Червона Діва

Історія Селени закінчилась трагічно... Справді?

Але я вам хочу розповісти початок її історії.

Вибух. Що трапилось? У Всесвіті відбувся вибух, який створив неповторних створінь. Вони мали шість крил та багато очей. Ці створіння літали по всесвіту, аж поки Господь Бог не зібрав їх до купи. Він назвав їх ангелами, ці створіння взяли його подобу, тепер вони мали голову, тіло, дві руки та ноги, і два крила позаду себе. Бог створив ангельський чин. У вищій ієрархії були серафими, херувими, престоли. У другій середній ієрархії були ангели господства, сили, влади. У третій нижній ієрархії були начала, архангели і ангели. В усіх чинах було багато ангелів, але архангелів було лише сім, їхні імена Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Уріїл, Салафіл, Ієгудіїл, Варахіл. Архангелам Бог більше довіряв, хоч серафими були вищими від них, але архангели були найулюбленішими та найближчими. Ще були такі ангели, які в іменах мали своє значення та відповідали їм, ось їхні імена: Люцифер Вранішня Зоря, Селена Місячне Сяйво, Касандра Диво Світу, Мона Квітка Миру, Лінесія Сонячний Промінь та Адаїл Воїн Світла. Ці шестеро ангелів були особливими, вони входили до різних чинів. Люцифер Вранішня Зоря входив до чину серафим, Селена Місячне Сяйво до херувим, Касандра Диво Світу входила до ангелів сили, Мона Квітка Миру входила до начал, Лінесія Сонячний Промінь входила до чину господства, Адаїл Воїн Світла входив до чину ангелів влади. Ангели безтурботно літали по Всесвіту. Потім Богові прийшла ідея створити землю, і він її створив. Ще він створив для себе та ангелів, дім, і назвав його Раєм. Бог створив перших досконалих людей, Адама та Ліліт, і вони почали жити у Едемському саду в Раю.

Наша Селена була найвродливішою з ангелів, її вроду неможливо описати. Звісно, така краса припала до серця і найвродливішому ангелу, Люциферу. Він завжди спостерігав за нею, як вона літала у повітрі на самоті. І ось одного разу Люцифер насмілився заговорити до Селени. Він підлетів до її спини, вона дивилася на Едемський сад.

— Привіт, Селено! — привітався Люцифер.

Селена розвернулася у його сторону.

— Привіт, Люцифере, ти щось хотів?

— Не хочеш полетіти зі мною до зірки?

— Гаразд, полетіли.

Люцифер Вранішня Зоря та Селена Місячне Сяйво полетіли до найближчої зорі. Вони прилетіли. Зірка була неймовірною, красивою та великою, і яскравою. Вони почали дивитися на неї, і через кілька секунд Люцифер заговорив.

— Я тобі дещо покажу.

Люцифер підняв свої руки догори, і зірка почала дуже яскраво світити, так що Селена почала закривати своє обличчя від сильного світла рукою. Люцифер глянув на неї та одразу припинив це робити. Він сказав:

— Тобі сподобалось?

— Так, звичайно, це було неймовірно.

Але їхню розмову зненацька перебила Касандра Диво Світу. Вона була з темним як вугілля волоссям, очима як волошки в полі та білих як сніг шатах.

— Селено! Вибач, що перериваю вашу розмову. Але з тобою хоче поговорити архангел Гавриїл.

— Добре, Касандро, зараз полетимо, — сказала Селена до Касандри. — Ну, бувай, Люцифере.

— Можливо, ми ще зустрінемося завтра?

Вона подумала та відповіла.

— Звичайно, до завтра.

Селена Місячне Сяйво та Касандра Диво Світу полетіли разом до Раю. А Люцифер Вранішня Зоря радісно спостерігав за зіркою. І раптом до нього прилетів архангел Рафаїл.

— Люцифере Вранішня Зоре, вас кличе до себе Господь Бог.

Люцифер кивнув головою та полетів разом із Рафаїлом. Тим часом Селена Місячне Сяйво прилетіла до архангела Гавриїла. Він сидів на хмаринці, коли вона прилетіла до нього, то він одразу підвівся.

— Селено Місячне Сяйво, я радий бачити тебе.

— Я теж рада тебе бачити. Гавриїле, чому ти мене покликав?

Він підійшов ближче до неї та сказав.

— Селено, я довго думав, і я хочу тобі щось сказати... Давай пов'яжемо свої ангельські долі разом.

Селена здивувалася від почутого. Вона знала, що Гавриїл її вже давно кохає, але вона не очікувала цього почути. Тим паче у її серці вже давно був інший.

