Д-День

Коли в руці Меттью-молодшого блиснув метал, капітан Норрей злетів з койки і впав на підлогу.

Всього кілька годин тому в маленькому клубі при найближчому містечку самотній бармен, задихаючись і жонглюючи пошлими бокалами з матового рожевого скла із золотими обідками, розливав різні гіркі коктейлі.

— Капітан Норрей!

Меттью-старший прийшов у компанії і супроводі Меттью-молодшого. Цей дует вже запримітили на базі, але нічого особливого, окрім того, що до капітана досить великого військового підрозділу приєднався стажер-медик.

І яким би дивним це не здавалося, вони виглядали гармонійно. Можливо, тому що їх зовнішність була частково схожою. Високий, довгоногий капітан Меттью Норрей з худорлявою і, завдяки великим зусиллям, створеною рельєфною фігурою був підозріло схожий на низенького, трохи скривленого і трохи змореного студента. Чи то через форму окулярів для зору, темне волосся чи розріз очей – сказати було складно. Але навіть зачіски вони носили схожі. Це, безумовно, породило нові жарти і плітки. Особливо людей хвилювало те, що замкнений і самотній капітан дозволив комусь їсти з собою за одним столом і спати в одній кімнаті. Нікого не цікавили наполегливі виправдання, що хлопець підозрілий, і він тримає його при собі, щоб тримати вухо гострим. Старші за званням схвалили, і сам капітан Норрей не показував, що йому некомфортно жити з кимось на кшталт Меттью Сімпсона.

— Закохався? — Пліткувала охорона.

— Недарма про нього ходили чутки, що він гей.

Але він з кам'яним обличчям ігнорував усе це.

— Капітан Норрей, не можу повірити, що студенту-стажеру вдалося вмовити вас приєднатися до такого фривольного розваги, як клуб! — Хихикнув один із товаришів по службі, простягаючи бокал із коктейлем. — Цей за мій рахунок!

— А цей за мій!

Товариші по службі і навіть деякі старші приділяли Меттью багато уваги, пропонуючи випити і навіть познайомитися з місцевими жінками, але його погляд байдуже ковзав по залу, шукаючи тільки Меттью-молодшого.

Той встиг і потанцювати, і випити, і познайомитися з кимось. Він поводився як найзвичайніший молодий чоловік 22 років: активно і радісно, ніби за його плечима не було тягаря, що спричиняє нестерпний тиск. Було приємно дивитися на когось, хто кардинально відрізнявся від тебе, але не був огидним.

У певному сенсі, Меттью-старший навіть заздрив. Меттью-молодший здавався безтурботним, відкритим і чарівним, ймовірно, він також походив з забезпеченої родини. Навряд чи хтось зміг би самостійно оплачувати дороге і тривале навчання, якби був бідним.

У нього повна, хороша і дуже емоційно тепла родина. Ось що вирішив для себе Меттью-старший. За цілий місяць спілкування він так і не дізнався насправді нічого суттєвого про медика-стажера, тому тільки міг будувати здогади. Всі їхні діалоги проходили приблизно так:

— Ти так багато тренуєшся? Не хочеш відпочити, подивитися фільм?

— Фільм? Це можна. Які фільми ти любиш?

Нічого глобального чи суттєвого вони не обговорювали. Якісь дрібні хобі і папугу Альфі, яка оселилася в клітці в їхній спільній кімнаті і стала центром їхнього мікробуття.

Руки Меттью-молодшого завжди пахли норковим жиром і олією зародків пшениці. Капітан Норрей добре запам'ятав цей запах. Меттью Сімпсон часто возився з папугою, насипаючи їй зерно, іноді невдало роздавлюючи його і отримуючи за це жорстким дзьобом Альфі по пальцях, тому змащував руки щовечора, заліковуючи бойові рани у складнощах вирощування пернатого малюка.

Меттью-старший постійно відчував невагому присутність цього аромату в своїй кімнаті-казармі. Аромат був слабко вираженим і майже непомітним, але не для людини, яка раніше жила одна і нюхала тільки свої простирадла, випрані у дешевому милі. Йому знадобилося зовсім небагато часу, щоб звикнути до криків папуги, розсипаного зерна через змах його крил і запаху, що походив від чужих рук.

Виявляється, звикнути можна до всього, особливо, якщо не протистояти цьому.

Тому, коли Меттью-молодший схилив п'яну голову над баром, він визначив когось, хто вирішив йому допомогти лише за запахом.

— Меттью-старший, — Меттью-молодший обережно поклав свою руку на його талію, поправляючи його хистку позу на високому барному стільці. — Ймовірно, ти вже достатньо випив. Досить з тебе. — Усміхнувся він, все ще підтримуючи його.

— Так… — Заплітаючись мовою, не в змозі вимовити навіть таке просте і банальне слово, протягнув він, погоджуючись на все.

