Підслухано в Одесі

— Ойц Фімочка, а шо це у вас за такой ізяшний волкодаф? Він не кусає прилічних дєвушек?

— Софочка, я вас умоляю, і де ви відели, шо би волкодави єлі ізмотаний моршинской і одєским сонцем сухостой? Волкодави пітаются волчімі біфштексами с кров’ю, а не веганским горошком с броколі и стаканом кефіра. Правда, скажу вам по секрету, Джек, такі, оказался некроман.

— Фімочка, очень даже обідниє ваши слова. На меня второго дня, даже, накинулся кот Бориса Абрамовича. А с чего ето ви взялі, шо ваш Джек некроман? Кстати надо говорить - н-е-к-р-о-ф-і-л.

— Софочка, во-первих це не моя собака, а Іванових. Прілічние люди такое не завєдут. А во-вторих в собаке главное не хформа с названием, а содержание. А в-третіх, кому нада той нехай і гаварит.

— Ойц, так а шо? Он і Іванових сʼєл? А то я їх вже три ночі за стіною не чую.

— Софочка, ну шо ви, такоє гаварите? Некроман це не людоєд. Вони поєхалі у Турцію пляжиться. А Джека довєрілі мінє. На перевоспітаніє.

— Ага. А в Одєсє ім пляжиться вже нє комільфо?

— Нє, ну какоє пляжиться в Одєсє, када, тє, другіє Іванови, етіх Іванових всякімі сцирконамі і шлюхєдамі забрасивают. К тому жє, на дєньгі от Іванових я подумиваю открить гостішку. Так, шо хай пляжатся, Дай Бог їм здоровʼя.

— Шо нєвже в Аркадії?

—-Та ви що!? Боже збав. У нас во дворє. Мінє Рєзніковічі хотят отдать кроліка на лєто. А Самуіл Яковлєвіч своєго попугая.

— Та ну? І кому ж він будє, вєчєрамі читать отє свої балади?

— Он єдіт до сестри в Маймі. Будєт єй вголос чітать.

— Тада це нє надовго. Вона йєго бистра спровадит взад. А можна і я вам свою рібку отдам?

— Какую єшо рібку? Золотую із сказкі?

— Ну почєму, - мокрую, із акваріума.

— Ладно, нєсіте вашу стерлядь. Пойдет по ценє хомячка.

— Ой, щиро дякую. Так а шо с собакою нє так?

— Ви прєдставляєте, Софочка, я єй положила косточкі от кошерной індюшкі. Так он нє єст.

— Так може он нєголодний?

—- Голодний, уж я то знаю. Я ж єго кормлю. Я єму так і сказала: «Ході голодний». І он такі походіл. І «находіл» - оту рижую бєстію.

— Наташку шолі із сєдьмой?

— Та нє, єйойную шальную кошку, шо крічала как єйо хазяйка.

— Хм. Тока кошка вимагала тюльку і кавалєра, а та рижая на мєтлє орала, шо всє мужикі заряться на єйо корміліцу.

— Так от. Кот Боріса Абрамовіча і прідушіл єйо в прошлом годє, а Джек єйо нашьол і раскапал.

— Наташку???

— Та, тю на вас Софочка. Кошку.

— Ой фффііі. І шо? С'єл єйо не вароную? Такое ж собакам ніззя.

- Та канєшна, Буду я єму кошек варить.

- Так тєпер єйо душа перєсєлілась в Джека?

— Ну душа може й нє, а вот душок прицепився намертво.

— Боже. Бєдний Йорік.

— О! І Іванова так сказала када атдавала мінє собаку на воспітаніє. А Я єщо подумала І чего она тут Шекспіра пріплєла.

— Фімочка, - то порода такая.

— Тіхо, ша. Я в курсє справи. Я ж іграла у студенческам тєатрє. Шекспір ет там де Гамлет «To be or not to be» мой Бєдний Йорік. Так от я і гаварю, от етіх наглосаксов одні проблєми простому одєсіту. Дє йєму теперь дохлятіну іскать?

— Ойц бєдняжка. Ой, ой, Фімочка, он мінє цапнул за палєц. Я ж тока хотєла йєго пожалєть

— А ви знаєтє, Софочка, Джек такі нє тока нєкроман. Он єшо і екстрасенс-провідец.

- А ето кудой?

- А тудой, шо собакі редка ошібаются і нікада нє врут? Відімо нєдолго вам осталось.