Казка про Єгорку.

Був осінній вечір, на вулиці вечорами було вже прохолодно. Сонце визирало рідко. Хлопчисько на ім'я Єгор покликав маму. Мама була на кухні, але чомусь не відгукнулася. Єгорка задумався, *** де ж мама *** , захвилювався і побіг на кухню. Опинившись там, злякався ще більше, кухня була порожня, мами не було. Заплакав.

І тут почув голос тоненький:

- Ти чого ревеш?

Озирнувшись Єгор і не відразу помітив, маленького дивовижного чоловічка, але, як, побачивши біля ніжки столу, посміхнувся і запитав: - А ти хто?

- Я домовичок Ванька - Встанька вже давно тут з вами живу. Ти чого ревів ?

- Моя мама пропала, ніде немає її.

- Не реви, допоможу , знайдемо маму твою, я ж майстер пошуків пропажі.

-Правда .. Допоможеш .. Як думаєш, що могло статися.

Єгорка дивився на домовичка.

- Ну , що, сльози витер, тоді пішли шукати.

- А далеко ми підемо, мама мені говорила самому нікуди не йти.

-Ми спочатку йдемо оглянемо кімнату мами, а потім ...

Тихо прошмигнули в кімнату мами Егорки, і там було тихо і порожньо, без мами.

Єгорка сплакнув.

Задзвонив дверний дзвінок.

- Ой:- Єгорка скрикнув,

- а раптом це мама забула ключі і побіг відчиняти, а домовичок за ним.

- Не поспішай подивися в дверне вічко, згадай, як мама тебе вчила.

Єгорка почув домовичка і згадав про те, побіг за табуреткою, поставив її перед дверима заліз подивився у вічко і злякався.

- Ванька - Встанька, пошепки, а там заїкаючись стоїть бабуля дивна,така страшна.

-І мені страшно.

Зліз і втік до себе в кімнату, сховавшись під ковдру.

Потім Єгорка виглянув з-під ковдри ...

Тиша ...

Домовичок був біля дверей і чимось шарудів ...

Хлопчик підійшов до домовичка

-Пішла: - тихо тихо промовив

- Хто:- відповів Ванька Встанька

-Бабуля страшна ..

-Не знаю давай подивимося ..

Ванька Встанька виглянув у вічко, бабусі не видно було ...

-Нема її:- сказав Єгорці.

-Може виглянути за двері .. - Єгорка промовив.

І відкрив ..

Баба Яга вскочила в двері схопила обох за шиворот і пройшла з ними в кімнату ...

Ну що і посадила обох на стільці, а сама проходжувалася примовляючи ...

-Де ж ти Василісушка, де ж ти Прекрасна ...

Єгорка пошепки домовичку:

- А ми що в казку потрапили ?.

- Та ні , це казка до нас потрапила ...

Баба Яга зиркнула грізно на шепочушихся Єгорку і домовичка ...

Затихли ...

Почувся за вікном шерех.

Баба Яга відкривши його, впустила ворона ...

Ворон щось прокаркав їй і полетів.

А Яга посадивши в мішок обох Єгорку і домовичка вийшла з квартири і зникла в невідомому напрямку ...

Пройшов якийсь час, Василіса, мати Єгорки, з'явилася в квартирі, та не сама, а з драконом.

-Ну що, де твій малий: - дракон заговорив людською мовою.

-Повинен бути вдома, але чомусь підозріло тихо вдома:- Василіса схвильовано.

Через п'ять хвилин Василіса побачила чорну пір'їну на підвіконні, схвильовано до дракона.

-Його забрала Яга. Треба якнайшвидше вирушати.

Дракон здивованим голосом:- Ти впевнена? Як вона змогла тебе знайти?

Василіса не менш здивованішим голосом:- Не знаю, я добре сховала всі сліди, може, Кікімора навела на мій слід?. Хоча немає наразі чого гадати хто навів, треба якскоріше забирати мого хлопчика.

