3. Королівське весілля
Церемоніальна зала, в якій заради весілля кронпринца зібрався весь вищий світ, просто сяяла розкішним оздобленням. Але ще більше сяяло обличчя морського короля, неймовірно задоволеного тим, що таки приборкав сина, і той пообіцяв йому одружитися сьогодні, як того і наказують стародавні традиції.
І ось дійство почалося!
Брайн, одягнений в розкішні весільні одежі, стояв біля вівтаря поруч з Клайком, одяг якого наглухо закривав довгий чорний балахон з каптуром. Саме головний придворний чародій, разом з обраним асистентом, повинен був провести весільну церемонію принца.
Коли дивакуваті музичні інструменти з величезних мушель заграли урочисту, але в той же час ніжну мелодію, з білосніжних дверей церемоніальної зали, довгою доріжкою, неквапно рушила леді Мілера. А слідом за нею і я – та сама асистентка Клайка. Король дуже здивувався, коли чарівник вранці перед церемонією попросив його замінити асистента сестрою Зайли. Мотивував він це якимись чарівницькими термінами, половину з яких, судячи з виразу обличчя, не зрозумів і сам морський правитель... як мінімум половину.
Проте цього вистачило, та й причин заперечувати в Октарія не було, тож свою згоду на заміну він дав. А тому все, про що нам тепер слід було турбуватися, це всього лише наслідки!
І ось, коли Мілера стала на місце нареченої, а ми з Клайком – між ними з Брайном, на півкроку позаду, – церемонія почалася: наречений і наречена почали читати шлюбні обітниці.
Вся сіль трюку, який ми прокручували, полягала в однієї простої деталі: із зали здавалося, ніби Брайн і Мілера присягають у вічній любові до труни з мушель один одному. Але насправді обидва вони стояли не прямо, а в півоберта. Таким чином, Брайн голосно, не шкодуючи голосових зв'язок, вимовляв весільні обітниці, адресовані мені, а Мілера – Клайку. Ми ж, продовжуючи зображати статуї в чорних балахонах, тихенько ворушили губами, вимовляючи відповідні обітниці: я – Брайнові, а Клайк – Мілері.
А потім настав фінальний, ключовий момент церемонії.
Одним різким рухом ми з Клайком зірвали з себе чорні балахони! І перш ніж будь-хто встиг задатися питанням, а чого це раптом асистентка у весільній сукні, та ще й не гіршій за сукні благородної леді... ми з Брайном, а за півметра від нас і Клайк з Мілерою, швиденько обмінялися обручками, а потім і поцілунками. Одночасно з цим чарівник змахнув рукою, обсипавши нас сріблястими іскрами вінчального закляття, яке завершило весільну церемонію!
– Брайне, Іро, оголошую вас чоловіком та дружиною! Ну і... Я, Мілеро, нас я теж оголошую чоловіком та дружиною, – урочисто вимовив Клайк, остаточно підірвавши мізки всім присутнім.
– Ти хоч розумієш, що накоїв? – прошипів король, люто витріщаючись на Брайна очима не меншими, ніж у Малого.
– Одружився, як ти і хотів, – гмикнув принц, всім своїм виглядом не приховуючи глузування. – Та ще й через місяць після свого вісімнадцятиріччя, як того і вимагають давні традиції.
– Ти що, знущаєшся? – заволав король. І здається Брайнові зараз коштувало неймовірних зусиль просто взяти та й не відповісти: «Ну так, а що?».
Після того, як церемонія закінчилася, загальний ступор помітно затягнувся, і ми вирішили скористатися ним, щоб тихенько звалити. Але не вийшло! Схопившись зі свого місця, Октарій урочисто привітав усіх з церемонією, що відбулася, та запросив пройти на бенкет в королівські сади. А нас чотирьох, буквально за шкірку, потягнув до свого кабінету, де й влаштував розбори з громом та блискавкою. І поки Брайн, не приховуючи того, смакував відвертим троллінгом батька, я нервово гиготала, дивлячись на плетену з бісеру коралову гілочку, що стояла на його робочому столі. Так-так, ту саму, яку плела перед своїм відбуттям на суходіл. Це що ж виходить, її мені в подарунок для короля замовляли?
– А як же Мілера, твоя законна наречена? – не вгамовувався морської правитель.
– А-а-а, тато, ти що, не помітив? Адже вона теж сьогодні заміж вийшла. Та ще й одночасно зі мною. Ото збіг такий! І все як того велять традиції: кронпринц і його законна наречена, стоячи перед одним вівтарем, одночасно уклали шлюб. Ну а що з різними людьми – то це ж такі дрібниці!
– БРА-А-АЙНЕ! – закричав Октарій, схоже, вже готовий рвати на собі волосся.
– Так-так, я Брайн, твій син. А це – моя дружина, Іра. І он там стоять Клайк та його дружина Мілера...
– Прокляття, Клайку! – відчайдушно затараторив король, розвернувшись до чародія. – Ну гаразд Брайн, він давно поводиться так, що всі наші предки в гробницях дзиґою крутяться. Але ти... Клайку, як ти міг? Я ж розраховував на тебе, як на дорослого, розумного чоловіка!
– Батьку, поясни мені, то в чому проблема? – хитро поцікавився Брайн. – Придворний чародій завжди був достойною партією навіть для принцеси, тож леді Мілера отримала гідного чоловіка.