— Гавриїле, вибач, але я змушена тобі відмовити. Пробач.

Селена розвернулася і полетіла до своєї хмаринки. Коли вона прилетіла, то побачила на ній Касандру Диво Світу, Мону Квітку Миру та Лінесію Сонячний Промінь. Мона підійшла до Селени і сказала.

— Селено, чому Гавриїл кликав тебе до себе?

— Він хотів пов'язати наші ангельські долі.

— Що? Селено! Ми дуже раді за тебе, — радісно сказала Лінесія.

— Але я відмовила йому.

— Що? — здивовано запитала Мона.

— Бо у моєму серці інший.

— І хто ж? — запитала Касандра.

— Люцифер Вранішня Зоря.

Лінесія, Касандра та Мона переглянулись. Тоді Мона сказала.

— Перш ніж говорити ні, ти б краще подумала. Так, Люцифер красивий та серафим, але Гавриїл ближчий до Бога, і Бог йому більше довіряє.

— Я сама обираю свою долю.

— Добре, — сказала Касандра. — Ми, мабуть, підемо вже.

Селена кивнула головою. Касандра, Мона та Лінесія полетіли до своїх хмарок. Селена лягла на свою хмаринку, заплющила очі та заснула.

Новий день. До Селениної хмаринки прилетів один з ангелів, що прислуговували для найвищих чинів.

— Добрий ранок, Селено Місячне Сяйво!

Селена розплющила очі і встала з хмаринки.

— Доброго ранку!

— Які шати ви оберете сьогодні: білі, сині чи може знову золоті?

— Ні, сьогодні я хочу червоні.

— Червоні?

— Так.

— Гаразд.

Ангельська прислуга одягла Селену в червоні шати. Тим часом Люцифер Вранішня Зоря прилетів до Бога. Вчора Господь не зміг його прийняти, але сказав, щоб той приходив завтра. Ось цей день настав, і Люцифер прийшов до Бога. Він сидів на своєму престолі, біля нього стояли архангели Гавриїл та Михаїл. Божий престол був золотим і його тримали ангели чину престоли.

— Господе! — він поклонився.

— Люцифере Вранішня Зоре. У мене є розмова до тебе... Ти створив одних створінь, чи не так?

— Так, я назвав їх драконами.

— Але у мене є питання, хто тобі казав їх створювати. Ти, що, Бог?

— Ні, я не Бог, я створив їх...

Люцифер почав думати, чому він їх створив... Він дізнався, чому — тому що хотів дізнатися, як це бути Богом. Але Люцифер цього не сказав Богові.

— Гаразд, йди, але знай, що твоїх створінь більше немає, і без мого дозволу нічого не роби.

Люцифер поклонився Богові та пішов. Він прилетів до хмаринки свого найкращого друга, Асмадея.

— Люцифере, що сталося?

— Мені потрібно з тобою поговорити... Я створив на землі дуже красивих створінь, вони були трохи схожими на динозаврів, однак вони мали крила як у кажана, і були вогнедишними. Бог дізнався про це, та знищив їх і сказав мені, щоб я без його дозволу нічого не робив.

— А навіщо ти їх створив?

— Я хотів дізнатися, як це бути Богом, створювати різних істот та керувати ними... Бог знає, що я найсильніший з ангелів, тому він заборонив мені це робити.

— Люцифере, і що ти збираєшся робити?

— Я думаю стати Богом. Перекажи всім, кому довіряєш, щоб вони перейшли на мій бік... Асмадею, ти зі мною?

— Я завжди з тобою!

Люцифер посміхнувся.

Тим часом у Едемському саду Ліліт сиділа на камені біля річки та милувалася собою. Вона розчесувала своє каштанове волосся рукою. Підійшов Адам та сказав.

— Ліліт, ти не хочеш допомогти мені зібрати фрукти?

Ліліт глянула на Адама і сказала:

— Ні.

— Ліліт, будь ласка.

— Адаме, це твоє завдання, а не моє.

І вона обернулася в бік річки, знову почавши милуватися собою. Адам трохи постояв, а потім пішов до меж, де закінчувався Едемський сад, і почав кликати Бога. Господь почув його поклик і з'явився. Адам поклонився йому, і Бог запитав:

— Адаме, чому ти мене кликав?

— Я хочу сказати, що Ліліт мене не слухає... А я хочу жінку, яка слухатиме.

— Адаме, не завжди буде так, як ти хочеш.

— Боже, будь ласка, вижени Ліліт, вона не приносить користі. І створи мені нову.

— Якщо ти так хочеш, то я створю для тебе нову жінку, але з твого ребра.

