Міра любові

Близько опівночі Феррарі під'їхав до двоповерхового будинку і вимкнув фари. Стало зовсім темно. Пальці Кирила повільно ковзали по колінах Рити, поверх її сукні, намацавши блискавку, розстібнули її, а слідом молочний ліф.

Кирило, зняв свій піджак і накинув їй на плечі. Вони швидко перебралися до будинку. Не відриваючись від її губ, він переніс Риту на руках по сходах:

- Ще два кроки та ми у ліжку.

Рита в передчутті плюхнулася у постіль, а Кирило з нетерпінням на неї.

Ранок був вже не таким пристрасним із двома еспресо без цукру. Мовчанка за столом виражала повну байдужість до вчорашнього дня.

“Це лише секс”, - блищало в очах Кирила, і Рита, хоч у глибині душі, суто через жіночу наївність, сподівалася на щось більше, посміхнулася, наче цілковито була згодна з ним.

І коли Кирила знову закрутило в танку, тільки вже з вісімнадцятирічною Христиною на одній з київських вечірок, він так і не спромігся усвідомити: кохання це чи чергове захоплення? Це незабаром похитнуло його рішучість...

- Візьмися за мої плечі вище! - він не міг відірвати погляду від її стегон.

- Так?

- Ще вище, - Кирило зчепив її пальці на своїй потилиці.

Христина поклала голову йому на плече, серце її застрибало в грудях. Їй дедалі більше хотілося підкоритися йому. Його стримані манери, грація в танці, він рухався так повільно і пристрасно, насолоджуючись кожним легким рухом, його увага зосереджувалася на кожній деталі. Здавалося, він не поспішав дізнаватися про партнерку більше, не боявся, що музика раптом перерветься і вони обміняються парами. Його хвилювало тільки те, що відбувається зараз і наскільки далеко це все може зайти.

- О-о-о, подивися в чиїх обіймах опинився Кирило! - його друзі на барі замовили чергову порцію віскі.

- Але вона занадто мила для його ігор, - співчутливо посміхнувся другий.

Христина відчула дотик його губ, таких сильних і водночас невагомих, як пух. Аромат парфумів, свіжість подиху, мелодійність рухів відчиняли загадкові двері в його власну Хроніку Нарнії.

- Дивись, вони йдуть! - друзі Кирила переглянулися.

В її ніжному обличчі та білосніжній сукні відчувалася невинність.

Кирило обійняв її за талію, відзначивши про себе її красу, а Христина - силу його рук. Він посадив її у Феррарі й після того, як зайняв водійське крісло, повернувся до неї. Кирила охопило бажання заволодіти нею цієї ж хвилини.

Перед Христиною постала картина сповнена ніжності та кохання. Її переповнило хвилювання від упевненості в тому, що серце її назавжди припинить пошуки того самого чоловіка. Він уже з нею. Вона крадькома подивилася на Кирила і її думки підтвердилися його посмішкою.

І вже у своєму будинку Кирило повільно, але вкрадливо, вивільнив її з одягу. Його спина була стіною від перешкод, а плечі, наче крила, тягнулися вгору, до свободи й незалежності. Христина притулилася до нього, запустила пальці у волосся, потім повільно провела вказівним пальцем по очах, вдумавшись у них. Кирило лише глибоко дихав. Його погляд шепотів їй на вухо: “Хочу тебе!” і вона, заплющивши очі, повірила в його щирість, у кохання з першого погляду...

Дівчина не боялася віддати світові найкраще, що було в ній. Як хвиля в морі, чайка в небі й квіти в полі вона доповнювала його повсякденність. Кінчик носа Кирила ковзнув від її мочки вуха вниз по шиї, відсунувши бретельки білого мереживного ліфа, доки губи п'явкою не впилися в її рожеві соски. Доторкнувшись тілами, вони вирвалися з цього світу всією душею в космос за досягненням блаженства. Їхня справжня близькість, яка відчувалася кожною нервовою клітинкою, прискорила по венах кров.

- Скажи, - Кирило запитав у перерві між жадібними поцілунками, - у чому сутність жінок?

- Жінки призначені для того, щоб не переставати дарувати кохання чоловікові, якого вони обрали…

- Але ж чогось вони потребують натомість?

- Душу, - Христина поклала голову йому на груди.

