Шдях до себе

Для неї було звично тусуватися на вокзалі в компанії двох кращих друзів. Правда, тоді то був Автовокзал, а зараз залізничний. Замість одного залу очікування два великих, і тут немає торговок, які зводять з розуму ароматом випічки на своїх лотках. Та й друзі вже не зовсім друзі. Кет скосила погляд на Натку, яка сидить поруч, спокійно читає книгу. Вони обидві з дитинства зачитувалися фентезі, та Альсанова зараз не може проштовхнути в себе жодного рядка, бо сама собі сюжетом стала. По гучномовцю постійно об’являють прибуття і відправлення поїздів, це дратує молоду жінку. Техніка так сильно спотворює голос, що він ріже слух, проникає в кістки і змушує вібрувати нутро.

Від кавового автомату повернувся Ден, в руках в нього два стаканчика з кавою. Один він протягнув Натці, руда з вдячністю прийняла його. Він сів з іншого боку від Кет.

- Тобі не холодно?

Альсанова повернула голову, вдивилася в темно-карі очі. В них чисте піклування, в яке їй раніше вірилось.

- Все добре. Бабуся каже, що відьмі не варто хвилюватися через хвороби і небезпеки, що можуть нашкодити вагітній, магія захистить малюка.

- Їй видніше, - перевертень посміхнувся, - Баба Аня була знаменитою, і тій босорці могла конкуренцію скласти.

- Ага. Тільки босорка жива, а бабуся ні.

Розмова не клеїться. Натка продовжує читати книгу, повністю заглибившись в сюжет, іноді чомусь всміхається, але частіше хмуриться. Видно, головні герої ведуть себе, наче малі і дуже нерозумні діти. Ден зробив ковток кави, в довгих пальцях замиготіла запальничка. Нервується.

- Як думаєш, вона насправді така незвичайна істота? - Кет захотілося відволіктися самій, і його відволікти.

- Так. Повір, Варг занадто старий, щоб захоплюватися чимось або кимось звичним, - перевертень знизав плечима, - Він сказав, що взагалі не любить мати справи з босорками, але ця якась не така, як її товарки.

- Як там сказав Мотига? Високі моральні якості?

- Ага, - він повернув до неї обличчя, на його губах заграла посмішка, всередині Кет все завмерло, напевне вона ніколи не зможе реагувати на нього спокійно, - Типу вона успішно бореться з натурою террійки, але іноді використовує дар, який дає їй кров жителів того світу.

- Що за дар? - Натка підняла очі від книги.

- Побачимо на місці.

Кет спробувала пригадати, чи читала вона щось про босорок в книгах Мотиги, та нічого не йшло в голову. Виходить, що вони з’являються рідко, тому такі унікальні.

Від роздумів про чарівну істоту з Карпат, яку люди звично називали відьмою, її відволік дотик. Волков обережно торкнувся долоні молодої жінки, не зустрівши спротиву, взяв в свою велику долоню, ховаючи від холоду. Кет трішки посунулася, так, щоб мати змогу покласти голову на його плече. Яка різниця, буде вона триматися подалі чи проявлятиме те, наскільки прив’язана до нього? Результат все одно один. Ден на хвилинку притулився щокою до її маківки.

Нарешті об’явили посадку на їхній потяг до Ясенів. Кет так зраділа, що необережно піднялася занадто швидко, голова закрутилася і вона похитнулася. З двох сторін підхопили руки, Натка і Ден вели себе, наче заполошні батьки довгоочікуваної дитини, якій не дозволено навіть дивитися в бік чогось потенційно небезпечного.

- Просто встала дуже швидко, - пробурчала Альсанова, - Напевне вагітним так не можна.

- Обережніше, - пробурмотів Ден.

Він підхопив сумки, поніс їх на вихід в сторону колій. Щоб потрапити на п’яту, їм довелося пройти по підземці, а потім ще довго теліпатися вздовж потягу, щоб знайти свій вагон. Восьмий опинився майже в голові.

- Це добре, - заявила Натка, - Не буде так кидати, коли потяг вночі набере швидкість. Ден, це ж купейний вагон?

- Так. В нас всі чотири місця викуплені, Варг не хотів, щоб нашим випадковим сусідом виявився маг, тому прийняв міри.

Кет вперше їхала потягом, тому все було нове. І довгі поїзди з синіми вагонами, і вузькі коридори в цих вагонах, вікна, забрані шторами. Темно-червоні полки, малесенький столик, сірі матраци та постільна білизна... Особливо сильно вразив туалет. Нажаль, не в добру сторону, бідолашна Альсанова вивернула весь сніданок там. Провідниця презирливо скривила губи.

- Краля звикла їздити на власному авто? Так звикай, тут не Європа.