Адам подумав і сказав:

— Гаразд.

Тим часом Ліліт сиділа на камені біля річки і милувалася собою. Вона почула тряпотіння крил і підняла голову, побачивши Люцифера. Вона встала і гукнула до нього, він зупинився і роззернувся, побачивши Ліліт. Люцифер підлетів до неї, але не приземлився, залишившись у повітрі.

— Люцифере, ти сьогодні, як завжди, вродливий.

— Що тобі потрібно, Ліліт?

— Нічого, я лише висловила свою думку.

— У мене немає часу на ці дурниці.

Люцифер глянув на неї пустим поглядом і полетів до великої ангельської площі. В той час, коли архангел Гавриїл оголошував промову. Люцифер приземлився і пройшов у середину натовпу. Коли Гавриїл на декілька секунд зупинився говорити, він підняв свої очі і побачив у далекості, як хтось летів. Це була Селена. Коли вона прилетіла ближче, всі ангели почали дивитися на неї, здивовані, що вона була в червоних шатах, які носив тільки Люцифер. Вони зрозуміли, що це означало. Люцифер був приємно здивований, але Гавриїл не виявляв ніяких емоцій. Він знав, що це її вибір. Селена приземлилася біля Люцифера. Гавриїл почав говорити, щоб звернути увагу ангелів на себе.

— У мене є ще одне оголошення, про яке ви маєте знати. Сьогодні Бог виганятиме з Раю Ліліт.

Ангели одразу почали перешіптуватися.

— А чому її виганяють? — запитала Селена.

— Мені цього не відомо. Бог знає, чому він це робить... А зараз летіть по своїх справах.

Ангели розлетілись, залишилися лише Селена та Люцифер. Він звернувся до неї.

— Ти у червоному.

— Так... Я хочу тобі дещо сказати... Я кохаю тебе, але я не знаю, як це вийшло?

— Ми багато чого про себе не знаємо. Бог нам про нас нічого не говорить... Я теж маю тобі дещо сказати. Я створив на землі одних істот, але Бог їх вбив. Тому що я їх створив без його дозволу... Але я їх створив тому, що хотів дізнатися, як це бути Богом. Тому я хочу стати таким, як Господь Бог. Якщо ми пов'яжемо свої ангельські долі, то ми будемо правити разом.

— Я завжди підтримаю тебе, Люцифере.

Люцифер підійшов ближче до Селени та поцілував її.

Настала пора вигнання Ліліт з Раю. Вона стояла посеред ангельської площі. Усі ангели стояли навколо неї, а Бог сидів навпроти Ліліт на своєму престолі. Він сказав.

— Люцифере Вранішня Зоря, підійди до мене.

Люцифер здивовано вийшов з натовпу та підійшов до Бога. Він безстрашно глянув у його очі. І Бог мовив.

— Тримай ось цей плід, та дай його скуштувати Ліліт.

Люцифер взяв із Божих рук цей плід та підійшов до Ліліт. Вона прокричала.

— Що це?!

— Не бійся, Ліліт, це тебе не вб'є. А врятує, — сказав Господь.

Люцифер простягнув цей плід до неї, вона неохоче взяла його та з'їла... Бог махнув рукою, і під ногами Ліліт розтупились хмари. Коли вона почала падати, вона встигла зірвати з Люциферових крил три пір'їни. Але Люцифер цього навіть не відчув. Ліліт впала на землю як метеор, лежала декілька секунд і потім встала. Вона глянула на свою руку, де були три пір'їни, потім поглянула ще дальше і ще дальше... Ліліт побачила та зрозуміла, що вона нага. Потім підняла свою голову, але перед нею були гори каменю. Вона почала лізти по них догори. Ліліт вилізла і побачила неймовірну красу. Ці краєвиди були незабутніми: у далекості зелені гори, наповнені туманом, з однієї гори текла вода, яка падала у річку, все було зеленим. Ліліт вдихнула на повні груди цього свіжого повітря. Потім почула, як співали різні пташечки, як до неї говорила природа. Ліліт спустилася вниз по каменю. І вражалася тим, що бачила... Вона побачила людей, які еволюціонували з мавп через зміну клімату. Дитина цих людей підійшла до неї та простягнула руку. Ліліт дала їй свою руку і подумала "Це не можливо?". "Як це сталося?".

Настала ніч, але вона не була такою темною, оскільки місяць був повним. Ліліт одягнула шкуру, схожу на їхню. Ці люди багато чого вміли; вони розпалили вогнище та смажили на ньому впольовану їжу. Ліліт поїла з ними, і коли вони лягли спати, вона пішла до річки з мискою, виготовленою з черепа тварини. Ліліт зачерпнула та набрала води, підійшла до каменю біля річки. Подивилася на місяць та сказала:

— Дякую, Селено, що допомагаєш мені.

