Зміст
  • Розділ 1. На дні морському - 1. Солона безодня
  • 2. Морський король
  • 3. Прекрасний принц
  • 4. Відьмина хатина
  • Розділ 2. Труднощі адаптації - 1. Добрими намірами...
  • 2. Парад незручностей
  • 3. Тут мешкають принци
  • 4. Плавець до плавця
  • 5. Занадто джентльмен
  • Розділ 3. Стимул рухати плавцями - 1. Церемонія
  • 2. Розбір запливів
  • 3. Відьмина сестра
  • 4. Те, що не договорює чародій
  • 5. За та проти
  • Розділ 4. Печера Співочих перлин - 1. Що заховано в підводних книгах
  • 2. Пісня моря
  • 3. Перламутрові сльози
  • 4. Великий маленький секрет
  • Розділ 5. Четвертий танець - 1. Королівські плани
  • 2. Талісмани на удачу
  • 3. Раз, два, три...
  • 4. Перехрестя секретів
  • Розділ 6. Втрачені ключі - 1. Коса на камінь
  • 2. Прокляття чародіїв
  • 3. Темний скарб
  • 4. Джерело
  • Розділ 7 .Голоси з безодні - 1. За межу
  • 2. Кров королів
  • 3. Любовна геометрія
  • 4. Розбитий скарб
  • 5. Рев
  • 6. Пік контрастів
  • Розділ 8 . Лігво темного чарівника - 1. Розвідка боєм
  • 2. Фактор особистого інтересу
  • 3. Мовчазні кістки
  • 3. Нитка
  • 4. Чародійскі сюрпризи
  • Розділ 9. Хід короля - 1. Відкрита гра
  • 2. Пропозиція, від якого неможливо не відмовитися
  • 3. Танець на краю прірви
  • 4. Шторм
  • Розділ 10 . Скриня Пандори — 1. Зіткнення
  • 2. Серце від ключа
  • 3. За сімома замками
  • 4. Принцеса-потопельниця
  • 5. Останній фрагмент
  • Розділ 11 . Наречена чудовиська - 1. Нездійсненне бажання
  • 2. Полювання на відьму
  • 3. Тенета
  • Розділ 12. Повелитель семи морів - 1. Прощальний подарунок
  • 2. Запитання
  • 3. Королівське весілля
  • 4. Пробудження
  • 5. Остання пісня
  • 3. Темний скарб

    Коли переступивши поріг апартаментів я повідомила Брайну, що збираюся навідатися до будинку Зайли, хлопець розгубився настільки, що мені вдалося непомітно вивільнити свою руку з його долоні. Тієї ж миті мене накрило важке відчуття втрати та бажання знову повернути все, як було. Воно виявилося настільки сильним, що в мене з'явилася нав'язлива ідея надавати самій собі потиличників.

    – Іро, поясни, навіщо? – промовив Брайн, дивлячись на мене з щирою надією на логічні аргументи.

    – Бо ми досі нічого не знаємо про те, як вона вкрала моє тіло і для чого вирушила на поверхню.

    – Але ж Клайк оглядав її будинок, – нагадав принц. – І якщо вже він не знайшов там навіть ключика до відповідей, то нам тим паче нічого не світить.

    – А ось тут не погоджуся... і даю руку на відсіч, Клайк теж знає, що це не так, – посміхнулась я, всіма силами намагаючись зобразити невимушеність. – Може Зайла зачарувала що-небудь в своєму будинку, щоб ті, кому не треба, цього не знайшли. Скоріш за все, Клайк і сам би залучив мене до пошуків, якби... – заговорила я, аж раптом замовкла.

    – Саме так, Іро, – строго сказав Брайн. – Якби не страх, що таким чином він може підштовхнути тебе до зняття печаток зі спогадів Зайли. А ти ж прекрасно пам'ятаєш, чому її пам'яті краще залишатися запечатаною.

    – Що стосується останнього, то тут все залежить від того, що вона мала на меті, викрадаючи моє тіло. Можливо дізнавшись це, Клайк, та й твій батько, не погребують будь-якими засобами, щоб запобігти реалізації цієї мети.

    – Як думаєш, невже Клайк не задавався тим самим питанням? – зітхнув юнак, а потім, підійшовши до мене, тихо додав: – Просто не думай про таке, для тебе це дуже небезпечна справа.

    – Не можу, Брайне, – відчайдушно видихнула я, відводячи погляд. – Якщо ми будемо обходити всі замки з обережності, то ніколи не дізнаємося, що задумала Зайла, і не розгадаємо ритуал, яким вона перетягнула мене сюди. І тоді... тоді я залишуся тут до кінця своїх днів, а я не можу! Я повинна покинути це місце і повернутися додому якомога скоріше, – напружено промовила я і, відвернувшись, відійшла від принца на кілька кроків.

    Коли я знову подивилася на нього, то встигла застати збентежений вираз і стиснуті кулаки. Але все це вже мить потому сховалося за легковажною усмішкою.

