Відьма, борщ та один загублений кіт

Ніч огорнула своїми темними крилами невелике містечко в самому серці старої Європи. Загальну картину суцільного спокою та пристойності порушував лише підозріло запашний дим, що сочився з-під майже кожних дверей.

Весняне повітря, сповнене прохолодою, кличе на нічну прогулянку різноманіттям звуків та пахощів. І як же можна не піддатися цьому поклику та залишитися в задушливому затишку будинку, коли рожевий ніс намагається відрізнити в цій парфумерній симфонії нові територіальні мітки сусідських котів-конкурентів? Таке неподобство вже терпіти не можна, й м’які сірі лапи самі несуть волохатий зад на пошуки пригод.

Раптом ніс залоскотав такий знайомий, прохолодний аромат квітучої валеріани. А коти, як відомо, від цього волю втрачають, й робити з ними можна все, що завгодно. Та й хіба розкішний пухнастий красень зможе перед таким встояти? Авжеж, може, тільки інколи хочеться піддатися.

Приблизно так вгодований пухнастий кіт розмірковував, сидячи під квітучим кущем гортензії в сусідньому саду.

Декілька місяців тому він приїхав у це невеличке місто в котячій переносці. Хазяйка тримала її на руках майже весь час, іноді віддавала її синові. Котяче волання, що несло в собі оригінальну комбінацію емоцій, за довгу дорогу від Львова через пів Європи добряче набридло всім пасажирам автомобіля. Лише волохатий вокаліст отримував нескінченне задоволення від цих етюдів.

Веселе подружжя європейських волонтерів, делікатно затуляючи то вуха, то носи (деякі негаразди з котячою фізіологією), від душі лаялося рідною мовою на передніх сидіннях. Як і українка з сином, вони майже втратили слух до кінця поїздки. Й жваво раділи, що пасажири на задньому сидінні з охриплим від лютого виття котом нарешті добралися до міста призначення.

На новому місці кіт, нарешті, виліз з переноски й почав вивчати нове приміщення. Він зі своєю людською родиною переїхав до невеликого окремого приміщення, розташованого в цокольному поверсі приватного будинку, куди гостинно їх пустили місцеві добрі люди. Дослідивши все поруч, капловухий розвідник знайшов повністю незакриті двері до приміщення власників будинку. Та й втік при першій же нагоді й заховався в одній з шухляд на горищі.

Наступного ранку перелякана хазяйка всюди шукала пухнастого поганця, який весь цей час мирно спочивав собі в шафі на старому одязі. Добре, що син її пригадав: як вдома, в Україні, кіт полюбляв ховатися в різних затишних куточках та давати там хропака. Заразом і з’ясувалося вся правда про незачинені двері, й шляхом перегляду всіх шухляд знайшли кота, який спокійно спав собі.

Після тієї пригоди двері до будинку з цоколя завжди були щільно закриті. Але були ще двері в сад, розташований на задньому подвір’ї будинку.

Прийшло літо, й в маленькому приміщенні стало нічим дихати — довелося тримати відкритими двері в сад. Й саме тоді колишній цілком хатній улюбленець відкрив для себе новий світ, сповнений чарівних пахощів, звуків.

А це рідкісне задоволення від того, що дав відсіч сусідському котові! Бо не варто було вихвалятися своїм рудим паскудним хвостом. Ти диви, який він справжній європеєць! Та український кіт й сам тепер мав європейський ветеринарний паспорт, якому неабияк заздрили деякі люди, які приїхали не за власним бажанням.

Непомітно для власниці, кіт розпочав свої дослідження території. Великим секретом це перестало бути дуже швидко, коли з’ясувалося, що він почав робити всі свої туалетні справи за межами будинку, та ще й в сусідньому саду. Й деякий час влаштовував концерти під закритими дверима в сад, поки хазяйка не втратила залишки спокою та не виштовхала волохатого співака в сад.