Якби Меттью-молодший зараз запропонував щось непристойне – він би теж погодився, аби продовжувати відчувати цей приголомшливий аромат, що походив від його рук.

— І чому це так смачно… пахне? — Ікнув він, хапаючи другу руку Меттью-молодшого, запитав капітан Норрей.

Він ніжно засміявся:

— Це секретний рецепт, але досить простий: ефірна олія троянди, меліси або лайма, одна крапля на столову ложку олії зародків пшениці і, вуаля! Шкіра ніжна, сяюча і доглянута, і навіть ранки, залишені Альфі, затягуються, як ні в чому не бувало.

Ось так і проходили їхні звичайні розмови: ні про що, в цілому. Ніякої інформативності.

— Ти знаєш, що твій ВНЗ електронно не підтвердив твою присутність на базі? — То чи питав, то розповідав Меттью-старший, дуже повільно рухаючи губами. — Вони послалися на те, що це могла бути помилка і просто виписали нові документи, вибачаючись перед нами за те, що видали тобі неправильний напрямок…

— Але якби цього не сталося, я б не потрапив на базу. — Меттью-молодший перестав підтримувати його за талію і, опустивши руки, клацнув пальцями, замовляючи собі коктейль.

Рожевий матовий бокал для мартіні із золотим обідком у його руках виглядав дуже природно, ніби він був створений для того, щоб хтось з манікюром і гладкою шкірою тримав димлячий, через сухий лід, напій на тонкій ніжці із золотим обідком.

Напевно, якби він був у костюмі, а бокал був зроблений з муранського скла, і сиділи б вони десь на сотому поверсі популярного готелю в Нью-Йорку, то стажер би легко зійшов за сина кількох багатих поколінь. І Меттью-старший подумав, що ніколи не впишеться в таке суспільство.

— Хто твоя… родина? — Що у тверезого на умі, те у п'яного на язиці.

Меттью-молодший покрутив бокал:

— Хіба не знаєш?

— Звідки..? — Він усміхнувся. — Хтось багатий, гик, так?

— Зовсім ні. — Фиркнув Меттью-молодший. — Батько помер, а мати залишила мене, коли мені було 14. Сказала, що я дорослий і пора піклуватися про себе самостійно.

Меттью-старший здивовано скривив губи:

— І як ти.. це.. лікарем став?

— Виграв грант.

— Так ти розумний, так? Розумний? — Капітан Норрей погладив його по щоці.

Не будь він під впливом алкоголю, ніколи б не дозволив собі такого жесту. Тому і забороняв собі пити. У алкоголі завжди було більше правди, ніж він собі дозволяв показувати.

— І мій батько помер. — Прибравши руку з щоки Меттью-молодшого, сказав він, і очі його наповнилися невиплаканими сльозами.

Меттью-молодший зацікавлено придвинувся до нього ближче, збираючись послухати історію.

Але Меттью-старший опустив голову на руки і щось незрозуміло пробурмотів, засопів. Губа Меттью-молодшого роздратовано смикнулася. План полягав не в тому, щоб він чудово виспався за барною стійкою!

Меттью-молодший розлючено стукнув кулаком по барній стійці. Коктейль у рожевому бокалі небезпечно затремтів, ризикуючи перелитися через край. Але йому було все одно.

— Ей, старший брате… — Він поклав руку на плече капітана Норрея, — не тримай все в собі – розкажи мені.

Той заперечно хитнув… волоссям. Настільки погано йому стало, що він навіть шиєю особливо не міг рухати. Його стан не був сном чи трансом, гіпнозом, скоріше якийсь алкогольний ступор, що змушував його тільки плакати і частиною мозку сприймати інформацію, що надходила від зовнішніх подразників.

— Гаразд, тоді, давай я відведу тебе на базу.. — Меттью Сімпсон закинув його руку собі на плече і допоміг підвестися.

Ноги Меттью Норрея ледь рухалися. Він був настільки слабким і йому було так погано. Його обличчя почервоніло і опухло, а очі стали зовсім маленькими через роздуті щоки і накопичені сльози. У нічному клубі це навряд чи помітив би хтось на відстані, але все ж, наскільки міг, він намагався уникнути сорому. Меттью Норрей думав, що цей вигляд можуть прийняти як прояв слабкості і навіть деякої жалюгідності. Який же капітан буде плакати?

Але люди такі люди, особливо коли самі під градусом. Хто бачив цю картину, були просто впевнені, що капітан напився, а добрий, чуйний і тверезий медик-стажер дбайливо виводить його під білі ручки на повітря.

З усіх боків благородний молодий майбутній лікар: і допоміг розвіятися замкнутому капітану, і навіть напоїв його, щоб той розслабився, і більше того, продовжує проявляти турботу – виводячи з клубу, а не залишивши спати десь на підлозі.

Яку ж ідеальну людину привела доля на їхню базу "010597"?