Наступного ранку заграв будильник. Кирило підскочив з ліжка, різко застрибнув у штани. Дівчина мовчки підійшла до нього, поцілувала в м'язисту спину, обхопила долонями широкі груди.

Кирило змусив себе повернутися до Христини й чмокнути в маківку. Йому не потрібно було жодних стосунків, тоді як та безглуздо будувала плани на спільне майбутнє.

Час летів, але він жодного дня не міг не думати про неї. У Христині було щось особливе, хоч він і не хотів зізнаватися в цьому. Він знову і знову повертався до неї, обіцяючи собі, що востаннє.

- Я приїду сьогодні ввечері! - протягом дня на дзвінки та повідомлення Кирило відповідав коротко і рідко, тому Христина сміливо посилалася на його зайнятість.

До його кабінету увійшла секретарка з величезною текою в руках.

- Як звуть тебе? - його погляд застиг на її пишних формах. - Утім, неважливо.

Вона передала йому теку:

- Лєра.

Кирило відклав документи вбік і впився в губи секретарки, запустивши пальці під спідницю.

- Чекаю, не дочекаюся! - йому довелося відірватися від блузки, щоб поглянути на екран телефону.

- Може, сьогодні на вечірку? - Валерія обома руками повернула його обличчям до себе, повільно поцілувавши. Раптом її довгі пальці, як циганські голки, вкололи Кирила. Його губи горіли, немов після поцілунку з медузою, коли виринув із солоної води далеко від золотистого берега.

- Вибач, мені треба працювати!

Валерія застібнула блузку швидше, ніж дочекалася відповіді.

- Так коли мені знову зайти?

- Не сьогодні! - фиркнув Кирило, сам не усвідомивши того, як на автоматі набрав повідомлення Христині.

"Які квіти тобі подобаються?" - Він поставив знак питання і тут же стер повідомлення. Він згадав її м'яку усмішку, плавність рухів і жіночу покірність, викликану довірою до нього. У ній було стільки ніжності, якою він ніколи раніше не насичувався. Думки про Христину викликали небувалу раніше дратівливість, тілом пробігло миттєве тремтіння.

"Ніякої прив'язаності!" - він струснув головою.

“Сьогодні пів року як ми разом, може він освідчиться мені”, - Христина пила чай, обираючи фільм на вечір. “На початку, ми станцюємо, - її уява розігралася, - я почую від нього "кохаю!", а коли він стане на одне коліно, розкривши оксамитову коробочку, я відповім: "Так!", зі сльозами на щоках від щастя. Можливо, тому він був мовчазний і задумливий останнім часом?”

Двері грюкнули та Кирило з пишними трояндами переступив поріг маленької скромної квартирки Христини. Серце в неї тьохнуло. Вона кинулася до нього в обійми, цілуючи, шепочучи на вухо "Так", яке Кирило витлумачив як "Хочу тебе", і швидше відніс до ліжка.

- Кириле, - Христина загадково подивилася в його очі, - кого ти більше хочеш сина чи доньку?

Той підскочив з переляку. Великий досвід у цій справі не міг підвести його...

- Я просто цікавлюся! - її очі іскрилися бажанням.

- Не фантазуй. - вони закуталися ковдрою і він сильніше притулився до неї.

Він був першим у неї, але не дуже-то хотів бути єдиним...

Наступного дня Христина прокинулася - Кирила вже не було. Її знудило.

Повернувшись у ліжко під ковдру, вона знову уявила його риси, поміркувавши над схожістю майбутньої дитини з ним, з нею.

- Дивно! - його телефон був вимкнений. А їй хотілося, щоб вони сходили разом на прийом до лікаря. - Найімовірніше, він на нараді...

За вікном посипався перший сніг, що віщувало нове життя...

Пізно ввечері Христина без роздумів подзвонила у двері з ніжним трепетом у грудях і з фотографією УЗД у кишені, для якої вона навіть встигла купити рамочку...

Кирилу довелося відірватися від губ секретарки, яка тут же надула їх. "Кому не спиться вночі?", - вилаявся про себе він, закутавшись у білосніжне простирадло.

- Що з твоїм телефоном? - Христина застрибнула на нього і той впустив простирадло. Її очі блиснули при оголеній фігурі Кирила. Вона доторкнулася до його торса.

- Ось так ти мене зустрічаєш? Так?

