Найда

Заради дітей вона була готова на все, тому взялася пасти сільську череду. Рано-вранці, нагодувавши малих, на весь день вирушала за худобою. Пастухи казали, що стараннішої помічниці у них ще не було: за увесь день жодній корові не дозволить відлучитись від стада та зайти у шкоду. Тому й платню мала відповідну. Коли надвечір череда у повному складі поверталась у село і ситі корови розходились по своїх дворах, Найда отримувала зароблену за день плату. Звісно, вона не могла нічого вимагати, а лише розраховувала на людяність пастухів.

Зазвичай її запрошували на подвір’я, де наливали у миску молока, супу чи борщу або насипали каші. Здебільшого у дворі був господарський собака, який зневажливо поглядав на приблуду. Але стомлена та зголодніла за день Найда на це не зважала: заради дітей вона була готова на все. Тому швидко з’їдала вечерю і вибігала з двору.

Відпрацювавши день, Найда поверталась до своєї домівки, якщо так можна було назвати вириту під корінням сосни нору. Але тут на неї чекало найдорожче — її діти. П’ятеро маленьких пухнастих клубочків тулились одне до одного у пошуках тепла. Зголоднілі за день, почувши матір, вони починали голосно скавучати. Щаслива Найда кидалась до них та починала вилизувати, а тоді влягалась поруч, і цуценята заходились вечеряти смачним материнським молоком. Наївшись досхочу, вони безтурботно засинали під материним боком і починали мирно посопувати. Відчуваючи, що обов’язок виконано, Найда теж засинала. Тоді вона поринала у інший світ — світ, якого її так жорстоко позбавили…

Ось вона ще зовсім маленьке цуценятко поряд із мамою та братиками і сестричками. Їх так багато, але вони такі щасливі. Про них піклується жінка, котра дуже люблять їхню маму. І Найда ще зовсім не Найда, а лише одне із цуценят, які ще не мають імен. Але все частіше вона чує зауваження з боку чоловіка їх господині про те, що цуценят пора роздавати.

— Тут хоч би роздати, про продаж мова не йде: метиси хаскі — це не хаскі, — роздратовано говорить чоловік і додає: — Це твій недогляд, то ж розбирайся сама.

Господиня пестить цуценят та важко зітхає. А згодом їх стає все менше: до будинку приходять люди, які одне за одним забирають братиків та сестричок Найди, поки вона не лишається лише удвох із мамою… А згодом і її господиня забирає та віддає чужим людям, котрі переконують, що цуценя потрапляє в добрі руки.

Певний час так і було: Джесі (так тоді звалась Найда), жила в будинку, де про неї дбали та любили. Чи вона лише думала, що любили? Бо згодом із затишного будинку Джесі переселили в будку. Але вона не ображалась, бо думала, що на це є причини. Вона завжди шукала виправдання вчинкам людей.

Будка знаходилась на подвір’ї, котре не було добре огороджене, тому Джесі могла вільно бігати вулицею та знайомитись з іншими собаками.

Згодом із нею почали відбуватись дивні зміни: Джесі відчула, як у її животі щось ворушиться. Відчуття було незвичним, але дуже приємним, і змушувало думати, що незабаром трапиться щось важливе.

І це трапилось: Джесі стала мамою! Вона подарувала життя п’ятьом чудовим малюкам! Але господарі не поділяли її захоплення. Навпаки: вони були роздратовані і постійно кричали. Джесі не розуміла, у чому її провина, але їй було дуже ніяково.

Одного дня господар помістив новонароджених цуценят у коробку і поставив її в машину. Джесі застрибнула слідом за дітьми і машина рушила…

Цікаві промені ранкового сонця заглянули в простору нору під сосною, ніби вітаючись з її мешканцями, і змусили Найду прокинутись. Як тільки вона поворушилась, цуценята заходились скавучати. Найда терпляче чекала, поки діти поснідають, а тоді побігла вже звичним маршрутом до сільської череди. Заради дітей вона готова на все.