Обидва Меттью вийшли на вулицю. Поки клуб не зник з виду, Меттью-молодший волік Меттью-старшого на своїх плечах. Але щойно вони відійшли на пристойну відстань, той грубо скинув руку капітана зі своїх плечей.

Меттью Норрей похитнувся і впав обличчям вниз. На щастя, його добре треноване тіло зуміло якось згрупуватися, навіть підставити руки, тому його ніс залишився цілий. На обличчі була лише пара подряпин.

Меттью-молодший провів пальцями по своїм волоссю, відкидаючи їх назад. Він агресивно дихав, його грудна клітка і живіт здіймалися так, наче він – вогнедихаючий дракон, який почав процес виверження вогню, але чомусь ще тримався.

- Твій батько – Александр Норрей? – Грубо запитав він, тицаючи носком взуття в ребро Меттью.

- Звідки... знаєш? – Меттью відповідав автоматично. Його свідомість повністю попливла під впливом алкогольних парів, що виходили з тих шотів, випитих до дна.

- Ну привіт, старший брате. – Він присів навпочіпки. – Де мої гроші, а? Чи батечко не удостоївся мені нічого залишити? Брехня! – Ревнув він, розмовляючи то з Меттью, то з самим собою.

- Яке..? – Меттью навіть правильно не міг вимовити слово. – Кок... кок... – Закудахтав він, а потім розсміявся.

Він хотів відкрити очі і подивитися, але права лінза в окулярах тріснула і тепер заважала бачити. Він міг тільки сміятися, лежачи в пилу і зігнувшись навпіл.

Обличчя Меттью-молодшого побіліло, він стиснув щелепи, жувальні м'язи на його обличчі заіграли.

- Ти.. старший, улюблений син. Єдиний законний син, якого ростили в повній сім'ї і турботі. Як ти можеш вирости таким жадібним? Це моя прерогатива! – Ричав він.

Він заніс свою руку і одним ударом збив окуляри з обличчя Меттью-старшого.

Друга лінза його окулярів пішла тріщинами, але капітан Норрей, тільки заспокоївшись, знову засміявся.

Від нього неможливо було щось витягнути навіть під алкоголем. Це неймовірно злостило Меттью-молодшого. Він спеціально зближався з ним, грав з його почуттями і розумом. Він швидко зрозумів, що капітан тренується так усердно, тому що в нього немає розумного мозку. Все, що він має – тіло, яким компенсує. Навіть з перевірками і переперевірками його, звісно, підроблених документів, він не дозволяв хакерам сумніватися в справжності особистості Меттью Сімпсона.

Просто тупий качок. Та ще й з низькою самооцінкою. Це була величезна діра, в яку відмінно "влазило тіло" Меттью-молодшого.

Одному від батька дісталася статність і краса, іншому – інтелект. В обох він забрав хороший зір. І кожному зіпсував життя на певному етапі. Але тепер у Меттью-молодшого, якого батько завжди порівнював з його ідеальним старшим братом, народженим першим і в законному шлюбі, була чудова можливість взяти правосуддя у свої руки.

Батько завжди тикав його носом у те, який хороший, чудовий і ідеальний його старший син. Він навіть купив Меттью-молодшому такі ж окуляри, які носив він сам і які нав'язав Меттью-старшому.

Александр Норрей не стикав братів один з одним, ніколи не показував Меттью-молодшому свого кращого сина: ні на фотографіях, ні здалеку. Але він все ж був його кращим сином.

Дізнавшись, що батько любить когось більше, ніж його самого, Меттью Сімпсон зненавидів цього хлопця. Він намагався у всьому наслідувати батька і не перечити йому. В душі збираючи образу і ненависть до того, хто позбавляє його батька.

На щастя, його заповіт, копію якого йому з матір'ю прислали, був досить чесним і рівноцінним. Щоправда, примітка була інша.

"Твій старший брат повинен знайти тебе і віддати гроші.

З любов'ю,

Тато"

Але час минав, а ніяких передвісників появи старшого брата в його житті так і не намічалося. Тоді Меттью Сімпсон, студент медичного закладу в штаті Кентуккі, вирушив у віддалені американські регіони на пошуки однієї секретної військової бази «010597». Він діяв обережно – спочатку – купив папугу.

Звісно, покупка папуги була тільки початком закриття його власних болей.

Батько ніколи не дозволяв йому завести тварину. Усіх дрібних звірят, які приплазували до будинку з травмами, Меттью-молодший довго й старанно лікував, поки батько їх не знаходив і не виганяв.

У якийсь момент він знайшов сокола зі зламаним крилом. Допомогти йому самостійно він не міг, тому відвіз у маленьку ветеринарну клініку, вивернувши всі кишені.

Коли батько дізнався, куди пропали всі його кишенькові гроші, то перестав їх давати зовсім. А незабаром і сам зник. Що сталося з тим соколом, Меттью Сімпсон так і не дізнався.

Помста брату була і помстою батькові теж. Його найідеальніший об'єкт для наслідування виявився найзлішою людиною в його житті. Після ним стала мати, яка також втекла з дому і не повернулася.

