Зміст
  • Розділ 1. На дні морському - 1. Солона безодня
  • 2. Морський король
  • 3. Прекрасний принц
  • 4. Відьмина хатина
  • Розділ 2. Труднощі адаптації - 1. Добрими намірами...
  • 2. Парад незручностей
  • 3. Тут мешкають принци
  • 4. Плавець до плавця
  • 5. Занадто джентльмен
  • Розділ 3. Стимул рухати плавцями - 1. Церемонія
  • 2. Розбір запливів
  • 3. Відьмина сестра
  • 4. Те, що не договорює чародій
  • 5. За та проти
  • Розділ 4. Печера Співочих перлин - 1. Що заховано в підводних книгах
  • 2. Пісня моря
  • 3. Перламутрові сльози
  • 4. Великий маленький секрет
  • Розділ 5. Четвертий танець - 1. Королівські плани
  • 2. Талісмани на удачу
  • 3. Раз, два, три...
  • 4. Перехрестя секретів
  • Розділ 6. Втрачені ключі - 1. Коса на камінь
  • 2. Прокляття чародіїв
  • 3. Темний скарб
  • 4. Джерело
  • Розділ 7 .Голоси з безодні - 1. За межу
  • 2. Кров королів
  • 3. Любовна геометрія
  • 4. Розбитий скарб
  • 5. Рев
  • 6. Пік контрастів
  • Розділ 8 . Лігво темного чарівника - 1. Розвідка боєм
  • 2. Фактор особистого інтересу
  • 3. Мовчазні кістки
  • 3. Нитка
  • 4. Чародійскі сюрпризи
  • Розділ 9. Хід короля - 1. Відкрита гра
  • 2. Пропозиція, від якого неможливо не відмовитися
  • 3. Танець на краю прірви
  • 4. Шторм
  • Розділ 10 . Скриня Пандори — 1. Зіткнення
  • 2. Серце від ключа
  • 3. За сімома замками
  • 4. Принцеса-потопельниця
  • 5. Останній фрагмент
  • Розділ 11 . Наречена чудовиська - 1. Нездійсненне бажання
  • 2. Полювання на відьму
  • 3. Тенета
  • Розділ 12. Повелитель семи морів - 1. Прощальний подарунок
  • 2. Запитання
  • 3. Королівське весілля
  • 4. Пробудження
  • 5. Остання пісня
  • 3. Мовчазні кістки

    Незважаючи на рекомендації Клайка і мої умовляння, дотримуватися постільного режиму Брайн відмовлявся, мотивуючи це тим, що йому нудно весь день лежати в ліжку та плювати в стелю. Коли ж я нагадала принцу про свій власний недавній лікарняний, пов'язаний з переломом ноги, хлопець відмахнувся і, демонструючи еталонні подвійні стандарти, зібрався було провідати Малого. На щастя, мені вдалося вмовити його якщо не лежати в ліжку весь день, то хоча б нікуди не ходити і присвятити час навчанню. Хоч на останнє принц, побурчавши, погодився – мабуть згадав, що в нього якийсь тест на носі. Тож решта дня минула спокійно.

    Коли ж наступного ранку за нами зайшов Клайк, Брайн буквально кулею вилетів з апартаментів і помчав до ангару за своїм кракеном.

    – Якою ж він іноді буває дитиною, – тяжко зітхнула я, неквапно рушивши слідом за принцом.

    – І не кажи, – якось дивно посміхнувся чарівник. А потім ще підозріліше додав: – Ох і непросто тобі з ним буде!..

    Здивовано гикнувши, я хотіла було поцікавитися в Клайка, що ж він мав на увазі, але якось не зважилася. Тільки прискорила крок, поспішаючи скоріше опинитися поза стінами палацу.

    Зустрівшись з вартовими, які повинні були нас супроводжувати, ми з Брайном осідлали Малого. В той час як чарівник вирішив їхати в невеликій закритій кареті обтічної форми, закинувши в неї цілу валізу різноманітних предметів, які могли знадобитися йому на місці.

    Пам'ятаючи, що зараз ми більш ніж не одні, я намагалася зобразити максимальну байдужість, обіймаючи Брайна зі спини. Ось тільки підозрюю, що це в мене не дуже-то добре виходило. І можливо мені просто здалося, але я помітила зацікавлені погляди вартових, які тільки посилювали цю підозру. Дідько, такими темпами про нас тепер поповзуть чутки...

    Втім, я швидко втішила себе тим, що чутки про нас поповзли практично з першого дня нашого знайомства. Тож наразі накручувати себе зайвий раз було все одно безглуздо.

    – Дуже добре. Не можу дочекатися! – радісно вигукнув Клайк, виринаючи з карети, коли наша невеличка група нарешті дісталася місця. І можливо за інерцією, а може просто з незграбності, але чарівник ледь не потрапив прямо в чорний стовп вулкана-курця, до якого кракен, що віз його карету, поспіхом підплив, шукаючи чим би поласувати.

