Фонтан

В спеку Віталій волів не віддалятися від фонтану, все крутився біля нього. На світанку перевірив відро для сміття біля цілодобового маркета. Часто тут можна було знайти шматочки хліба і булок, які не долітали до смітника і лежали поруч з ним. Сьогодні здалеку було видно кольорові плями, яскраву ковдру утворили дрібні шматочки салату, розсипаного навколо відра. «Салют» - подумав Віталій, він пережив їх немало. Першими завжди були вибухи, що відлунювали в грудях. Потім яскраві цятки вивергалися в чорне небо… або на асфальт. Однаково моторошно згадувати. Віталій смикнув плечем і попрямував до контейнера, що тулився до тополі за рогом. Він не любив це місце через котів, які мешкали в цьому дворі і вважали контейнер своєю територією. Зараз їх не було видно, але котячий сморід не давав забути, що це місце вороже.

Контейнер був повен з горою, а верхів’я гори увінчувала половина яблука. Віталій покуштував його, а тоді зауважив половинку хот-дога. Схоже, тут все ділилося надвоє, тільки друга половинка лишалася непотрібною. Час було вирушати до пам’ятника, обов’язкового пункту програми. Після сніданку підійматися вгору було трохи важко, та Віталій не хотів втрачати форму. Він дозволив собі перепочити вже на горі, тримаючись за палець залізної людини. З висоти можна оглянути місцевість. Віконце, з якого продавали пиріжки, вже відчинилося. Біля нього стояла черга, а на лавці двійко студентів плямкали і розсипали крихти. Колег не було. Ніхто не заглядав студентам до рота, не натякав на шматочок пиріжка. В цей час вони перевіряли вуличні баки, поки їх не вивезли. На свіжу випічку зліталися пізніше, коли черга ставала довшою і не лишалося вільного місця на лавці.

Віталій витяг шию і поглянув на фонтан. Вдень до нього важко було наблизитися через натовп, що його оточував. А от прохолодними ранками Віталію вдавалося освіжитися на самоті. Він подумав, що саме час це зробити, коли помітив рух у воді. Хтось випередив його, Віталій шкрябнув залізного бовдура і кинувся до чаші фонтану. Зблизька він побачив щось дивне. Вода здіймалася вгору, бризкала і перетворювалася на блискучі зернята, вони сяяли різними кольорами, засліплювали наче вогні. В цей же час поверхня води вирувала, на ній здіймалася біла піна, і хвилі розходилися на всі боки. «Море», - подумав Віталій. Він чув про нього і таємно мріяв побачити, але не знав, до якої сторони світу летіти.

Виявляється, море могло утворитися в рідному фонтані, і це перетворення здійснила жива істота. Вона не схожа на місцевих, цих сірих і сизих мешканців запилюжених міських вулиць. З води раз-по-раз виринала біла голівка, і білосніжні крила все били по воді, здіймали хвилі, збивали піну, підкидали в повітря сяючі прозорі зернята. «Диво», - подумав Віталій. Він відчував існування чогось незвичайного в світі, але не вірив, що таке може статися з ним. Подих перехопило, він вчепився сильними лапами в кам’яний берег, він спостерігав і чекав, коли білявка вийде з води. Відчув, як пір’я на грудях напнулося, відтепер він мав лише одне бажання – летіти разом з нею. Летіти туди, куди полетить вона.