2. Прокляття чародіїв
– Брайне, тобі дійсно не обов'язково зі мною йти, – зніяковіло промовила я, прямуючи до бібліотеки.
– Обов'язково, – невимушено кинув хлопець, крокуючи поруч зі мною. – Тепер, коли батько прямим текстом погрожував тобі, я не буду спускати з тебе очей вже буквально. Просто на випадок, якщо він спробує що-небудь на тебе повісити. Тому вибач, але я не можу залишити тебе без авторитетного свідка, який міг би підтвердити твоє алібі. Починаючи з сьогоднішнього дня, я постійно буду поруч з тобою.
– Що, зовсім постійно? – гикнула я, від несподіванки навіть відірвавшись від дна на півметра, тож Брайну довелося ловити мене за руку та опускати назад.
– Так, зовсім постійно, – кивнув принц з посмішкою хитрого вихователя в дитячому садорчку. – Ходити кудись без мене, або залишатися самій в апартаментах, ти більше не будеш. Максимум, на який можеш розраховувати, уникаючи моєї компанії, це товариство Клайка, якщо, наприклад, батько терміново викличе мене для якоїсь важливої розмови сам-на-сам.
– Тобі не здається, що ти трохи гнеш патик?
– Анітрохи, – промовив Брайн з несподіваною серйозністю. – Що б не трапилося, я не дозволю нашкодити тобі.
– Тоді... може ти просто розкажеш мені, про що говорив твій батько?
– Ні, – кинув Брайн, з підозрілим інтересом розглядаючи «хмару» планктону, що пропливала над нами.
– Але чому?
– Просто я не хочу, щоб ти це знала, – зітхнув принц. – Тим не менше, зупиняти тебе не стану. Якщо тобі вдасться відшукати те, що тебе цікавить, отже, так тому й бути.
Трохи збита з пантелику, я опустила погляд... і в результаті ледь не врізалася в коралову арочку, що стояла на нашому шляху.
Як не крути, але день не задався з самого ранку. Причому вчорашнього ранку. Повернувшись тоді з саду, ми розійшлися по своїм кімнатам і безвилазно просиділи там решту дня. Не знаю як принц, а я весь цей час успішно рефлексувала, періодично перериваючи це заняття з метою сховати обличчя в подушці кожен раз, коли в пам'яті спливали моменти, пережиті разом з Брайном за ці години.
Напевно я б зовсім з глузду з'їхала від своїх наївних фантазій, якби не знайшла те, за що мій розум зумів зачепитися: сказані королем слова про прокляття, якого він «не побоїться», якщо доведеться мене стратити. Трохи подумавши, я зробила висновок, що це, скоріш за все, було чимось цікавеньким. Більш того – раніше мені про нього нічого не казали, мотивуючи те, що мене не стратять, благородними мотивами правової держави.
Подібний нюанс мене чимало стривожив і я вирішила, що слід розібратися. А оскільки Брайн говорити на цю тему навідріз відмовився, довелося покладатися тільки на власні сили та пливти в бібліотеку. Власне туди я і попрямувала наступного ж ранку. Ну а принц нав'язався слідом, заявивши, що тепер я навіть кроку не ступлю без його нагляду і захисту. Тому тепер мені було вдвічі ніяково: і від його компанії після всього, що сталося, і від того, як саме він це сказав.
Втім, перший день, проведений в бібліотеці, не дав ніяких результатів. Так само, як і другий, і третій. Але це жодним чином не означало, що я збиралася здатися! Тому приходила знову й знову, перериваючи бібліотечний каталог і гортаючи всі можливі книги про темних чаклунів і їх прокльони... яких, на превеликий жаль, виявилося багато, наче боргів у алкоголіка. Тимчасом принц і сам байдики не бив, гортаючи книжки для власних конспектів.
Проте удача любить терплячих. І на шостий день пошуків мені нарешті пощастило! Жадібно занурившись у стару книгу, я почала читати дрібні рядки. І з кожним проковтнутим словом мої очі все сильніше викочувалися з орбіт.
– Тепер розумієш? – сумно зітхнув Брайн, мабуть здогадавшись за моїм виразу обличчя, що до чого.
– Тобто... стривай... то виходить, якщо темного чародія насильно позбавити життя, він...