    Побурчавши собі під носа, чарівник змив з рукава мантії сажу і, підганяючи, попрямував з нами до печери. Одного з охоронців ми залишили на майданчику біля вулканів – вартувати кракенів. Решта ж пішли за нами.

    Поки ми не увійшли всередину, залишивши солдатів вартувати біля входу, ніхто з нас не промовив жодного слова. Але варто було нашій трійці трохи заглибитися, і Клайка нарешті прорвав словесний понос, який він так довго стримував.

    – Не можу повірити! Ви хоч уявляєте, яке це буде відкриття? – збуджено щебетав чарівник.

    – Ем-м-м... взагалі-то ніт, – зізналась я.

    – А ось саме ти повинна була б, – підморгнув Клайк. А побачивши розгублений вираз на моєму обличчі, додав: – Судячи з того, що тобі наснилося, Зайла – темна чародійка, що вкрала твоє тіло, – стала жертвою прокляття, яке активізувалося, коли вона вбила свого вчителя. Але після цього не тільки вижила, а ще й продовжила свою «блискучу кар'єру», буквально залякавши все сьоме море. Тому зараз мені просто до божевілля хочеться дізнатися, що ж це було за прокляття. І знаєте, що тут найкраще? – задоволено захихотів Клайк, в передчутті потираючи долоні. – Те, що завдяки твоїм снам ми знаємо не тільки про те, що Зайла була проклята, а й про точне місце активації цього прокляття, його епіцентр. Саме епіцентр – точка, на якій темного чарівника позбавили життя, – є тим єдиним місцем, де прокляття можна прочитати, навіть через багато років.

    – Тобто, опинившись в епіцентрі, ви зможете визначити, що ж за прокляття зловила Зайла? – зацікавлено перепитала я.

    – Саме так, – кивнув Клайк. – Хто знає, можливо це дасть нам хоч на півкроку наблизитися до відповіді на наші запитання. І раптом саме вони допоможуть повернути тебе назад в твоє тіло?

    – До речі, про це... – зам'ялась я, припустивши: краще зараз повідомити чарівникові про те, що мене і на дні, в принципі, все влаштовує. Точніше, звичайно, не все! Але заради однієї причини я готова потерпіти багато іншого. – Розумієте, Клайку, тут така справа...

    Аж раптом світло вудильників пролилося на старі кістки, що лежали під стінкою невеликої печерної зали. І в ту ж мить чародій обірвав мою несміливу спробу почати серйозну розмову, радісно вигукнувши:

    – А ось і скарб!

    Незважаючи на всю значимість цього моменту, про обережність Клайк якимось дивом не забув, тому перш ніж йти далі, перевірив, чи безпечно взагалі туди входити. А потім близько години ще й ретельно досліджував печеру, використовуючи дивні дрібнички зі своєї валізи.

    Пощастило – ніяких проклять, встановлених в залі, немов розтяжки з гранатами, не виявилося, тож чародій наблизився до скелету, який так його цікавив. Минуло всього кілька секунд, і ось він завмер, зосереджено заплющивши очі.

    Його пальці рухалися дуже напружено – так, немов перебирали павутиння. А губи раз по раз щось шепотіли, ніби намагалися випитати в старих кісток їхні секрети. Так минуло кілька хвилин, і ось чарівник розплющив очі.

    – Знаєш, Брайне, я не експертка, але мені це не подобається, – насторожено прошепотіла я, дивлячись на шокований, відчужений погляд Клайка.

    – Мені теж, – кивнув принц, і важко втягнувши зябрами воду, обережно наблизився до чарівника, щоб легенько потрусити його за плече. – Гей, Клайку, ти взагалі тут?

    – Ні, – прохрипів страшний, сповнений щирої злоби голос. – Клайка більше тут немає! Я Еврідікус – зло, породжене морської безоднею! І зараз ви, мерзенні тварюки, помрете страшною смертю від моїх темних чарів!

    – А-А-А-А-А! – заверещала я на все горло, і тієї ж миті ганебно знепритомніла, повиснувши на руках Брайна. Щоправда не пощастило – майже відразу й отямилася, тож тепер швидка та безболісна смерть в несвідомому стані мені не світила.

    – Клайку! Що ти, мать твою за креветку, твориш? – роздратовано прошипів Брайн, намагаючись привести мене до тями, легко поплескуючи по щокам.

    – Вже й пожартувати не можна, – ображено надувся чарівник.

    – Жартівник, трясця! І ти ще мене тоді вичитував за те, що я в нашу першу зустріч з Ірою її Малим налякав? – видихнув принц крізь зціплені зуби. – Знайшовся тут злий дух Еврідікус, дідько медузовий!

    – Гаразд-гаразд, винен, – зітхнув чародій, і діставши з кишені пляшечку, розчинив кілька крапель з неї у воді навколо мене. Тієї ж миті я відчула вже знайомий різкий запах, який швидко привів мене до тями.