Василіса на спині у дракона через хвилин дві вже летіли в сторону лісу.

Зразу піднялася буря, хмари сгущавилися, насунулася темрява нізвідки. Дракону летіти було важко проти вітру, ше й в темряві.

- Василісо:- дракон перекрикуючи вітер, - може, де зробимо посадку, я довго так не витримаю.

- Драконе, нам ніяк не можна затримуватися, ти ж прекрасно знаєш Ягу, вона здатна на все. Нам якомога швидше потрібно добратися до її хатинки на курячих лапках. Дракон із останніх сил здійснював далі політ.

Єгорка сидів у кутку хатини, домовичок шукав вихід, як втекти від цієї клятої Баби Яги. А Баба Яга поралась надворі, було в неї невеличке хозяйство, десяток гусей. Гуси, як завжди паслися недалечко та прислухалися.

Домовичок виглянув у віконце, кілька хвилин дивився і тихенько промовив.

- Єгор, я придумав, як нам втекти.

Єгор засмучено:- Ти впевнений?

-На всі сто відсотків.

Домовичок підійшов до Єгорки і почав пошепки щось промовляти йому на вухо. Лице Єгора із засмученого перетворювалося на радісне з кожним промовленим словом домовичка. І в цей момент в хатину ввійшла Баба Яга.

І промовила противним своїм голосом:- Що соколики мої дорогенькі. Бачу по ваших личках,що, щось задумали. От не мрійте. Зараз із вас я буду готувати собі вечерю. Єгор так перелякався, що забився в куток ще більш. Домовичок був не злякливих, підмигнув Єгорці.

Баба Яга вийшла надвір, свиснула, потім ще раз і ще раз. Потім тупнула ногою, затупцювала обома ногами, її гусей - лебедів і слід простив.

- Та де ж ці кляті гуси поділися, позасинали чи що: - кричала Яга на весь ліс.

А гуси дійсно спали солодко- пресолодко.

Але про це трішки потім.

Яга була не в собі.

Забігши в хатину хватає Єгорку, хотіла піймати шибеника домовичка, але цей злодюжка, з поміж пальців промайнув мов метелик і був такий.

- Ах так, ти ще будеш мене дражнити. Ну що ж начувайся.

Домовичок хотів Ягу відволікти, щоб Єгорку витягти з її рук, але бабуся ще та хитруля була. Але щось у Яги пішло не за планом, підсковзнулась і впала, Єгор відлетів в іншу від неї сторону. Домовичок підбіг до нього.

-Вставай швидше, поки є час.

Єгор та домовичок вискочили з хати і кинулися навтьоки.

Зупинились наші маленькі втікачі аж за галявиною на якій спали гуси-лебеді. Гуси спали міцним сном.

А хтож їх приспав. А по траві де паслися, мишка норушка розсипала сонні зернятка, от вони й понаїдалися.

Але зволікати не можна було, бо голос Яги десь близько почав вчуватися. Єгор з домовичком побігли далі через ліс. Яга не відставала, летіла в своїй ступі за втікачами. Дракон першим побачив, що хтось наближається і по землі і по воздуху. Здійнявся в небо, побачивши Ягу, почав з нею бій. Бій тривав довго до самого світанку. Але, коли Дракон перемігши Ягу, то трапилося незвичайне, він назад обернувся в людину. Коли Василіса побачила це перевтілення дракона, вона взнала свого чоловіка Івана, якого шукала. Підбігши обійняла. Єгор з домовичком під ходячи все ближче, та побачивши своїх батьків, Сильно зрадівши, сльози радості бігли по щоках.. Домовичок почав його втішати. Василіса та Іван побачивши свого загубленого сина, підбігли та обійняли. А потім попрямували додому. Дорогою радісно друг другу розповідали все, що з ними траплялося. Але це вже будуть інші історії.

А на цій ноті ми історію завершуємо.