мертві пальці, вкриті трупнимии плямами гнилі, вхопилися за краї підрамника. Вони з силою затиснули дерев’яні рамки, залишаючи на них сліди тліну, і потвора потягнулася до нього. Її руки розтягнулися, як у якогось нічного кошмару, неприродно довгі та худі.

Голова і плечі монстра почали вириватися з полотна, її зуби клацали в дикій агонії. Це було гарчання, що виривалося з її горлянки, наповнене тваринною люттю та голодом, що було чути як з глибин пекла. Її очі, білі й мертві, зупинилися на Ірвіні, і від цього погляду мороз пробіг по його шкірі.

Сморід став ще нестерпнішим, огидною хвилею він душив чоловіка, змушуючи його очі сльозитися. Це був запах розкладу, смерті, що в’їдався в ніздрі, немов кислота. Кімната, яка колись була святилищем творчості, перетворилася на жахливу пастку, де реальність змішувалася з найгіршими кошмарами.

Ірвін відчував, як його ноги приросли до підлоги, не дозволяючи втекти від цього жахіття. Він дивився, як потвора виповзає з полотна, наче з іншого світу, її руки тягнулися до нього, готові схопити й затягнути в безодню темряви. Всі його спроби кричати або рухатися були марними, мов приречений на вічний кошмар, з якого немає виходу.

Паралізований від страху, Ірвін стояв і чекав, коли ці мертві руки доторкнуться до нього. Його тіло не слухалося, як би він не намагався вирватися з цього жахливого сну. Кожна секунда здавалася вічністю, наповненою нестерпним очікуванням.Усе в кімнаті піддалося раптовому розкладу і занепаду. Стіни, які колись були свідками творчих моментів, тепер покривалися плямами гнилі та моху, штукатурка обсипалася, залишаючи оголені балки, що висіли мов кістки старого скелета. Меблі розвалювалися на частини, покриваючись товстим шаром пилу і павутини.

Молодші версії його та Надін теж не уникнули цього кошмару. Вони перетворилися на кістяки прямо на його очах, шкіра обвисала і зникала, оголюючи кістки і порожні очниці. Їхні роти, які колись усміхалися, тепер були розкриті у безмовному крику, що відбивав жах і агонію.

Потвора, що вирвалася з полотна, продовжувала наближатися, і з її горлянки виривалося утробне гарчання, наповнене ненавистю та злістю. Раптом серед цього звуку Ірвін почув слова, що змусили його кров застигнути в жилах.

-Це все твоя вина. Як тобі подобається мій новий вигляд?

Ці слова пронизали його свідомість, і він з жахом усвідомив, що це був голос Надін. Але тепер він був спотворений, наповнений злістю і презирством. Це була не просто потвора з його найгірших кошмарів — це була вона, перетворена на щось жахливе і нелюдське.

Ірвін відчував, як його серце гупає в грудях, кожен удар віддавався болем і страхом. Він був приречений спостерігати, як його минуле і його любов перетворюються на кошмар, який переслідуватиме його до кінця життя.

Коли її мертві пальці доторкнулися до нього, Ірвін відчув, як через його тіло пройшов холодн і жах. Він нарешті спромігся закричати, голос вирвався з його грудей, і в ту ж мить...він прокинувся.

На дворі вже панувала глуха ніч, і тільки місяць заглядав у вікно, освітлюючи кімнату своїм холодним світлом. Ірвін лежав у своєму ліжку, важко дихаючи. Його мокра футболка неприємно прилипла до тіла, залишаючи відчуття липкого страху на шкірі. Він підняв руку і провів нею по чолі, витираючи холодний піт.

Обережно він сплеснув у долоні, і кімнату залило тепле світло лампи. Він озирнувся навколо, намагаючись заспокоїтися і повернутися до реальності. На перший погляд, усе було як завжди: знайомі меблі, книги на полицях, старі картини на стінах. Але щось все ж таки було не так...

Його погляд зупинився на портреті, який вранці передала йому Вік. Картина, яку він колись знав до дрібниць, тепер виглядала трохи інакше. Її ніжний погляд, який завжди дарував йому відчуття спокою, тепер був сердитим, куточки губ викривилися в гримасі зневаги. Навіть поза на малюнку стала іншою, напруженою і неприродною.

