Спогади
Моя бабуся ніколи не пекла. У неї не було печі. Та вона б все одно не випікала б, розумієте це було не її. Але були часи коли вона робила вареники або пиріжки смажені на пательні. Смакота! Особливо вареники. Вона робила їх на пару, такі пухкі з ягід. Найбільше мені до в подоби були з малиною. Іноді вона робила з сиром.
Як зараз пам’ятаю, сиджу собі на яблуні (білий налив), хрумкаю спілим, репнувшим яблучком і чую.
- Онучко, йди но обідати. – кличе мене бабуся, через вікно.
Зістрибую з дерева і біжу через сад по галявині до хоти. Забігаю до сіней. На столі стоїть ціла миска вареників, поряд мисочка зі сметаною. Швидко хватаю, ще гарячий вареник. У хату заходить дід. Він був на пасіці.
- Ну що, бабу, у п’ятому вулику розплоду немає. – сідаючи за стіл каже дідусь.
- То що це немає там і матки?
- Поки не знаю. Я ще не дивився.
- Ну після обіду глянеш. – відповіла йому бабуся.
- Діду, а можна я тобі допоможу. – питаю його я.
- Звісно, Оленка. В тебе і зір краще ніж у старого. – завівся хохотом дідусь.
- Все досить про роботу, беріть поки теплі.
По обідавши бабуся взялася прибирати зі столу. Дід в той же час сів на ґанок та й взявся крутити цигарку.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!