Гіркий досвід

Дівчинко моя - моя відрадо,

Бігаєш по травах босоніж.

Серденько малесеньке навстіж,

Але сум в дитячих оченятах.

Мила крихітко, ти пробуєш літати,

Та безжальний цей життєвий вир…

Вір в чарівну фею, прошу вір!

Доки сваряться до крові мама й тато.

Ти навчалась в школі янголят.

Ти - мій талісман, дороговказ!

Не вмирай від болю та образ!

Хто ж пригріє безпритульних кошенят?

Все життя без тебе промайне

Сіро і буденно, чорно-біло…

В чудо завжди вірити уміла.

Ти терпи і не кидай мене.

І не дай підступній сивині,

Щоб мене з тобою розлучила.

Ти і я – одне єдине ціле.

Я жива, допоки ти в мені.

Маленька Валя прокинулася від криків. Її сердечко полохливо стислося, вона швидко зіскочила з ліжка, похапцем одягла стареньку сукенку і вибігла на поріг будинку.

Будинок, де жила Валя був цегляний, новий. Їй він дуже подобався. Зараз вона майже доросла, бо цієї осені йде в перший клас. А коли була зовсім маленька, то сміялася з сусідського будинку:

– Пхе, у вас підйога стая, а в нас нова – говорила вона сусідській дівчинці Каті.

Зараз Валя вже знає, що тоді в сусідів була недобудована підлога. Просто покладені лаги, а дошки тільки почали прибивати. Сусіди дуже сміялися з тієї заяви дівчинки. Валя і зараз тихенько посміхнулася цьому спогаду. Аж тут знову почула чоловічий крик.

Валя прислухалася. Крик чувся з глибини двору. Ворота і хвіртка були закриті. Тож це не чужі, а скоріше всього знову татко напився і лається з мамою. Валя худенькими босими ніжками пошльопала по бетонованій доріжці до шлакоблокової будівлі.

Ця будівля розділена на дві половини. В одній – побудований гараж для машини, а в другій – кухня з ванною кімнатою. Саме з кухні і було чути крики.

Валя підбігла до дверей кухні, відкритих настіж. Першим дівчинка побачила свого тата. Він, брудно лаючись, підняв руку, щоб вдарити маму. Далі Валя опустила очі на підлогу і побачила червону пляму, яка рухалася розповзаючись по свіжопофарбованій підлозі. Ця пляма здалася Валі схожою на червоного монстра, який хоче дотягтися до неї і проковтнути. Валя була тихою дівчинкою. Мама вчила її терпіти мовчки. Навіть, коли їй робили уколи, чи коли лікували зуби, дівчинка терпіла і мовчала. Тож і тепер Валя не видавши ані звуку кинулася до тата і впилася зубами в його руку, при цьому оббігши збоку чоловіка, щоб не наступити на пляму. Але для тата це здалося укусом комарика. Тож він просто струсив Валю зі своєї руки. Та цього було достатньо, щоб мала відлетіла вбік і з силою вдарилася рученятком об кут дерев’яного столу. Дівчинка не відчула болю. Вона швидко піднялася і застигла, як зачарована, дивлячись на червону пляму, що розповзалася й тоненькими цівочками намацувала собі шлях до своїх жертв. Валіна мама стояла в центрі цієї плями і мовчки закривалася руками від ударів.

Після чергового татового викрику лайки дівчинка опам’яталася, розвернулася і побігла. В її голівці визрів план порятунку мами. Її старший брат був у школі. Тож треба привести його і він допоможе зупинити монстра, який вселився в її тата. Ваня розумний і обов’язково щось придумає. До школи треба було йти через дорогу. Валя думала, що встигне перебігти перед машиною, яка рухалася повільно. Але посеред дороги дівчинка зачепилася великим пальцем за камінь і впала на виставлені руки. Вантажний автомобіль зупинився за декілька сантиметрів від Валі. З машини вискочив злющий водій. Його обличчя було біле, рот перекошений від люті, з очей сипалися іскри. Дівчинка не стільки перелякалася, що її задавить машина, як її настрахав вигляд цього водія. Вона швидко скочила на ноги і побігла далі, незважаючи на те, що великий палець на нозі болів і кровоточив. Лише відбігши на достатню відстань, Валя оглянулася. Не побачивши погоні за собою, зупинилася. Вона нахилилася і пилюкою присипала поранений палець. До школи було зовсім недалеко. Валя забігла у вестибюль школи і огляділася. Куди йти, вона не знала. Між двома великими колонами стояв стіл і стілець. Але біля столу нікого не було. Тиша, яка панувала в цьому залі, викликала з Валіної пам’яті страшилку про чорного чоловіка, який забирав серце тих, хто приходив до нього. Їй здалося, що хтось ховається за колонами і підглядає за нею. І тільки варто їй відвернутися, той «хтось» накинеться на неї ззаду.

