Василько Чорнильний

Декілька років тому інстаграми та тік токи розірвали роботи новенького тату майстра з цікавим псевдонімом – Василько Чорнильний. Він створював неймовірні дизайни, з своїми історіями та значеннями. Вони були виконані в стилі брудних чорних татуювань, межували між геніальними роботами та тупими партаками. Але авдиторія зацінила. Не кожному щастить так моментально стати топовим майстром з таким стилем. Його роботи хвалили та сварили одночасно, інші топові майстри обливали їх брудом, що лише підсилювало популярність Чорнильного.

Його ця популярність неабияк тішила.

Одного дня до невеликої студії Василька Чорнильного завітала висока пані. Вона мала витончений стан, поставу як у придворної леді та холодний погляд правительки. Від того погляду у майстра свербіли руки та пробігав струм в потилиці.

– Чорнильний, так? – блаженно низьким голосом заговорила до хлопця жінка.

– Так, це я, – приховуючи нотки збентеження та підсвідомого страху, відповів їй він.

– Твої роботи непогані, як для митця, що лиш нещодавно розпочав свій шлях, – статна пані невпинно наближалася до Василька Чорнильного і світло навколо неї поступово згасало.

Вона мовчки підійшла ледь не впритул, коли майстер без зусиль міг розрізнити різні нотки її парфумів. Пані трохи нахилилася до хлопця та, стишивши голос мало не до шепоту, мовила:

– Але демонічні знаки ти ховаєш паскудно, – вона видихнула чорний дим, що взявся нізвідки, прямо в обличчя майстра.

Хлопець закашлявся та постарався відмахнутися від тої імли. Але коли вона розстала, попливло і його маскування.

За личиною порядного хлопчини, який створив ФОП та щомісячно платив податки, ховалися гострі роги на голові, що крутилися від лоба до маківки, та зміїні очі.

– Навіщо ти це зробила? – прошипів демон та поспішив засмикнути чорні штори студії.

– Ти використовуєш магію, яка тобі не належить, взяв ім’я та життя іншого демона та вліз у людський світ, харчуючись жителями цього світу.

– Ти, бляха, що з якогось бюро пошуків найменших провтиків у роботі? Відчепіться від мене! На мої роботи ніхто не скаржився.

– Може тому, що твої клієнти несподівано зникають? – хижо глянула на Чорнильного висока пані.

– Ніде вони не зникають, – похнюпився хлопець та перебирав у голові способи позбутися цієї набридливої химери, яка йому заважає працювати.

Ну подумаєш, пару разів скористався тілами клієнтів. Ну подумаєш, не розрахував сил та вони несподівано захляли. Але ж він не винен, що люди такі слабкі…

– Я слідкувала за тобою не один день і, повір мені, гріхів ти маєш достатньо, як для простого тату майстра.

Раптово в двері постукали і вони прочинилися. Чорнильний ледве встиг нап’ясти назад свою личину порядного тату майстра, у якого клієнти загадково не помирають.

З-за високого тіла химерної панянки, Василько виглянув аби побачити хто ж завітав. На порозі стовбичила Катря, нова клієнтка, що мала запис на 15ту годину. Вона хотіла дизайн квітів та пташок на ногу, що майстер вважав повним несмаком, але все одно погодився вплести свій стиль у її абсурдну ідею.

– Я невчасно? – запитала вона, нервово переводячи погляд з однієї особи в цій кімнаті на іншу.

– Ні, ні, – захіхікав Чорнильний та виліз врешті з-під гнівного погляду попередньої гості. – Вона вже йде.

Демон тату майстер відчинив двері ширше, підштовхуючи Катрю всередину і поглядом вказуючи на вихід високій панянці.

Вона повільно пройшла повз них обох, залишаючи після себе дивний холод. Двері з гуркотом зачинилися.

– Що це було? – вигнула брову дівчина.

– Не зважай, просто якась дивна жінка, – він натягнув на своє обличчя натреновані посмішку, яка зачаровувала кожного глядача. – То що б’ємо квіти з пташками?

– Так, квіти з пташками, – посміхнулася у відповідь Катря.