– Так. Точніше як, не завжди, тільки в одному з трьох випадків, і тільки якщо цей чародій розвивав свій дар, – промовив хлопець. – Тому раніше їх і вважали за краще вбивати в дитинстві, поки це ще можна було зробити без вагомого ризику активації прокляття.
– І якщо один з цих трьох випадків матиме місце, сила, що виривається з чародія в момент смерті, пошириться навколо його тіла через морську воду та накладе сильне прокляття на все, що ця вода омиває?
– Саме так, – кивнув принц. – При цьому радіус зони ураження, а також сила і характер прокляття, залежатимуть від самого темного чарівника: його власної могутності, того, наскільки він опанував свою силу і розвинув її, а також від усього, що творилося у нього в голові протягом життя.
– То ось чому мене не стратили з самого початку, – промовила я з гіркою іронією. – Ось чому до мене просто приставили наглядача, і навіть тримають при дворі. І ось чому за всі ці роки ніхто не спробував вбити страшну морську відьму, просто вирішивши, що якщо дати їй спокій, шкоди буде менше. Але ж... в моєму тілі вже майже не залишилося сили Зайли!
– Тим не менше, цього «майже не залишилося», якщо та погань спрацює, вистачить щоб проклясти всю столицю. Більш того, є один спосіб, яким батько не погребує скористатися: закувати тебе в кайдани, відвезти далеко-далеко від міста і там обезголовити. Правда от, якщо прокляття спрацює, для ката це означатиме неминучу смерть, тому мало хто погодиться. Хіба що…
– Хіба що цей кат буде невразливим до чарів, – закінчила я.
– Але вся складність полягає в тому, що важко знайти просто невразливого до чарів. А того, хто при цьому ще й погодитися забруднити руки – тим більше. Це й була одна з головних причин, з яких Зайлу не стратили, хоч в її випадку, якщо покопатися, вистачило б законних приводів для смертного вироку.
– А які ж інші причини? – здригнувшись, поцікавилась я.
– Друга причина – відьма, яка досконало володіє темними чарами, здатна себе захистити. Тож просто підступитися до неї було непросто. Ну а третя полягає в тому, що активуйся прокляття під час страти, коли в цьому тілі була вся її сила, і ніяке відведення жертви далеко від міста просто не допомогло б. Навіть Клайку не вдавалося точно підрахувати, який саме радіус ураження був би у вивільненого в момент її смерті прокляття. Можливо воно б накрило навіть весь світовий океан... або, щонайменше, все сьоме море.
– Але оскільки я не Зайла, зі мною, в разі чого, такої мороки не буде, – прошепотіла я, ніби в трансі відклавши книгу.
– Іро, повторюю ще раз: я не дозволю нашкодити тобі, – твердо промовив Брайн, накривши долонею мою руку. Відчувши цей лагідний, і в той же час впевнений дотик, я здригнулася. Але в мене не було сил ні встати і втекти, ні просто висмикнути руку та прибрати її подалі від такого приємного тепла, яке я не мала права відчувати.
Міцно стиснувши мою руку, Брайн допоміг здати книги та вивів з бібліотеки. Вивів буквально! Дізнавшись всі ці цікаві подробиці, я так рознервувалася, що не тільки плуталася в коридорах, раз по раз повертаючи не туди, а ще й постійно норовила врізатися в кожну стінку, яка опинялася неподалік від мене. Тому все закінчилося тим, що хлопець взяв мене за руку та повів до виходу. А коли ми покинули будівлю, моєї руки він так і не відпустив.
Якоїсь миті мені захотілося плакати, варто було тільки задуматися про все, що я собі науявляла. Ця казка була занадто гарною, в неї дуже хотілося повірити.
І саме тому мені слід скоріше від неї втекти... інакше незабаром мої дурні мрії мене вб'ють.
До того моменту, як ми наблизилися до палацу, в голові вже вималювалися неясні начерки чогось, що віддалено нагадувало план дій. Точно, завтра вранці так і почну робити. Ну, а зараз... зараз ми переступили поріг палацу, і Брайнові пора було відпустити мою руку, щоб уникнути зайвих поглядів придворних, які почнуть пліткувати з цього приводу.
Ось тільки він не відпустив її. Натомість міцно-міцно стиснув.
УВАЖЕНЬКА! Книгу до кінця вже можна прочитати в мене на Патреоні https://www.patreon.com/olga_migel_writer
Ну або якщо ви просто хочете підтримати авторку фінансово :)
Там же чимало ништячків для патронів різного рівня!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!