Зміст
  • Розділ 1. На дні морському - 1. Солона безодня
  • 2. Морський король
  • 3. Прекрасний принц
  • 4. Відьмина хатина
  • Розділ 2. Труднощі адаптації - 1. Добрими намірами...
  • 2. Парад незручностей
  • 3. Тут мешкають принци
  • 4. Плавець до плавця
  • 5. Занадто джентльмен
  • Розділ 3. Стимул рухати плавцями - 1. Церемонія
  • 2. Розбір запливів
  • 3. Відьмина сестра
  • 4. Те, що не договорює чародій
  • 5. За та проти
  • Розділ 4. Печера Співочих перлин - 1. Що заховано в підводних книгах
  • 2. Пісня моря
  • 3. Перламутрові сльози
  • 4. Великий маленький секрет
  • Розділ 5. Четвертий танець - 1. Королівські плани
  • 2. Талісмани на удачу
  • 3. Раз, два, три...
  • 4. Перехрестя секретів
  • Розділ 6. Втрачені ключі - 1. Коса на камінь
  • 2. Прокляття чародіїв
  • 3. Темний скарб
  • 4. Джерело
  • Розділ 7 .Голоси з безодні - 1. За межу
  • 2. Кров королів
  • 3. Любовна геометрія
  • 4. Розбитий скарб
  • 5. Рев
  • 6. Пік контрастів
  • Розділ 8 . Лігво темного чарівника - 1. Розвідка боєм
  • 2. Фактор особистого інтересу
  • 3. Мовчазні кістки
  • 3. Нитка
  • 4. Чародійскі сюрпризи
  • Розділ 9. Хід короля - 1. Відкрита гра
  • 2. Пропозиція, від якого неможливо не відмовитися
  • 3. Танець на краю прірви
  • 4. Шторм
  • Розділ 10 . Скриня Пандори — 1. Зіткнення
  • 2. Серце від ключа
  • 3. За сімома замками
  • 4. Принцеса-потопельниця
  • 5. Останній фрагмент
  • Розділ 11 . Наречена чудовиська - 1. Нездійсненне бажання
  • 2. Полювання на відьму
  • 3. Тенета
  • Розділ 12. Повелитель семи морів - 1. Прощальний подарунок
  • 2. Запитання
  • 3. Королівське весілля
  • 4. Пробудження
  • 5. Остання пісня
  • 6. Пік контрастів

    – Несподівана зустріч, – пробурчала я, інстинктивно відсахнувшись назад.

    – Сподіваюся, несподіванка приємна? – розпливаючись в усмішці, поцікавився Флайк.

    – Ні, – різко відповіла я, моментально додавши до його радісно-солоденького виразу обличчя кілька ложок лимонної кислоти.

    – Невже ви й справді злитеся через ту нашу розмову? – поцікавився чоловік, нервово сміючись з видом Казанови, якому прилюдно дали копняка, та ще й чоботом з шипами, який в процесі застряг в сраці.

    – Взагалі-то не те слово, як злюся, – напружено промовила я, задкуючи від гріха подалі. Було досить дивно зустріти Флайка тут і зараз, в коридорах палацу, коли я, провалявшись в ліжку два дні, просто вийшла до першого придворного чарівника за ліками, і вже поверталася назад.

    – Ну ж бо, Іро, ви розбиваєте мені серце, – широко посміхнувся чоловік.

    – Наче у пропаленого бабія є серце, яке можна розбити, – буркнула я собі під ніс... і схоже, він мене таки почув, тому що змінився в обличчі, разом нагадавши мені кота, на хвіст якого впав бетонний блок.

    – Ви така жорстока... – убито видихнув Флайк, потягнувшись до мене рукою з останніх сил, на що я зробила ще кілька кроків назад.

    – Скажіть, Флайку, а чи не зачастили ви останнім часом до палацу? Щось донедавна я вас навіть не бачила жодного разу. А тут просто таки регулярно навідуєтесь до брата.

    – Справжня мета моїх візитів – Клайк, – театрально зітхнув чоловік, млосно дивлячись на мене. – Просто відтоді як вперше побачив вас, я втратив спокій. Ваша посмішка, чистота й доброта полонили мене, я не можу спати, поки...

    – Поки не заплюєте все це? – поцікавилась я, мило усміхнувшись. І схоже, в черговий раз обламала Флайкові крила.

    – Ірочко, що ви. Вас я здатний тільки боготворити...

    – Тобто, у ваше розуміння божественного включений також і безбожний харасмент?

    – Ви дуже категоричні, – сумно зітхнув чоловік, миттю опинившись поруч зі мною так несподівано, що я навіть не встигла зреагувати, коли він вхопився за мою руку і притягнув мене до себе, щоб другою рукою оповити мою талію. – Я й справді полонений вами, – пошепки додав він, піймавши мене поглядом, в якому, здавалося, була зібрана скорбота всього світу.