Після консультації з місцевим ветеринаром з’ясувалося, що переважна більшість місцевих хатніх котів гуляє майже як кіт Кіплінга. А “вільний вигул” — один із найгірших кошмарів відповідальних українських власників хатніх тварин — є нормою для цієї країни. Всі коти мають щеплення та чіпи, бродячих собак немає. Хоча й є додаткові небезпечні моменти, такі як велосипедисти та часті зливи.

Й кіт знову повернувся до детальних досліджень території. Для того, хто сидів весь час на дванадцятому поверсі багатоповерхової бетонної споруди, весь раніше затишний, маленький всесвіт тепер неймовірно виріс. Поступово він ходив все подалі від своїх дверей до саду. Коли розпочинався дощ, ховався на терасі будинку чи під великим тентом, що прикривав стелажі з всіляким господарським приладдям.

Одного разу хазяйка отримала добрячий шок, побачивши свого котика десь за квартал від будинку. Мабуть, кіт не встиг повернутися раніше за неї. Невже він зобов’язаний слідкувати за всіма її змінами в розкладі? Ходить собі, та нехай, головне, щоб годувати не забувала, коли втомлений та зголоднілий дослідник чекає на неї в саду, біля закритих дверей.

Та жінка мала ще й нахабство вхопити кота за товсте черевце та потягти додому. На це непорозуміння він відреагував дуже агресивно, намагався втекти, про що й голосно весь час сповіщав. Перед самою хвірткою в огорожі кіт все ж таки втік та сховався в найближче вузьке місце.

Він неабияк образився на свою хазяйку. Яке приниження для брутального котячого мачо, та ще й це бачили всі місцеві конкуренти. Ось як піде він світ за очі, а вона буде його шукати й не знайде. Тоді вона зрозуміє, кого втратила, але вже запізно буде. Буде ревіти, а котик уже не прийде, ні, він знайде тих, хто його цінуватиме, як треба.

Насолодившись досхочу своєю образою, кіт йшов та йшов подалі від місцин, які вже встиг дослідити. Йшов всю ніч, потім відпочив та під’їв щось схоже на корм біля магазину. Вільне життя вже не здавалося таким романтично цікавим — він і сам не помітив, як встиг заблукати. Не допоміг хвалений рожевий ніс, який ніяк не міг відшукати дорогу до маленького садику та навіть до сусідського рудого котиська, який колись так набридав.

У ту пору року довго не сутеніло, але все ж таки темна ніч прийшла. Розгублений та зголоднілий кіт причаївся під кущем гортензії. Так, знову гортензія, а він наївно вірив, що вона росте лише за сусідським парканом, а не майже на кожному подвір’ї. Ще всюди рискали якісь підозрілі здоровезні коти, ну ніяк не схожі на місцевих тюхтіїв, яким він з легкістю давав стусанів.

Через малу напівпрочинену хвіртку тягнулися незрозумілі пахощі. Смачне та водночас огидне та ще й якесь привабливе, як курячий паштет з невідомими травами. Гострий котячий слух розрізняв якесь бурмотіння, що майже не чути було за апетитним бульканням.

Він ще довго б вагався та насолоджувався пахощами, коли раптом одразу ж три величезні коти стали напроти нього. Навіть його короткого бойового досвіду вистачило, щоб зрозуміти, що йому гаплик. Він би не впорався й з одним таким бандитом, шо вже казати про трьох. «Хоробро» відступаючи до будинку за спиною, згадав про відчинену хвіртку й не знайшов нічого кращого, як пролізти в неї мохнатим задом вперед.

Й одразу ж пожалкував про це – задні лапи безпорадно заколихалися в повітрі, а до підлоги було зовсім далеко. Ще й плечі ніяк не хотіли пролазити в отвір. Один із страшних котів почав повільно наближатися до зади. Саме це й пришвидшило процес протягання тулуба в хвіртку, хоча й занадто швидко. Передні лапи не втрималися за старе підвіконня, й кіт звалився з добрячої висоти.