Меттью залишився один зі своїми проблемами, від яких втекли всі ті, хто мав би про нього піклуватися.

Нарешті прийнявши думку про те, що він нічого не доб'ється ні від тверезого, ні від п'яного Меттью Норрея, він грубо схопив його за руку і поволік на базу. У нього не було достатньо сил, щоб нести великого й високого чоловіка, але лють і адреналін надали йому деякі надлюдські здібності.

Він слідував за Меттью-старшим цілий місяць, підкопувався, дізнавався, знаходився поруч. А коли той засинав, активно шерудив у нього «в тумбочці». Меттью Сімпсон шукав сліди своїх законних грошей. Брат, можливо, і не знав його в обличчя, але й гроші навмисно сховав. Навряд чи він продовжував тримати майно в будинку батьків або банку. Хоча останні дані знайти виявилося складніше, так що вступити в контакт з ідеальним братом для нього була найприйнятніша ідея.

Він купив Альфі і навчив його літати по кімнаті, потім і за командою. Він привчив його до певного деревного запаху, навіть розкошелився на ціле дерево. Папуга виявився не дурним. Це імпонувало Меттью-молодшому. Розумні тварини – найкращі помічники, їм не потрібно відрізати язик або платити компенсацію за роботу.

Він з радістю спалить тут усе і знайде свій сейф із грошима, звісно, Альфі йому доведеться забрати з собою. Навіть ті, хто безжально ламають шиї людям, вміють прив'язуватися до деяких тварин, створюючи ілюзію зграї і лідерства.

Меттью-молодший швирнув старшого брата на койку. Усього лише мила усмішка охороні, і хто б міг подумати, що він перейде до погроз і насильства у пошуках своїх грошей!

— Ти хочеш, щоб я змінив стиль? Гаразд. — Він дістав із рюкзака складаний ніж, сірники і трохи сушеної трави, яку давав Альфі. — Виходь, хлопче. — Меттью Сімпсон відкрив клітку, змусивши папугу вилетіти.

Той недовго покружляв по кімнаті.

— Плече. — Це була проста команда, найперша команда, якої він навчив папугу. Папуга слухняно спікірував вниз, а потім, плануючи на легких зелених крилах, приземлився на плече Меттью-молодшого, впиваючись кігтиками в його одяг. — Гарний хлопчик, — він погладив його по червоній голівці.

Коли папуга зручно сів, він взяв пучок сухої трави і коробок сірників. Усі його речі були при ньому: телефон, папуга, невеликий рюкзак із дрібницями. Усе інше, що він притяг на базу для відведення очей і підозр, залишалося або в вогнестійкій камері зберігання, або було тим, із чим Меттью Сімпсон був готовий легко розпрощатися.

Він легко прощався з тим, що для нього слугувало лише інструментом. Наприклад, з однокласником, який набрав прохідний бал на іспиті гранту до медичного університету.

Меттью криво усміхнувся і чиркнув сірником. Вогонь швидко поглинав тонке дерево, поки він на нього дивився. Від батька йому, безумовно, дістався винахідливий мозок. Інакше як зрадник міг приховувати другу сім'ю протягом усього шлюбного життя і мирно піти на руках у офіційної дружини і сина, якщо не володіє кмітливістю?

Недовго дивлячись на полум'я, Меттью-молодший підніс його до пучка сухої трави і кинув сірник догорати. Полум'я спалахнуло і охопило кімнату.

— Мет... — прохрипів Меттью-старший, кличучи молодшого. Він бачив вогонь і дим, що накопичувався в кімнаті. — По...жежа!

Що ж, метод виявився досить ефективним. Обличчя Меттью-молодшого, перекривлене страшною усмішкою, постало перед капітаном Норреєм:

— Де мої гроші, старший брате? — Він підняв брову. — А? — У його руці блиснув метал.

— Мет! — Меттью-старший скотився з койки і впав на підлогу. — Меттью-молодший, ти що робиш?! — Його свідомість швидко прояснювалася.

Клин клином вибивають.

Алкогольні випари були тут же замінені їдким димом вогню, що заповнював його голову і ніздрі, змушуючи рефлекси загострюватися.

— Меттью Сімпсон! — гаркнув він, хапаючи його за ноги, змушуючи впасти на підлогу.

Меттью-молодший зойкнув. Його набагато худіше і слабше тіло, що не витримувало напруження після спаду адреналіну, звісно піддалося. Альфі з криками злетів під стелю.

Ніж випав із ослаблої руки Меттью-молодшого. Меттью-старший проповз по ньому як по ліані, що слабо валялася на підлозі.

— Ти що? Що сталося? — В його очах не було страху і тривоги, він просто робив те, що мав. — Не можна стояти вертикально під час пожежі. І птицю поклич.

Меттью-молодший закашлявся:

— А...