- Кирило! - до них долинув голос зі спальні й Христина вирвалася з його обіймів, не помітивши, як із кишені випала фотографія УЗД.

- Куди пропав? - Валерія вийшла зі спальні до них у такому ж простирадлі, в якому був Кирило. Її боса нога наступила на фотографію.

Наївність Христини пробудити в нього кохання викликала сміх, упевнений погляд їй мовив: "На більше не розраховуй!"

"Але меншого не хочу я!"

Та дівчина ліниво, але збудливо потягнулася до нього, як левиця. Цим вона викликала розряд електричного струму всередині Христини. Вона схопила з полички статуетку і без вагань вдарила нею їй по голові.

- У моєму домі ще не вистачало злочинів, - Кирило встиг схопити коханку.

Христина, як гепард, наблизилася до нього, пронизуючи ненависним поглядом:

- Це ти щойно скоїв злочин. Вбив усю мою любов до тебе.

- З тобою все гаразд? - Кирило звернувся до секретарки, ігноруючи слова Христини.

- Принеси води! - Валерія трималась за скроні.

Він вирушив на кухню. Його внутрішній голос шепотів: "Наздожени її!"

Душа Христини розірвалася, немов струни від гітари. Гармонійну мелодію обірвала порожнеча. Крізь прискорене биття серця, надія не полишала свідомість, продовжувала надходити в мозок через кров по венах. Христина до останнього вірила, що він піде за нею. У його сильних обіймах вона усвідомить свою помилковість у поспішних висновках...

Сльози від морозу замерзли на щоках, сніжинки зависли на довгих віях, звільнивши їх від туші. Під ногами ляскав сніг, від заметів втрачалася рівновага. Холод усередині Христини був ще більш відчутним болем, ніж падіння в кучугури та стукіт колін на слизькому льоду. Їй здалося, що вона прокотилася з величезного горба, немов снігова куля, а за нею - лавина, сміялася над її безпорадністю і беззахисністю. Очі Христини заплющилися в той час, як сильні руки з легкістю підхопили її, щока вперлась у гарячі м'язисті груди.

"Він усе-таки наздогнав мене", - промайнуло туманом у її голові й тендітні руки послабили хватку навколо його пояса.

Христина прокинулася в лікарні. Медсестра поставила їй крапельницю.

- У разі непритомності й токсикозу це необхідно. До речі, ваш чоловік з нетерпінням чекає, коли ви прокинетеся.

- Де він?

- Хвилинку, зараз покличу, - медсестра посміхнулася і вийшла з палати.

"Скільки часу Кирило вже чекає? Чи сильно хвилюється за неї та їхню майбутню дитину?"

Постукали у двері, але звук пролунав у серці. Христина готова була підстрибнути, але голки з-під крапельниці заважали їй поворухнутися. Покотилися сльози, вже від радості. І ось він з посмішкою увійшов. І цей він був зовсім не Кирило...

- Дякую! - лише вимовила Христина і її тендітні пальці опинилися в сильних і міцних долонях чоловіка…

Три роки потому…

Кирило сів у Феррарі й дернув на всій швидкості. Від великої кількості випитого алкоголю в нього злипалися очі. Незабаром він зовсім заплющив їх, впустивши пляшку з рук, продовжував тиснути на газ, доки не почув сигнал інших машин…

Раптом посеред дороги перед Кирилом з'явилося малятко з великими очима цікавості та захоплення. У них не було ні крапельки страху за життя...

- Лола! - слідом за донькою вибігла дівчина, миттєво протверезивши його, і чоловік, випередив її, перш ніж Кирило встиг загальмувати. Колеса автомобіля ледь торкнулися спини чоловіка, який опинився на асфальті, затуливши собою кароокого янголятка...

Дверцята відчинилися і він випав із машини від важких ударів у щелепу.

- Ти осліп? - чоловік готовий був розірвати його на частини.

Кирило підняв повіки й побачив її... Він побачив її та одразу відчув тихий звук флейти в душі, але реальність обірвала музику: поцілувавши доньку, Христина передала її своєму чоловікові, який обійняв їх обох...

Та пора минула, коли наївність розправляла крила натхненому романтикові, який бачив одну красу в коханій людині. Лише часом оцінюється міра щирості, після якої зближуються люди, або віддаляються одне від одного назавжди.