Ірвін підійшов ближче до портрета, вдивляючись у змінену фігуру. Він відчував, як його серце знову прискорюється, але цього разу від реального, а не примарного страху. Полегшення від того, що все це був лише сон, поступово відступало, залишаючи місце тривозі і занепокоєнню.Він провів пальцями по краю рамки, намагаючись зрозуміти, чи дійсно відбулися ці зміни, чи це просто залишки жаху, який переслідував його в сні. Але картина була реальна, її зневажливий вираз дивився прямо на нього, наче докоряючи за щось.

Ірвін зробив крок назад, усвідомлюючи, що його нічний кошмар залишив свій слід не тільки у його снах, але й у реальності. Він відчував себе виснаженим, але водночас сповненим рішучості зрозуміти, що відбувається. Розуміючи, що більше не засне цієї ночі, він сів на ліжко, охоплений думками і тінями, які ще довго не покинуть його.

Чоловік глянув на годинник, було пів на першу ночі. Його серце ще калатало від пережитого жаху. Першим поривом було зателефонувати Медісон, але він не хотів її будити посеред ночі. Замість цього він встав і обережно накрив портрет простирадлом, намагаючись приховати зловісний погляд, який все ще переслідував його.

-Що це все-таки за чортівня? Можливо, вранці все проясниться? — пробурмотів він, відчуваючи, як тривога міцно стискає його думки.

Ірвін зрозумів, що заснути він більше не зможе. В його душі залишився холодний слід жаху, а кожен звук і тінь здавалося підсилювали його страхи. Він підійшов до бару, де стояла пляшка з джином, сподіваючись знайти в ній хоча б тимчасове полегшення. Але, подумавши, він повернув пляшку на місце, зрозумівши, що алкоголь не допоможе йому впоратися з тим, що сталося.

З важким серцем Ірвін увімкнув телевізор, намагаючись відволіктися від моторошних думок. Яскраве світло екрану заповнило кімнату, і голоси дикторів та акторів почали заповнювати тишу. Він сидів на дивані з порожнім поглядом, механічно перемикаючи канали. Ніч здавалася нескінченною, кожна хвилина тягнулася, як вічність.

Ірвін зустрів ранок в такому ж стані, з очима, червоними від недосипу і напруги. Перші промені сонця проникли в кімнату, розсіюючи нічну темряву і приносячи з собою слабке відчуття полегшення. Але тіні минулої ночі все ще залишалися з ним, як і портрет під простирадлом, який тепер був частиною його нової, жахливої реальності.

Він дочекався десятої ранку, того часу, коли Медді зазвичай вирушала на роботу, і набрав її номер. Проте його чекав лише автовідповідач:

-Добрий день, на жаль, я не маю можливості підняти трубку, тому залиште повідомлення після сигналу. Па-па.

Ірвін вилаявся і натиснув відбій. При світлі дня нічний жах здавався несправжнім, але відчуття тривоги все ще стискало його груди. Він підходив до портрета, з якого все ще спадав тінь кошмару, і добру хвилину тримав край простирадла, перш ніж скинути його на землю.З міцно стиснутими зубами він повільно, крок за кроком, відступав назад, очі не відривалися від картини. Кожен рух здавався важким, наче він йшов у воді, що піднімалася до грудей. Нарешті, він відчув холодний дотик стіни за спиною, що змусило його серце битися ще швидше.

Портрет, який так стрімко змінився вночі, тепер виглядав ще більш зловісним. Її ніжний погляд, який раніше випромінював доброту, перетворився на сердитий вираз. Кутики губ викривилися в гримасі зневаги, що робило обличчя майже незнайомим. Навіть поза на малюнку була напруженою і неприродною, наче готувалася до атаки.

Ірвін відчував, як холодний піт стікає по спині, а дихання стає важким і нерівним. Він знову стояв перед тим, що привело його до жаху, з яким не міг впоратися. При світлі дня нічний кошмар все ще залишався жахливою реальністю, і кожен момент у його присутності здавався безкінечно довгим і болісним.

Знову відчуваючи паралізуючий страх, Ірвін зрозумів, що має щось зробити, щоб вирішити цю ситуацію. Але спершу йому потрібно було зібратися з думками, знайти спосіб протистояти цьому жахіттю. Він закрив очі на мить, намагаючись вирівняти дихання, і зрозумів, що має знайти Медді, єдину людину, яка могла б допомогти йому розібратися з цим божевіллям.