    – А вас, схоже, життя так нічому і не вчить, – пролунав добродушний голосок, від якого Флайка перекосило, немов собачку Павлова. Відскочивши від мене на метр, брат чародія розгублено дивився на Брайна, весь доброзичливий вигляд якого красномовно натякав, що хтось зараз зазнає болю та страждання. В особливо великих кількостях.

    – Ваша високосте, радий вас бачити, – поспіхом посміхнувся чоловік.

    – Справді? Чомусь мені здається, що навпаки.

    – Хіба в мене є причини не хотіти зустрічі з вами, коли я веду розмову з Ірою? – поцікавився Флайк... і по виразу обличчя Брайна я зрозуміла, що його жага крові багаторазово зросла, одноразово змішавшись з щирим обалдінням.

    – А хіба ні?

    – Але ж ви з Ірою не в тих відносинах, щоб подібне ставало причиною вашого обурення? Вона мені сама сказала, що між вами нічого немає. То чому ж тоді я не можу спробувати щастя в надії завоювати її серце?

    – Хоча б тому, що Іра сама ясно дала вам зрозуміти, що ваші залицяння їй не тільки нецікаві, але й неприємні, – відповів Брайн після невеликої паузи, яка минула в моторошній напрузі.

    – Прошу мені вибачити, але це не вам вирішувати, – заявив чоловік. – Ви їй всього лише приятель, я ж збираюся стати чимось більшим.

    – Даремно збиралися. Можете відносити все, що зібрали, назад, – прошипів принц.

    – На якій підставі ви віддаєте мені такі накази, ваша високосте? Чому вас взагалі повинно хвилювати це питання? – посміхнувся Флайк, схоже остаточно втративши гальма. – Через те, що це ваше завдання, бути її наглядачем? Смію запевнити, я не зроблю з нею нічого такого, що могло б повернути Зайлу назад в це чудове тіло. Я, як ніхто інший, зацікавлений, щоб у ньому залишалася саме Іра – так вже вийшло, що вона справжня перлина, в той час як у Зайли був трошечки паскудний характер. Тож можете не перейматись і залишити нас наодинці...

    Договорити Флайк так і не зміг. З тієї простої причини, що людина, яка цілеспрямовано наривається, врешті-решт може догратися!

    – Це було не дуже-то ввічливо, – прошипів Флайк, зігнувшись навпіл від удару кулаком в живіт.

    – Чого просили, те й отримали, – кинув принц, швидко схопив мене за руку і потягнув коридором.

    – Але ж я ж всього лише сказав правду, – через силу посміхнувся Флайк.

    Брайн не відповів йому. Просто сильніше стиснув мою руку, почувши ці слова, і прискорив хід.

    – От нахабна срака, – роздратовано пробурмотів принц кілька хвилин по тому. – Схоже, він справді тебе переслідує. Бач, як причепився! Почати так настирливо фліртувати після того, як лише днями отримав по своїй вкрай знахабніла пиці!..

    – Брайне! – перервала я, різко зупинившись, щоб уважно роздивитись кольорову мозаїку, яка переливалася у світлі люмінесцентних рибок, що плавали в маленьких клітках на стінах.

    – Все гаразд? – стурбовано запитав хлопець, обернувшись до мене.

    – Просто... – прошепотіла я, не справляючись з хвилюванням. Страх зустрітися з ним зараз поглядом був настільки сильним, що я, не витримавши, незграбно вивільнила руку з його долоні та випливла на невеличку терасу, затишно задекоровану високими водоростями.

    – Що сталося? – перепитав Брайн, зайшовши слідом. Я відчувала його поруч з собою, прямо за своєю спиною, і від того тремтіла ще сильніше.

    – Просто я не можу зрозуміти... – знову спробувала заговорити я, дивлячись на зграю медуз, що світилися, плаваючи над садом. Кожне слово доводилося витягувати з себе через силу. – Адже Флайк сказав правду. Чому ж ти так розлютився? Не подумай, я дійсно не збиралася приймати його залицянь... але твоя реакція мені теж незрозуміла. Ти дуже добрий, і стільки робиш для мене. Та невже я заслуговую на твою доброту, Брайне? – видихнула я, міцно стискаючи кулаки, які лежали на прикрашених мушлями кам'яних перилах.

    Як же мені важко було зараз говорити! Але я повинна сказати йому це. Адже якщо він не зрозуміє, що всі ці його жести роблять мені тільки болючіше... я просто збожеволію, перш ніж зумію повернутися в своє тіло. Тому я, важко вдихаючи воду, продовжувала:

    – Я всього лише проблема, неприємність. І вся твоя турбота... мені просто дуже важко від цього. Тільки важче з кожним днем. Чому ти завжди поруч, завжди готовий допомогти? Чому приходиш та виручаєш, в яку б біду я не потрапила? Допомагаєш мені, як би це небезпечно не було, і чого б тобі не коштувало? Чому... чому ти, втікши з балу, танцював зі мною під музику, яка повинна була стати твоїм четвертим танцем з законною нареченою? Чому ти робиш все це, Брайн?

    – А хіба ти ще не зрозуміла?

    – Не зрозуміла чого?

    – Того, що я кохаю тебе.

