Юрка Ван Дам

Юрка Ван Дам

Нещодавно Юлія Василівна зайняла посаду завідувачки відділу кадрів в одній регіональній компанії. Вона особисто пильнувала кожну подану справу для прийняття на роботу, вивчала автобіографію майбутнього спеціаліста. До своїх обов’язків відносилася відповідально, а до чоловіків ставилася з прохолодою. З особистим життям не складалося, встигла обпектися змолоду, а потім знову повірити в любов та розчаруватися. Зрада коханого чоловіка спонукала останнім часом відноситися упереджено до осіб протилежної статі. Десь далеко в серці ще жевріла слабка надія, що не всі чоловіки суцільні поганці. Знала, що поза очі її називають Багіра Василівна але то прізвисько отримала швидше за свою зовнішність. Жінка виглядала значно молодше аніж на свої 42 роки. Струнка, кароока, чорне волосся як смола.

-На гадюці сало не росте, - пащекувала бухгалтерка Альона, пхаючи до рота вже третє тістечко за день.

Хтось заздрив але більшість нею захоплювалися. З Юлею можна було поспілкуватися на різні теми, а не тільки з робочого питання. Єдине, розмова колежанок про чоловіків у неї не викликала жодного інтересу.

Юлія гортала підшиті в папці папери. Коли особа пройде перевірку у відділі безпеки тоді можна буде написати заяву про призначення на посаду у їхньому відділі. Прізвище різонуло закладку пам’яті. З фотографії лиш кутиками очей всміхався чоловік кремезної статури. Сірі очі, якщо маленька фотокартка правильно відобразила їхній колір, коротка, охайна стрижка. Претендує на посаду старшого майстра однієї з міських дільниць. «Юрій Миколайович Онощенко. Автобіографія… народився село Майське, Джанкойський район, Крим...». Невже це той самий Юрка Ван Дам? Вона не знала як він міг би виглядати насправді. Можливо це просто збіг? Дуже сумнівно, схоже це саме той хлопець, з її листування.

…Юля перейшла до 10 класу. На день народження їй подарували ліхтар з радіоприймачем, то був дуже крутий подарунок. Однією з передач на єдиній радіохвилі, що транслювалася в селі йшла тридцяти хвилинна передача «Польова пошта». Охочі завести нові знайомства писали свою адресу на радіо, коротку замітку про себе і очікували на море листів. Вона побилася об заклад з подругою, що напише листа до редакції радіо, швидше це було для розваги ніж в пошуку якихось серйозних дружніх стосунків. І відтоді почалося. Посипалися сотні листів, з усіх куточків України, від хлопців та дівчат, від юнаків з військової частини та навіть із місць позбавлення волі. Листи були різні як і люди що їх писали. Веселі й сумні, деякі відверто виливали свою душу ще зовсім юній Юлі, напевне розмірковуючи, що аркуш паперу все стерпить, чи таким чином намагалися перекласти свій біль на чужі, тендітні плечі. Перечитувала, виривала аркуші із зошита з обкладинки якого на нею споглядали всі актори серіалу «Беверлі Хілз 90210». Вона захоплювалася Брендою, однією з героїнь кінофільму, навіть один час теж мріяла стрибнути з парашутом і «більше нічого не боятися». Листи приходили ще тривалий час після її оголошення, Юля навіть вже не пам’ятала, що вона писала про себе але отримала шалений успіх у прихильників письма. Деякі навіть присилали разом з листом невеличкі фотокартки. Міжміські телефонні розмови були надто дорогі, батьки дозволяли собі лише раз на місяць спілкуватися з родичами. В інших випадках то були дзвінки в межах села. Але єдиний, дешевий спосіб ефективної комунікації серед родичів та друзів було звичайне листування.