Ірвін мав адресу офісу, де Медісон приймала замовлення і спілкувалася з клієнтами. Одягнувши «черепаху» і прихопивши закритий шолом, він швидким кроком покинув квартиру, не озираючись. Але вже за його спиною істота на портреті підняла руку і вхопилася за край полотна. Її посмішка, якщо цей вираз можна було назвати посмішкою, не віщувала нічого доброго.

Ірвін зупинився перед дверима квартири Вік, намагаючись дізнатися подробиці смерті Надін. Він стукав наполегливо і довго, але двері залишилися зачиненими, і ніхто не відповідав. Розчарований і трохи знервований, він вирішив не гаяти часу. Ігноруючи ліфт, Ірвін швидко спустився на підземну стоянку, відчуваючи, як тривога підганяє його.

На підземній стоянці, серед рядів машин, його мотоцикл стояв, як надійний товариш у темряві. Ірвін старався тримати себе в руках, глибоко дихаючи, щоб заспокоїти нерви. Він обережно виїхав з паркінгу, дотримуючись усіх правил дорожнього руху. Його думки зосереджувалися на єдиному — якнайшвидше дістатися до Медді і отримати її допомогу.

Місто прокидалося, вулиці поступово заповнювалися автомобілями, але Ірвін майже не помічав цього. Його погляд був спрямований вперед, а розум наповнений образами нічного кошмару і зміненого портрета.Нарешті, після кількох хвилин, які здавалися годинами, він дістався до офісу Медісон. Зупинивши мотоцикл і знявши шолом, Ірвін поспішив до дверей.

Проте тут його чекало розчарування. Її колеги повідомили йому, що Медді збиралася їхати за місто оглянути цікавий набір столу та стільців початку 19 століття. Точноїадреси не мав ніхто. Засмучений цією новиною, Ірвін вийшов на вулицю, відчуваючи, як його надії на швидке вирішення проблеми тануть.

Саме починався легкий дощик, краплі якого м’яко вдаряли об асфальт, але темні хмари на горизонті обіцяли, що він може перерости в зливу. Ірвін підняв комір куртки, намагаючись захиститися від раптової прохолоди, і вирішив побути між людьми, шукаючи хоч якогось заспокоєння в їхній присутності. Він рушив через парк до кав’ярні на березі озера.

Дорога через парк була тихою, лише кілька людей прогулювалися під парасольками, намагаючись сховатися від дощу. Листя дерев шелестіло під поривами вітру, створюючи музику, яка лише підкреслювала його внутрішню тривогу. Ірвін йшов повільно, занурений у свої думки, кожен крок відлунював у його свідомості як важкий, безнадійний удар.

Нарешті він дістався до кав’ярні, маленької затишної будівлі з великими вікнами, крізь які було видно озеро. Вода в озері була темною, відбиваючи сіре небо і танцюючі краплі дощу. Ірвін увійшов всередину, відчуваючи, як теплий повітря обгортає його, приносячи з собою аромат свіжозвареної кави і випічки.Він обрав столик біля вікна, звідки міг спостерігати за озером і тим, як дощ поступово ставав сильнішим. Замовивши каву, Ірвін сидів, задумливо дивлячись на краплі, що стікали по склу. Його думки знову і знову поверталися до нічного кошмару і зміненого портрета. Він відчував, що час тягнеться невимовно довго, кожна хвилина, що проходила без відповіді, була нестерпною.

Випивши ковток гарячої кави, він трохи розслабився, відчувши тепло, що розлилося всередині.

З думок в реальність його повернула несподівана мелодія дзвінка смартфону. Ірвін відчув, як серце відразу прискорилось. Медді, нарешті він зможе з кимось поговорити. Він дістав телефон із кишені штанів і побачив, що номер був невідомий.

-Алло? – сказав він, нервово.

-Це... знову я... – прозвучав голос, глухий і скреготливий, немов цвях по шматку іржавої бляхи. – Думаєш, твоя маленька синя пизда зможе тобі допомогти? Ні, Ірвіне, ти мій! Мій! Це ти зробив зі мною таке. Це через тебе я померла і вимушена бути і цьому жахливому місці. Але ми будемо разом горіти в пеклі. Скоро я прийду, і обіцяю, буду ніжною.

