Зміст
  • Розділ 1. На дні морському - 1. Солона безодня
  • 2. Морський король
  • 3. Прекрасний принц
  • 4. Відьмина хатина
  • Розділ 2. Труднощі адаптації - 1. Добрими намірами...
  • 2. Парад незручностей
  • 3. Тут мешкають принци
  • 4. Плавець до плавця
  • 5. Занадто джентльмен
  • Розділ 3. Стимул рухати плавцями - 1. Церемонія
  • 2. Розбір запливів
  • 3. Відьмина сестра
  • 4. Те, що не договорює чародій
  • 5. За та проти
  • Розділ 4. Печера Співочих перлин - 1. Що заховано в підводних книгах
  • 2. Пісня моря
  • 3. Перламутрові сльози
  • 4. Великий маленький секрет
  • Розділ 5. Четвертий танець - 1. Королівські плани
  • 2. Талісмани на удачу
  • 3. Раз, два, три...
  • 4. Перехрестя секретів
  • Розділ 6. Втрачені ключі - 1. Коса на камінь
  • 2. Прокляття чародіїв
  • 3. Темний скарб
  • 4. Джерело
  • Розділ 7 .Голоси з безодні - 1. За межу
  • 2. Кров королів
  • 3. Любовна геометрія
  • 4. Розбитий скарб
  • 5. Рев
  • 6. Пік контрастів
  • Розділ 8 . Лігво темного чарівника - 1. Розвідка боєм
  • 2. Фактор особистого інтересу
  • 3. Мовчазні кістки
  • 3. Нитка
  • 4. Чародійскі сюрпризи
  • Розділ 9. Хід короля - 1. Відкрита гра
  • 2. Пропозиція, від якого неможливо не відмовитися
  • 3. Танець на краю прірви
  • 4. Шторм
  • Розділ 10 . Скриня Пандори — 1. Зіткнення
  • 2. Серце від ключа
  • 3. За сімома замками
  • 4. Принцеса-потопельниця
  • 5. Останній фрагмент
  • Розділ 11 . Наречена чудовиська - 1. Нездійсненне бажання
  • 2. Полювання на відьму
  • 3. Тенета
  • Розділ 12. Повелитель семи морів - 1. Прощальний подарунок
  • 2. Запитання
  • 3. Королівське весілля
  • 4. Пробудження
  • 5. Остання пісня
  • 4. Шторм

    Коли принц покинув бальну залу, я не сумнівалася в одному: ходу короля слід очікувати не раніше, ніж через десять хвилин – щоб Брайн напевно покинув територію палацу і вже точно зненацька не повернувся, бо забув якусь важливу дрібницю. Ці десять хвилин я вирішила витратити на те, щоб згрупуватися з Клайком і Мілерою, сівши утрьох за одним з ігрових столиків.

    – Слухай, мене ось що турбує, – замислилась я, дивлячись на дівчину. – А ваші батьки взагалі в курсі тієї каші, що відбувається тут? Ну, з усіма цими церемоніями, та іншим?

    – Ти маєш на увазі, чи не втрутяться і вони найближчим часом? – уточнила Мілера, роздаючи мушлі, що слугували фішками в грі. – Очевидно їм про все доповіли. І вони, звісно, обурені до глибини зябер. Проте гадаю, королю наразі вдається тримати це обурення на безпечній дистанції запевненнями про те, що я все одно, що б не сталося, стану дружиною принца. Можливо саме тому вони досі не втрутилися особисто аби влаштувати гучний скандал. Ось тільки боюся, терпіння в них залишилося зовсім небагато. І коли воно вичерпається, наше життя ще сильніше ускладниться. Що найгірше... в нас залишився рівно місяць. Через тридцять один день все закінчиться, і я сподіваюся, закінчиться крахом непорушних королівських шлюбних традицій.

    Намагаючись зрозуміти гру, я трохи захопилася і навіть не помітила, як до нас підійшли. Коли ж грубий чоловічий голос покликав мене на ім’я, обернулася і побачила чотирьох міцних чоловіків, троє з яких були одягнені у форму королівської варти, і один – в парадний костюм, доволі скромний за місцевими стандартами.

    Що ж, минуло цілих п'ятнадцять хвилин.

    – Чим можу допомогти? – поцікавилась я якомога спокійнішим тоном.

    – Ми прийшли за вами. Пора вирушати в дорогу, – повідомив вартовий, який, схоже, був тут за головного.

    – Не певна, що правильно вас розумію, – напружено промовила я, відчувши, як серце тривожно здригнулося.

