Біля штурвалу
Літати й не падати — не існує, на жаль, такого дива.
На жаль, ми не боги, хоч стоїмо біля штурвала корабля.
Кожний у чомусь дитина, негідник, мудрець,
Який воскрес через біль, але від інших топив своєї душі якоря.
Хоч на шахівниці, хоч на дошці долі
Не підсумками сенс, а у рішеннях прийнятих собою...
Скільки ігор богів коштують ці миті боротьби,
Якщо кожен по зустрічній за своєю «віщою метою»?
Курс до екватора життя, або ж у трюм, до богів,
Де земного вже ні на йоту, продано за пістоль...
Проводжаючи з причалу, сяяла душа на заздрість чортам,
Відпускаючи корабель у «політ», на губах застигла сіль сумом доль...
І візерунком вузлів заплітає шлях у рівень вод...
Де на палубі місце перпендикулярно яскравій зорі?
Боги прощають один невдалий у пекло похід,
Але не вміють прощати, якщо ти довго пануєш на хвилі.
І коли ляже на обрії паралеллю земля,
Переможець не зможе направити назад додому корабель свій...
Вибачиться, проститься, потопить душі якоря
Та з усієї сили з відпливом у світанок, адже там новий бій...
~20•11•2017~
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!