Ліліт поклала три пір'їни на цей камінь. Потім узяла маленький камінь у руки та почала бити по них та розтирати їх. Через деякий час вони зробилися схожими на порох. Ліліт взяла цей порох та кинула його у воду, яку набрала.

— Може, коли я вип'ю це, я буду такою сильною, як ангели.

Вона взяла цей череп із сумішшю та випила все до останньої краплі. Ліліт зробила два кроки до води, і відчула, що їй стало дуже погано, запаморочилася у голові, очі закотились, і Ліліт впала у воду.

Тим часом на небі вже настав новий день. Бог створив з Адамового ребра жінку і назвав її Єва. І вона допомагала Адамові та робила те, що він сказав. А Люцифер зібрав усіх ангелів, які підтримували його. Люцифер стояв на хмарці, з правого боку стояла Селена, а з лівого — Асмадей, а знизу були ангели.

— Сьогодні ми повстанемо, і нарешті ми будемо робити те, що захочемо! — сказав Люцифер.

Ангели почали кричати "так". Люцифер взлетів догори, а за ним усі інші.

— Боже, де ти є! Явись! — прокричав Люцифер.

Нізвідки залунав Божий голос.

— Люцифере, навіщо ти це робиш?

— Я хочу бути таким, як ти!

Потім Люцифер побачив, як до нього летів легіон ангелів, якого очолював архангел Михаїл.

— Люцифере, за твою поведінку. Я проганяю тебе та тих, хто тебе підтримує, з Раю!

Легіон ангелів вишикувався у шеренгу, та всі ангели одночасно засвітили велике світло в своїх руках. Люцифер та його ангели закривали руками свої обличчя від цього світла. Потім розтупилися хмари. І всі ангели, які повстали, відчули, що їх перестали тримати крила. Вони почали падати з Раю до землі, як метеорити.

Люцифер отямився та підвівся, а за ним і всі ангели. Селена підійшла до нього та сказала.

— Люцифере, твій план не спрацював. Ти тепер не будеш правити, як Бог у Раю.

— Ні, але я створю свій дім, і назву його Пеклом.

У руках у Люцифера з'явився вогонь, потім він цим вогнем створив портал, який переніс усіх його ангелів до Пекла. Воно було спекотним, з червоним небом, дерева були голі, а ґрунт сухий. Люцифер створив свій палац Пандемоніум. Він назвав себе Дияволом, а Селену — дияволицею, а своїх ангелів — демонами.

День весілля Люцифера та Селени. У великому палаці в Пандемоніумі, в одній великій залі, зібралося дуже багато демонів. Диявол та демон жрець стояли біля кам'яного столу, який стояв посередині зали. Відчинилися двері, і виходить Селена у червоній сукні. Шлейф сукні був дуже довгим, її каштанове волосся сягало пояса та було хвилястим, як хвилі моря. Дорогою, якою вона йшла, опсипали пелюстками червоної троянди. Вона встала навпроти Диявола, і вони почали дивитися один на одного. Тоді демон жрець сказав.

— Ми зібрались тут, щоб одружити Люцифера Вранішню Зорю з Селеною Місячне Сяйво!

Жрець взяв гострий камінь у свої руки та простягнув його Люциферу, той взяв його та сказав, дивлячись Селені у вічі:

— Я твій, а ти моя!

Після цієї клятви, Люцифер порізав свою долоню цим гострим каменем, і з його долоні потекла ангельська кров. Він змацав долоню в кулак, розім'яв його, і вся його долоня була у крові. Тоді Люцифер поставив відбиток своєї долоні на кам'яний стіл. Це було підтвердженням їхнього шлюбу, як підпис, тільки кров'ю. Люцифер дав гострий камінь Селені, і вона промовила клятву:

— Я твоя, а ти мій!

І теж порізала свою долоню, і також поставила відбиток своєї долоні на кам'яному столі. Тоді жрець своєю магією об'єднав ці два відбитки в одне та сказав:

— Проголошую вас чоловіком та дружиною, і королем та королевою Пекла!

Після цих слів на голові у Диявола виросли роги, його шкіра стала червоною як кров, очі стали жовтими як сонце, а його ноги перетворилися на копита, і ще у нього з'явився хвіст та великі крила, як у кажана. Селена теж змінилась, на її голові виросли роги, і з'явилася корона з гілок, очі стали чорними, і виросли крила, такі як у кажана. Врода Люцифера зникла, але Селенина не зникала. Навіть через зміну Люцифера, Селена не переставала його кохати. Потім він перетворив усіх своїх демонів на таких, як він. Диявол створив два кам'яних трона для себе та Селени. Диявол та Селена почали правити демонами та Пеклом.