Вони працювали кілька годин, Василько Чорнильний не міг викинути з голови слова високої пані про те що він погано приховує свої знаки. Він вважав це ганьбою. Тому над цим тату старався як міг. Катря мужньо терпіла тортури над власними колінами та намагалася не кричати. Замість того втупила погляд у фентезі книжку, відмовляючись і слово мовити своєму майстру натільного малюнку.

Коли вони завершили хлопець прибрав своє місце та видав клієнтці нотатки з тим як стежити за новим татуюванням.

– Дякую вам, – посміхнулася дівчина та, розплатившись, радісно пошурхотіла загоювальною плівкою додому.

Після Катрі Василько закрив свою студію та повернувся додому, оскільки нових клієнтів в записі не було і він мав декого набрати. Тату майстер забіг на свій 5й поверх старої задрипаної хрущовки, що розсипалася на очах, та розвіяв морок, що вкривав його голову. Замовляння на зміну демонської зовнішності брало багато сил, які йому, імовірно, скоро не буде де брати. Якщо лише різні малолітні шмаркачі перестануть до нього ходити і їх замінять сильні душею люди.

Василько Чорнильний з ногами заліз на диван та відкрив старий ноут. Техніка пискнула, ніби у передсмертному видиху, але запрацювала та одразу ж відкрила скайп. Чорнильного завжди дивувала манера його друга Лоркана, ще одного демона в людській подобі, спілкуватися. Цей пердун сприймав для спілкування лише скайп, незважаючи на те що людство вигадало набагато зручніші застосунки для зізвонів. Слава макаронам та гречці, що хоча б не вайбер з його ідіотськими картинками…

– Ало? – рипнув динамік ноутбуку та на екрані з’явилося молоде обличчя хлопця.

– Привіт, Лоркане, друже. Цього разу ти виглядаєш аж ніяк не на 200, – защебетав Василько.

– Чорнильний, – хрипнув Лоркан. – Ти мені не пудри мозок своїми компліментиками, я тебе не один десяток років знаю. Чого тобі?

– Скажи, я справді так погано маскую мітки в своїх роботах?

– Ого, це в тебе що? Раптова зневіра у своїх силах?

– Та ні, – відмахнувся тату майстер. – Приходила якась висока тітка, дмухнула мені чорним димом в обличчя, зняла моє маскування і сказала, що я паскудно знаки приховую…

– Ой, хлопче, це поганий знак… Починай сушити сухарі, бо тебе попруть назад у Лиховоддя.

Лиховоддя… Рідна гавань демонів такого типу як Василько та Лоркан. Місце де неупокоєні душі перетворюються на демонів та жадають повернутися до людського життя. Лише переродження може врятувати їхні дупи він вічного скитання в пошуках хоч якихось сенсів. Демони можуть переродитися, прожити ще одне життя та померти спокійно. Але для цього вони мусять накопичити енергію та провести ритуал. З Лиховоддя можна втекти лише раз, потім після другого повернення про переродження можна забути.

Чорнильний ледь не став Сивим при згадці рідного дому.

– Що ж мені робити? – починав панікувати майстер.

– Ну, у тебе лише один варіант – різко зібрати енергію та переродитися, поки тебе не впіймали. Мене в принципі дивує, що та тітка не забрала тебе з собою одразу.

– Там була моя клієнтка, напевно, передумала робити це на людях…

Лоркан красномовно длубався в нігтях та безперервно жував щось.

– Давай направлю до тебе пару своїх постійних клієнтів, – раптово сказав він.

Лоркан не був тату майстром. Він заробляв гроші та енергію на духовних практиках. Люди з бідами приходили до нього мов до цілителя, а він квецяв якимось послідом на їхніх тілах демонські мітки та напивався їхньої енергії. Клієнтам він наплітав якусь бурду про очищення і що втрачені сили до них повернуться.

– Направ, – видихнув Василько та скорчив мармизу. Клієнти Лоркана зазвичай були повністю відбитими на голову тож від них могло бути більше проблем ніж користі. Але Чорнильний сильно вибору не мав.