Далі пішли гудки, Ірвін, з жахом у серці, впустив телефон на підлогу. Він відчув, як кров відходить від обличчя, а руки тремтять від страху. Його думки переплелися в клубок переляків, і він не міг зрозуміти, що відбувається.

Цей дзвінок був як кіготь, що зачепив десь найбільш чутливу точку його душі. Ірвін почував, що йому потрібно щось робити, щоб захистити себе, але він не знав, що саме.

Тремтячими руками він відрахував гроші за каву і покинув тепле, затишне приміщення кав’ярні. Дощ справді переріс в зливу, але це не зупинило Ірвіна. Він швидким кроком рушив туди, де залишив свійбайк.

Йому здалося, що крізь стіну дощу він побачив фігуру, яка дивилась на нього, простягнувши руку в його сторону. І крізь шум дощу він знову почув цей голос. Але цього разу в ньому було більше від старої Надін. Голос, який лунав одночасно в дощу і його голові, розповідав про хороші минулі дні, коли вони жили коханням одне до одного.

Ірвін відчував, як спогади про щасливі моменти наповнюють його серце теплом, але разом з тим і болем від втрати. Ця фігура, яка здавалася недосяжною в дощі, нагадувала йому про те, що втрачено, і його душа боліла від цього відчуття пустоти.

-А пам’ятаєш як ми були в Парижі і кохалися на балконі при повному місяці? Чи пам’ятаєш ти як у Венеції нам співав гондольєр і як ми дивилися одне одному в очі і клялися в коханні? Чи пам’ятаєш як читав мені вірші коли я хворіла а ти казав що все одно любиш мене?,-ці слова звучали в його голові, голосом, сповненим болю і співчуття до тих щасливих моментів минулого. Ірвін відчував, як спогади про щасливі миті наповнюють його серце теплом, але разом з тим і болем від втрати,-Так я завинила перед тобою, але це ти не зміг прийняти мене назад!, - останні слова переросли у звинувачення. Серце Ірвіна зболіло від цього невимовного болю і образи. Він знав, що відповідальність лягає на його плечі, але відчував себе безсилим перед тим, що сталося. Втрата Надін перетворилася на гірку рану в його душі, яка не зцілиться ніколи.

Він відчув, як сила покидає його ноги, і впав на коліна, міцно стискаючи голову руками.

-Що ти хочеш від мене? Що тобі потрібно?, - закричав він у відчаї.

Легкий, майже нечутний шепіт прозвучав, ніби віддалено, надісланий з темряви, по одному слову.

-Дороби те, що мав зробити на даху.

Ці слова вразили Ірвіна як блискавка, вони проковтнули його і розбурхали темряву його власних страхів. Він відчував, як невагомість втрачається у його душі, і його очі знову стали гостро бачити справжню картину навколишнього світу. Голос продовжив.

-Доведи справу до кінця, а не то я спершу прийду за твоєю пташкою і ми побачимо, наскільки голосно вона може співати. А потім заберу і тебе!

Раптом він побачив жахливу картину: те, що раніше було Надін, тепер дісталося до Медді. В його голові з’явилася моторошна мозаїка подробиць: згнивше обличчя зі зморшками, покрите гноєм, відкритий череп зі сліпими очима, які здавалися дивитися прямо на нього, та відкритий рот із зубамикотрі впивалися в шию його подруги. Жахливий запах мертвого м’яса та гниття наповнив його думки, а страх захопив серце, перетворивши кожен його вдих на біль.

Голос в голові зник так само раптово, як і з’явився. Ірвін підвів погляд, на його щастя в таку зливу перехожих не було поряд. Він підвівся, обтрусив штани, і повільним кроком розбитої людини пішов. Після тих слів, які вразили його, Ірвін відчував, що йому потрібно діяти, перш ніж буде занадто пізно. Тільки дощ омивав його лице, ховаючи його сльози серед крапель, що падали з неба.

Він сів на байк і ігноруючи потік автівок різко рванув на дорогу. Краплі дощу вкривали «візор» на шоломі але він тільки більше витискав газу. Знервований він пропустив свій поворот і направив байк в сторону траси за місто.

-Чи є різниця як з цим покінчити? Стрибок з даху чи зіткнення з деревом? Фінал один.

Він ще додав газу розвиваючи швидкість більше ста п’ятидесяти кілометрів. Мотоцикл почало хитати на мокрій дорозі. Ірвін знав що відразу за містом буде тунель крізь гори, саме туди він направив свого залізного коня.