Капітан Норрей насупився і схопив свою футболку, розірвав її по шву на дві частини. Слідом він дотягнувся до ножа, що швидко нагрівався:

— Тц... Гаряче, — пробурчав він, але все ж міцно вчепився в ручку, ділячи розірвану частину на дві. — Закрий ніс.

Але Меттью-молодший грубо відкинув його руку і вчепився за комір футболки Меттью-старшого:

— Де мої гроші?! — Його очі налилися кров'ю, ймовірно, через дим.

Слабкість, яка його тимчасово охопила, зникла як випарувана вода.

— Які гроші? Ти п'яний чи зійшов з розуму? — Меттью-старший закрив йому рот і ніс рукою з тканиною, себе ж залишивши беззахисним перед пожежею. — Починай повзти до виходу.

Але розлючений Меттью Сімпсон, схоже, дійсно втратив розум, вибив ніж із руки Меттью-старшого.

Холодна зброя через вогонь, що підвищував температуру в кімнаті, і тепло, яке віддавала рука Меттью-старшого, стало зовсім не холодною. Однак міцне лезо все ще залишалося гострим. Його імплант був зашитий у шкіру передпліччя, абсолютно зручно для застосування гострих заходів. Рухи Меттью-молодшого були швидкими і відточеними, ніби він провів уже пару сотень різних операцій, щоб не сумніватися.

Кров капнула на підлогу.

Капітан Норрей встиг лише моргнути, як чужий передпліччя було розірвано гострим лезом.

Меттью-молодший заричав. Його рука ослабла, і ніж випав на підлогу. Тепер він стискав шкіру передпліччя, видавлюючи щось.

Невеликий квадратний чип, залитий його кров'ю, який встановлювали явно не таким варварським способом, виявився в його руці.

Він засміявся як божевільний. І тут же кинув маленьку металеву штуку у вогонь.

Серце капітана пропустило удар.

Невеликий запрограмований мікрочип, якому було достатньо відкритого повітря, щоб вибухнути, потрапив під удар вогню. Система встановлення цієї штуки під шкіру безумовно була передовою, швидше за все, цю ділянку якось вакуумували, але тоді... у нього б почався ціаноз. Але як би цікаво не було думати про це, Меттью-старший скочив на ноги. Схопивши Меттью-молодшого за пахви, підняв його. Закинув до себе на спину. Капітан рвонув до дверей. Переляканий і знову втрачаючий пір'я, оглушливо кричущий Альфі слідував за ними, летячи на власних крилах. Капітан Норрей ривком відчинив двері власної кімнати казарми. Однією рукою він тримав стажера, що стікав кров'ю. Іншу руку він стиснув у кулак. І з силою, до тріску пластику, бив по червоних кнопках. Одній за одною.

Бем!

Віу!

Бем!

Віу!

Бах!

Бах!

Бах!

Тріск... Віу...

Сонні або трохи п’яні товариші по службі повільно виходили з кімнат, почухуючись. — Що сталося?.. — Навіщо сирени? — У нас що, навчальна тривога?

Вони бурчали. А капітан Норрей не міг дихати. Його легені горіли, але він усе не міг згадати, що таке дихати і як зробити вдих. Добравшись до рубки, він все-таки прокричав на все горло: — Пожежа!!! Код червоний!

Товариші по службі, все ще залишаючись солдатами, примудрилися не влаштувати паніку. Вони легко шикувалися і починали швидко просуватися до виходу. Бурчали, переживали за речі, але рятували життя.

Меттью-молодший, утримуваний, як маріонеткова лялька, засміявся:

— Три. — Він почав відлік. — Чорт! — Меттью-старший, ледве відновивши дихання, схопив його за комір, піднімаючи і змушуючи стояти на ногах.

— Негайно евакуюйтеся не менш ніж на 100 метрів від будівлі!!! — Він закричав у гучномовець.

— Один.

Звуку не було. Він лише відчув, як його тіло високо підстрибнуло. Підлога під ногами тріскалася, а стіни розсипалися на очах.

Бах!

Приземлення було болісним, а зверху на нього летіла балка-перекриття. Він відкотівся вбік і, підхопивши Меттью-молодшого, по чолу якого котилася струмка поту і крові, змішаного з сажею, він вистрибнув у вікно.

БУХ!

Ось тепер, видаючи страшний гуркіт, казарми стали розсипатися. Пил будівельних матеріалів, земля, кров, піт і сльози змішалися у роті, носі й очах Меттью Норрея.

Він упав на землю і лежав, закриваючи поранену голову Меттью Сімпсона руками. Будівля за ним палала. Жорстокий вогонь, який вийшов з-під контролю, поїдав усе на своєму шляху. А він лежав на землі, не в змозі поворухнутися.

Тоді Меттью-старший знепритомнів. Йому здавалося, що минули години, поки він плавав у безодні відчаю і сумнівів, мучачись від палючого жару, який ніби розплавляв його обличчя і спалював волосся.