Кет стало неприємно. Так, з подібним сервісом до Європи ще шкутильгати і шкутильгати, причому на обидві ноги. Вона повернулася в купе, засмучена витівкою провідниці. Чомусь такі ефектні яскраві білявки постійно нападають на Альсанову, принижують, не сприймають гідною того, щоб відноситися, як до рівної.

- Щось сталося? - Натка піднялася з нижньої полиці, яка зліва від входу.

- Просто знудило в туалеті. Там гидотно.

- В мене є одноразові маски, надушиш та одягнеш на обличчя, і буде легше. Нам майже добу їхати, так що не ходити в туалет не зможеш.

Альсанова сіла на нижню полицю справа, роздумуючи, що робити. Вона не брала з собою книг, в телефоні сидіти не хочеться, і спати також. З верхньої полиці, розташованої над нею, зіскочив Ден, запропонував пограти в морський бій, як в дитинстві. Дуже швидко до них приєдналася й Натка, і це виявилося весело. Кет вперше за останній місяць щиро посміхалася.

Ввечері першою заснула Натка, гра в морський бій давно заглухла сама по собі. Ден залишився внизу, сидів поруч і дивився щось в телефоні. Вона дивилася у вікно, але бачила лише непевне відображення купе. Якщо вимкнути світло, то можна побачити темні силуети дерев, які ніби-то тікають від потягу. Волков потягнувся, тихо сказав, що вже полізе наверх, пора спати. Кет взяла його за руку, зупинила, і це було неочікувано не тільки для нього. Ден глянув з німим запитанням в очах.

- Ми зможемо поміститися на одній полиці?

- Якщо боком. Але ти будеш лежати біля стінки, так я не буду переживати, що ти впадеш на підлогу.

Вона знизала плечима, мовляв, все одно.

Це була перша ніч з Геловіну, коли Кет спала спокійно. Може тому, що цього разу сама вирішила спати поруч з ним, і повністю довіряє? Принаймні, Альсанова знову відчула насолоду, вдихнувши змішаний аромат одеколону, сигарет та тіла Волкова.

- Я дуже сумувала за тобою, - пробурмотіла Кет, вже засинаючи.

Зранку дівчина не була впевнена, що взагалі сказала ці слова вголос.

В Івано-Франківську вони вигрузилися рано вранці, сонні дівчата постійно спотикалися на рівному місці. Дену доводилося підтримувати то одну, то іншу. Залишивши їх на лавочці, пішов дізнатися, як можна доїхати в Старі Мухомори. Кет машинально поклала голову на плече подруги.

- Ти переживаєш? - запитала руда.

- Я вагітна, і їду до відьми, яка має схильність до вампіризму, до того ж ще й сили террійки. Ти знала, що люди сприймають те, що в ній намішано стільки магічного спадку, за наявність трьох душ?

- У народу завжди яскрава уява, - в туманно-сірих очах з’явилася смішинка, - Принаймні, майже про всіх є легенди, нехай не завжди вони відповідають дійсності.

- Скоріше не повністю її відображають.

- Доведеться їхати на маршрутках з пересадкою, - в розмову вмішався Ден, який повернувся від кас автовокзалу, - Кет, Мотига приготував тобі відвар проти нудоти, - він вийняв з сумки один з термосів, - Голодна?

- Дуже.

- А мені відвар? - запитала Натка.

- Тебе не закачує, - відповів Волков, - Але відвару з запасом. Раптом що, говори.

З-за будівлі вокзалу визирнуло сонце. На початку грудня воно придбало зимову яскравість, трохи засліпило очі. До Кет прийшло дивне відчуття, що шлях до босорки буде легким, бо та сама їх чекає. Покірно випила відвар, закусила великим бутером з м’ясом, який більше нагадував дьонер, і стало легше. Ден з’їв такий же бутер, Натка поснідала вчорашньою піццею, купленою ще в Запоріжжі.

- Через скільки часу прийде маршрутка?

- Через сорок хвилин.

- Добре.

Поки чекали, Ден встиг ще подрімати. Сьогодні було холодніше, тому він сів між дівчатами, щоб кожна могла притулитися до нього та зігрітися. Вони не стали себе довго вмовляти, легкий морозець пробирав до кісток. Просто незвично. Зовсім скоро організм кожної людини звикне до зміни температури навколишнього середовища, і морозець сприйматиметься нормально. А поки що... Поки що Кет раділа, що її коханий перевертень має підвищену температуру тіла, можна грітися, як біля груби.