    – Ну гаразд, вмовила, – зітхнув Брайн, чухаючи потилицю. – Ходімо до будинку Зайли, раз ти так просиш. Але тільки за умови, що будеш обережною.

    – Це навіть не обговорюється, – запевнила я, і мені майже вдалося приховати раптову тривогу, через яку серце швидко-швидко закалатало. Така зміна в Брайна мене, м'яко кажучи, стривожила. Цікаво, чого б це?

    Як би там не було, на цьому ми тему закрили і повечерявши, розійшлися по своїм спальням. А на ранок, коли я вийшла до вітальні, принц уже чекав на дивані. Всього на мить мені здалося, що він напружений, немов комуняка у «Криївці», але вже наступної секунди на його обличчі засяяла безтурботна усмішка.

    І ось нарешті ми дісталися того самого місця, яке викликало в мене вкрай неприємні спогади. Значно посилювало їх те, що відтоді в цьому будиночку анічогісінько не змінилося. Кожна деталь була точнісінько такою, як і того вечора, коли на мене напали.

    – Що ж, приступаємо до пошуків? – запропонував принц, помітивши, що я вагаюся.

    – Так-так, точно, – розгублено кивнула я, повертаючись до реальності з царства похмурих фантазій.

    Подумавши трохи про те, з чого б почати, я припустила, що Зайла могла зберігати що-небудь важливе там, де спала. Тому спочатку вирішила обшукати її спальню.

    Перше місце, куди мені вистачило розуму зазирнути, це, звичайно ж, під ліжко. Ось тільки там я нічогісінько не побачила, за винятком, хіба що, молюска, який апатично повз підлогою.

    Далі я перерила комод, у якому також нічогісінько важливого не виявилось. Не було нічого особливого і в шафі, і в скриньках туалетного столика. Здавалося, я перебуваю в житлі звичайнісінької дівчини. І від думки, що в результаті ми можемо так нічого і не відшукати, мені стало до неможливого прикро. Але ж не може такого бути, щоб Зайла зуміла замести ну зовсім всі сліди...

    – Здається, у нас джек-пот, – радісно вигукнула я через кілька секунд після того, як проходячи повз одну зі стін, випадково її торкнулася. І тут дійсно є чому радіти! Варто було мені торкнутися холодного каменю, і показалася тоненька шпарина трохи вище голови, що описувала на стіні рівний прямокутник.

    – Бути такого не може, – здивовано присвиснув Брайн, швидко підійшовши до мене. – Іро, послухай, будь дуже обережна, відчиняючи ці дверцята. У разі чого... якщо там буде яке-небудь закляття, відскакуй, а я прийму його. На мене воно не подіє.

    Кивнувши крізь нервове тремтіння, я акуратно торкнулася ледь помітної маленької ручки і потягнула за неї.

    – Фух, здається, пронесло, – зітхнула я.

    – Не поспішай радіти.

    Розуміючи, що він правду каже, я й сама зібралася. А потім, ставши навшпиньки, вирішила дістати велику коробку, яка стояла в ніші. На щастя, нічого не сталося, навіть коли я потягнула її на себе, намагаючись обережно витягти зі схованки... аж раптом оступилася і втратила рівновагу! Проклинаючи себе за незграбність, я ледь не впала на підлогу, але Брайн вчасно мене підхопив. Проте коробку з рук все ж випустила, і її вміст вивернулася нам на голови...

    Спочатку ми здивовано вирячили очі, а потім здригнулись, дивлячись як на дно плавно опускалися очевидно якось дістані з поверхні та герметично упаковані CD-плеєр з водотривкими навушниками та диски. Багато дисків: Олег Винник, Дорофєєва, Таянна, «Мозгі», сингл «Плакала», Віталій Козловський, Настя Каменських, Монатік, повна дискографія Олі Полякової, та щонайгірше – Моргенштерн.

    Миттю обернувшись на кам'яну статую, я витріщалася на вміст триклятого ящика. І як не старалася, та ніяк не могла зрозуміти: що ж мені зараз, чорт забирай, робити? Аж раптом один з дисків – схоже, злетівши вище за інші – падаючи, стукнув мене по лобі. І коли я, глянувши на нього, зрозуміла, що то був сингл «Вовчиця» – не змогла відреагувати інакше, як в паніці заверещати й відскочити, істерично розмахуючи руками!

    – Так, це однозначно не зовсім те, на що ми розраховували... – протягнув Брайн, обережно обходячи розкидані підлогою «міни», щоб швидше залишити уражену зону, ні на що тут не наступивши. А потім, немов прочитавши мої найстрашніші страхи, додав: – Знаю, Іро, зараз ти зненавидиш мене за ці слова... але ми повинні тут прибратися.

    – Е-ні! – з жахом закричала я, забиваючись в куточок, немов перелякана миша. – Я ці штуки до рук не візьму! А раптом воно заразне?