    Сильні руки обняли мене зі спини і я відчула, як його щока торкнулася моєї.

    Мені ж це... не почулося, ні? Правда?

    – Брайне... – задихаючись, прошепотіла я, мало не зомлівши.

    – Так, я повністю усвідомлюю, що означають мої почуття, але нічого не можу з ними вдіяти, – промовив хлопець, зариваючись носом в моє волосся. – Проблеми, скандали, війна з безглуздими віковими традиціями і батьком, який просто відмовляється прийняти те, що я, його син, не буду їх жертвою, як колись їх жертвою зробили його самого. Але знаєш що? Я готовий до всього. Так само, як готовий захищати тебе в цій війні. Захищати так, що ніхто, ніколи, за жодних обставин не нашкодить тобі. Іро, я збираюся боротися з усім цим до перемоги... тільки... що ти сама відчуваєш до мене? – насилу прошепотів Брайн сиплим голосом.

    – Але ж я взагалі ніхто! – гірко прошепотіла я. – Звичайна прибулиця з поверхні, яка застрягла в тілі темної чарівниці. Хіба в мене є право щось відчувати до тебе?..

    – Є, – перервав принц нерівним голосом. – І я хочу почути правду про твої почуття. Ти кохаєш мене? Чи ні?

    Кілька секунд я просто мовчала, намагаючись впоратися із занімілим горлом. Мені не вдавалося навіть зробити вдих, а потім – виштовхнути з себе хоча б слово. Я ж можу збрехати? Сказати, що ні? І тоді... а раптом для Брайна все стане на свої місця? Раптом отримавши відмову, він все ж позбавить себе виснажливої боротьби, яка може призвести взагалі до чого завгодно? Зараз ще можна зупинитися, повернути назад і назавжди відпустити це тепло його обіймів, цю ніжність і це тремтіння, яке зараз б'є його сильне тіло. Тоді все закінчиться. Назавжди.

    – Кохаю, – схлипнувши, тихо-тихо прошепотіла я. – Я кохаю тебе. Дуже кохаю. Просто божеволію! Так кохаю, що самій страшно!..

    Лише за одну мить Брайн розвернув мене, притискаючи до себе. І перш ніж я що-небудь зрозуміла, губи відчули м'який дотик, від якого моє тіло розімліло до останньої лусочки! Вони захоплювали мене, раз по раз – такі ніжні, одночасно боязкі та наполегливі, ніби зірвалися з ланцюга. І відповідаючи на кожен рух цих губ, я летіла вгору, не в силах з собою впоратися...

    Аж раптом зрозуміла, що справді трохи «злетіла». Захопившись, ми з Брайном відірвалися від тераси та спливли на двійко метрів!

    – Ой, – засміявся Брайн. І я просто не змогла втриматися від того, щоб підтримати його сміх.

    Не випускаючи мене з обіймів, хлопець опустився назад і знову накрив мої губи грайливим поцілунком. А потім ще раз. І ще одним.

    Стоячи на затишній терасі, в світлі медуз, що світилися, пропливаючи поруч, ми цілувалися дуже довго. Просто втратили лік часу. Мені не хотілося навіть на мить вислизати з його обіймів. Тому спати я лягла дуже пізно, але при цьому була щаслива, як ніколи в житті. І щойно голова опустилася на подушку, ніжна посмішка до вух не сходила з мого обличчя…

    – Що? – кашлянувши, видихнув Рібері, шоковано вирячивши очі.

    – Тільки не кажи мені, що тебе це здивувало, – гмикнула Зайла, дивлячись на ніж, який її тендітні руки встромили в груди чародія.

    – Але ж... я ж навчав тебе... – прохрипів чоловік, притиснутий спиною до кам'яної стіни печери.

    – О, ти дуже добре мене навчив. У мене й справді не залишилося жодних прив’язаностей. Тільки от серце не зачерствіло, воно так само обливається кров'ю. І холодним каменем не стало. Як і раніше, я відчуваю емоції... гнів, злість, лють, відразу та найщирішу ненависть, – зашепотіла Зайла з моторошною посмішкою. – До всіх їх, і до тебе також. Хоча ні, тебе я ненавиджу більше за всіх інших, хто робив мені боляче. Тому що нікого з них, на відміну від тебе, я не кохала.

    На мить зіниці чародія розширилися так сильно, що майже повністю закрили райдужку... та наступної миті його тіло обім'якло, а спотворені передсмертним жахом очі стали скляними.

    Але Зайла вже не бачила цього – саме в цей момент її руки розтиснули руків’я ножа, а тіло, вигинаючись дугою, спливло майже під саму стелю! Здавалося, все навколо поглинув шалений вир, яким рухав єдиний звук: рев. Рев такий лютий, страхітливий, злісний.

    І такий знайомий.

    – Іро! – почула я голос Брайна, який вирвав мене з цього моторошного кошмару. Різко сівши в ліжку, я кілька секунд витріщалася перед собою, перш ніж зрозуміла, що хлопець міцно тримає мене за тремтячу руку.

    – Печера, – промовила я несподівано відчужено.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.