Любов без кордонів

Ілона дуже любила тварин, відтак у дитинстві збирала усіх безхатьків: собак, котів, приносила поранених пташок додому. Батьки на початку опиралися приймати вдома десяток котів та шість собак одночасно, бо не легка то справа. Але згодом тато побудував улюбленій донечці огорожу з дерев’яним, майже іграшковим будиночком для котиків та цуценят, а матері довелося готувати велику каструлю каші для нових мешканців. Дівчина виходжувала тваринок, яких згодом прилаштовувала у добрі руки за допомогою соціальних мереж. То ж інакшого майбутнього Ілонка і не розглядала, як вступити до університету на факультет ветеринарної медицини.

Після здобуття освіти дівчина вирішила відправитися у далеку подорож на літо до Нової Зеландії. Саме в той час була потреба у працівниках на фермі, потрібно було слідкувати за здоров’ям та раціоном тваринок. Ілона зв’язалася з фірмою-посередником та безпосередньо з роботодавцем. За досить короткий час владнали усі деталі та документи і дівчина полетіла до живодайного клаптику надзвичайної землі.

В аеропорту її зустрічав високий, підтягнутий чоловік, що посміхався розмахуючи правицею у повітрі. Ілона тоді подумала, що її зустрічав син власника ферми, бо на вигляд він мав років під п’ятдесят від сили. Але насправді її зустрів сам Йо. Згодом, коли дізналася, що йому сімдесят п’ять щиро дивувалася як може людина виглядати значно молодшою свого віку. Можливо, певний клімат, спосіб життя чи якісь континентальні особливості впливали на фізичний стан та вигляд місцевих мешканців.

Приїхавши на літо Ілона затрималася в Новій Зеландії значно довше. Країна вражала захоплюючою природою, величними горами, прозорими озерами та живописними пляжами. Але окрім цього, дівчину дивували дружелюбні люди навкруги. Робота була неважка але «клієнтів» вистачало: вівці, корови, навіть для сім’ї оленів тут знайшлося місце. Часом вони виходили на човні аби порибалити з Йо.

-У новозеландця можна забрати дім, дружину, але якщо забрати човна – це смерть, - жартував він.

Йо здавався наймилішою людиною, яких тільки знала Ілона. Приїхала на роботу, а опинилася як вдома. Господар часто запрошував Ілону випити разом чаю на літній терасі. Чоловік розповідав про себе, розпитував про життя дівчини. У них була різниця у віці майже в п’ятдесят три роки але жоден з них не відчував від цього ніякого дискомфорту чи напруги в спілкуванні. Тут кипіло життя, завжди було людно, бо за тваринами потрібен щоденний догляд, а ще маленька сироварня, де щоденно переробляли молоко та варили сир на продаж.

- Моя дружина загинула в авіакатастрофі, ми прожили в шлюбі шість щасливих років. У нас народився син, я намагався віддати йому любові за двох батьків одночасно. Відтоді я зосередився на своєму господарстві, тримаю корів, утримую сироварню, – розповідав про своє життя Йо. – Я щоранку прогулююся на велосипеді, заразом купую щодня свіжі овочі та хліб. Це зовсім не те, що їхати на автомобілі. Так ти можеш насолоджуватися навколишньою красою, а ще - тренувати м’язи.

- Це круто! А я не вмію їздити на велосипеді, - зітхнула дівчина.

- Не питання. Я тебе навчу.

Вже наступного дня Ілона отримала подарунок від Йо – червоний, спортивний ровер. Коли Йо подарував їй новенького велосипеда і захисний шолом вона від захвату вигукнула українською: «вау, містер, вєлік!».

-Містер Вєлік? – перепитав Йо.

Так в гаражі оселився залізний кінь у якого з’явилося ім’я «містер Вєлік».

Початок осені був теплим. Сонце приголублювало луки, пестило ще розквітлі рослинки, купалося в океані, виціловувало веснянки на щічках дівчини. Цього ранку вони мали скуштувати сир, що приготували за новим рецептом, в який додали свіжого базиліка. Ілона зустріла вранці Йо на сироварні. За столиком під навісом, окрім господаря сидів високий хлопець у чорній шкірянці.

-Це моя помічниця, - представив Йо дівчину гостю. – Ілоно, знайомся, мій онук – Крістіан. Нарешті вибрався у відпустку на декілька тижнів, потішив старого своєю присутністю.

Дівчина на мить розгубилася. На нею дивилася копія Йо: ті ж зелені очі, смагляве виразне обличчя, лагідна посмішка. Крістіан підійнявся аби привітати дівчину та відсунути стільця запрошуючи до столу.

-Кави? – запропонував Крістіан.

-Так, будь ласка.

Крістіан простягнув дівчині тарілку з сиром, їх погляди на мить зустрілися. Його очі віддавали океаном, який, підхоплював на своїх хвилях. За три місяці Ілона звикла до Йо, батьківської турботи, а от зустріти тут його онука – це було надто не очікувано.

-Крістіан збирається до Окленду пообіді, треба заїхати до автосервісу, замінити колесо на моєму автомобілі. Потрібно дещо купити з продуктів до вечері. Складеш компанію моєму онуку, Ілоно? Я очікую на покупців, треба реалізувати чергову партію сиру отже, мушу залишитися вдома.