    – Я, між іншим, теж від цього не в захваті, – відводячи погляд, заявив принц.

    – Хвилиночку, а звідки ти знаєш про оце от все? – насторожено протягнула я.

    – Час від часу чарівні прилади, що слугують для зв’язку, ловлять сигнали супутників з поверхні, а разом з ними – радіо та телебачення. Тож без моральних травм від вашої маскультури і в нас не обійшлося.

    – Хто б міг подумати, що від Олега Винника навіть на дні Тихого океану не сховатися… – трагічно пробурмотіла я.

    – Що так то так. Але повернемося до наших рапанів. Іро, коли ми вже тут насвинячили, то повинні прибрати. По-перше, після недавнього розпорядження слідчої комісії будинок Зайли повинен залишатися в колишньому вигляді, по-друге... сюди раз на день навідується варта, а наш візит, між іншим, офіційний, за домовленістю, і записаний в слідчий журнал. Як тобі здається, що вони подумають, коли знайдуть після нас все це?

    Трясця, Брайн мав рацію. Тож нам нічого не залишалося, крім як, матюкаючись, повзати рачки, збираючи все це добро.

    Цей захоплюючий процес тривав уже хвилини дві, протягом яких ми двома пальцями підбирали з підлоги всі ці невід'ємні атрибути дозвілля Зайли, щоб перенести їх назад до коробки. І найбільше я намагалася не думати про те, що всю цю музику слухала дівчина, в тілі якої я зараз перебувала! Оцими от самими вушеньками!

    – Дідько, а цей взагалі якийсь… – тихо пробурчала я собі під носа, гидливо піднімаючи з підлоги лискучу коробочку з диском... аж раптом завмерла.

    Кілька секунд я розглядала дивакуватий предмет, а коли зрозуміла, що це був Баста!

    - Святий Стерненко! – зойкнула я, в паніці жбурнувши диск в першому-ліпшому напрямку! І як на зло, в цьому напрямку знаходилося обличчя Брайна. Схоже, принцові довелося і з творчістю цього співуна познайомитись, бо тієї ж миті він з непідробним жахом відкинув диск куди подалі. Ось тільки панікував при цьому не набагато менше за мене, і наступні кілька секунд це тільки підтвердили.

    Наступивши коліном в процесі викидання на один з дисків, які досі валялися підлогою, хлопець втратив рівновагу та полетів долу. Але що найгірше, на шляху його польоту виявилась ваша покірна слуга! І вже кілька секунд потому я, зважившись розплющити замружені очі, зрозуміла, що лежу на спині, притиснута до підлоги міцним тілом Брайна.

    Моєю першою природною реакцією було закричати, відштовхнути його й скоріше стати на ноги. Ось тільки я не зробила цього, просто заціпеніла. Напевно, через частий стукіт його серця, який відчувала своїм тілом. Чи через його губи, які під час падіння випадково торкнулися моєї шиї. Я відчувала Брайна кожної лусочкою і просто не могла поворухнутися... хіба що назустріч йому. Не кліпаючи, часто дихаючи, я дивилася на нього, розчиняючись в приємному запамороченні, і ясно розуміла, що зараз ми абсолютно самі. В покинутому будиночку за містом, до якого ніхто не прийде щонайменше до вечора. Це розуміння лякало до смерті, і в той же час зводило з розуму, штовхало до межі нерозсудливості: забути про все, податися вперед, до його губ, а потім будь що буде! Всі ці почуття разом з кров'ю розліталися по моїм венам, наповнюючи кожну клітину тіла приємною напругою.

    Я стримувалася з останніх сил... і зрозуміла, що вони ось-ось покинуть мене, коли відчула долоні Брайна, які захопили мої руки і чуттєво притиснути їх до підлоги за моєю головою. Його пальці ніжно пробіглися по лусочкам – від зап'ясть до плечей, – перш ніж завмерти, торкнувшись обличчя. Прокляття, гори все вогнем!..

    Аж раптом пролунав тихий скрип дверей, який видався мені гуркотом штормового грому. Здригнувшись, ми синхронно спрямували погляди на вхід до кімнати і з жахом побачили там Кайлу, яка витріщалася на нас ніби боєць УПА, який побачив гігантський солоний огірок, що розпивав первак зі статуєю Леніна! Втім, якщо взяти до уваги не тільки наш з Брайном вигляд, а й диски, що валялися навколо, то можна зробити висновок: Кайла ще стримано відреагувала.

    – Ой, вибачте. Але знайте, то особиста справа кожного, я не засуджую, – охнула дівчина і швидко відступила на крок назад, зачинивши за собою двері.

    Близько трьох секунд до мене доходило усвідомлення того, що сталося. Опісля мої щоки ледь не закип'ятили воду навколо мене, в той час як сама я видала пронизливий вереск п'ятнадцятирічної благородної діви, яка випадково заскочила до чоловічої бані!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.