Кирило не встиг натиснути на дзвінок, як перед ним відчинилися двері, ледь не вдаривши його:

- Знову п'яний?

- Ти не рада мені, любов моя?

- Не верзи дурниць, - Валерія вирвалася з його обіймів, - я ніколи не була твоїм коханням.

За півтора року їхнього спільного життя він так і не зробив їй пропозицію. Був холодний і не проявляв жодної любові до неї. Вона знала, що він не забув ту дівчину, яка залишила їй шрам на лобі, хоч би як він боровся із собою.

- Що за примхи, мадам? - він наблизився до неї з поцілунком, - Я виконаю будь-яку твою забаганку! - почав визволяти її з халата.

- Надто пізно! - Валерія явно була не в настрої. Тоді він відкинувся на спинку дивана і зітхнув:

- Я бачив Христину сьогодні.

Раптом у неї всередині все похололо.

- З дитиною і чоловіком.

Вона тут же підскочила і почала ритися в шухлядах величезної шафи.

- Що ти робиш?

Валерія лише простягнула йому знайдену фотографію:

- Ось!

- Ти вагітна?

- Подивися на дату, на ім'я клієнтки...

Він поспішно перевернув фотографію, і в нього потемніло в очах. Образ кароокого янголятка зник перед очима:

- Христина...

- Тієї ночі вона впустила...

- Ах, ти...! - руки Кирила потягнулися до шиї, з силою тиснули так, що у Валерії підкосилися ноги... - Чому мовчала?

- Мені боля... - у неї пропав голос, почервоніло обличчя.

Він відпустив Валерію і рішуче попрямував до виходу.

- У будь-якому разі зараз не варто руйнувати сімейну ідилію... - вона крикнула йому услід…

Шістнадцять років потому. Мексика…

На обличчі Кирила з'явилася щетина, у куточках очей зморшки. Він опинився на іншому континенті. Тільки тепер він на барі приймав замовлення та безмежно радів чайовим.

Однак цього йому не вистачало на життя до якого він звик раніше - що і зробило його сутенером. Милі дами велися на його довірливу чарівність. Він діяв романтично, щоб кожна відчувала себе принцесою, поки він розігрував комедію їхньої казки з жахливим фіналом. Одним леді він підливав снодійне в келихи, іншим підкидав наркотики. Щойно вони втрачали здоровий глузд - знищував документи, якщо їх знаходили при них, потім передавав їх іншим своїм людям, як товар за плату. Усе це він робив з помсти до жінок, яких став ненавидіти.

Одного дня Кирило впустив келих на підлогу. Його погляд застиг на дівчині у сукні ніжно-рожевого відтінку, яка щойно увійшла.

-¿Bailamos?(1) - Кирило обійшов барну стійку і запросив дівчину на танець.

-Si.(2)

Її стегна швидко увійшли в кураж. Кожен пластичний рух брюнетки будив у ньому щось, що давно заснуло.

Після закінчення танцю змінилися партнери й Кирилу довелося повернутися до бару.

"Вона ніжна, слухняна і чутлива, як колись була Христина". Між ними він не знаходив відмінностей. Йому хотілося кликати її Христиною. Флейта душі грала дзвінкіше й чіткіше, розбурхуючи його... Занурившись у свої думки, він втратив молоду дівчину з поля зору. Кирило пробіг очима по залу, переконався, що її ніде немає та миттєво покинув його.

-¡Ayuda!(3)

Кирило дернув у бік шуму. На розі вулиці дівчину намагалися затягнути в машину двоє чоловіків.

-¡Calma, guapa!(4) - один з них витягнув ніж з кишені.

Дівчина перестала опиратися, піднявши руки вгору:

-Vale-vale(5)

-¡Teneis 3 segundos para desaparecer!- Кирило направив на них свій пістолет, - ¡O llamaré a policía!(6)

І ті вже застрибнувши в машину, рвонули на всій швидкості.

- ¿Como te llamas?(7) - Кирило запросив дівчину до свого автомобіля.

-Lola. Vivo cerca del centro.(8)

-¿Cuentame sobre ti? (9) - вони рушили з місця.

-Vengo de Kiev por el trabajo.(10)

Кирило зрадів своїй землячці.

- Батьки не попереджали, що Мексика небезпечна ночами?