Крістіан переодягнувся в світло-блакитну футболку, тепер його глибокі, зеленкуваті очі були схожі на океан ще більше. Ілона одягла тонку сукню кольору стиглого помаранча під зручні, улюблені білі кеди. Русяве волосся зібрала у хвіст на потилиці.

-Я готова! – поодинокі веснянки затанцювали від усмішки на носі дівчини.

-Прошу, - Крістіан відчинив дверцята дідусевого пікапу.

За вікном автомобіля зеленіли луки та пагорки, всіяні овечками, що здалеку здавалися кулястими хмаринками. Осінь йшла неспішно, ледь торкалася позолотою вибираючи окремі листячка, давала можливість насититися теплінню, надихатися лагідними, сонячними днями.

Ілона з Крістіаном закупили продуктів, здавалося, вистачить на тиждень. Встигли перекусити піцою та випити чаю поки лагодили автівку Йо. Крістіан за віком був на декілька років старший від дівчини, від того знайшлося безліч спільних тем для розмов. По дорозі додому хлопець розповідав про свою роботу, захоплення, розпитував Ілону чи планує вона надалі залишитися на його Батьківщині.

Другий тиждень відпустки добігав кінця. Після вечері Йо залишив їх удвох на терасі.

-Ілоно, можливо я занадто самовпевнений але хочу зізнатися тобі в своїх почуттях. Я задається закохався. Не очікував зустріти тут таку сонячну дівчинку, як ти.

-Крістіане, - дівчина вкрилася рум’янцем, - мушу теж зізнатися, що з першої зустрічі, зустрівшись з тобою поглядом, я вже тоді почала втрачати голову.

-Чи міг би я сподіватися, що ти приймеш мою пропозицію про одруження? – запитав Крістіан.

-Я подумаю, - Ілона посміхнулася.

Ілона планувала попросити у Йо на тиждень відпустку аби полетіти додому, скучила за батьками, а ще збиралася зібрати думки докупи, океан кохання, що виходив з берегів був бурхливим, та хвилював досі невідомим почуттям для дівчини. Як в кіно. Кохання з першого погляду. Але ж це все насправді відбувалося з нею, за тридев’ять земель від рідного дому вона знайшла своє кохання.

…Крістіан відкоркував Піно, розлив у келихи. На кухні з жовтими фіранками затанцювали пряні спеції з відтінком ванілі, обснували увесь простір пахощами солодкої черешні та чорної смородини. Всього лише червоне вино, а які дивні відчуття, ніби чарівне літо знову обіймає за плечі. Ілона поклала до його тарілки шматок смаженого м’яса. Їх погляди зустрілися.

Ілоно, я щасливий, що ти повернулася, - Крістіан взяв її за руку. Він мчав по небу у сірих хмаринках її очей. Як у хлопчиська серце ледь не вискочило із грудей коли зустрічав її в аеропорту зранку.

ЇЇ свідомість вже не опиралася тому, що все відбувалося занадто стрімко. Бо таке кохання буває раз, на все життя. Крістіан заклав їй за вухо пасмо волосся, що вибилося із зачіски, ледь торкнувся рукою скроні. Його дотики, слова були ненав’язливими і хвилюючими водночас.

- Навчись жити зараз, дівчинко, не забігаючи наперед. Доля сама вирішить скільки часу потрібно для того, щоб жила любов, - казав він перед її відльотом до України два тижні тому. - Що, ж, напевно, часом треба опиратися на долю і почуття, а не керуватися встановленими стереотипами.

Крізь прочинене вікно почувся спів ківі, що влаштувалася неподалік ферми Йо. Ця пташка зробила собі гніздо тут відтоді як Ілона вперше прилетіла до Нової Зеландії та оселилася в цьому затишному будиночку. Пташка, що полюбляє гуляти у сутінках. Саме від Йо вона дізналася, що одне яєчко відкладене самкою раз на рік насиджують обоє батьків.

- Як поживає мій містер Вєлік? – Ілона прищулила ліве око.

- Я замінив йому колесо, тепер як новенький, завтра зранку зможемо протестувати, підморгнув Крістіан.

Однією з великих переваг життя в Новій Зеландії Ілона вважала доступ до різноманітних видів активного відпочинку та занять на свіжому повітрі. Тут вона щоранку з Йо, а відтепер вже і з Крістіаном займалася велосипедними прогулянками хоча вдома навіть не вміла їздити на такому простому транспорті. Крістіан вирішив поки що пожити у дідуся, працював

дистанційно.

Останнім часом Крістіан прокидався раніше. Це було так незвично – турбуватися про того, кого любиш, тішити маленькими приємностями. Тихенько пробирався на кухню, вмикав чайник, смажив панкейки чи яєчню до сніданку. Він знав, що її улюблений джем – апельсиновий, тому неодмінно поповнював його запаси в холодильнику.

Його уподобання, на кшталт риболовлі виявляли у дівчини теж щире захоплення. Ілона навіть навчилася в'язати риболовний вузол «Dropper loop» прилаштовуючи два гачка до товстої волосіні коли вони їздили на риболовлю останнього разу. Крістіан тішився з того як мала дитина, цілував її долоні, що чомусь пахнули корицею. Можливо від того, що дівчина зранку спекла пиріг з його улюбленими прянощами аби взяти з собою. Але він точно знав, кохана людина має особливий аромат, саме твій, рідний запах.