2
Дорога до рідного міста Баристи займала понад дванадцять годин і весь цей він спав мов мале дитя. Перші промінчики ранкового сонечка торкнулися землі коли потяг нарешті досягнув пункту призначення. На вокзалі Тараса зустрічала сестра зі своїм обранцем. Листопадовий світанок хоч і був погожим, однак осінній приморозок давав про себе чути. Інна ховалася від прохолоди кутаючись в пишну шубку, та повз натреноване око брата не пройшло непоміченим те, як зараз округлилася її фігурка. Тепер вже було нескладно здогадатися, чому дівчина все ж таки погодилася на весілля. Після гарячих привітань та палких обіймів між братом і сестрою розпочалася розмова про важливі речі.
– Гарно виглядаєш, – зробив комплімент Інні Тарас.
– Та перестань кепкувати, – відповіла дівчина з іронічною посмішкою на обличчі. – Сам бачиш в якому я зараз стані. Як там у тебе все?
Бармену не хотілося розказувати про війну і все що він пережив за останні місяці, тож швидко постарався перевести розмову в інше русло:
– Та все нормально. А хто в тебе буде за дружки?
– Таня Панькова і Люда Боровичок.
Тарас прекрасно знав обидвох дівчат, однак не сподівався почути одне з імен які щойно пролунали з вуст сестри. З неприхованим здивуванням він не забарився зі своїм питанням:
– А що, Люда хіба повернулася додому?
– Так, і вже доволі давно, – промовила сестра і змовницьке підморгнувши братові додала. – Мені здається що вона вже забула про ваші колишні непорозуміння.
– Чому ти так вирішила? – поцікавився хлопець відчуваючи як у нього зрадницьке тьохнуло серце.
– Тому що неодноразово випитувала як у тебе проходить служба.
– Чого ж тоді сама не подзвонила? – вирвалося в Тараса і він відразу зрозумів недолугість свого запитання. У війську він поміняв номер свого мобільного, та й коли бути щирим там не завжди була можливість вести телефонні розмови.
– То вже сам у неї вияснюй, – відповідає Інна і іронічно хмикнувши додає. – Мабуть занадто гонориста щоб зробити перший крок до примирення.
Тарас подумки погоджується з висновками сестри. Люда Боровичок насправді була надзвичайно гордою дівчиною. Така не те що ніколи не зробить першого кроку для примирення, така навіть не відразу визнає свої помилки. Хоча в цьому випадку саме юнак напартачив так, що тепер аж соромно про це згадувати. Але що поробиш коли ти молодий, в голові свище вітер і якось не задумуєшся про наслідки своїх безглуздих вчинків. Залишається тільки шкодувати про те що так необдумано зробив, і сподіватися на те що життя дасть тобі можливість виправити скоєні раніше дурниці.
– Де будеш святкувати весілля? – поцікавився парубок у майбутньої нареченої відриваючись від своїх невеселих думок.
– У «Фігаро». Тільки це буде не повноцінне весілля, а радше вечірка куди запрошені тільки найближчі родичі та друзі. Офіційно ми вже оформили в ратуші наші відносини. Візьмемо шлюб в храмі, трохи посидимо в піцерії до початку комендантської години та й все святкування. Не час тепер на бучні гуляння…
В таких приємних розмовах Тарас і незчувся як таксі в якому вони їхали з залізничного вокзалу зупинився біля під’їзду будинку де промайнуло його дитинство і юність. Вихором злетівши на четвертий поверх хлопець відімкнув двері рідної квартири і вже за мить опинився в обіймах заплаканої матері. Краєм ока він помітив поруч розчуленого батька і двох молодших братів-близнюків. Незважаючи на досить ранню годину юнака зустрічала вся його схвильована родина.
Значна частина цього дня пішла на частування смачними маминими наїдками і нескінченні розпитування всіх домашніх про його бойові будні. Надвечір Тарас нарешті вирвався на прогулянку містом в якому востаннє був ще на початку весни. Захотілося зустрітися з друзями, хоча й знав що більшість з них вже воюють на фронті. А ще парубок мав велике бажання побачити Люду Боровичок, дівчину перед якою він був дуже винуватим і у якої хотів попрохати пробачення за все раніше скоєне, перш чим знову доведеться повернутися на передову.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!