З правого і з лівого боку вестибюля були відкриті великі двері. Через них виднілися коридори з безліччю менших дверей за якими, мабуть, навчалися учні. Валя, весь час озираючись на колони, пішла вправо, підійшла до дверей пофарбованих в синій колір і спробувала їх відкрити. Але вони були заперті на ключ. Що робити далі, дівчинка не знала. Їй почулися чиїсь кроки. Намагаючись босими ногами ступати тихенько, дівчинка вискочила зі школи. Страх від безвиході заполонив її душу. Питання, що там із мамою, бухкало в голові і примушувало тремтіти рученята. Валя розплакавшись зірвалася з місця і побігла додому. Вона мчала швидше, ніж будь-коли. Та як тільки дівчинка підбігла до свого двору і побачила машину швидкої допомоги, вона різко зупинилася. ЇЇ ноги зробилися ватяними, руки заніміли, тіло почала бити лихоманка. Валя з величезним зусиллям переставляла задерев’янілі ноженята. Так вона дійшла до вхідних дверей будинку. Одна стулка дверей була відкрита і дівчинка побачила двох чоловіків в міліціонерській формі. Валя обперлася об стіну і нашорошила вуха, слухаючи про що говорять. З розмови дівчинка зрозуміла, що міліціянти розмовляли з її татом. Вона чула слова «в’язниця», «у вас діти», «вбивство». Але не могла зв’язати всю розмову докупи. Особливо її злякало слово «вбивство». Вона зазирнула всередину веранди і побачила спочатку ноги тата, а потім і його похнюплену голову. Він сидів на стільці і мовчки кивав головою.

«Де моя мама?» – це німе питання застрягло в голові дитини, змусило Валю спуститися зі сходів і йти до кухні. Вона здалеку побачила людей в білих халатах. А мами не було видно. Чим ближче підходила дівчинка до будівлі, тим сильніше стукотіло її серце, дихання стало дуже частим, Валя почала хапати ротом повітря, як риба, яку витягли з води. В очах дівчинки потемніло і вона втратила свідомість.

Коли Валя прийшла до тями, то не відразу згадала, що сталося. Нарешті вона зрозуміла, що перед нею мамине обличчя. Її мама сиділа в кухні на стільці і тримала Валю на руках. Біля них стояла немолода медична сестра і водила ваткою змоченою нашатирним спиртом перед носом дівчинки. Валя відвернулася від смердючої ватки. Медсестра поклала вату на стіл і промовила:

– Маленька, ти більше так маму не лякай.

– Мамо, ти жива? – тривожним тихим голосом промовила дівчинка – А я думала, що тато тебе вбив.

– Жива я, жива, моя крихітко – плачучи і цілуючи доньку, приговорювала мама

В мами на голові запеклася кров і медсестра обробляючи рану умовляла жінку:

– Оля, дорогенька, напиши заяву. Може, посидівши три дні у в’язниці, він зрозуміє, що тебе не можна чіпати. Сьогодні тобі поталанило, бо сусіди побачили, що тут коїться. Але ж наступного разу це все може погано закінчитися. Подумай про дітей. Що оця крихітка буде робити без тебе?

– Лідіє Павлівно, не лякайте донечку. Вона і так боїться. Що дасть мені те, що я напишу заяву? Через три дні він прийде озлоблений і хтозна-як поведе себе далі. До цього моменту я йому не чинила супротив. А тепер буду оборонятися. Побачимо, що з цього вийде. Якби в мене було куди йти, то давно вже пішла б. А так куди мені з двома дітьми? І так ледве-ледве кінці з кінцями зводимо. А жити де? Тут господарство допомагає. Свої овочі, фрукти, яйця. Думаєте я не розумію? Але як буде, так і буде. Дякую Вам, що підтримали, допомогли. Тільки дуже прошу, не розповідайте людям про нас. Бо в селищі відразу поголос піде. На дітей пальцями будуть показувати.

– А ти що, думаєш тут ніхто не бачить і не знає, що у вас відбувається? Всі знають. Ну добре. Бережи себе і дітей. Поїду я.

Вночі Валя попросилася лягти поряд з мамою. Вона пошепки, щоб не розбудити тата, який спав в сусідній кімнаті, запитала

– Матусю, а чому татко б’є тебе і Ваню? Він тільки мене не чіпає. Чому він не любить вас? – при цих словах дівчинка притулилася до маминої руки щокою вдивляючись знизу вгору на мамине обличчя і чекаючи на відповідь.