Зовсім скоро вони вирушили в Прикарпаття. Споглядаючи види за вікном, Альсанова думала про те, яка багатогранна Україна. Лишень варто було заїхати в західну частину, як в неї склалося відчуття, що попала за кордон. Ні, тут не краще. Просто все інше. Будинки відрізняються від звичних хат, в кожному селі видніються невеличкі церкви. Кет ніколи не вважала себе занадто релігійною, але в Бога вірить. Може й треба було б зайти в капличку, помолитися? Думка прийшла і пішла.

Перевела погляд на Натку, вона сиділа попереду, руде волосся виблискує на сонці. Ден тримав Альсанову за руку і також дивився у вікно.

Нарешті маршрутка зупинилася в Старих Мухоморах.

- Ну і куди далі? - Натка розсіяно подивилася на смереку, що росте біля зупинки, - Хоча б поставили вказівні знаки, куди йти.

Кет знизала плечима.

- Вони є, - запевнила вона, - Для кожного свої.

- Ти бачиш дорогу? - запитав Ден.

- Я бачу сліди її магії, чорно-червоні.

Вони були дуже стомлені з дороги, та місця, де переночувати, не було, довелося одразу йти по слідах. Справа йшла повільно. Руда намагалася триматися, йти бадьоро, але ледве волочила ноги, Кет було ще гірше. Вагітність несе за собою втомлюваність. Ден чесно тримався темпу, який могли підтримувати дівчата. З-під ніг осипалося каміння. Стежинка звивалася між деревами, наче дуже довга і неймовірно грайлива змія.

- Мені треба перепочити, - не витримала Кет.

- Добре.

Ден проявляв до неї безмежне терпіння, а Натці було вже все одно, руда стомилася не менше. Хлопець зняв куртку, розстелив її прямо на землі, анітрохи не турбуючись про її чистоту, жестом показав, щоб дівчата сідали. Допоміг їм це зробити. Над головами шумить карпатський ліс. Він майже так само прекрасний, як і Священний ліс Хортиці, хіба що мавок в гіллі немає. Під деревами вже смеркло, та в вишині ще видніються відблиски сонця, яке закочується за небокрай.

- Якось далекувато в ліс забралась та босорка, - пробурчала Альсанова.

- Може їй подобається жити відлюдницею, - припустила Натка, - Представ, що було б, якби ця жінка жила в місті. Натовп дуреп, яким потрібно то губи накачати, то коханого приворожити, то суперниці прищі на всю морду організувати? І постійні наряди поліції біля під’їзду, викликані сусідами, яким не подобаються натовпи під вікнами. А в таку глушину заради дурниці не попрешся.

- В цьому є сенс.

- А в термосі є гарячий чай. Хтось буде? - вмішався Ден.

- Я.

- І я.

Сидіти ось так, поруч один з одним, було добре. Кет вже нікуди не хотілося, тим паче ятрити свої душевні рани. Який толк з того, щоб ображатися за минуле? За відсутність вибору? За пекло, в якому прожила місяць? Важко було не тільки їй. Зараз, споглядаючи зірки, що різко змінили сонце на небосхилі, Альсанова думала про те, що варте лише те, що є в цю мить. Минулого не зміниш, майбутнє лякає. Чому б не радіти кожній миті в його обіймах? Кет потерлася щокою об його плече.

- Жаль, що не взяла налобного ліхтарика, - пробурмотіла Натка, - В такій темряві не почитаєш.

- Що там в тебе за книжка? - це насправді зацікавило Кет, - Ти не відриваєшся від неї всю поїздку. Знову якесь фентезі?

- Типу того, - руда знизала плечима, - Книга екстрасенса, яка спеціалізується на передбаченнях.

Ден гучно хмикнув.

- Не порівнюй себе з ними, Нат. Твій дар іншого походження, і твоя мета не в тому, щоб допомагати всім потроху, покращуючи життя багатьох людей в рамках їх особистої долі.

- В чому ж мета мого дару?

- Для цього і йдемо до босорки. Відпочили?

- Так.

- Тоді пішли.

І знову дорога, стежинка стала звиватися ще сильніше. Кет міцно тримала за руку Волкова, бо й сама боялася впасти. Добре, що йти довелося недовго. Вже через двадцять хвилин стежинка вперлася в велику прогалину, а за входом знайшовся будинок на галявині. Звісно, по розмірам вона набагато менша за Вовчу, та тут повно лавок. Босорка влаштовує групові сеанси гіпнозу? Цілком можливо.

- Он вона, - Натка кивнула в сторону будиночку.

Там виднівся силует згорбленої бабці, обличчя сховане під великим платком. Кет спробувала розгледіти щось більше, та не могла сфокусуватися. Голова боліла точно так, як тоді на цвинтарі.

- Доброї ночі, - Волков привітався першим, - Вибачте за те, що турбуємо вас в ваші години відпочинку.

