Я не фарбую губи...
Я не фарбую губи... Терпіти не можу помаду.
Не поважаю, не розумію вицвілий слід.
Ніколи не роблю ставки на «треба» — це клоунада.
Зате знаю, що таке елемент, що «випав», бо вихід — не вхід.
Не хочу, щоб зі мною «з жалю» чи «з помсти».
Комарина доза, але випита вся до дна...
Якщо в рядках вогні — це гарні пісні, добрі гості.
Якщо в очах темрява — значить, розірвана тиша.
Не суджу, бо сама — нерозсудливість, дивна стихія...
Не молюся, адже не чую поклику святих небес...
Виживати у цьому світі — мистецтво чи мрія...
Ще знаю, що не буває в житті «поля чудес»...
«Вдавати дурня» — не така вже легка доля,
А в пуантах по льоду важко, як босоніж по вугіллю чи склу...
Ненавиджу, коли п'яна без алкоголю,
Зате величезний «респект» усім моїм «поводирям», що не мали жалю...
Рукостискань боюсь, як і ножа в спину...
Коли публіка видовища просить — не по собі...
Поважаю «ігри розуму» лише наполовину...
Зате вихід шукаю навіть у пустій душі...
~2016~
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!