Невідомо, як він майже не постраждав: переломів не було, хоча й боляче було наступати на праву задню лапу. Дещо оговтавшись, кіт знову відчув цей аромат, що так манів. Й бурмотання це стало ще гучнішим. Не в силах опиратися, волохатий дослідник прошкутильгав у напрямку, що йому вказував ніс.

Наступним приміщенням, до якого він потрапив, був величезний темний зал без жодного вікна. Лише в самому дальньому кутку стояв невисокий постамент з темними свічками, що майже не розсіювали темряву. Хоча ні, світло ще було від вогнища, котре пробивалося жовто-гарячими сполохами через отвір у підлозі. Тут же й знайшовся й превеликий казан, що приманив необізнаного мандрівника.

Кіт уже зробив перші несміливі кроки до варива, як почув хриплий людський сміх. У темному закутку сиділа літня пані, закутана в темну стару хустину. З-під чорного капелюха поблискували темні очі, обличчя підсвічувалося слабким вогником. Вона курила тонку та довгу люльку, але то було інше, не те, чим бавилася місцева людська молодь. Може, через це так смерділо в цій кімнаті? Ні, щось ще було.

— Ти диви, хто до мене на гостини завітав? — прохрипіла таємнича жінка, випускаючи кільця диму. — Моя гвардія добре сьогодні спрацювала: якого вгодованого пухнастика вполювали. Чого мовчиш, зайда, чи тебе не навчили вітатися?

— Доброї ночі, добра пані, — низенько вклонився котик, і тільки тоді второпав, що розуміє мову незнайомки, хоча він не розумів мову людей цієї країни.

— Не така добра, міг би й сам вже здогадатися, якщо зрозумів, що я тобі кажу, — твоя колишня господиня, мабуть, не розуміла тебе, як ти не намагався цій шкіряній пояснити, еге ж? Тепер у тебе почнеться зовсім нове життя.

— Як колишня господиня? Що ви таке кажете, пані? — спробував обуритися кіт і тільки зараз усвідомив, що єдиний вихід із цього залу перекрили котячі найманці невідомої.

— Щось він дуже хоробрий з відьмою, чи не так, мої любі? — звернулася вона до своїх котів-гвардійців. — Може, варто йому дати урок ввічливості? — й найбільший з котів загарчав, погоджуючись зі своєю пані. Він вже почав вставати з підлоги, коли його зупинив голос жінки:

— Поки зачекай, Гроте, зовсім через вас про вечерю забула, — з цими словами відьма, а це була саме вона, почала помішувати довгою дерев’яною ложкою своє вариво, — чому кажеш «колишня господиня», новенький? А як же ж, ти ж від неї сам втік, ти ж волелюбна особа, тепер справжній європейський кіт, еге ж? Шанс повернутися в тебе був. Ти ним не скористався, ще й мого супу скуштувати захотів. Ти з цього приміщення вийдеш лише якщо я дозволю, інакше моя гвардія цієї ночі поласує смачним волохатим килимком.

Переляканий кіт щосили намагався заховатися на гладкій підлозі, затуляючись передніми лапами від страшної жінки:

— Що ви зі мною зробите, пані? — проскиглив він зовсім тихо.

Відьма не поспішала з відповіддю, ще раз демонструючи, хто тут головний. Вона знову почала бурмотіти щось незрозуміле над своїм котлом.

— Що ж з тобою робити, пухнастику мій, ти вгодований, — знову почувся сухий сміх, — до моєї гвардії ти не підходиш — занадто гладкий, щури засміють. У мисливці, сам розумієш, — теж не годишся. Залишається або здобич приманювати, або в суп — найкращим інгредієнтом.

— А що, інших варіантів звідси вибратися в мене живим немає? — прошепотів переляканий колишній котячий мачо.

— Є один, але він занадто важкий для твого гладкого черевця. Впораєшся?

— Так, моя пані, лише дайте мені шанс, — промуркотів він.

— Добре, товстунчику, дам я тобі перший та останній шанс повернутися до колишнього життя. Якщо не впораєшся, не зможеш знайти зворотний шлях до того місця, де тебе, мерзотнику, такий, вже третій день шукають, то мої найкращі з найкращих котів тебе швидко знайдуть. Уже знаєш: треба шукати не гортензію сусідську. Шукай, чим саме пахне твій дім.