    – Ох, Іро, ти як? – поцікавився Брайн, дбайливо мене обіймаючи... і при цьому, схоже, анітрохи не соромлячись Клайка.

    – Наче в нормі, – кивнула я, досі відчуваючи легке запаморочення. Розуміючи, що я ще погано стою на ногах, принц вирішив поки що не випускати мене з обіймів.

    – От і добре, – посміхнувся він, і скориставшись моментом, поки чарівник вельми вчасно почав ритися в своїй валізі, швиденько чмокнув мене в ніс. – Отже, Клайку, а тепер розкажи, що ти там прочитав.

    – Та нічого хорошого, – напружено видихнув чарівник. – Тому й вирішив розрядити обстановку жартом.

    – Що там таке? – наполегливо промовив принц, трохи занервувавши.

    – Мені не вдалося до кінця розшифрувати це прокляття, але схоже що воно неначе встановило зв'язок між Зайлою і чимось незрозумілим. Тим, що спало в найглибших океанічних западинах. І коли це сталося, вона отримала доступ до сили цієї істоти.

    – Тобто… – наморщив лоба Брайн. – Та сила, якою Зайла залякала все морське дно, належала не їй?

    – Певною мірою. Ні, звичайно, її власна сила також була дуже і дуже великою. Десь половина цієї власної сили і залишилася в тілі, яке зараз належить Ірі. Але ось другу половину, разом з силою, отриманою в результаті прокляття, Зайла забрала з собою на суходіл. І саме вона просто до біса неймовірна! Схоже, з цим прокляттям спрацювало бажання Рібері зробити Зайлу найсильнішою темною чародійкою на морському дні. Але що найгірше... набагато більше мене лякає та істота, з якою вона уклала контакт. Що це взагалі за тварюка, де знаходиться, чи володіє інтелектом, як збирається діяти, і головне – чи знала Зайла про те, що насправді є джерелом її могутності? Скоріш за все, звичайно ж, знала. Можливо навіть входила в контакт з цією істотою...

    – І ймовірно саме за її наказом вирушила на суходіл, – припустила я з катастрофічно поганим передчуттям. – Але що мене турбує найбільше... якщо Зайла володіла такою силою, невже її було недостатньо для крадіжки мого тіла, раз вона потребувала Співочої перлині? – прошепотіла я, майже фізично відчуваючи чарівну коштовність, що спочивала в підвіску-мушлі на моїй шиї.

    – Теж правда, – задумався Клайк. – Можливо для цього сила, яку вона мала, була просто непридатна? Не підходила, тому що не могла дати потрібної магічною реакції?

    – Тобто? – заплуталась я.

    – Як ти напевно здогадуєшся, чарівна сила відрізняється за своєю природою енергетики. І може бути, що для заклинання обміну тілами та енергетика, яку Зайла отримувала від свого «патрона», просто не годилася. А ось стороннє джерело, на кшталт сили Співочої перлини, підходило. Звичайно, якби ми знали більше про ритуал, який вона провела, я міг би сказати щось конкретніше. Але...

    Аж раптом чарівник замовк. Хитнувшись, він ледь не впав з ніг, і тепер спирався на стіну печери, тримаючись рукою за голову.

    – Клайку, ти в нормі? – стрепенувся Брайн.

    – Певною мірою, – натягнуто посміхнувся чародій. От чорт, і як це ми раніше не помітили, що він так сильно збліднув? – Просто зчитування прокляття виснажило мене трохи більше, ніж я розраховував. Але головне що справу ми зробили. А щодо решти... – на кілька секунд Клайк замовк, задумливо суплячи брови, а потім продовжив. – Напевно зараз ми з вами вирушимо назад до міста. Охорона залишиться тут, вартових періодично змінюватимуть інші. Ви ж повернетеся сюди вже завтра, з самого ранку, і гарненько обшукайте печеру, а те, що знайдете, принесете мені. Нічого небезпечного я тут не помітив, тож проблем бути не повинно. Впораєтеся?

    – Так, звичайно, – коротко кивнув Брайн.

    Мене все ще хитало, а Клайк поготів був немов переварена водорість, тож на плечі принца буквально ліг весь тягар зворотного шляху: з одного його плеча тепер звисала я, з іншого – Клайк, на спині ж бовталася важка валіза чародія.

    Коли ми вибралися з печери, Брайн передав Клайка і його валізу вартовим, залишивши собі тільки мене. На той час відчуття легкої нудоти минуло.

    Обернувшись на мить, я востаннє за сьогодні кинула погляд на вхід до печери... і почула з неї віддалений, і від того дуже тихий, але не менш грізний рев – такий страхітливий і такий знайомий.

    – Іро, що трапилося? – стурбовано запитав Брайн.

    Але я не відповіла. Просто вирішила помовчати, поки ми знову не опинимося наодинці.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.