Літо

Тут у бабиній груші, що нависла над піччю зберігаються твої спомини. В травах і квітах блукає твоє дитинство й здається не відпустить ніколи. Кукає зозулею, співає соловейком, сюрчить цвіркунами, пахне гіркими травами й смакує черешнею. Запахи літа. Вони переплітаються зі споминами, смаками, уявою. Саме час збирати та сушити звіробій, деревій, нагідки. В дитинстві ми влітку смакували таким, що й не придумаєш зараз. Пам'ятаю, як у листок подорожника змащений медом загорнули квітку календули і намагалися жувати. Ви колись їли траву з медом, ото такий смак! На літніх канікулах до сусідки теж приїжджали онуки, з міста. Ми дружили з Дмитриком. І от в мене була така нав'язлива ідея нагодувати його чимось, що він точно не скуштує у великому місті. Різна зелепуха не в рахунок, то їв кожен, як тільки воно доходило до визначеної стадії зеленого смаколика. Дмитрика я пригостила деревним вугіллям, що залишилося в печі, другого дня нагодувала "чорнушкою" - насіння цибулі, ну і третім днем став десерт з подорожника. Марно сподівалася, що хоч якась приготовлена мною страва прийдеться йому до смаку, та вкотре він після такої "їжі" біг до криниці по воду. Все подвір'я в бабці суцільна ковдра зі шпориша, тільки вузенька стежка веде від порога до воріт. Хочеться зануривти свої маленькі ніжки в той трав'яний, зелений коцик. Ти не просто йдеш босоніж, ти занотовуєш кожне відчуття, емоцію на все життя, щось невідоме й невидиме ледь торкнеться твого дитячого серденька і це відгукнеться через десятки років у твоїх щемких споминах. Бабця нарізає курчатам цибулиння, кріп, варене яєчко. І мені теж дуже смакує те яйце разом з дрібним,домашнім птаством. І от запах дитинства вже неймовірно духм'яніє свіжим кропом. Поки ти граєшся запашними парасольками бабця вже місить тісто, крутить вертутки з сиром та кропом, готує неймовірно запашистий вишневий 🍒 кисіль. Це не подорожник з нагідками гризти! Справжня втіха. Смакую печеним равликом, поряд цяпотять курчата.

Дмитрика сьогодні я теж пригостила але вже справжнім, смачним літнім обідом. Ми сиділи під старою грушею, що незважаючи на свій поважний вік щедро й цього року наливалася плодами. Груша навіть на мить не задумувалася, що має вже відродитися, зістарітися. Правічні гілляки вслухаються в наш дитячий гомін, правдиві почуття, сміх. Біжимо до левади. Тут жовтими острівцями бринить пряна пижма, синьоокий петрів батіг обабіч дороги вітає прохожих. Дика м'ята, що притопталася нашими ногами неймовірно пахкотить у повітрі. Бринить, шепоче, співає, на вечір тихо гомонить, ляпає дощиком золоте літечко. Пашить кропом, зігріває бабціними обіймами, посміхається дитинством.

Теплого вам літечка, друзі!