— Та як же я зможу знайти за одним лише ароматом приміщення, де живуть мої люди? — зовсім перелякався кіт-зайда.

—Не зможеш? Тоді можеш одразу готуватися до завтрашньої вечері. Сьогодні в нас уже є місце. Для приманки ти теж не підходиш. — Від цих слів котяча хоробрість майже вся зникла.

Відьма встала зі свого крісла та подивилася з під капелюха на нового кандидата в суп:

— Що за туристи останнім часом пішли, сміх та й годі, — презирливо промовила вона.

Як не дивно, але саме ці слова вивели гостя з тремтячого стану. Він встав сміливо на всі чотири лапи, навіть на мить забувши про прибиту задню. Відкрито подивився на стару та пронявчав:

— Не плутайте, пані, туризм з еміграцією. А я ще й не емігрант, а біженець. Не зі своєї волі моя господиня покинула власне житло та привезла сюди мене та свого сина. Ми рятувалися від війни. Я бачив таке, що тут мене нічим не залякати, — сказав і почав мовчки вивчати підлогу. Він був до всього готовий.

— Ти диви, а ти хоробрий, пухнастику, — прошелестіла відьма, — мені це подобається. За це я тебе відпускаю, але якщо ти до початку наступного ранку не знайдеш свою господиню, то тебе знайде гвардія. Хоча вона тебе не загубить в будь-якому разі, та прослідкує, чи не задумав ти нові мандри без дозволу своєї людини. А тепер можеш йти — час твій вже почав свій відлік.

З цими словами вона махнула рукою, навіть не глянувши в бік дверей, й величезні коти дали пройти гостю. В сусідній кімнаті, через котру він колись потрапив до цього страшного місця, знайшлися незачинені двері. Пройшовши через них, кіт потрапив на мокре від нічної зливи подвір’я.

Біля самого виходу сидів головний підлеглий відьми:

— Щось ти повзеш, як черепаха, пухнастику, — глузливо пронявчав він, — так від мене не втечеш.

— А я й не намагатимусь від тебе втекти, я шукатиму своїх людей і вже знаю, який запах мене туди приведе, — спокійно відповів кіт.

— Он як, не чекав на таку відповідь, не чекав, за це, я тобі дам від себе фору та маленьку підказку — йди в бік, протилежний від того, куди йшов сюди. Так буде шанс потрапити до своїх людей. Я свою родину багато років тому не знайшов, й мене врятувало тільки те, що я боровся до останнього, й відьма вирішила залишити мене в живих. Ти — не такий. Твій єдиний шанс — знайти свою родину до початку наступного ранку. Там я тебе вже не пожалію. Але якщо встигнеш, я ще довго за тобою спостерігатиму й про все відьмі докладатиму. Лише ти відійдеш від свого саду більш ніж на відстань, яку кіт пройде за чверть години, одразу ж мене зустрінеш.

Ці слова добряче прискорили мандрівника, й він знайшов своїх людей задовго до початку наступного ранку. Лише від його житла йшов на весь квартал аромат українського борщу, хоча й неправильно звареного, бо всіх інгредієнтів в чужій країні не знайшлося.

Кіт так волав під зачиненими дверями свого житла, що це почули не лише його людська родина та найближчі сусіди, а й відьомська гвардія, що причаїлась неподалік.

— Хвалю, — промуркотів Грот, головний кіт відьми, що жила не так вже й далеко звідси, — перше випробування ти пройшов. Тепер у мене багато часу, щоб перевірити, як ти впораєшся з наступним, — й він зачаївся під великим кущем гортензії.

Може, цим і пояснюється те, що далі сусідніх двох садів колишній мандрівник вже не заходив, чи, може, нарешті, вирішив тимчасово облишити пошуки пригод на свій пухнастий зад?

Так чи інакше, а життя кота змінилося, й найближчим часом він не додавав проблем своїй родині.