    – Прошу вас слідувати за нами, – сухо скомандував чоловік.

    – Поясніть мені, куди та навіщо?

    – Наказ короля, – коротко відрізав він.

    – Дозвольте втрутитися, – холодно відрубав Клайк, підвівшись і підійшовши до мене. – Пані Іра знаходиться під моїм особистим наглядом. І як відповідальний за неї чарівник, я маю право заперечити вам.

    – Уже ні, – байдуже знизав плечима темноволосий широкоплечий чоловік у парадному костюмі.

    – Тобто? – обурено вигукнув Клайк.

    – Ви більше не чарівник, відповідальний за тіло Зайли, – пояснив він. – Так само, як принц Брайн – більше не приставлений до неї наглядачем невразливий для чарів. Особистим наказом його величності цю юну особу передоручили мені та панові Таману, який очікує зовні.

    – Секундочку, то ви...

    – Пан Лайс, невразливий для чарів, – кивнув чоловік. – І за наказом короля, ми прибули до столиці з метою супроводити тіло Зайли до міста, де ми проживаємо, і де відтепер буде також і її місце проживання під нашим пильним наглядом.

    На підтвердження своїх слів чоловік продемонстрував лист гербового паперу, на якому рукою короля був написаний цей самий наказ. Ось тільки якщо Клайк в паніці кинувся його вивчати, я просто завмерла, не в силах поворухнутися.

    То но воно як. Король просто... просто знайшов куди мене переправити. І вирішив зробити це таємно, та ще й з таким розмахом.

    – З якого ви міста? – поцікавився Клайк крізь зціплені зуби.

    – Вибачте, але ми не маємо права розголошувати цю інформацію. Наказ короля, – повідомив чоловік. І мабуть втомившись чекати, схопив мене за руку та різким рухом змусив встати на ноги. – Ну ж бо, прошу за мною, не затримуйте нас.

    Мої губи тремтіли, а кулаки стиснулися дуже-дуже сильно. Зараз мені було важко навіть уявити, що робити і як бути. Віддаю королю належне! Він дійсно зумів створити ситуацію, в якій ніхто не може нічого заперечити. А єдиний, хто мав щось на кшталт права протистояти його наказам, зараз саме був на півдорозі до будиночка Зайли.

    – Іро, будьте ласкаві, покваптеся, – роздратовано кинув чоловік. Коли ж я не зрушила з місця, він просто дав вартовим знак, щоб ті взяли мене під руки і повели до виходу.

    – Гей, стривайте... – випалив Клайк, кинувшись було за нами.

    – Прошу вас, не влаштовуйте сцен, – втомлено зітхнув чоловік. – Пан Таман здатен впоратися з тими крихтами сили Зайли, що залишилися в її тілі. Якщо ж станеться що-небудь непередбачуване, то я, запевняю вас, розберуся з нею. А тепер пробачте, але нам пора, – відрізав невразливий для чарів і попрямував за вартовими, які вели мене до виходу, а заодно і дарували придворним нову цікаву тему для обговорень.

    Розмовляти з ними, просити їх було марно, я відразу це зрозуміла. Вони лише виконували наказ короля, заради якого прибули з міста, яке, скоріш за все, знаходилося приблизно в іншому кінці сьомого моря! Там, де Брайнові знайти мене буде просто неможливо. Якщо тільки не...

    – Ой так, мало не забув, – схопився одягнений в скромну мантію чарівник, який чекав нас неподалік від входу до палацу, поряд із запряженою скатами обтічною каретою.

    Діставши з наплічної сумки жменю якогось темного порошку, він кинув його мені в обличчя. І разом з цією хмарою я відчула, ніби щось обліпило мене бридкою жорсткою плівкою, крізь яку навіть морська вода торкалася тіла якось інакше.

    – Тепер її точно не вистежать? – перепитав невразливий для чарів.

    – Тепер точно, – підтвердив чарівник. – Подати сигнал, який пробив би чари, вона не зможе – хоч в її тілі і є сила Зайли, але користуватися нею ця дівчинка не вміє взагалі. Якщо ж перший придворний чарівник створював для неї якісь маяки, це закляття їх заглушить.

    – От і добре, – зітхнув чоловік. А потім, підштовхнувши мене до карети, додав: – Міледі, прошу.

    Заціпенівши, я не змогла зробити навіть кроку, і вартові заштовхнули мене силою. Опісля Таман та Лайс, зайшовши слідом, розташувалися в кареті, всадивши мене між собою.