Коли капітан Меттью відкрив очі, він побачив зоряне небо в димовій пелені, розфарбованій червоними перами безсердечного вогню, який злизував усю романтику ночі. Погружаючи світ військової бази «010597» у хаос, страх, крики і страждання, що сіялися всюди кошмаром людської жадібності і її наслідків. Сильний сморід стояв усюди, змушуючи людей чхати і кашляти, прикривати носи рукавами або розірваним одягом. Здавалося, вони намагалися загасити вогонь і шукали під частиною вже утворених завалів капітана Норрея.

Він же все ще притискав до своєї грудей безсвідомого Меттью Сімпсона. І, здається, тепер став здогадуватися, ким був цей чоловік для нього. Меттью-молодший часто звертався до нього як до «старшого брата». Але тепер це не здавалося простим проявом поваги. Тепер він розумів, що це був чистий сарказм, якого капітан Норрей простодушно не розумів.

Він спробував відповзти, притискаючи до себе голову Меттью-молодшого, але це було незручно. Тому він сів. Меттью Сімпсон глибоко і спокійно дихав, ніби після втрати свідомості, не прокидаючись, заснув.

Альфі заліз на груди Меттью-молодшого і, сховавши голову, нахохлився. Меттью-старший був цілий. Він поворушив ногами, руками, все ще утримуючи Меттью-молодшого. Він покрутив шиєю.

Дійсно, є дві категорії людей: щасливчики і ті, хто вірять у зворотне.

Взявши на руки Меттью-молодшого, як мішок із картоплею, Меттью-старший різко встав. Від запаху сірої пилу і літаючого всюди попелу, що наповнював легені, у нього закрутилася голова. Альфі, тісно притиснутий до грудної клітки Меттью-молодшого, невдоволено скрикнув. Тоді капітан Норрей більш дбайливо підхопив брата.

Звісно, тепер він розумів, хто на його руках. Той самий молодший брат, який народився наступного року після нього. Той самий молодший брат, до якого таємно ходив його батько. Той самий молодший брат, чию матір звали Катарина. І той самий молодший брат, який мав отримати 50% спадщини. Очевидно, він питав про ці гроші. Але навіщо він питав у такій формі, пробравшись на базу і вшивши під власну шкіру бойовий мікрочип? Це все ще було незрозуміло.

Звісно, підпал і підрив секретної військової бази, навіть під час канікул, карався військовим трибуналом, куди й слід було здати «улюбленого» брата. Але Меттью Норрей ніс його на руках, йдучи все далі в ліси, розташовані за базою.

Він ішов довго, по таємній тренувальній, але давно занедбаній стежці, яку виявив під час своїх власних пробіжок. Вона вела до найбруднішої частини океану, розташованого за заводами, де відходи плавали на поверхні і в товщі води, отруюючи риб і русалок.

Меттью Норрею подобалося там сидіти. Він знаходив спокій, дивлячись на тлінність життя природи через прогнилу людську душу. Меттью вірив у те, що природа візьме своє і помститься. Тоді все пройде. І біль у його душі теж пройде. Але не пройшов. А прийшов брат, одержимий своїм спадком.

Іронічно, чи не так?

Вірити в пацифізм, бігаючи з зброєю?

Меттью довго сидів і дивився на океан, який був тривожний через небо, що відбивало відблиски згасаючого вогню. Так минуло кілька годин, поки і без того ледве чутні крики на базі не стихли. Тоді з’явився блиск на небі. Але не все те - сонце, що сходить на сході. Цей день обіцяв принести йому щось нове, щось особливе і жахливо страшне. У цей день Меттью Норрей здійснив злочин проти військової спільноти.

Меттью Сімпсон відкрив очі.

— Попий і напій папугу. — Меттью-старший простягнув йому пляшку з водою.

Він мовчки прийняв пляшку з рук, ніби повністю стер з пам’яті страшну ніч і повернувся до свого первинного вигляду.

— Де ти взяв воду?

— В джерелі в лісі.

— А пляшку?

— А ти де взяв бойовий мікрочип?

Вони вперто дивилися один на одного, не бажаючи розкривати секрети.

— Ти мій брат, так?

— Ніби ти не знаєш.

— Не знаю! — Гаркнув він, нарешті по-справжньому втративши самовладання. — Не знаю. — Меттью-старший тут же прийшов до тями. — Я отримав лише наказ знайти брата на ім'я Меттью і його матір на ім'я Катарина. Ні прізвища, ні адреси, ні віку, ні місця зустрічі. Я шукав тебе з похорону власної матері, але все безуспішно. Навіть військова спільнота мені не допомогла.

— Брехня! — Бризнувши водою з пляшки йому в обличчя, крикнув Меттью-молодший. — Ти і не шукав. Вирішив використати всю спадщину сам!

— Але це не так... — Меттью-старший витер краплі води долонею. — Я хотів знайти тебе, віддати гроші і забути про тебе назавжди. — Тепер він розвів руками.