- Хіба можуть потурбувати ті, кого чекаєш? - вона трішечки схилила голову до плеча, - Проходьте, ви з далекої дороги, стомилися. Пригощу вас пирогами та чаєм.

Кет одразу подумала про вишневий пиріг, її улюблений. Бабуся завжди балувала онуку, сама вона так і не навчилася їх пекти. Рот наповнився слиною. Хоч би босорка напекла вишневих пирогів для гостей! В її будинку виявилося затишно. На підлозі ткані коврики, на столі вишита скатертина, посуд наче з минулого, весь розписаний гарними візерунками. Від дому звичайної людини його відрізняє дві речі. По-перше, вікна не завішені шторами, зорі спокійно зазирають всередину. По-друге, замість електричного світла горять свічки. І ніякого аромату вишневого пирога. Господиня жестом запросила їх присісти на лавку.

- На ніч залишитесь в мене, - босорка захлопотала біля пічки, загриміла посудом, - Місцеві не дуже люблять пускати когось на ночівлю посеред ночі, а шоркатися в лісі негоже, - на столі з’явилися три чашки з відварами з трав, і з кожної пахло по різному, - Тобі, дівчинко, особливий збір для вагітних. Це трохи вгамує резонанс твоєї магії і магії малюка, - Кет вдячно кивнула, - Тобі, хлопче, те, що допоможе краще порозумітися з внутрішнім звіром. Ти з ним воюєш, а маєш бути в союзі.

- А мені що? - зацікавлено запитала Натка.

- Зустріч з деким. Ти давно її чекаєш.

Босорка скинула платок з голови і сіла навпроти них, тримаючи в руках власну чашку. Вона була розслаблена, та все ж Кет не могла змусити себе зробити ковток, поки не побачила, як його зробив Ден. Без вагань. Очі перевертня спалахнули полум’ям, сяйво золотого в рази посилилося, що нагадало їй ту ніч. Альсанова обережно зробила свій ковток, на смак дуже приємне. Ковтнула ще. Дуже смачно. Обернулася до друзів, щоб поділитися цим враженням, і зрозуміла, що обидва застигли, наче статуї.

- Що з ними?

- В кожного своя зустріч, - загадково відповіла босорка, - Вони повинні поговорити з собою перед тим, як рухатися далі.

- Чому я не відправилася на зустріч з собою?

- А хто тобі це сказав? - босорка лукаво всміхнулася, - Тобі не потрібно зустрічатися з собою, Катерино, щоб зрозуміти головне. Те, що тебе мучить.

- І що мене мучить?

Альсанова могла написати список довжиною в цілий зошит. Зошит...

- Ти знаєш це і без мене, дівчинко. Так само, як знаєш, що повинна отримати свій спадок. Цей хлопчик... Він встане перед тобою, щоб захистити від будь-чого чи будь-кого. Всі вони встануть, і зовсім не через твою дитину. Вони загинуть, захищаючи тебе, що благородно. Але я питаю тебе ось що: ти хочеш, щоб вони загинули в твоїй битві на твоїй війні? Для того, щоб вибір був легший, тобі треба дещо знати, дитя війни...

Ден і Натка прийшли зі своїх зустрічей аж під ранок, коли Кет вже давно спала, вкрита гарним клаптиковим покривалом. На її щоках виднілися сліди сліз. Волков знайшов поглядом босорку, яка зачаїлася в кутку, наче велетенський павук.

- Що ти їй зробила? Чому вона плакала?

- Зустрічі з собою не бувають легкими, - відповіла відьма, - Тепер і ти це знаєш, вовченя.

Натка мовчки лягла на ліжко поряд з Кет, взяла ту за руку.

- З майбутнім можна воювати не на самоті, - прошепотіла вона, - Колись пообіцяла її захищати, і буду це робити.

- Їй доведеться, - відрізала босорка, - Зранку поїдете. Зарубіть собі на носі обидва, що в Долі вже готовий сценарій, змінити його не під силу вже нікому. Не тепер. Кожен вип’є свою чашу горя до дна.

- І в кінці всі будуть нещасні? - Ден міцно стис щелепи, - В чому тоді сенс?

Босорка нічого не відповіла. Щось підказало перевертню, що і не відповість. Дарма Варг так їй довіряє, звичайна відьма, яка більше туману напускає, аніж насправді допомагає.

Коли над Карпатами зійшло сонце, трійка друзів вже була в дорозі до зупинки, біля якої росте висока смерека. Вгорі шугав орел. Принаймні Кет подумала, що то він, бо зовсім не розбирається в птицях, і посміхалася променям сонця в вишині. Тут, під деревами, ще клубилася темрява, повз нічний туман, під куртку пробиралася вранішня прохолода. Нехай майбутнє досі лякає, та тепер вона впевнена, що з усім впорається. Напевне.