    – Тільки прошу без дурниць, – втомлено кинув чарівник. – Король ввів нас в курс справи щодо того, як ви вчепилися в кронпринца. І ми, звичайно ж, розуміємо, наскільки для вас небажаний цей переїзд. Але ми радимо вам просто змиритися, щоб не ускладнювати життя і собі, і нам.

    Ривок, з яким карета рушила з місця, немов зірвав всередині мене щось, і я, не втримавшись, спробувала скочити, вирватися, вистрибнути прямо на ходу!

    – Ми ж просили, – роздратовано фиркнув чарівник, кинувши мені в обличчя жменю темно-синього порошку, від якого я відчула сильне запаморочення і навіть не зрозуміла, коли впала на дно карети та зомліла.

    – Ти ж... хочеш, щоб всі вони померли? – прохрипів грубий, гучний голос, що одночасно звучав звідусіль, і ніби долітав звідкись здалеку, з найглибших куточків океану.

    – До нестями хочу, – знесилено прошепотіли губи Зайли, що зависла в товщі води, неначе за межами часу та простору. – Щоб померли всі та кожен, без винятку. В страху та муках.

    – Я міг би це влаштувати, – сказав голос. – Наслати на все морське дно смерть і руйнування. А ще я міг би дати тобі силу, яка приведе тебе до мене.

    – І що ти за це попросиш? – поцікавилася чародійка.

    – Виходь за мене, – посміхнувся голос у відповідь.

    Розплющивши очі, я спробувала підвестися, але одразу зрозуміла, що переоцінила свої сили. І все ж тих незначних рухів вистачило, щоб наглядачі звернули увагу на моє пробудження.

    – А швидко вона оклигала, – кинув Лайс, подивившись на мене згори вниз. – Трьох годин не минуло.

    – Нічого. Навіть так вона, як мінімум, ще годину точно не зможе буянити. Ну а потім я знову її присплю, – заспокоїв чарівник. А потім, посміхнувшись, додав: – Якщо вона, звичайно, не вирішить бути хорошою дівчинкою.

    Ці хлопці мені, м'яко кажучи, не подобалися. Навіть дуже. І схоже що з кожним наступним кілометром, який відділятиме їх від столиці, не подобатися вони мені й далі будуть все більше й більше.

    Три години. Якщо за цей час Брайн досі не наздогнав нас, закляття цього чарівника справді чудово працює, заглушаючи ту невміло зачаровану шпильку, яку я йому дала. Тоді... невже король все ж домігся свого? І що, все насправді закінчиться ось так?

    Від усвідомлення того, що я тепер, скоріш за все, більше ніколи не побачу Брайна, опинюся від нього десь далеко-далеко, одна-однісінька на морському дні, мої губи затремтіли, а очі з силою замружилися.

    Я просто плакса. Звичайнісінька слабка, боягузлива плакса. І зараз цій плаксі хотілося заплакати від власного безсилля.

    – Одначе підкинули нам роботу, – буркнув тим часом Лайс. – Тримати в себе під боком Зайлу.

    – Що так то так, – пирхнув Таман. – Спочатку Октарій навіть плюнути в бік її халупи боявся. Але гадаю, зараз проблем з нею не буде. Повір мені, сили в цьому тілі залишилося стільки, що навіть навчися вона нею користуватися, і я покладу її на лопатки в два гребка. А з твоєю допомогою тим паче.

    – Та не кажи, – зареготав чоловік, схопивши пальцями моє підборіддя. – Вона, до речі, нічогенька така.

    – Лайсе, ти просто читаєш мої думки, – засміявся чарівник.

    – Та й дорога довга, робити нічого, – продовжив Лайс. Несподівано схопивши мене за плечі та всадивши на сидіння, чоловік стиснув пальцями мої вилиці та бридко облизнувся.

    – Ти що, геть медуз поплутав? – прошипіла я і спробувала вирватися. Але сил в моєму тілі, як і раніше, було ніби в кошеняти, а тренований невразливий для чарів чоловік виявився не на жарт сильним.

    – Схоже, її в Столиці розбалували, – пирхнув він і, посміхнувшись, до болю стиснув пальці на моєму обличчі. – Ця краля так і напрошується на виховну бесіду.

    – Згоден, – гмикнув Таман, різко смикнувши мене за волосся.

    – Та ви ж зовсім хворі! – закричала я, незрозуміло звідки взявши сили не тільки на цей крик, а й на те, щоб спробувати вирватися, заодно зарядити чарівникові в око!