— Не вірю. — Прошипів Меттью-молодший. — Ти завжди був найкращим, ідеальним сином. Прекрасним братом для наслідування. Тобі ж це казав батько?

— Батько весь час зникав на роботі, а потім сказав, що мені потрібні окуляри для зору, тому що воно у мене погане. Але я тоді ніколи не ходив до окуліста.

Меттью-молодший піджав губи. Він не вірив старшому братові. Але дещо в його словах здавалося правдою. Батько, щоб не плутатися кому з них що потрібно, обох назвав Меттью. І коли Меттью-молодшому встановили короткозорість і астигматизм, йому терміново знадобилися окуляри.

— Значить, ти думаєш, що він нас переплутав?

— Так.

— Який у тебе зір?

— Уже мінус три і мінус три з половиною. А у тебе?

— Мінус чотири і мінус три сімдесят п’ять.

— Ймовірно, ти втратив зір раніше за мене. Ти багато вчився? Звісно, ти ж поступив на лікаря... — Протягнув він.

— Я багато вчився, але інша людина написала іспит, а коли прийшов дізнатися результати, лише дізнався, що я склав краще. Точніше...

— Ти вкрав бланк або змінив прізвища? — Розчаровано протягнув Меттью Норрей. — Такому тебе батько навряд чи вчив.

— Він пішов, коли мені було 14. Він мене взагалі мало чого вчив, крім міцної хватки за кишенькові. Це його обов’язок, оплатити мені всі прикрощі, які я пережив. Поверни мені гроші. Старший брат.

Меттью-старший написав адресу в нотатках телефону Меттью-молодшого: — Це батьківський дім. Навряд чи тебе буде хтось шукати там. Мені доведеться оголосити тебе особливо небезпечним суб’єктом.

Меттью Сімпсон скривився:

— Гроші там?

— Забирай дім.

Меттью-молодший хмикнув і встав:

— Плече. — Альфі спланував йому на плече.

Молодий чоловік і сидячий на його плечі папуга віддалялися, не обертаючись.

Сьогодні

Меттью Норрей подивився на себе в старе бабусине дзеркало. Воно з'явилося у нього, коли він прийшов до батьківського дому через пару місяців. Там все виявилося перевернутим догори дригом. Меттью-молодший агресивно рився в кожному куточку дому, вигрібаючи все, що бачив на своєму шляху, і залишаючи за собою сліди хаосу.

Побачивши це, Меттью-старший вперше пожалкував про те, що дозволив брату піти.

Тоді, повернувшись на базу, він постав перед старшими по званню.

— Я переслідував його, але він втік.

Під час вибуху і пожежі ніхто не помітив того, що капітан Меттью Норрей носив злочинця-палія на руках. Так що його день, забарвлений у червоне полум'я і кров, виявився всього лише брехнею. Він збрехав і відпустив злочинця.

Таких вчинків капітан Норрей не робив ніколи. Але не в цей день.

Він відчув певну близькість, ніби після того як втратив усіх і впав у максимальну депресію, нарешті з'явилася людина, яка стала його сім'єю. Меттью-старшому було незручно, але дуже комфортно розуміти, що хтось поруч хоче з ним бути, тому що це він сам, він – особистість, а не він – звання.

І він дозволив Меттью Сімпсону украдьки проникнути в його душу. Він не міг не врятувати молодшого брата.

Але, на жаль, жадібність привела Меттью-молодшого до божевілля.

На базу надійшов малюнок від руки, що зображав загрозу підриву будівлі. Меттью Сімпсон навіть не ховався. Він не покинув університет і не зашифрував місцезнаходження. Через два роки після підриву військової бази він нахабно прийшов жити в пустуючий батьківський дім.

На базі це розуміли як особисту помсту Меттью Норрею за переслідування після пожежі. І призначили його головним на спецоперацію «М». Два Меттью, які повинні зійтися в сутичці в певний день. «М-День».

Вони тихо пробиралися до входу в будинок. Всередині пахло гаром. Все всередині капітана Норрея було неспокійним і розгубленим. За ці два роки, що він не бачив брата, він старанно тренувався, брав участь у багатьох операціях, став сильнішим, упертішим і ще більш замкнутим. Це була його спроба спокутувати власну провину. Але ця місія давалася йому важко.

Він зупинився перед дверима і жестом наказав її відкрити.

Підлеглий ривком відкрив двері, яка тут же повисла на одній петлі. Жоден м'яз на обличчі капітана Норрея не здригнувся. Він вирішив, що віддасть брата Трибуналу – він це зробить.

Всередині панувала тиша.

Плотні парчові завіси, які так любила його мама, Елізабет Норрей, були щільно задвинуті, лише тонкі смужки сонячного світла пробивалися крізь них. У цих променях було видно, як парить сірий попіл старої пожежі.

