Танцюй, танцюй

 Нещодавно вони затіяли в своїй квартирі ремонт. Валя з чоловіком віддали ключі на тиждень надійним фахівцям з ремонтних робіт, а самі вирішили поїхати до села. Не могла продати батьківський будинок просто так, з усіма рідними речами, спогадами. Втішала себе, що має щось на кшталт дачі, до якої навідується декілька разів за літо: перший – відвідати гробки після Великодня, другий – зібрати здоровенні червоні яблука. Старезні дерева, посаджені ще батьками гнулися до землі, але з року в рік вправно плодоносили. Валентина полюбляла солодкий червонобокий «Чемпіон» не тільки за його смак, а напевно й за колір. Червоний з усіма його відтінками – її улюблений. Помада – темно-рожевий фрез, гель-лак для нігтів – вишневий, улюблений спортивний костюм – і, той багряного кольору. Під білу блузку – червона спідничка, нещодавно в її гардеробі, ближче до зими, з’явився і червоний пуховик. Валя направду була яскрава жінка, як і її улюблений колір. Доглянута, струнка висока. П’ятий десяток настирливо перегортав роки її життя. Та більше 35 років їй ніхто не припише. Йога зранку, паростки мікро зелені та смузі з пророщеної гречки на сніданок, білкова їжа та зелені салати – на обід, увечері завжди була прогулянка біля моря. Бухгалтерку Валентину Григорівну на роботі любили й поважали. Чудовий, кваліфікований спеціаліст, жодна цифра мимо не прошмигне. Білосніжну посмішку відтіняла завжди червона помада. Темно-каштанове каре, волосся до речі не фарбувала – жодна сива волосина на голові ще не з’явилася. Валя ніколи не нервувала, ніхто не бачив її роздратованою чи суворою. Життєрадісна жіночка, завжди привітна, в гарному настрої, щира в спілкуванні. Що там кажуть про червоний колір? Бурхлива енергія, часом агресія, і таке інше? На нею ж червоні кольори впливали дуже позитивно, бо відчувала суцільний комфорт в черевичках кольору достиглої калини.  Цілий тиждень сидіти без справ – не для енергійної Валентини і було справжнім випробуванням. Отже, тільки приїхала, а вже вишукувала собі якусь справу. Вже давно збиралася зазирнути до шафи та шухляд, перебрати одяг, можливо віддати щось сусідці, тітці Мілі. Але відтягувала цей момент скільки могла, нічого не боялася, а от торкнутися старих знімків чи одягу не наважувалася після смерті батьків.  Валя відкрила один з альбомів. Фотокартки рівними рядками назавжди вросли в товсті картонні аркуші. Ось вона маленька, їй тут років сім, одягнена в бурячкове платтячко з мереживом на коротких рукавах, на голові кулястий бант з рожевого фатину. Вона так чітко пам’ятала той день, йшла до сільського будинку культури на денний сеанс індійського кіно. Намагалася завжди прийти зарання, щоб зайняти найкраще місця біля самої сцени в перших рядах. Величезний екран висів в очікуванні шквалу овацій від вдячного глядача. Вже зовсім скоро на ньому затанцюють як від радості й кохання так і від зради й горя. Вже за мить емоційна напруга зросте, почнеться бійка, що переможе – добро чи зло? Валя затамувавши подих трималася за дерев’яні бильця оббитого червоним сукном крісла аж допоки пальці не німіли.  Кіномеханік завжди малював афіші яскравою червоною фарбою. Початок кіносеансу був о шістнадцятій годині. Привезли новий кінофільм «Танцюй, танцюй», з Мітхуном Чакроборті у головній ролі. Валентина настільки любила ходити до клубу на перегляд кінофільмів, що з однокласницями ходила на денний сеанс, а з батьками дивитися те саме кіно – на вечірній. Це була прем’єра. Повна зала людей. Плакали тоді малі й старі на індійський фільмах. Валя згодом вмовила маму пошити на старенькій Zinger сарі з червоного відрізу тканини розцяцькованої золотими пір’їнками. Як вона танцювала! Не гірше компаньйонки самого Чакроборті. Вже тоді вона вирішила, що коли виросте, то дозволить собі носити сережку гвіздок у носі, - Валя торкнулася маленької блискучої цятки.

Наступне фото. Рябий кіт вмостився на її худеньких колінах, вона назвала його Мітхуном. Жінка сиділа на підлозі, поклавши собі на ноги альбом. День народження. Батько завжди дарував мамі білі троянди, а їй, Валюшці, червоні. Теплі спогади легенько обіймали її за плечі, огортали щиро сонячним променем, що з цікавістю зазирав крізь прочинені фіранки. Їй було так добре, сидіти на старенькому коцику з тороками, розмальованому червоно-чорними закарлючками.  Пісні і танці в індійському кіно, це було особливе дійство, щось зовсім незвичне, геть відмінне від їхнього життя. Коли танцювали у Валі вдома? Ніколи! А після перегляду індійських танців Валюшка одягала зшите мамою сарі, і намагалася своїми рухами створити у себе вдома велике мистецтво. Часом навіть батько з матір’ю підтанцьовували. Кіт Мітхун зазвичай від такого дійства ховався під канапу щоб його бува не взяли до танцюльок.

Сусідські молодята на своєму весіллі посередині фотографії, вона у тата на руках біля нареченої тримається ручкою за фату. Організовували колись в селі весілля, проводи юнаків до армії, тоді можна було потанцювати досхочу, навіть під живу музику. Валя з подружками докучали музикам із замовленням вдесяте пісні про жовті тюльпани, а що – хіт, не індійські танці приправлені любовною ейфорією але й правда гопати можна було до ранку. Валентина обережно торкнулася фото, спогади пульсували в голові. Тоді вона вперше танцювала повільний танець зі старшокласником…

-Коханий, приїжджай увечері, будь ласка. Хочеш, я запечу сьогодні тобі твою улюблену качку в яблуках? – запрошувала Валя чоловіка, який залишився дозавтра в місті аби владнати справу з ремонтом.

-Щось сталося, Валюшко? – він називав її як батько, любив.

-Ні, все гаразд. Дуже сумую.

-Ми розлучилися тільки вранці, дорогенька, - засміявся чоловік але погодився приїхати й звичайно, не тільки заради смаженої качки. Сам не любив розлучатися з дружиною.

-А я тобі сюрприз влаштую, - загравала дружина.

Як не дивно, але вона знайшла те саме сарі на полицях маминої шафи. Це ж треба, берегла скільки років! Валентина навіть не мріяла що той одяг прийдеться на нею зараз. Але так кортіло згадати індійський танець у традиційному одязі.

Валентина Григорівна намалювала цятку між брівками червоною помадою. Знайшла серед речей довгий відріз малинового шовку. Одним кінцем обернула ноги навколо стегон на кшталт довгої спідниці, а інший перекинула через плече, закріпила нехитру одежину паском на талії. Чим не індіанка? А коли б колеги зараз побачили головну бухгалтерку, не інакше як сторопіли б від подиву. «Доросла жінка, ай, ай» - єхидно б мовила її колежанка Ірочка. А тітка Галя, прибиральниця зголоситься викликати швидку, бо хіба годиться жіночці в такому віці дурниці видумувати, не інакше як від своїх цихфер з глузду з’їхала! Директор мабуть добряче посміється з такого, бо має гарне почуття гумору… Але її те зовсім не бентежило, бо ніхто окрім чоловіка не побачить її у сарі. Вони питимуть сухе, червоне, а вона станцює йому чуттєвий танець про любов і життя під запальну пісню «Zooby Zooby».