Через якийсь час він побачив далекі обриси тунелю. Спокій наповнив його душу; він робить вірно. Віддає своє життя в обмін на життя його улюбленої людини, Медді. Переконавшись, що на дорозі він один, він витиснув газ на повну і заплющив очі в передчутті удару.

За виглядом тунелю крилося якесь невідоме, але водночас відоме майбутнє, яке він обрав для себе. Його серце билося рівно, впевнено. Ця безмежна відданість була його останнім актом любові, останньою ниткою, що пов’язувала його зі світом.

З відчуттям спокою, що окутував його, Ірвін продовжував свій шлях уперед, непохитно вперто віддавши себе своєму рішенню. За кожним обертом коліс свого мотоцикла він наближався до неминучого зіткнення з долею, знаючи, що це єдиний спосіб зупинити жахливу загрозу, що нависла над ним і Медді. І коли він вже приготувався до удару, він знайшов у собі силу привітати цей момент як власну визвольнусмерть. От. -мить і все.

Проте удару, а за ним смерті, не було. Він розплющив очі і здивовано помітив, що він разом з Медді знову на березі озера.

-Добрий день,-привіталась вона, але її голос був сумним.

-Де я? Це... це рай, чи пекло чи... що це?,- запитав він, перелякано оглядаючись навколо.

-Це між. Тут час не має сили,-пояснила вона.

-А що ти тут робиш?,-запитав Ірвін.

-Рятую тебе, знову. Ти зробив відчайдушний крок, хоча і з благими намірами. Я мушу тобі дещо розповісти,-промовила Медді, звертаючись до нього серйозно.

-Отже, я не просто дівчина котра в той вечір опинилася в потрібному місці. Я Ірвіне твій янгол охоронець. В кожної людини він є. Тоді ти був у відчаї, на краю тому я зняла крила і спробувала врятувати твою душу.

Ірвін сидів біля вогнища і слухав. Звісно ж він не мав віри всьому цьому, певне під час удару він не загинув а сильно вдарився головою.

-Ні, ти не вдарився головою тому що зіткнення не було. Я забрала тебе сюди щоб допомогти. Твоя Надін і її подруга Вік насправді теж не люди. Вони ототожнюють зло котре штовхало тебе тоді з даху і примусило сісти за кермо сьогодні. І сон зі зміненим портретом теж був частиною їхнього плану, розумієш,- вона сіла ближче і підкурила цигарку, - в людини завжди є вибір. Завжди. Те,що я завадила тобі тоді привело до того що ти зробив. Проте, ти це зробив заради порятунку іншої людини.

-Як мені в це повірити? Як повірити в те, що як ти кажеш зло жило зі мною роки, чому ж тоді вона раніше не довела мене до самогубства?

-Зло як і добро не може прямо впливати на вибір людини, тим паче що є три роки в порівнянні з вічністю? Злу також буває нудно, я теж частково була співучасником твого вибору. Але ти сам вирішив жити далі.

-Все це просто не вкладається в голові. Якщо ти янгол тоді...

-Довести це? Люди люди з їхньою вічною недовірою,- вона похитала головою,- Гаразд. Коли тобі було сім на тебе напав сусідський пес, як думаєш чому він передумав відгризти тобі голову? А випадок в університеті коли тебе ледь не збило авто? Чи коли тобі було двадцять і ти вперше був га морі, тебе взяла судома але ти чудом зміг доплистидо берега.

-Але це може бути частиною мого сну!

-Коли ми попрощаємось, ти ще деякий час пам’ятатимеш цю розмову. І на останок я тобі дещо залишу.

З цими словами яскравий сніп світла виник над ним, його тіло почало підніматися вгору, обриси стали розмиті. Десь далеко за тисячі миль він чув голоси, вони були спершу стривожені а згодом більш спокійні. За голосами з’явився біль і як не дивно спокій.

Він прийшов до тями майже за тиждень. Весь цей час він мандрував у своїх спогадах, як у хаотичному калейдоскопі минулого. Той удар розтрощив мотоцикл, залишивши лише уламки його колись такого відданого залізногоконя. Проте "черепаха" і якісний шолом врятували його життя тавберегли від інвалідного візка.

