Моя пухнаста лапа

Моя пухнаста лапа у твоїй руці. Так було завжди, ти ж це пам’ятаєш? З тих самих пір, як ти прийшов до притулку. Ти довго ходив поміж усіх і нарешті угледів мене. Варто було б уточнити, що я таки помітив тебе першим. У собак є чудове уміння – розпізнавати людей, адже вони ті, хто несуть як благо, так і шкоду. Якось мого сусіда, симпатичне щеня чимось схоже на пуделя, повернули до притулку побитим. Тоді наша робітниця, старенька мила панна із пучком сивого волосся на голові, сказала, що найгірші тварини – люди.

Отож, ти не виглядав небезпечним і аж надто заклопотаним та до страху суворим і серйозним, як чоловіки в строгих костюмах і з сірими краватками, які приходили раніше. Ти був чимось схожий на мене і, думаю, ти теж це помітив. Було очевидно, що ми швидко порозуміємось. У тебе теж було чорне, коротке волосся і грайливий настрій, як у мене. У тебе навіть шкарпетки були схожі, такі ж білі як у мене лапки. Я пам’ятаю, як підстрибував і як не міг вгамувати свій хвостик, що чорною ниточкою із білою плямкою на кінці, мотався по підлозі. Я пам’ятаю твої очі, такі ж захоплені як і мої. Такі ж спраглі до чиєїсь любові.

Ти був з тих людей, що ростуть дуже кмітливими. Коли ми стали сім’єю, я намагався хвалити тебе за усі успіхи, стрибав навколо як навіжений, коли тобі вперше вдалося далеко кинути палицю. Це був суцільний успіх, чоловіче!

А пам’ятаєш, як я вперше знайшов скарб? Ту поламану ляльку із блискучими кучерями? Тоді я вперше усвідомив, що люди – диваки, які не розуміють цінності речей. Ви трясетеся над технікою, яка не має душі, але викидаєте те, що дійсно варте уваги. Протягом нашого спільного життя я зробив чимало подібних відкриттів про вас диваків на двох лапах.

Попри усе, ми жили як брати – два холостяки. Розуміли однин одного з пів гавку, бігали по калюжах, гуляли, подорожували та набивали животи смакотою. Не життя, а мрія, правда? Я досі пам’ятаю той доленосний день, коли під час чергової подорожі тобі закортіло піти в гори. Саме тоді я додав до своїх усвідомлень ще одне – люди надто горді створіння, щоб визнавати свої слабкості, незнання чи провали. Ми тягнулися стежками, що були схожі на сотні інших і навіть мені було важко зорієнтуватись де саме ми знаходимось, навіть якщо раніше я вважав себе справжнім слідопитом-нюхачем. Ти втомлено тягнувся вперед, не слухаючи мене, коли я тріпав тебе за штани у спробах зупинитися. Говорив, що ми ось-ось досягнемо мети. Я справді тоді злякався, що ти мариш і мені доведеться тягнути тебе на власній спині до підніжжя. Спершу його варто було б знайти.

Урешті, коли ти втомлено осів на землю, а я зміг зосередитись на звуках і запахах, удача знову до нас повернулась. Пам’ятаєш, як я лишив тебе всього на мить, а сам побіг по допомогу? Повір мені, це було те саме, що лишити сліпе щеня наодинці на вулиці. Я боявся, що ти кудись почимчикуєш у пошуках нових пригод і тебе доведеться витягати з гірської річки чи якогось провалля.

Поки я тягнув дівчину за темні штани, оглядався чи не дременув ти часом. Марі виглядала набагато компетентнішою за тебе. Зі мною їй, звісно, можна було б позмагатись, але ти точно міг би навіть не брати участь в подібному конкурсі.

Я вже казав, що собаки розбираються в людях краще, ніж самі двоногі? Не дивно, що окрім як закінчити наші страждання у лісі, вона легко змогла закінчити наше холостяцьке життя. Отак взяла і поставила крапку в цій главі.

Я був не надто проти. Звісно, якщо ти пам’ятаєш, я трохи насторожено поставився, коли вперше побачив її на порозі нашої хлопчачої барлоги, але знаєш, не лише до твого серця вона знайшла підхід.

З тих самих пір ми були утрьох. Спершу я думав, що буду заздрити, що любові мені діставатиметься менше, а проте усе склалося навпаки. Про таку люблячу сім’ю можна тільки мріяти.

Ось і зараз, лежачи на білій кушетці, я думаю про те, як же мені пощастило прожити саме таке життя. Ти чуєш моє тихе скигління? Мені трохи страшно, в цій лікарні. Мені не подобається, як сльози Марі змочують мою шерсть, але стає якось надто важко щось із цим робити. Просто побудь зі мною ще трохи, будь ласка, доки я не засну. Моя пухнаста лапа у твоїй руці. Так було завжди, ти ж це пам’ятаєш?