Одного разу Люцифер сидів на своєму троні, Селена підійшла до нього і теж сіла на трон, тоді Диявол мовив до неї:

— Бог править ангелами, Раєм, людьми та землею... Це не справедливо, я хотів бути таким як він, але я не такий! І я правлю лише демонами та Пеклом.

— Але ти маєш те, чого жоден ангел не має, ти маєш свої володіння.

— Ні, для мене цього замало. Я відберу у нього все!

— Як?

— Ти ж знаєш, що він створив досконалих людей, і після вигнання Ліліт, він створив для Адама ще одну жінку, і дав їм одне правило.

— Яке?

— Бог створив одне дерево у центрі Едемського саду, і сказав, щоб вони не їли з нього плоди.

— І що ти думаєш робити?

— Я зроблю так, щоб вони порушили це правило.

— А навіщо?

— Селено, побачиш, що далі буде.

Диявол встав із свого трону, створив портал на землю.

Люцифер стоїть на землі та каже до неї:

— Я буду правити тобою, земле!

Він глянув на небо та сказав:

— І небом також, — засміявся.

Люцифер взлетів догори та прилетів до Раю.

Тим часом Селена сиділа на троні та переживала за Дияволом.

— Я хочу дізнатися, як він це зробить.

Тоді Селена створила у себе на лобі око, і назвала його всевидячим оком. Вона зазернула в нього та почала бачити те, що хотіла.

Люцифер перетворився на змію та поповз до Едемського саду. Він побачив Єву, яка сиділа на камені та відпочивала від вашкої роботи. Люцифер заліз на дерево, яке стояло біля каменю, спустився по гілці до неї та сказав.

— Привіт, Єво.

Вона не злякалася його, тому що у Едемському саду було багато тварин, з якими вона жила дружньо. Єва відповіла.

— Привіт, змію.

— Єво, чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?

— Нам дозволено їсти плоди з дерева, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: "Не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете."

Люцифер підповз до Єви ближче та сказав.

— Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете як Бог, що знає добро і зло.

Селена подумала "то ми, що зло?"

Тоді Люцифер поповз назад. Єва задумалася над словами змія. Тоді вона пішла до дерева, яке стояло у центрі Едемського саду. Подивилася на його плоди, вони були добрі для поживи, гарні для очей та приманювали, щоб усе знати. Тоді вона покликала Адама, він прийшов до неї та спитав.

— Єво, що таке?

— Адаме, давай скуштуємо цей плід?

— Єво, ти ж знаєш, що його не можна куштувати.

— Так, знаю... А якщо ми не помремо, коли його скуштуємо?

Тоді Адам задумався.

— Лише по одному плоду, Бог навіть не замітить? — запитала Єва.

— Гаразд, лише по одному.

Єва зірвала плоди, дала один Адамові, і вони скуштували. Тоді відкрилися їм обом очі, і вони пізнали, що вони нагі. Єва та Адам прикрилися великими листями. Люцифер спостерігав за цим усім та посміхався.

Селена теж спостерігала.

— Бог збрехав їм, вони не померли.

Тоді вони почули голос Господній. Адам та Єва сховалися серед дерев. Він гуляв садом та говорив до себе. Тоді Господь Бог покликав Адама та спитав його.

— Де ти?

Той відповів.

— Я чув твій голос у саді й злякався, бо я нагий тож і сховався.

— Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?

— Жінка, яку ти дав мені, дала мені з дерева, і я їв.

Бог сказав до Єви.

— Що ти наробила?

— Змій обманув мене, і я їла, — сказала Єва.

Селена здивувалася від слів Єви.

— Це ж Бог вас обманув, а не Люцифер.

Тоді Бог мовив.

— За ваш непослух я проганяю вас на землю!

Адам та Єва не встигли й кліпнути очима, як вони вже опинилися на землі, люди, які були на ній, побачивши їх, впали на коліна, бо подумали, що вони якісь Боги. Адам та Єва скористалися цим та почали правити людьми, як король та королева.

Люцифер повернувся із тріумфом до Пекла. Селена зустріла його сидячи на троні.

— Тобі вдалося!

— Так, я тепер могутніший за Бога, тепер я правлю демонами, Пеклом, людьми та землею!

Селена раділа за Диявола. Бо вона його щиро кохала.