Це був звичайний лист, від Юрія Онощенка, який навчався на першому курсі «нафтогазового технікуму», а сам він був родом із чудового Криму. В першому листі він писав про бажання познайомитися з дівчиною, і можливо навіть в майбутньому одружитися з нею. Юрко захоплювався музикою, слухав «Ace of Base», «Scorpions», вчився грати на гітарі та займався спортом. Юлька відповіла на лист. Написала, що її улюблений актор Жан-Клод Ван Дамм і вона вже передивилася десятки разів кінофільми за його участі. Вона мріяла вступити до інституту, переїхати до великого міста, стрибнути з парашутом, мандрувати світом та слухати пісні улюбленої групи «Nautilus Pompilius». Наступний лист від Юри був прикрашений двома наклейками від жувальної гумки, на яких відверто хизувався своїми накачаними біцепсами Ван Дамм. Хлопець писав, що й сам він схожий на улюбленого кіногероя Юлі. Вона ставила відпечаток підмальованих яскраво червоною помадою губ на білому аркуші, малювала сердечка. Це були такі собі смайлики 90-х. Вони розповідали один одному найпотаємніше, були віртуальними друзями. Але жодного разу не обмінялися фотографіями, а уяву мали один про одного з опису в листах. Юлька вірила що він і правду був схожий на її улюбленого кіногероя. Після 11 класу вона таки вступила до інституту, закохалася. Завагітніла. І стала матір’ю одиначкою, а про Юрка згадала хіба коли по одному з телеканалів йшов фільм «Нема куди тікати» в якому знімався колись її улюблений кіногерой…

«…Розлучений. В шлюбі не перебуваю…» - читала далі Юлія виринувши зі своїх спогадів понад двадцятирічної давнини. Він дійсно був схожий на Ван Дама, чорт забирай! Вона ж взяла довготривалу відпустку від всяких там любовних стосунків та відкидала будь-які марення про кохання. І тут з’явився герой її кінофільму. Може, до біса ту відпустку?

До відділу кадрів зайшов високий чоловік, спортивної будови, усміхнений. Його спрямували до Юлії Василівни.

-Ну що ж, перевірку служби безпеки ви пройшли, пишіть заяву, Юрію Миколайовичу, -простягнула завідувачка відділу аркуш формату А4.

Він старанно виводив букви каліграфічним почерком, а Юля думала чи слухає він ще «Scorpions», вони б змогли танцювати під цю музику, вона обійме його за міцну коротку шию, він буде підтримувати її за талію…

-А ви любите «Scorpions»? – випалила вона.

-Перепрошую, що ви маєте на увазі?

-Група така музична.

-Якраз маю на флешці декілька пісень, бажаєте послухати? – щиро засміявся чоловік. – А, що у вашій компанії особливі вимоги до музичних вподобань при виборі претендента на посаду?

-Гарні фахівці мають слухати хорошу музику, - посміхнулася у відповідь Юлія. Вона відчувала себе кішкою, що тримала за хвоста пустотливе мишеня. От тільки Юрій Миколайович ще не знав, що у нього була роль мишеняти. –А як ви відноситеся до фільмів в яких знімався Жан-Клод Ван Дамм? – після тих слів чоловік напевне засумнівався в здоровому глузді симпатичної панянки.

-Юрій Миколайович, а вас запрошували жінки на побачення? - не вгавала завідувачка відділу.

-Такого досвіду не маю але якщо у вас є така пропозиція, то я згоден. – підморгнув чоловік.

-Чи уявляв, ти Юрій Миколайович, зустріти в цьому офісі дуже дорослу дівчинку яка колись ставила відпечаток своїх губ на листах адресованих тобі в далеких 90-х?

-Юля? Василенко? А я то думаю, що за сумнівні питання задають в такій серйозній компанії!

Наступного дня він відправив їй відому цитату на месенджер: Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо „потім“ може й не настати.

Багіра. Цю кішку не слід дратувати та навмисне злити. Але якщо її приручити та любити, вона буде прекрасним другом на все життя…