    – Ах ти погань! – прошипів він, і всупереч моїм очікуванням, тільки посилив натиск, мало не зірвавши з мене скальп! – Щоб якась тварюка з силою темною чарівниці посміла мене вдарити!..

    – Попустися, бидлюк! – заверещала я, вириваючись з новою силою. – Хто дав тобі право торкатися до мене?

    – Я маю право на що завгодно, коли мова йде про сміття, у якого взагалі немає прав! – процідив він крізь зціплені зуби, наблизивши своє обличчя до мого. І при цьому, що найгірше, почав заламувати мені руки. Так, що здавалося ще трохи, і він просто зламає мені їх.

    – Відпусти! – закричала я, дивуючись гучності власного крику, змішаного зі схлипами.

    – Стули пельку.

    – Пусти!

    – Я сказав, стули пельку... – гаркнув чарівник, давши мені ляпас.

    – Відчепіться від мене! Пусти! Брайне, будь ласка, допоможи! – заверещала я з усієї сили, і тієї ж миті обох відкинуло від мене потужною хвилею! Одночасно з тим мені здалося, що липка плівка, яка огортала все моє тіло, розлетілася на друзки, наче скло, що впало з висоти на асфальт.

    – От дідько, – видихнув Лайс, і підскочивши, вчепився в мої зап'ястя. – Звичайно, так він тобі й допоможе, – прошипів він, викручуючи мені руки з такою силою, що здається, навіть вивихнув зап'ястя. – Що ти тут влаштувала, відьмо?

    Розлючено жбурнувши мене на дно карети, чоловік вдарив ногою в мої ребра. А Таман тим часом кинув мені на голову нову жменю темного порошку, через яку знову стало важко дихати.

    ...Те, чого так хотіла Зайла... просто щоб вони страждали та померли. Всі ті люди, що змушували страждати її кожен день, кожну годину. Адже вона народилася з силою темної чарівниці, яка автоматично перетворила її для всіх на абсолютне зло. В той час як ті, хто народжувалися з силою світлого чарівника, так само автоматично зараховувалися до абсолютного добра – як, наприклад, ось цей чоловік з довгими сріблястими пасмами, який з ненавистю схопив мене за волосся і тягнув на себе.

    Можливо я занадто довго була ізольована від таких людей. Можливо я пробула в шкурі Зайли просто недостатньо довго. А може раніше поруч зі мною були ті, хто дійсно заслуговував на любов та повагу.

    І все ж, зараз я, хоч і не бажала смерті всім і кожному... але прекрасно розуміла Зайлу, в якої це бажання не просто виникнуло, а стало для неї сенсом існування.

    – Гадаю ніхто не буде проти, якщо ми привеземо її не з усіма цілими кістками, – посміхнувся Лайс, наступаючи черевиком мені на груди…

    Аж раптом карета затремтіла, і підкинута нестримними морськими течіями, покотилася шкереберть, щоб мить по тому впасти на дно!

    – Що ще за... – прошипів Таман, потираючи забиту голову.

    А Лайс поспіхом намагався відчинити двері, що заклинило. І ледве йому це вдалося – вискочив з карети.

    – Якого?!.. – закричав чарівник, вистрибнувши на морське дно слідом за ним.

    Я досі лежала на дні карети. Остаточно розбита, відчайдушно стискаючи кулаки від болю. Тож не могла підвестися, щоб визирнути назовні. І просто спостерігала за тим, як раптовий потік морської течії збив обох моїх наглядачів з ніг, відкинувши їх!

    Зізнаюся, після такого я, навіть в теперішньому стані, не змогла залишатися на місці. Перелякана ще більше, ніж кілька хвилин тому, невідомо звідки вичавила з себе трохи сил, щоб доповзти до виходу і, плутаючись у одежах, вивалитися з воза на дно, немов мішок картоплі.

    А наступної миті, озирнувшись, заплакала.

    Морське дно здригалося ударною хвилею. Потужні течії проносилися над моєю головою – такі швидкі, що здавалося, здатні подолати кілометри за лічені секунди. І разом з цими течіями, сидячи верхи на безнадійно переляканому Малому, до мене наближався Брайн! Він теж бачив мене, я навіть не сумнівалася в цьому.

    – Трясця, – прохрипів голос чарівника десь за моєю спиною.

    Але перш ніж я зрозуміла, як далеко від мене цей голос, Брайн зістрибнув на дно біля перекинутої карети і відчайдушно пригорнув мене.

    Ми нічого не говорили. Він просто обіймав мене з усією ніжністю, а я просто плакала. В той час як морське дно навколо нас ходило ходором, а люті течії розносили все ущент!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.