У перший день повернення в реальність Ірвін ще пам’ятав ту розмову з Медді біля озера. Його мозок кружляв немов пес за власним хвостом, намагаючись впіймати таємницю того міжсвіту, де час не мав сили. Розмова про янгола, якою була Медді, і охороняла його, лишалася для нього загадковим пазлом, що заповнював його думки та викликав багато питань.

Після виписки, спираючись на ціпок він першим ділом прийшов до квартири Медісон, але оголошеня «здається в оренду» шокувало його. Квартира Вік по сусідству з ним теж була пустою. Власний дім наганяв смуток, його погляд впав на підрамник і..той був порожнім. Відкривши ноутбук він довго переглядав фото їх спільних з Медді подорожей але на всіх світлинах він був сам. Сльози текли по його щоках, йому було неймовірно тяжко, серце розривалося на шматки. Невідомо чому він відклав ноутбук в сторону і взяв зі столу альбом...там лежав написаний немов тисячу років тому портрет Медісон. Йому було неймовірно тяжко, і його біль втрати був настільки глибоким, що переповнював кожну клітину його існування. Ні, він не назвав би це банальним словом кохання. Для нього ця дівчина значила набагато більше, вона була для нього всім.

Минули роки, мов краплина вічності, що стікає непомітно, залишаючи за собою слід спогадів і емоцій. В той теплий літній день, коли сонце високо піднімалось на небі, яскраво освітлюючи своїм промінням великий заміський будинок, парк навколо нього розкривав свою красу. Парк, неначе маленький ліс, був переповнений співами птахів які наповнювали повітря звуками щастя.Серед зелені дерев був розташований заміський будинок, що сяяв своєю величчю та елегантністю. Він виглядав надзвичайно привітно, з доглянутим садом і затишними алеями.

На третьому поверсі, біля відчиненого вікна, сидів старий чоловік. Його палата вражала розкішшю і комфортом, хоча це місце було призначене для останніх днів людини. Сьогоднішній день вирізнявся ясністю у свідомості чоловіка, і він попросив, щоб його крісло було поставлене біля вікна, щоб відчути останні промені сонця, що проникали через зелене листя.Старий чоловік, лагідно усміхався і дивився за лінію горизонту. В його вигляді було щось спокійне і виразне, немов він вже знаходився десь далеко, в обіймах спогадів і мрій.

В двері палати постукали, і крізь напівпрочинені двері з’явилася голова медсестри.

-Пане Бук, до вас відвідувач.

-Гаразд, я готовий прийняти, -старий взявся за колеса крісла і розвернув його.

Медсестра відійшла пропускаючи гостя. Точніше гостю. До палати легкою ходою увійшла молода дівчина, не більше двадцяти п’яти років, невисокого зросту,насичене синє до пліч волосся стягнуте в хвіст. Стильно пошматована футболка з якимось аніме персонажем, і судячи як пробивалися крізь неї соски під нею не було нічого, короткі обрізані джинсові шорти, класичні чорно білі «конверси» Вона стояла на відстані декількох кроків і зухвало посміхалась, в її смарагдових очах танцювали веселі бісики.

Медісон можна просто Медді. Саме така якою він її запам’ятав.

-Добрий день, зробиш сальто?,-вона посміхнулася і підійшла до нього, нахилилась і лагідно поцілувала в губи.

-Привіт, я так довго чекав тебе. Дуже довго.

-Я знаю. В тебе була довга дорога. Але як і всі вона має свій кінець.

Вона глянула за його плече і побачила свій написаний портрет котрий стояв на столику біля ліжка.

-Ти зберіг його. Це так мило.

Він дивився на неї і плакав,- я багато років думав що ти була сном. Я часто хотів заснути щоб повернутися до тебе. Але боявся що не знайду тому продовжував жити.

-Я прийшла. Ти готовий?

Ірвін раптом побачив що стоїть поряд з кріслом в котрому опустивши голову на груди сидів старий чоловік. Ірвін був знову повним сил, він обійняв Медді,- дякую тобі.

Вони підійшли і вдвох перенесли тіло старого на ліжко, на прощання Медісонпоклала портрет старому в руки.

В неї за спиною з’явилися крила в колір її волосся, вони вийшли на балкон тримаючись за руки.

Ірвін востаннє глянув на самого себе і повернувся до дівчини.

-Давай зробимо сальто?

12.06.2024