– Донечко, тато наш хворий. Коли він попав під поїзд і йому відрізали ноги, то, щоб було не так боляче, в лікарні йому кололи морфій. Через цей морфій він став алкоголіком. Поки він не п’є – він дуже хороша, розумна і добра людина. Але коли вип’є, то стає монстром. – мама теж говорила пошепки

– То чому ми не втечемо від нього?

– Немає нам куди втікати. Ой, боляче! – зойкнула мама, коли Валя ненароком доторкнулася до синця на руці.

– Вибач, матусю! – злякано проказала дівчинка

– Та нічого, все нормально – відповіла мама

– А до тьоті Галі, чи бабусі чому ми не поїдемо? – не могла заспокоїтися Валя

– Донечко, у них свої сім’ї. Ми будемо там зайвими. Та й тата не можна залишати самого. Він без нас не впорається.

– Але чому ж тоді він так поводиться, якщо йому потрібна допомога? Він повинен сказати «будь ласка», а не битися.

– Ти правильно говориш – сумно промовила мама. – Але все набагато складніше. Давай будемо вже спати, бо я дуже стомилася.

Сон, що бачила тієї ночі Валя, був дуже химерним. Вона йшла по якомусь розваленому будинку і їй треба було піднятися на третій поверх. Вона по сходах обережно піднялася на другий поверх. Навкруг лунало завивання вітру, скрип, гул. Всі ці звуки змушували дівчинку тремтіти від страху. Але треба було йти далі і вона йшла, незважаючи на дрижання підлоги, на те що відвалився шмат стіни і впав просто перед нею, на те що десь близько закричала сова, наче попереджала дівчинку про небезпеку. Діставшись на сходовий майданчик між другим і третім поверхами, Валя скрикнула від несподіванки. Сходи на третій поверх розвалилися. А дівчинці конче потрібно попасти туди. Вона ухопилася за арматуру, яка стирчала з розвалених сходів, і намагалася підтягтися на худеньких ручках. Аж раптом з третього поверху вигулькнула голова тата, потім він простягнув руку, намагаючись допомогти Валі піднятися. Але через декілька секунд обличчя тата спотворила гримаса гніву і він закричав, як навіжений:

– Йди звідси!!!

Валя з переляку відпустила руки і почала падати в чорну прірву, що відкрилася під нею. Дівчинка закричала:

– Тату-у-у-у!!!

– Доню, доню, прокинься. Тобі наснився поганий сон? – мама торсала Валю, щоб та прокинулася.

Валя спросоння не могла зрозуміти, де вона і що відбувається. Коли зрозуміла, що то був моторошний сон, міцно притулилася до маминої руки повернувши обличчя до подушки, щоб мама не побачила її сліз.

Вранці Валя підійшла до тата і почала йому говорити, що не хоче з ним жити, бо він дуже поганий. Тато сердито запитав:

– Це тебе мама направила до мене? Я з нею поговорю.

– Не смій її чіпати! – закричала мала – Бо я тебе вб’ю!

– А ну йди геть від мене! – гарикнув тато – Ти диви, моє гімно буде мені вказувати. Я тебе годую, ти живеш в моєму будинку і маєш наглість кричати на батька?

Валя мовчки повернулася і пішла геть, бо боялася, що розплачеться. А плакати перед татом вона не хотіла. Вона його ненавиділа і …любила одночасно.

Після цього випадку були хороші дні, коли маленька залазила на плечі татові нахилялася до нього голівкою і цілувала в щоку, були часи, коли він щось розповідав їй цікаве, але були і ночі, коли тато приходив додому напідпитку і гатив у вікна й двері, якщо не відчиняли. А якщо відчиняли, то незважаючи на те що пізній час, починав сікатися до мами і все закінчувалося бійкою. Заспокоїти його можна було тільки зв’язавши. Але це було нелегко. Валя, ставши вже дорослою жінкою як тільки чула стукіт у двері чи вікно, здригалася і жах, що охоплював її, змушував тремтіти тіло.

Біль від бездушності найближчої людини, від такої страшенної несправедливості, яку чинить її тато, заповз у дитяче серце і не проходив роками. Все що нас не вбиває - є нашим досвідом. Вже пізніше, подорослішавши, Валя змогла сформулювати, чому навчив її такий гіркий досвід.

Найболючіші рани завдають найрідніші і найближчі люди. Бо такі протилежні почуття, як любов і ненависть рвуть мозок і душу, руйнують зсередини єство людини і не дозволяють бути щасливими.