У юної дівчини радісне обличчя вмить стало сумним:

- Моя мати загинула в автокатастрофі з вітчимом і молодшим братом сім років тому. Тож виховувала мене мамина сестра.

-А батько? - замість співчуття зірвалося з його вуст.

- Він навіть не знає про моє існування!

- Дивно…

- Вона була такою гарною, я не знаю, як її можна було не любити! - Лола натиснула на кнопку блокування свого телефону. Висвітилася фотографія. - Можете подивитися.

- Люба, - Кирило, смикнув її руку, з якої впав мобільник, подивився в переднє дзеркало, - вони женуться за нами.

Він натиснув на газ, і вони зникли в нетрях Мексики, об'їжджаючи кожен покинутий будинок, шукали вихід, немов у лабіринті.

- ¡Que aventuras mexicanas!(11) - Він побачив у великих очах Лоліти вогонь цікавості та захоплення, що спалахнув. У них не було ні крапельки страху за життя...

- ¡Disfruta!(12)

Коли вони нарешті втекли від супротивників, Кирило зменшив швидкість, тільки помітивши в себе під ногами телефон.

- Ой, вибач! - Він нахилився і застиг, упустивши кермо, втративши зв'язок із дійсністю. У телефоні світилася фотографія Христини.

Несподівано вони виїхали на дорогу, назустріч тим мексиканцям, зіткнувшись із ними. Кирило затулив Лоліту собою під час удару і знепритомнів.

- Ми розіб'ємося! - Лоліта, схопившись за кермо, поїхала назад. Дорога котила їх вниз. Машина, перетинаючи трасу, перекинулася далеко від неї. Лоліта виповзла з машини й поспішила на допомогу до свого супутника. Вона насилу витягла його з автомобіля і перетягнула якомога далі від машини, що диміла, набираючи тремтячими руками номер швидкої допомоги.

Стояла ніч. Дув вітер. Мережа не ловила. Лола почала робити штучний масаж серця. Вона дедалі сильніше й сильніше била кулачками по грудях, періодично прислухаючись до віддалених стукотів серця.

Перед Кирилом миттєво з'явилася картина: карооке янголятко посеред дороги, Христина, яка вибігла за ним, і чоловік, що затуляє собою це янголятко. Кирило різко гальмує, мало не зачепивши його колесами машини.

- Вибач мені, донечко! - Він із зусиллям вимовив кожну букву. Вітер підхопив його слова і розбив об каміння навколо них.

- Що ви сказали? - Лола не змогла нічого розібрати.

На тлі бокового зору в згасаючих очах Кирила мексиканці пішли, тоді він з останніх сил глянув на вилиту копію його рідної Христини. Кирило не міг говорити й стиснув своєю слабкою долонею її руку, приклавши до грудей, і його повіки заплющилися...

- Ні! - Лола розстібнула сорочку, щоб зробити масаж серця знову, але у внутрішній кишені, щось намацала. - Ні! - Їй здалося це важливим для чоловіка, і вона витягла якийсь знімок і телефон. Це було УЗД, зроблене дев'ятнадцять років тому. Його мобільний засвітився, і на екрані блокування Лола побачила фотографію. Вона тремтячими руками вчепилася в телефон, на екрані якого була фотографія її матері. "Вісімнадцятирічна юна посмішка, довірлива, тепла й наївна. Очі іскрилися любовною щирістю. Вони виражали ту саму міру любові, в якій немає міри любити..."

Примітки:

1. ¿Bailamos? - Потанцюємо?

2. Sí. - Так.

3. ¡Ayuda! - Допоможіть!

4.¡Calma, guapa! - Мовчи, красуне!

5.Vale-vale - Добре - добре!

6.¡Tenéis 3 segundos para desaparecer! ¡O llamaré a policía! - У вас 3 секунди, щоб зникнути! Або я дзвоню в поліцію!

7. ¿Como te llamas? - Як тебе звати?

8.Lola. Vivo cerca del centro. - Лола. Живу недалеко від центру.

9. ¿Cuéntame sobre ti? - Розкажи про себе

10.Vengo de Kiev por el trabajo- Я з Києва по роботі тут.

11. ¡Que aventuras mexicanas! - Які мексиканські пригоди!

12.¡Disfruta! - Насолоджуйся!

2017

Авторка: GorKA

Редакторка: Марія Голікова