– В той час як кронпринц!..
– ...Одружився з відважною героїнею, яка здобула перемогу над жахливою відьмою Зайлою, – парирував парубок. – А ще майстрині, чию майстерність, судячи з усього, навіть ти оцінив, – підморгнув Брайн, поглядом вказавши на ту саму коралову гілочку. Мабуть зрозумівши натяк, король заскрипів зубами. Але хоч саморобку викидати у вікно не став – буду сподіватися тому, що вона йому справді дуже подобалася.
– Ваша Величносте, і все ж, ви трохи... як би це сказати... робите з креветки синього кита, – делікатно промовив Клайк. – Як на мене, своїм вчинком Іра довела, що вона гідна стати нареченою для принца. Зрештою, історія пам'ятає декілька прецедентів, коли герої, які рятували морське дно від страшної загрози, в нагороду отримували титул і руку принцеси. То чим вам не дотримання сімейних традицій? Ну а що стосується Мілери, то, як Брайн правильно підмітив, її охоче взяв за дружину перший придворний чародій. Тож інцидент вичерпаний з усіх боків.
Схоже остаточно розгубившись, Октарій уже готовий був вибухнути черговою істерикою... аж раптом у двері кабінету постукали.
– Хто там? – роздратовано гаркнув правитель.
– Ваша величносте, ваша присутність терміново необхідна на церемонії відкриття банкету. Гості починають нервувати, – злякано промовив секретар, зважившись просунути в дверний отвір одну лише голову.
– Добре, зараз буду, – строго відрізав король. А потім, повернувшись до нас, сказав: – Зараз всі ми, дружно посміхаючись, вирушимо відкривати банкет. Після чого повернемося сюди та продовжимо нашу розмову. Все ясно?
– Звичайно, батьку. Я буду тільки радий з тобою поговорити зайві двійко хвилин, – широко посміхнувся Брайн з виразом обличчя наївної коряки.
Висловлюючись такими експресивними слівцями, що вудильники в клітках просто дивом не повиздихали, король пропустив нас вперед і рушив слідом за нами – напевно щоб бути впевненим, що ми нікуди не втечемо, поки він не бачить.
За кілька хвилин всі ми сиділи за великим столом. Притому оперативно перенакритим на п'ять персон, замість трьох. І за ним король розташувався посередині, в той час як нас з Брайном всадив по праву від себе руку, а Клайка та Мілеру – по ліву.
Його промова була дуже довгою. А ще настільки пафосною і захопленою, що напевно всі гості справді повірили, ніби все сьогодні йшло за планом, і ніяких, навіть найдрібніших форс-мажорів, не було. Та й взагалі, тут таке свято: не тільки син з відважною героїнею, яка перемогла Зайлу, одружився, а ще й перший придворний чародій відхопив собі таку чарівну наречену, як леді Мілера!
Зізнаюся, король Октарій дійсно був природженим політиком: його мистецтву триндіти можна було тільки позаздрити. І єдиними, хто загального ентузіазму не дуже розділяли, були батьки Мілери, яких про цей несподіваний поворот ніхто не попереджав.
Кілька хвилин по тому, коли почалися танці, а увага до головного столу вже не була такою пильною, ми з Брайном спробували тихенько вшитися. Але життя нас трошки обламало! Прямо перед нами вискочила ніхто інша, як Дженніфер, яка нині перебувала в тілі, яке я «носила» кілька довгих місяців. Цікаво, і як її взагалі на весілля пропустили?
– Хай! То це ти і є та Іра, так? – заторохтіла дівчина.
– Вона сама, – підтвердила я.
– Ну вау же! – підстрибнула дівчина.
– Що... вау? – здивовано закліпала я.
– Те, що завдяки тобі моє життя так кульно змінилася! Мені було взагалі паршиво, в житті нічого нормального не відбувалося, та ще й хлопець кинув. А мені хотілося чогось незвичайного. І тут тобі РАЗ – я потрапила на морське дно і стала русалонькою!
– Не думаю, що нас можна назвати «русалоньками», – делікатно вимовила я.
– Ой, та яка різниця? – засміялася Дженніфер. – Але фак, мене напрягає знаєш що? Це я тут повинна була за принца вийти! І взагалі…
Але суворий вираз обличчя короля вдало перервав словесний понос цієї панянки. А ще його перервали двійко вартових, які буквально з’явилися між нами. Невдоволено надувши щічки, Дженніфер погребла назад на своє місце, де і повисла на руці у Флайка. І напевно йому дійсно можна було б поспівчувати... ось тільки він, схоже, був не проти позалицятись до будь-якої дівчини, яка опинилася в тілі Зайли.
Нам же король, як і Клайку з Мілерою, наказав іти за ним. Але вже на вході до кабінету попросив мене почекати тут, опісля зачинився там з цими трьома... а ще, як я зрозуміла, з батьками Мілери, які, схоже, саме дозріли для гучного скандалу.
Все вказувало на те, що їхній діалог триватиме довго. Тож я, сівши на дивані в коридорі, вирішила просто почекати... аж раптом почула до болю знайомий голос.
– Іро, нам треба поговорити, – строго сказав Флайк, пропалюючи мене тим самим поглядом, від якого мене затрусило.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!