антиномія...

гарний, чудовий день...

легкий повів леготу шурхотить у листі...

літо...

сад...

тихо погойдуюся у гамаку, натягнутого між двома деревами у вишняку...

удивляюся у синю безодню неба....

замріялося...

і раптом спало на думку, що цей той самий день, якій уособлює собою буття... де я знаю, що було там, за сходом його - там відбулося усе велике та визначне, там було створено усе, що мене оточує...і мене самого...і світ...і природу...все-все-все...

що відбуватиметься на заході дня... - мене хвилює, страхає невідомим, відлякує, манить своєю казковою загадковістю, захоплює, дарує надію та водночас викрадає від мене і, хитре, ізнову кличе за собою...мов оті білі кучеряві хмаринки, що розпрямляються і вкладаються світлим світінням на обріях величних небес і наче всміхаються мені отим світінням, вказують шляхи до мандрів у манливу загадковість не відкритих ще світів, що розташовані там, за безмежними обріями майбуття...

але зараз, нині замріяного мене хвилює лише те - навіщо так не обережно відігнав від обличчя хмаринку, що затінила мені сонце...і зрадів тої ж миті - спокій не порушено мною у сірості будень цим чудовим чарівним днем...

...і відвернувся від мирного споглядання...

стомився раптом вдивлятися у віддзеркалення МЕНЕ в небесах...

гамак мій іще більше хитнувся, коли закладав за голову руки...і під шерехи вітру у саду заплющую очі...засинаю у мрії...

...блукаю у тій мрії зі своїм нікому непотрібним минулим, що у вагомому ранці мені за плечима...відбиваюся від сьогодення немов від настирної мухи...чхаю у буття... - ...АПЧХИ!... - ...і буття те моє - несправжнє!...безколірне желеподібне ніщо у долоні...загорнуте у тумані...сонне... кволе...беззахисне у жорсткості світу... ізнову чхаю...чхаю до сліз і бризки від того чхання розбризкуються у жорстоке суспільство...та мені немає діла до нього!...до усього, що мене оточує...окрім - звичайно ж! - краси і затишку природи...

Господи! не переривай цей сон...

...раптом сьогодення хапає мене за плече, розвертає обличчям до себе...і уся моя увага прикута до того, як я розломив хлібину... - аби ж не зронити жодної крихти!...над головою зависла погроза загрузти у злиднях...і я заздрю ситому - та з огидою слухаю, як він мені співчуває...бо я горда людина, громадянин своєї землі! і впевнений у тому, що той, котрий розпродує надлишки свої - помре від ожиріння...а я - ні! я задовольняюся оцими крихтами, що ненароком таки зронив собі у кухарський фартух на кухні файного газди цього будинку та чудового саду...

і ситий регоче з мене!...і я жахаюся від того реготу...бо ситий та жирний... - був саме Я у фартуху кухаря!...і мені гидко дивитися на себе..я зневажаю себе!...і ось вже жовта зморщена стареча рука зневаги сьогодення стисла, загнала свої довгі нігті мені у плече з такою силою, що аж бризнула кров...я закричав...кричу від болю!...та крику чомусь не чути...Господи! розірви мені цей сон...мені боляче...

******антиномія (від грец.) - термін логіки, що означає нерозв'язану суперечність...суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними (однаково доказовими логічним шляхом)