Його молодший брат стояв посеред кімнати в незмінних окулярах-панто. У руках він тримав тонкий поводок із дорогоцінних діамантів, який був прив'язаний до лапки товстого папуги, що сидів на його плечі. Альфі.

— Ти прийняв запрошення і прийшов на мою домашню вечірку з друзями? – Меттью-молодший покрутив іншою рукою, в якій щось було затиснуто.

Маючи гострий зір, Меттью-старший розгледів зелений колір і ребристі краї. Граната з чекою. Навіть якщо навчальна, цього було достатньо, щоб їхня невелика компанія постраждала в закритих умовах невеликого будинку, більше схожого на випалене поле бою.

— Сподіваюся, ти приніс із собою подарунки? Хоча б дрібницю на кишенькові витрати? – Він уважно дивився Меттью-старшому в очі.

— У мене є сотні. Я можу кинути їх тобі в обличчя. – Спокійно сказав Меттью-старший. – Але навіщо ти до цього призводиш?

— Ми не ведемо переговорів із злочинцями. – Втрутився один з підлеглих, але капітан Норрей зробив жест, що забороняв йому говорити.

Це була особиста справа. Сімейна справа.

Меттью Сімпсон помахав рукою з гранатою.

— Я довго готувався до цього. У мене є час втекти, а у вас? – Він божевільно усміхнувся.

— Просто візьми гроші.

— Скільки ти можеш мені дати?

— Все.

— Все? А якщо я хочу тебе в комплекті з усім? Твою вірність, твою службу мені?

Куточок губи капітана Норрея нервово смикнувся:

— Ми говорили про матеріальну і фінансову частину. Цього буде достатньо, щоб ти відпустив моїх людей, Меттью?

— Лежати! – Гаркнув він, піднявши гранату вище.

Військові з бази «010597» впали на підлогу, закриваючи голови руками.

— Хи-хи-хи! – Засміявся він. – Які слухняні. Дивись, Меттью-старший. Усі ці красені валяються на підлозі через тебе. У нас буде чудова вечірка.

— Не буде.

Попри те, що ці два роки Меттью-молодший провів у підготовці до зустрічі, тренуючи не тільки інтелект, але й тіло, його не можна було порівнювати з навчений солдатом.

Меттью-старший схопився. Накричався на Меттью-молодшого, збиваючи його з ніг. Він повалив Сімпсона на землю. Граната з руки молодшого брата вислизнула і впала.

Меттью-старший притис його до землі всім своїм тілом.

— Тримайте його!

Співслуживці тут же встали. Хтось наступив на долоню, що тягнулася до гранати. Меттью-молодший завив від болю.

— Укуси!

— Цаа!

З диким криком, відпущений Альфі з діамантовим поводком, який явно розжирів за весь цей час, кинувся до солдата, що наступив його господареві на руку. Він болісно вдарив дзьобом у праве око.

— А! – Закричав солдат, хитаючись і закриваючи обличчя руками.

Особливих ушкоджень не було, але шок був у всіх. Скориставшись моментом, Меттью-молодший дотягнувся до гранати.

— Ні! – Гаркнув на нього Меттью-старший, вибиваючи зброю з його рук.

Граната зі стуком упала і покотилася.

Дзеньк…

Жалобно проспівала випавша чека гранати.

Чотири.

Серце капітана Норрея знову завмерло, як у той злощасний день на базі.

— На вихід!!!!! – Заволав він.

Три.

Він схопився.

Два.

— Там є таємний хід. – Шепотів його молодший брат.

Один.

Вони втрьох: два Меттью і папуга Альфі, пірнули в таємний лаз, викопаний за два роки Меттью-молодшим.

Вибух.

Спадок батька Олександра Норрея був знищений. Залишився лише незначний рахунок у банку.

— Іди. – Обличчя капітана Норрея було в сажі та сльозах. – Забирайся!

Меттью-молодший встав, схопив діамантовий поводок папуги:

— Гарна вийшла вечірка, правда?

— …

— Шкода тільки, що я думав, що у нас був більш забезпечений батько.

Меттью Норрей віддав будинок – це і було основне спадок. Крім зради і двох зовні дуже схожих, а внутрішньо дуже різних синів з короткозорістю, він нічого більше не нажив.

***

— Військовий суд засуджує капітана Меттью Норрея до позбавлення звання, виключення з військової бази «010597», блокування імені для служби в будь-яких інших військах. Громадянин Меттью Норрей здійснив другий найбільший злочин – відпустив особливо небезпечного злочинця двічі, приховав факт того, що злочинець його зведений брат і пішов проти держави.

Меттью Норрей схилив голову.

Хтось міг подумати, що він плаче, але він хотів приховати усмішку. Він врятував свого брата. І це особиста справа. Сімейна.

КІНЕЦЬ

Велика подяка від авторки Olha Alder за читання цієї новели! До зустрічі в старих та нових роботах! Підтримуйте "Djinn: система проти гравця" (booknet)